Main menu

304592101 3303979993223639 2542294277664205867 n d6db2Через війну людям із порушеннями зору, слуху, ураженнями опорно-рухового апарату та вадами розвитку особливо непросто було шукати шляхи, щоб виїхати зі своїх міст. Деякі з них втратили можливість займатися спортом, а з нею - і можливість до самореалізації та соціалізації. У Бахмуті працювала одна з найбільших паралімпійських баз в Україні, тож для деяких жителей міста це стало особливим викликом. Розказуємо, де спортсмени Донеччини з інвалідністю перебувають зараз, як вони тренуються та здобувають перемогу. 

Слабозряча легкоатлетка чекає нових змагань

Бахмутчанка Юлія Павленко - справжня спортивна легенда свого міста. Майже повна відсутність зору не завадила їй стала бронзовою призеркою у змаганнях зі стрибків у довжину на Паралімпійських іграх-2020, що відбулися влітку 2021 року. Гайдом Юлії (тобто лідером, що супроводжує слабозрячого спортсмена) був заслужений тренер України Вячеслав Понька: він робив дівчині голосові підказки, а вона стрибала з розбігу в яму з піском. За високий результат спортсменки тренер отримав орден «За заслуги» ІІ ступеня. 

304788429 867353544251199 432338697107010402 n 22d83

Юлія Павленко стрибає в довжину на Паралімпіаді в Токіо у 2021 році. Фото: Equalympic

Юлія також отримувала призові місця на чемпіонатах Європи, зокрема, і з бігу на 100 метрів. Тренувалась у спортивному комплексі «Металург», який є базою паралімпійської підготовки у Бахмуті. З початком війни Юлія була вимушена покинути рідне місто. Зараз атлетка тимчасово перебуває у Дніпрі, де їй допомагає займатися спортом чоловік. 

«Він сам спортсмен, борець, підтримує мене з тренуваннями, та й на збори завжди за можливості зі мною виїжджав. Найближчим часом їду до тренера в Одесу – він виїхав туди, і я більшість часу перебуваю саме там», - розповідає Юлія.

305151703 8222429257829449 5374157573490598877 n 6f98c

Вячеслав Понька та Юлія Павленко під час бігу на 100 метрів на Паралімпіаді в Токіо у 2021 році. Кисті рук спортсменів зв’язані між собою шнурком, а біг синхронізується «нога в ногу»: якщо в одного учасника веде права, то в другого - ліва. Фото: Донецька ОДА

Її тренера Вячеслава Поньку умови для занять спортом в Одесі влаштували.

«Керівництво стадіону в Одесі йде нам на зустріч: оскільки ми переселенці, маємо вільний доступ до тренувань. До тренажерного залу треба їхати, що створює певні незручності для підопічних. Звісно, умови не можна порівняти із тими, які ми мали у Бахмуті. Там був стадіон, легкоатлетичний манеж, тренажерний зал. Ми практично нічого не потребували», - пригадує Вячеслав Понька. 

Усі підопічні Вячеслава вже виїхали з Бахмута. Зараз до нього приїхала займатись багаторазова чемпіонка України з бігу, Валерія Літвяхова з Вугледару, що має ураження опорно-рухового апарату, а також - переможниця обласних змагань, спортсменка з порушеннями слуху Єкатерина Ткаченко з Торецька. 

Підопічні тренера також перебувають у Румунії, Польщі, Німеччині. На жаль, не всі з них мають необхідні умови для занять спортом. Легкоатлет Елеазар Панін, наприклад, у Фінляндії доступу до стадіону немає. Але Вячеслав все одно проводить онлайн-тренування.

«Пишу план тренування у соцмережі, а вони мені надсилають відеозвіт про те, що виконали. З мене - коментарі, рекомендації. Звісно, усі спортсмени хочуть якнайскоріше повернутися додому», - розповідає Вячеслав Понька.

