Main menu

samogon iz saxara 1593162575 16 max 77aefОстаннім часом в бахмутських групах, де люди обмінюються інформацією про ситуацію в місті, частіше піднімають питання заборони на продаж алкоголю. Хтось пише, що хоче просто випити пляшку пива, а хтось пропонує за потреби купити в нього алкоголь. Роздуми про те, на кого більше впливає ця заборона і наскільки закони часто співпадають з моральними принципами - читайте у новому блозі письменника, художника Миколи Фоменко.

Якби я виїхав з Бахмута в Америку, або інше благодатне місце і вже звідтіля вирішив розважити співвітчизників різними пустощами, в цей час це б виглядало вкрай недоречно і навіть ганебно, але я залишаюся у місті і відчуваю все те, що і інші бахмутяни під час так званих прильотів. Хата здригує, я кажу пару магічних слів і у наступну мить розумію, що пронесло, що слава Богу минулось у цей раз. Але напруження не може тривати постійно. Щось в нас закладене, щоб ми не божеволіли, щоб життя тривало ні зважаючи ні на що.

Сухий закон боляче вдарив по чоловікам. Але й дивитись, як сп’янілі лобуряки гигочуть серед вулиць у цей драматичний час, коли інші їх ровесники гинуть на фронтах, мерзотно. Хоча у сухого закону може є й інші приводи.

Та я кажу про те, що у нашому суспільстві, а може взагалі у всякому суспільстві закони б’ють, як оті «гради», по площі, не відрізняючи одних від інших. Та ні, мабуть навіть не так, вони б’ють саме по тих, хто і без законів нічого не порушував, бо ті самі закони вже існують в їх розумінні.

Ось, наприклад, я. Я ж не лобуряка і якщо, навіть, вип’ю, не дозволяю собі нічого зайвого, нічого, нічого, а мене якби підозрюють, тобто ставлять врівень зі всякою сволотою. Яка ганьба і несправедливість. Тім більш, що в такий скрутний час не гріх і випити, щоб оті прильоти не руйнували нормальним чоловікам нерви.  До того ж, де ви бачили закон, який би виконувався, або його не можна було обійти. У мого приятеля самогонний апарат працює не тільки на газі, але й на дровах, що в нас час дуже обачливе рішення. Зрештою до поки у природі існує цукор, сухий закон виглядає насмішкою.

Зрозуміло, ми вже не вдавалися в тонкощі, в колір, аромат, а пили зразу зі струмка. Нічого. Напій, я вам скажу… За буграми гуркотіло. Було трохи соромно, хоча я і застарий для війни. Якось з інтересу вдяг бронежилет і ледь він мене не звалив з ніг. Але то був жилет старого зразку. Кажуть сучасні набагато леткіші. Та все рівно чомусь соромно. Мені завжди було соромно. За все: за одяг, зачіску, слова, вчинки, так це моя особиста справа. Може у інших все по іншому. Може моєму приятелю було не соромно.

Ми намагались говорити про дрібниці, про щось далеке від війни, насамперед за для того, щоб не відкрилося ставлення до неї, щоб не зачепити таке, що посварить нас. І нам, здається, це вдалося. Ми майже розцілувалися на прощання, хоча я знав, що мій приятель самий звичайний «орка».

Я йшов додому у легковажному настрої, мене мов наповнили легким повітрям, так що треба було себе стримувати, бо я міг відірватися від землі і просто полетіти вздовж вулиці. На щастя, або навпаки, я плентався тротуаром, в горлі у мене пересохло і я гостро відчув, що хочу морозива. Якимось дивним чином виник магазин. Та нічого дивного в тому не було, бо він був там завжди, то я дивним чином для себе опинився біля магазина і виявився єдиним покупцем.

Вранці я був здивований тим, що у моєму холодильнику з’явилися помідори, огірки, копчена курка, кальмари, а мій кіт завзято жер собачу суміш.