Як почати жити наново, залишивши все своє майно, рідних та улюблене місто? Чи можливо знайти роботу і подбати про дітей, якщо рана ще не загоїлася, а тата з мамою може не стати будь-якої миті? І як у цих умовах не лише не зламатися, а й знайти сили на нові звершення? Редакція «Бахмут.IN.UA» спільно з журналістами «Район.Луцьк» поспілкувалися з переселенцями з Бахмута, які пройшли все перераховане, а деякі проблеми переслідують їх і досі. При цьому родинам доводиться не забувати й про нагальні проблеми: житло, роботу, побутові турботи, догляд за дітьми тощо.
Також ми дослідили ринок праці в Україні за воєнного часу та дізналися, які умови держава та роботодавці пропонують громадянам у такій важкій ситуації. В якому регіоні ринок праці сьогодні найбільш активний – де більше пропонують, а де більше шукають роботу.
Як збудувати нове життя в Умані?
Юлія Волкова жила в Бахмуті з чоловіком та двома дітьми. Старшій цього року виповнилося 10, молодшій немає ще й року. Через місяць обстрілів, на початку квітня, сім’я вирішила залишити рідний будинок та виїхати в невідомість.
Найстарші члени родини Волкових. Фото з особистого архіву
Волкова-молодша
Волковим пощастило: чоловіку Юлії, який працював у Бахмуті на СТО та мав високу кваліфікацію, швидко вдалося знайти роботу завдяки своїй наполегливості та високій кваліфікації, а житло орендували вже через кілька днів після приїзду до міста. З міркувань безпеки ми розкриваємо мінімум інформації про чоловіка оповідачки, оскільки в минулому він був пов’язаний із ЗСУ, можливість подальшої співпраці зберігається і зараз.
«Ми лишень придбали будинок, зробили ремонт. Лише п’ять місяців встигли у ньому пожити. Робили все з нуля, під себе. Жили за десять метрів від військової частини. Він поки що, дякувати Богу, не постраждав. Але, коли були перші три прильоти на військову частину, діти дуже злякалися. Ми ніч провели у підвалі та переїхали до батьків у квартиру. Тривоги працювали справно, але того разу тривога спрацювала вже після удару».
У будинку щойно закінчився ремонт
Звичайні сімейні вечори до війни
Розповідаючи про збори, Юлія сумно усміхається. Через страх та загальну паніку вона складала у валізи все, що траплялось під руку.
«Коли планували їхати, я від страху кидала у валізи все поспіль. Чоловік ще лаявся, що нічого в машину не влізе. Взяли дві ковдри, одну подушку, навіщось шість наволочок».
Тоді родина сподівалася, що їде ненадовго, проте пізніше батьки таки надіслали дитячі зимові речі. Зараз пошта вже не працює, а рідні дівчини продовжують наглядати за будинком та квартирою у Бахмуті.
Перше вересня у рідному місті. Фото з вчителькою
«Думали, що ненадовго, але вже п’ятий місяць тут живемо. І не знаю, чи повернемось туди взагалі. Батьки чоловіка теж тут, три тижні як працюють вже. Вони з Куп’янська, щоб виїхати з окупації, їм потрібно було заплатити близько тисячі доларів. Їм пощастило: вони переступили цей імпровізований блокпост, а наступних людей уже не пустили, хоч вони в одному бусі їхали. «Я так захотів, все».
Спочатку зупинились в селі в Уманському районі. Вирішили що в центрі України жити безпечніше. Умови були сільські: без водопроводу та опалення. З огляду на те, що молодша донька потребує особливий догляд, поїхали далі шукати більш підходящі варіанти. Через рієлторів знайшли доступне житло в Умані, хоча не з першої спроби. Платять за квартиру 4000 гривень плюс комунальні послуги.
Квартира, яку родина орендувала в Умані
Волков зміг знайти роботу наступного дня після приїзду, проте це сталося не само собою: чоловік об’їхав усі СТО в окрузі, пропонуючи свою кандидатуру.
