Величезна кількість людей, котрі повернулись на Донеччину з 2014 року, почали життя наново. Нажаль, 24 лютого ці плани були знищені: колишнім переселенцям знову довелось тікати від жахів війни. Серед них опинилась Анна Петриченко з Бахмута – мати, підприємиця та активістка, котрій через повномасштабне вторгнення росії довелось покинути рідний дім та бізнес.
Зараз Анна живе у Німеччині та займається волонтерством на користь українського народу. Редакція «Бахмут IN.UA» розпитала у Петриченко про труднощі переїзду під час війни, бізнес та волонтерство.
«У мене був бізнес з пошиття слінгів (зручних рюкзачків та таких переносок, в яких батьки носять дітей на собі), термобілизни з американських термофлісів та одягу для дітей з особливими потребами у піклуванні. Також я очолювала «Текстильний кластер». Це об’єднання підприємців малого та середнього бізнесу у швейній промисловості. Як об’єднання ми також працювали з соціальними проєктами у громадах. Зокрема, займалися обладнанням класів швейної майстерності у школах та ліцеях Донеччини», – поділилась Анна Петриченко.
Підприємиця розповіла, що протягом попередніх років працювала з німецькими партнерами, розвивала декілька проєктів різних напрямів. Один з них – стажування для керівниць з України в Німеччині. Таким чином, через колег Анна отримала потрібні контакти.
«В Німеччині в цілому організація життя дещо інша. Якщо ми опинилися тут та просимо в цій країні прихисток, то напевне маємо прийняти її правила. І якщо комусь вони неприйнятні, то.. світ великий! Можна спробувати себе в іншій країні, їх багато», – впевнена Петриченко.
За її словами, найбільше в адаптації до нового життя допомогла психологія, котрою вона цікавиться вже декілька років. Жінка отримала навички бізнес-медіатора в українсько-німецькому центрі медіації. Пройшла декілька тривалих навчань з первинної допомоги при стресі та травмі.
«Головне – це знаходити ресурси, які будуть відновлювати тебе кожного дня, будуть підтримувати тебе так, щоб вистачало сил підтримувати тих, хто навколо, хто від тебе залежить», – пояснює Ганна Петриченко.
Відповідаючи на питання, що порадити людям, котрі опинились у схожій ситуації, підприємиця наполягла на важливості особистої відповідальності.
«Відповідальність за все, що відбувається в нашому житті, в тому числі за те місце, де ми є. Нам ніхто нічого не винен. І всю допомогу від пересічних жителів Німеччині моя родина сприймає з великою вдячністю. Ми відчуваємо, що ця допомога йде від серця і з великим бажанням підтримати», – розповіла активістка.
Анна Петриченко волонтерить з 2014-го. І тепер використовує досвід цих років на благо українців. Зараз ці ініціативи допомагають громадам, лікарням, сім’ям з дітьми та бенефіціарам грантових програм.
«Ми приєдналися до ініціативи двох організацій, Berlin plast та Ukraine Berlin hilfe e.v. Вони збирають кошти, закуповують медикаменти для тактичних аптечок, збирають їх та відправляють в Україну за свій кошт. Формують за замовленням, тобто під потреби конкретного медичного закладу або військового підрозділу. Також приймаємо від громадян речі та їжу тривалого зберігання. Теж для конкретних міст, наприклад нещодавно збирали на Харків дитячі речі, підгузки, їжу, термобілизну», – розповіла Петриченко.
Щоб волонтери та ті, кому гуманітарна допомога справді потрібна, могли зв’язатись, Анна поширює інформацію про можливості на корпоративних акаунтах організації у соцмережах. Активістка розповіла, що інколи пожертви роблять великі організації, місцеві жителі. Хтось несе одяг та їжу тривалого зберігання, інші закупають товари на свій розсуд або переказують гроші.
«Також підтримуємо зв’язок з релігійними організаціями. Одна з церков у Берліні надала своє приміщення для сортування взуття для військових. То приходить велика фура з взуттям і його треба розсортувати за розмірами й скласти для подальшої відправки І дуже-дуже приємно, що люди приходять за покликанням душі. Минулого тижня була сімейна пара з України, привезли велику сумку з їжею та дитячими підгузками. Потім прийшла молода полька з хлопчиком. Вони у наплічнику принесли медикаменти та канцтовари. Потім був німець поважного віку з коробкою ліків. А в ній лежала листівочка з теплими побажаннями та нарисованим сердечком. Наступного дня зворушив хлопець з ІТ-компанії, який приніс 17 аптечок. І питався, чи треба ще. Тобто це історії кожного дня, історії про людяність, підтримку та добро. А добро обов’язково переможе», – розповідає Петриченко.
Після війни активістка планує повернутись до України та улюбленої справи – вдягати людей. З новим досвідом, новими ідеями щодо відбудовування країни та громадянського суспільства. Деякі аспекти життя німців Петриченко хоче впровадити навіть у власній, бахмутській громаді, але не захотіла розкривати всі секрети заздалегідь.
«Є багато цікавого та корисного, що можна, а інколи, навіть, необхідно впровадити у нас», – резюмувала вона.
Фото з Facebook та особистого архіву Анни Петриченко.
