Майстер спорту міжнародного класу Артур Радковський виборов срібло у Міжнародному марафоні великих сердець, який відбувся у Кишиньові. Змагання цьогоріч проходили на підтримку України, а зібрані кошти організатори планують передати на відбудову українських міст. Учасниками марафону стали спортсмени з різних країн, у тому числі і на візках. Можна було спробувати свої сили на дистанціях сорок два, двадцять один та п’ять кілометрі. Срібними призером на дистанції двадцять один кілометр став Артур Радковський.
Підготовка до марафону, розповідає Артур, пройшла невдало. Спочатку були проблеми зі здоров’ям, потім заважала погана погода, йшли дощі, але найголовніше – колеса для візка, які були потрібні для змагань залишилися вдома у Бахмуті. Спортсмен виїхав із рідного міста у кінці травня, каже, що мав евакуювати 74-річну матір. Наразі вони проживають у реабілітаційному центрі під Вінницею. Гадали, що це на місяць, а вийшло, що через російську агресію родина не може повернутися до рідного дому й досі. Саме ці фактори не дали взяти йому золото.
«Срібна медаль – це теж перемога. Її присвячую всім мешканцям Артемівську (назва міста до повернення історичної назви Бахмут – ред.), сильним та мужнім людям, котрі проживають наразі у місті попри обстріли та надважкі умови. Вони завжди мене підтримували – на всіх змаганнях, тому і цього разу йшов до фінішу заради них. Для мене всі змагання завжди мають велике значення, а особливо зараз, під час війни. Тому що всі роз’їхались, а це ще гарна нагода побачити та поспілкуватися із друзями», – каже Артур Радковський.
Артур Радковський подолав 21 км на візку і став срібним призером Міжнародного марафону великих сердець, фото – Facebook Артем Радковський
Успіх, говорить спортсмен, це велика робота. Аби його отримати – потрібно працювати та ставити перед собою все нові та амбітні плани. Наразі багато українських молодих хлопців мають різного роду травми, які отримали під час війни. Не виключено, що багато хто на все життя опиниться у інвалідному візку, але здаватися не можна, підкреслює Артур Радковський. Потрібно обов’язково відновлювати фізичну форму, тренувати руки, бо все доведеться робити ними, а потім вибрати спорт для душі. Це допоможе стабілізуватися в житті, знову потрапити в соціум, влаштуватися на роботу та втілити всі мрії.
«Знаєте, у мене в житті було дві мрії. Перша – стати тренером, і вона збулася, я отримав диплом вчителя фізичної культури і опанував цю професію. Друга – отримати олімпійську медаль. Я б усі свої медалі, яких у мене відро – віддав би за одну, навіть бронзу, але олімпійську. Мені вже багато років, тому ця мрія моя навряд чи справдиться. Але тепер я маю ще одну, і вона найбажаніша – це мир у нашій країні. І тут вона однозначно справдиться, і всі ми зможемо повернутися додому», – розповідає спортсмен.
А по поверненні до рідного міста Артур Радковський планує працювати над тим аби відновити зруйнований окупантами спортивний комплекс на стадіоні «Металург», а ще – продовжити тренерську кар’єру. І звичайно – взяти нові висоти на марафонах.
Читайте також: Евакуювались на візках та наосліп: як тепер тренуються спортсмени Донеччини з інвалідністю