Зарплатня у нього залишилася приблизно на тому самому рівні. Дещо допомагає гуманітарна допомога – отримували продукти, речі, дитяче харчування. Інша річ, що додались нові витрати: за квартиру заплатити, купити якісь речі замість залишених в Бахмуті. Навіть телевізор в нову квартиру родина купувала самостійно. Дівчина згадує батьків:
«Розмовляю часто з мамою по відеозв’язку, не хоче виїжджати. Тато навідріз відмовляється, а вона тата не хоче залишати. А там все летить, вибухає. Але вони себе переконують: «Це грім, це грім».
Жінка каже, що батьки не хочуть залишати майно, на яке так важко наживали 35 років і зрештою не знають, як будувати життя з нуля на новому місці. Волкова регулярно цікавиться ситуацією в регіоні та зробила висновки, що місцеві жителі вже звикли до постійних обстрілів, хоча з кожним днем стає дедалі гірше. І при цьому у дворах можна часто зустріти гуляючих дітей.
Так виглядає Бахмут зараз
Нещодавно прилетіла ракета й до будинку на вулиці, де раніше мешкала родина. Постраждав друг старшої доньки, 11-річний хлопчик. Його зачепило уламками, але всі члени сім’ї вижили, а ось будинок не підлягає відновленню, машина згоріла. Після цього знайомі сімейства все ж таки вирішили евакуюватися до Дніпра.
«Про те, що зараз відбувається, ніхто не міг подумати. Спокійно жили. І ця чашка кави, випита вранці, ти її так цінуєш. Дуже хочеться додому, плачемо зі старшою донькою, коли переглядаємо відео. Батьки, коли останню посилку надіслали, я сиділа, нюхала їх та плакала. Запах рідного дому.. Нестерпно».
Як бахмутяни адаптуються на Волині?
За даними органів місцевого самоврядування, на території Луцької громади розмістилось близько 15,5 тисяч мешканців України, які прагнули переселитися в більш безпечні райони.
Жителька Бахмута в евакуації Сніжана Грахно також вирішила евакуюватись з рідного міста у квітні – коли обстріли почали ставати дедалі інтенсивнішими. Родина теж до останнього мала надію, що виїздити не доведеться.
Сніжана Грахно. Фото: lutsk.rayon.in.ua
Жінка зізнається, що спочатку було важко. У Бахмуті лишилось усе їхнє життя: квартира, машина, особисті речі. Незвично було й у великому місті Луцьк, який в 3,5 раза більше Бахмута. Але, попри страхи, житло вдалось знайти всього за три дні.
«Щось було надто дорого, щось надто далеко. Та все ж знайшли квартиру, у якій жили протягом двох місяців безоплатно, оплачували тільки комунальні послуги. Складається таке враження, що я вже роки два тут живу. Все подобається, до всього вже звикли», – розповідає вона.
Сніжана змогла першою влаштуватись на роботу. Вона й до вторгнення рф працювала майстром манікюру, а після евакуації знайшла вакансію через соцмережі. Загалом на пошуки роботи довелось витратити близько півтора місяця.
Сніжана влаштувалась на роботу до власниці місцевого салону краси Галини Марушко. Керівниця закладу зізнається: після вибухів у Луцьку багато майстринь евакуювались закордон, тому бізнес-леді довелось терміново шукати нових робітниць. Наразі в неї серед підлеглих вже дві переселенки з Донецької області.
«Це взаємовигідна угода, так би мовити. Я їм допомагаю, щоб вони й мали заробіток, і кваліфікацію не втрачали. Для мене – це зберегти салон у роботі та не закритися. Витягувати оренду, комунальні, податки. Мій салон має репутацію. Не зважаючи на те, чи переселенці, чи ні, я все ж дивлюся, кого беру на роботу, щоб не втрачати клієнтів. Мої дівчата дуже хороші та душевні, тому я задоволена», – поділилась Галина Марушко.
Галина Марушко
Чоловік Сніжани влаштувався касиром у придорожньому магазині на околицях міста. Родина має дворічну доню Полину, яку наразі не можуть залишити на самоті, тому домовились з роботодавцями про особливий графік: батьки позмінно працюють дві доби поспіль, і дві доби відпочивають. Таким чином їм вдається доглядати дитину по черзі.