Рік у легкоатлетів-параспортсменів вийшов майже беззмагальний. До війни вони встигли повернутися з чемпіонату України, який завершився 23 лютого у Сумах. З собою атлети привезли 14 медалей. Наразі змагання з легкої атлетики серед осіб з інвалідністю не проводяться, а чемпіонат світу, який мав проходити у серпні в Японії, скасували. Через це психологічний стан спортсменів страждає.

«З плавання, веслування, дзюдо змагання є, тож спортсмени хоч мають, заради чого тренуватися. А без змагань мотивації, щоб активно підтримувати фізичну форму, недостатньо. Моральний стан тривожний: незрозуміло, що буде завтра. Але залишається лише триматися та готуватися до змагань наступного року», - коментує Юлія Павленко.

Втім, Вячеслав Понька заспокоює: ті спортсмени, яким фізичний стан дозволяє брати участь у змаганнях серед здорових осіб, продовжують це робити. 

Парапауерліфтерка пережила непросту евакуацію

Шість років тому Тетяна Бобровська з чоловіком тікали з Горлівки до Краматорська. З того часу Тетяна стала бронзовою призеркою чемпіонату України з пауерліфтингу серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату та майстром спорту України міжнародного класу. Усе це - на візку. 

Ще 22 лютого атлетка виступала з лекцією перед спортсменами у Центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас», де вона зазвичай тренувалась. Уже за кілька днів Тетяні довелося пережити непросте випробування. 

«Кілька разів ночували в підвалах, одягнені та взуті спали в ліжку, бо одягатися нам не так легко. Навіть до душу важко ходити, бо боїшся, що в найбільш непідходящий момент почнеться тривога. Вдома були майже місяць, довго відмовлялись їхати, думали, минеться», - розказує Тетяна Бобровська. 

За перший тиждень війни Бобровська схудла на 5 кілограмів. 

«Коли нервую, не можу їсти. Я членкиня паралімпійської збірної України з пауерліфтингу, і вага має значення в моєму виді спорту: ти втрачаєш результати, коли втрачаєш вагу. До того ж, маєш лишатися у своїй ваговій категорії. Намагалась тренуватись, але спортзал знаходився на 5 поверсі, і щойно лунала сирена - одразу потрібно було спускатися. Форму втратила, важко було набирати її по новій», - розказує Бобровська. 

 

Тетяна та Сергій Бобровські. Сергій теж займається спортом та отримував призові місця зі змагань з бочча на рівні міста (гра для параспортсменів із м'ячем на точність, близька до боулінгу). Фото надане героями публікації

Тетяна з чоловіком жили поблизу вокзалу у Краматорську, тож їм було не важко до нього дістатись. На час їх евакуації Краматорськ був основним пунктом для виїзду громадян зі сходу - тоді  російські війська ще не вдарили по ньому ракетами «Іскандер». Бобровських разом із друзями, які теж пересуваються на візках, заносили в евакуаційний потяг на руках. 

«Пані Лілія Золкіна (начальниця Управління сім’ї, молоді та патріотичного виховання Донецької ОВА - ред.) всім керувала, все було досить добре організовано. Правда, в самому потязі туалети не пристосовані до людей з інвалідністю, тож скористатися ними важко, - розповідає атлетка. - Але людям, які їхали пізніше, було складніше. Організація була гіршою, був великий натовп і велика паніка», - каже жінка. 

Деякий час Бобровські перебували у Львові, поки Національна асамблея людей з інвалідністю не домовилась про виїзд жінки з її чоловіком та друзями зі Львова до Нідерландів. Під тиском рідних Бобровська погодилась поїхати. За дві доби в дорозі подружжя опинилось у реабілітаційному центрі для людей з ментальними відхиленнями. 

Тетяна розказує: в Нідерландах люди з інвалідністю не потребують спеціальних умов, адже там інфраструктура пристосована до їх потреб. 

