Main menu

289387005 921633502570285 5593992997275596634 n e7b98Війна вимагає від нас особистої відповідальності. Українці більше не можуть сховатись за плечі керівника підприємства, міської адміністрації. Наше життя залежить від наших особистих рішень, більше не можна сподіватись, що хтось, щось вирішить. Про такі принципові зміни у внутрішньому сприйняттті себе - у новому блозі письменника, художника Миколи Фоменко.

ДОЖИЛИСЬ

Ранок почався з вибуху десь невдалі. Задзвеніло скло у серванті і більш, скільки не намагався, не спав. В гадках було: де ж воно таке вибухнуло і що могло зруйнувати. І ніякої думки про те, що це ж божевілля. Навіщо руйнувати? Хто відповість мені на це запитання? Що ж воно таке? Хто з’їхав з глузду? Що в такий засіб можна вирішати? Що? Навіщо?

Але  вже нема запитань, саме спостереження: частіше вибухає, де, наші, чи не наші гатять у повітря, у землю? Зранку було десь ось, ось? Сусіди, що у вас? Скло. Повилітали шибки. Навіть цікаво. Щось у житті відбувається. Але, як пояснити це? Чи в загалі зрозуміє хто не будь? А між тим, навряд я такий один.

Було життя, і воно тяглося з якоїсь давнини, тяглося нудотно, неприємно ( може у ідіотів і приємно), але таким усвідомленим чином, що усе можна вирішити. Що для цього існує  держава, закони, порядки. Ти там. Тебе зарегістровано, про тебе пам’ятають. І раптом…, ні не раптом. Раптом,то була б інша справа, а саме поступово ти починаєш розуміти, що все навколо, все, що відбувається, то не лише чужа справа, то ти відповідальний. Прийшов час приймати рішення. Кожен день, кожну годину. Вірогідно прийдеться вирішувати кожну хвилину.

Таке життя вирішує, хто ми. Після цього ми по іншому оцінимо одне одного і самих себе. А поки навіть цікаво. Взагалі, кажуть, що сама загадкова людина для людей, то він сам для себе, бо тільки себе людина не бачить з осторонь. Бувають такі часи, що можна приховати і те і інше, і вийти таким начебто хорошим, а бувають інші часи, коли ти не можеш бути хорошим для всіх, коли ти повинен себе індифікувати, незважаючи на  майбутні негаразди. Вижити не проблема. Проблема вижити людиною, не зраджуючи себе. Не зраджуючи себе! Після зради, то вже не життя. Я це відчуваю дуже гостро, бо маю досвід, бо зраджую себе по десять раз на добу, по дрібницям, не суттєвим пустощам, але відчуття незмінне. Яка різниця, як ти зраджуєш. Трохи, чи не трохи. Головне, що ти не устояв. Так у чому ми повинні устояти? У намаганні жити, як ми того бажаємо. Жити  незважаючи ні на що. Тобто відверто ігнорувати заставити нас діяти по за нашим бажанням, по за нашою волію. Не хтось щось вирішив, а вирішив ти. Це важливо не для історії, хоча і для неї також, а в першу чергу для тебе самого, для майбутнього твоїх дітей. Вчора почув: я простий сварник, або електрик, тобто, я не відповідальний, мені ваші незрозумілості лише зайві проблеми. Моя праця і життя не залежать віть глобальних проблем. Залишите мене у покої. Дайте мені працю і їжу. Дайте людині працю і їжу  і робіть з ним все що завгодно. У двадцять першому столітті. Дорозвивались, дожились.

Читатайте також інші блоги Миколи Фоменко: 

Фото Руслан Куркай.