Заробітною платою довелось поступитись: у порівнянні з 15-16 тисячами гривень, які жінка заробляла в Бахмуті, у Луцьку вона отримує максимум сім тисяч. Але удвох подружжю вдається закривати фінансове питання.
«Якусь частину витрат покривають соціальні виплати для переселенців: дві тисячі на дорослого і три тисячі на дитину. Це компенсує трішки оренду квартири. Та ми не вішаємо носа», – ділиться Сніжана.
Напочатку родина сподівалась, що незабаром зможе повернутись додому, до свого налагодженого життя у Бахмуті. Але зараз змирилась з думкою, що все доведеться будувати з нуля на новому місці.
Чи можливо знайти роботу в Луцьку?
Попри те, що Волинська область не постраждала від війни так сильно, як східні регіони, інвестиційний клімат погіршився по всій Україні. Закриття компаній, скорочення штату та відсутність економічної стабільности призвали до того, що на одне робоче місце у регіоні претендує шість кандидатів. Це удвічі більше, ніж минулого року.
Якщо порівнювати рівень оплати праці то на Донеччині він був значно вищий. Середня зарплатня у Донецькій області становила 15,5 тисяч гривень, тоді як на Волині – лише 11,7 тисячі. Це може бути причиною внутрішньої міграції українців у пошуках кращого життя.
Серед тих, хто все ж таки вирішив не покидати Волинь і змогли знайти роботу переважна більшість працевлаштувались у роздрібній торгівлі – таких переселенців майже 40%. Ще п’ята частина вирішила спробувати себе у переробній промисловості, і лише 7% – у сфері транспорту, складського господарства або поштової діяльності.
З 24 лютого до Центру зайнятості звернулись 811 вимушених переселенців. Але працевлаштуватись вдалось лише 151 людині. Допомогу по безробіттю змогли отримати 306 людей.
Як працевлаштуванню переселенців сприяє держава
Деякі роботодавці принципово відмовляються розглядати резюме переселенців. Дещо покращила ситуацію програма Кабінету міністрів щодо компенсації 6,5 тисяч гривень при прийомі на роботу ВПО. Журналісти «Бахмут.IN.UA» вирішили дізнатися, чи взагалі реально знайти роботу в Україні, будучи посереднім фахівцем або без спеціалізації зовсім.
У пресслужбі Державного центру зайнятості розповіли, що всього з початку року налічувалося 140 тисяч безробітних громадян. З них із 24 лютого статус безробітних набули 38 тисяч внутрішньо переселених осіб. За цей період вдалося працевлаштувати 7,7 тисячі переселенців. Переважна частина знайшла роботу у сільському господарстві, переробній промисловості, торгівлі та сфері ремонту.
«Хтось звернувся, не отримавши статус. На цей час за консультацією до нас звернулося майже 50 тисяч осіб, із них ВПО – 36 тисяч. Це ті люди, які з якоїсь причини не змогли чи не захотіли офіційно звільнятися з минулого місця роботи. Буває й таке, що переселенці повертаються до прифронтових регіонів, оскільки довго не можуть знайти роботу, а кількість заощаджень не дозволяє довго перебувати «у простої».
Подати заявку на отримання статусу безробітного та відповідних виплат можна через портал «Дія», Google-форму, чат-бот або електронну пошту. Окрім цього, Центр зайнятості надає мікрогранти для підприємців-початківців. За програмою будь-хто може отримати від 50 до 250 тисяч гривень залежно від того, скільки нових робочих місць буде створено.
Інфографіка: Державний центр зайнятості
У травні Кабмін дозволив кожному роботодавцю, який приймає на роботу ВПО, отримувати компенсацію у розмірі 6,5 тисяч гривень на місяць. Заявку можна подати онлайн на порталі «Дія».