305867798 640730020783504 6612698143901940812 n 47ded


Тетяна Бобровська у Sportcentrum Topfit у червні. Це один з двох цілодобових спортзалів, який вона відвідує в Нідерландах. Вартість абонементів покривають друзі тренера Наталі Івана Головенко, які також допомогли Тетяні з формою та спортивним харчуванням. Фото надане героєм публікації

За кордоном Тетяні Бобровській вдалося навіть покращити свою форму. Атлетка щодня перебуває на зв'язку зі своїм тренером Іваном Головенко, співробітником Донецького регіонального центру “Інваспорт” у Краматорську. Головенко разом із сім'єю виїхав до Болгарії, де регулярно займається плаванням та йогою.

Через обмежене під час війни фінансування «Укрцентру «Інваспорт» Тетяна не зможе потрапити на чемпіонат Європи з парапауерліфтингу в Тбілісі у вересні. Іван Головенко розказує: знайшлися спонсори, які були готові взяти на себе витрати за половину з тих 18 спортсменів, які мали їхати на чемпіонат. Обирали спортсменів по рейтингу, і Тетяна Бобровська в перелік щасливчиків не потрапила. 

«У нас був вибір: або так, або їдуть усі за власний кошт», - розказує Головенко. 

Атлетці лишається готуватись до чемпіонату світу, який проходитиме в червні в Дубаї. Тривала перерва демотивує спортсменку.

«Ще до війни були пропуски через ковід, але мала хоч одні змагання на рік. Коли не береш участь у змаганнях, це рішуче впливає на стимул займатися. Втім, я в пауерліфтингу уже п'ятий рік, і я просто не уявляю себе без нього», - каже Тетяна Бобровська.  

Тренер Тетяни Іван Головенко не виключає, що деякі спортсмени будуть вимушені покинути спорт - зокрема і через фінансову складову. Але упевнений: опускати руки не можна. Наразі він дистанційно тренує не лише пауерліфтерів, а й гравців у боччу. Деякі з них теж перебувають в Нідерландах, як і Тетяна Бобровська. 

«Є й ті, хто поїхав до Німеччини. Один спортсмен на візку разом із сім'єю у Франції, підтримує форму лише на рівні фітнесу. З парапауерліфтером, майстером спорту України міжнародного класу Антоном Крюковим зв'язку взагалі не було близько місяця, поки він манівцями не вибрався з Маріуполя. Зараз він у Грузії, готується до Чемпіонату Європи. Деякі спортсмени в Полтавській області та у Львові», - розказує Головенко. 

Тетяна Бобровська ж, хоча і задоволена умовами для людей з інвалідністю в Нідерландах, хоче якнайскоріше повернутися в Україну та робити свій внесок в пристосування її інфраструктури для маломобільних людей. Раніше Тетяна вела активну боротьбу за доступність в Краматорська і готова її продовжувати.

Подружжя танцює на візках на Закарпатті та в Польщі

Сніжана та Володимир Керничні - члени штатної збірної України зі спортивних танців на візках та заслужені майстри спорту України з цієї дисципліни. Талант та наполеглива праця дозволили Керничним здобути «золото» на міжнародному турнірі «Кубок Континентів» 2013 року та призові місця на Кубках Світу в Токіо та Італії. 

Єдина в Донецькій області танцювальна пара на візках лишила у Слов’янську не лише власну домівку, а і доступне для всіх людей з інвалідністю приміщення, відремонтоване подружжям за грантові кошти. Тренер Керничних, співробітниця ДРЦ «Інваспорт» Олена Харченко із сім'єю виїхала майже одразу, про що просила і своїх спортсменів, але вони боялися обстрілів у дорозі, тож залишались у місті ще місяць. 

306516768 803078214444569 4486688553238050692 n 7574a

Володимир та Сніжана Керничні на Кубку світу зі спортивних танців на візках 4-6 червня 2021 року в Італії. Фото: Донецький «Інваспорт»

Вже 28 березня подружжя виїхало зі Слов’янська своєю машиною разом із сестрою та маленьким песиком. З собою не змогли забрати ні спеціальні легкі спортивні колісні коляски, ні костюми, тож їх довелося доставляти спеціально окремо.

Живуть Керничні у селі Закарпатської області. Розказують, що у будинку є зручності, їм поставили пандуси, але без сторонньої допомоги в'їжджати і виїжджати з домівки не можуть. Друзі неодноразово пропонували подружжю зручні апартаменти за кордоном, але спортсмени відмовлялись. 

«Психологічний стан вбивчий, душа болить. Але ми з чоловіком підтримуємо одне одного. Танцями продовжуємо займатися, ходимо тренуватись до місцевого сільського клубу. Танцюємо із чоловіком парно, іноді зі здоровим партнером виконуємо комбі-програму, фрістайли. Коли він приїжджає, тренуємось в області у шкільному спортзалі. Адміністрація закладу пішла нам назустріч», - розповідає Сніжана. 

У червні Сніжана і Володимир взяли участь у рейтинговому турнірі у Польщі. Дует отримав три перших місця за виступи у різних програмах. Володимир Керничний став другим у класичній формулі індивідуальної програми серед чоловіків, а Сніжана - другою у програмі серед жінок.

«Були налаштовані по-бойовому. У Польщі маємо багато друзів, усі нас підтримували. Хотілося показати Україну у найкращому світлі, і я впевнена, що ми спромоглися це зробити», - каже Сніжана Кернічна. 

304180966 583906556766967 6892859136412007088 n 4d9af

Сніжана Кернична з Ігорем Боженко на Міжнародному рейтинговому турнірі зі спортивних танців на візках у м. Ломянки PARA DANCE SPORT POLISH OPEN. Дует жінки з Ігорем Боженко у програмі комбі фристайл клас 1 здобув друге місце. Раніше на змаганнях у місті Ломянки Сніжана та Ігор вже ставали чемпіонами у даній програмі. Фото: Jacek Reda

Спортсменів запрошують на змагання у Словаччині, які заплановані на вересень, та у Чехії в жовтні. Втім, чи зможуть вони виїхати - незрозуміло, адже бюджет на відправку спортсменів на заходи міжнародного значення урізали. Керничні готові їздити на змагання за свій кошт, якщо суми будуть посильними. Кажуть, що напружувати державу не хочуть.

Донецький «Інваспорт» працює дистанційно

Заступник начальника Донецького регіонального центру «Інваспорт» Ілля Рева підкреслює: міжнародні і всеукраїнські заходи (змагання та навчально-тренувальні збори) фінансує «Український центр «Інваспорт», який, своєю чергою, одержує кошти з держбюджету. Донецький ж «Інваспорт», відповідно, наповнюється коштами від області, фінансує обласні заходи та відправку спортсменів на всеукраїнські. 

«Бюджет області під час війни напівпорожній, адже він зокрема наповнювався з податків від підприємств, які фактично припинили роботу. Втім, завдяки кеівництву Донецької ОДА, кращі спортсмени та тренери з червня отримують щомісячну обласну стипендію. Серед них і легкоатлетка Юлія Павленко, і її тренер Вячеслав Понька», - каже Ілля Рева. 

За словами Іллі, Донецький «Інваспорт» виїхав з Бахмута і централізовано не працює. Працівники центру виконують роботу дистанційно, тож спортивні заходи проводити непросто.

«Навіть якщо ми спробуємо провести захід, за наказом міністерства це можна зробити лише на кількох об’єктах в Україні, а також необхідний дозвіл місцевої влади. Намагаємося у першу чергу зберегти те, що напрацьовано роками, втримати спортсменів, щоб вони в подальшому представляли Донецьку область, міста, ОТГ, - каже заступник начальника центру. - Сподіваюсь, що нам буде, куди повернутися. Гасло Донеччини «Можливість, доведена справою». Тож головне, щоб у нас була ця можливість». 

Фото на головній: Jacek Reda

Матеріал підготувала Ганна Пешкова.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.