Як повідомили в прес-службі Центру зайнятості, компенсацією скористалося 5,6 тисячі роботодавців. Вони взяли на роботу 9,4 тисячі працівників за цією програмою. Урядом виділено 200 мільйонів гривень на такі виплати. Вже виплачено 73 мільйони, отримали заявки на 93 мільйони гривень. Очікують свого призначення ще 34 мільйони гривень.
Пропонують скористатися програмою професійного навчання. Найпопулярніші напрямки: продавець, тракторист, кухар, водій та адміністратор. Нині таке навчання пройшло вже понад 30 тисяч людей. За даними Центру зайнятості, близько 80% випускників освітніх програм працевлаштовуються за набутою спеціальністю.
Окрім того, за підтримки Кабміну в Україні невдовзі запустять проєкт «Старт в IT». Програма передбачає виділення гранту на навчання у сфері програмування. Подати свою кандидатуру не зможуть студенти та фахівці ІТ-сектору. Проєкт розрахований на людей, які мають попередній досвід роботи, але втратили джерело заробітку через війну.
«Це програма стипендій у розмірі до 30 тисяч гривень на навчання й отримання навичок молодшого розробника, дата-аналітика чи графічного дизайнера. Кошти можна буде витратити лише на оплату школи чи курсів, які визначить Міністерство цифрової трансформації. Загалом держава надасть можливість розпочати кар’єру в ІТ для 60 тисяч українців», – заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Подати заявку можна буде через портал «Дія», Центр зайнятості та Міністерство цифрової трансформації. Роботу над програмою почали ще 24 червня, але новин щодо терміну подачі заявок уряд й досі не публікував.
Серед тих ініціатив, успіхи яких вже можна виміряти, – звична офлайн-робота. Так, найбільше переселенців знайшли роботу на Дніпропетровщині – за сприяння Центру зайнятості працевлаштувалося близько тисячі осіб. На другому місці Львівська область, де офіційно влаштували понад 600 громадян, далі Вінницька з результатом близько півтисячі. Приблизно такі ж показники у Кіровоградській, Полтавській, Рівненській областях та Києві. Найгірша ситуація в окупованих і прифронтових регіонах, що очевидно. Однак, якщо у Херсонській області роботу вдалося знайти всього вісьмом людям, а в Луганській, Чернігівській та Сумській областях – трохи більше 60, то на Донеччині показники несподівано хороші: майже 300 офіційно працевлаштованих осіб.
Як змінився ринок праці по всій Україні?
Подібний аналітичний звіт склали також фахівці «Опендатабот», виходячи з даних сайту з пошуку роботи Work.ua та безкоштовних оголошень OLX. На відміну від статистики Центру зайнятості, який орієнтується на кількість укладених контрактів, Work.ua має інформацію про реальну кількість роботодавців та шукачів у кожному регіоні. Частка офіційно працевлаштованих в Україні ще до повномасштабного вторгнення становила меншість. Зараз ситуація ще гірша, оскільки багато претендентів не мають чітких планів про перебування в одному місці, тому не ризикують обкладати себе довгостроковими зобов’язаннями.
Інфографіка: «Опендатабот»
Так, кількість вакансій загалом становила лише 38% від показників за той же період минулого року. Загальна кількість нових резюме за рік у порівнянні з липнем 2021 року збільшилася майже вдвічі – на 46%. Згідно з інфографікою аналітиків, найскладніша ситуація з пошуком роботи була в червні. Якщо тоді на одну вакансію відгукувалися у середньому 2,84 раза, то липні – вже 1,98 раза.
Крім того, статистика сайту оголошень OLX свідчить про те, що кількість пропозицій некваліфікованої роботи трохи зросла. А саме у цій сфері від початку повномасштабного вторгнення відчувався найбільший дефіцит вакансій. Своєю чергою, трохи виросла затребуваність більшості фахівців, крім IT-сектору. Число нових вакансій для програмістів зменшилося у півтора раза, тоді як шукачів роботи стає дедалі більше.
Цікаво, що дані Центру зайнятості та майданчиків для пошуку роботи про найбільш привабливий регіон з погляду працевлаштування сходяться: це Дніпропетровська область. Кількість нових вакансій там збільшилась на чверть лише за останній місяць. Найбільша конкуренція за місце зараз у Київській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях. Найкраща ситуація в Закарпатській, Чернівецькій, Миколаївській, Житомирській та Черкаській областях.
Найбільше пропозицій у таких напрямках, як «Сфера обслуговування», «Продажі, закупівля», «Робочі спеціальності, виробництво», «IT, комп’ютери, інтернет» та «Адміністрація».
Половина з опитаних, вважають, що для них немає роботи за місцем проживання
Редакція «Бахмут.IN.UA» вирішила дізнатися, чи справді ситуація з працевлаштуванням серед переселенців настільки складна і провела серед своїх читачів опитування. На нього відгукнулося 76 людей, які після повномасштабного вторгнення вимушено покинули рідні громади. Дві третини опитаних – люди віком від 35 до 55 років, понад 85% – жінки.
Більшість учасників опитування живуть у Дніпропетровській області – таких 63%. На другому місці – Закарпатська область, де розмістилося 13% опитаних. Решта рівномірно розподілена по різних областях країни.
Щодо працевлаштування: 58% респондентів перебувають у пошуку роботи за місцем проживання або планують цим займатися і лише 20% вдалося знайти роботу. При цьому понад 20% людей не мають наміру продовжувати пошуки. Майже половина аргументує це відсутністю роботи на новому місці проживання. У матеріалі про житло для переселенців ми вже розповідали, що багато евакуйованих на якийсь період впадають у ступор після прибуття на нове місце. Цю тенденцію підтвердив і психолог Андрій Кузнєцов, який працює безпосередньо з ВПО у модульних містечках Львівської області.
З тих, хто не має наміру шукати нове місце роботи, 40% уже знайшли джерело заробітку віддалено, а 20% перебуває у декретній відпустці. При цьому 13% здалися після кількох відмов роботодавців через внутрішню конкуренцію між переселенцями та місцевими жителями. Менше ніж 5% задоволені гуманітарною допомогою та виплатами від держави, стільки ж живуть на заощадження.
Більшість опитаних – 72% не зверталися за допомогою до місцевої влади або в Центри зайнятості населення, 17% заручилися підтримкою відповідних органів. Щодо тривалості періоду пошуку роботи інфографіка виглядає досить гнітюче: 40% переселенців перебувають у пошуку від місяця до трьох, понад 30% не можуть знайти роботу довше трьох місяців.
Переважна більшість готова на будь-яку роботу – таких відповідей понад 65%. П’ята частина опитаних все ж таки шукає вакансії за спеціальністю, а для 17% є лише одне принципове питання: офіційне працевлаштування.
Рівень зарплат також упав, багато хто це розуміє. Тому половина претендентів очікують отримувати від 10 до 15 тисяч гривень. Майже 25% готові на зарплатню нижче 10 тисяч гривень, ще 20% хочуть понад 15 тисяч. Вимоги вище 20 та 30 тисяч зустрічаються рідко – у 3,3% та 1,6% випадків відповідно.
Найпопулярніший спосіб пошуку роботи – перегляд вакансій на місцевих сайтах, ЗМІ та газетах (58%). Трохи менше половини переселенців шукають роботу через онлайн- та офлайн-оголошення. Решта однаковою мірою використовують всеукраїнські сайти з пошуку роботи, намагаються працевлаштуватися через знайомих або фізично звертаються до потенційних роботодавців з проханням розглянути їхню кандидатуру.
Ситуація з працевлаштуванням в Україні зараз справді залишає бажати кращого. Однак на прикладі наших героїв та їхніх родин напрошується висновок про те, що за мінімальних зусиль і шансів знайти роботу теж мінімальні. Якщо ж не сидіти на місці, звертатися до роботодавців особисто, підвищувати свою кваліфікацію або в крайньому випадку не боятися на якийсь час «забруднити руки» некваліфікованою роботою, організувати джерело заробітку цілком реально. Подібна ситуація і з пошуком підходящого житла.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
