Main menu

233521075 10219925986932387 9219912424475758398 n 84d5aЯкщо подивитись на склад бахмутських гуртків із живопису, то переважна більшість тих, хто їх відвідує, а в деяких 100%  - дівчата. У 2018 році в Україні 79% абітурієнтів на творчі спеціальності і мистецтво становили дівчата. Та якщо пошукати у Гуглі найвідоміших українських художників, то серед них більшість - чоловіки. Куди зникають більшість жінок після здобуття освіти? І чому їхні імен так мало в картинних галереях?

«Мамонти вже нікому не потрібні»

Стильні роботи Маші Вишедської прикрашають будівлі у Бахмуті. Жінка не лише розмальовує рідне місто, вона бере участь у мистецьких проектах. Разом із чоловіком Ростиславом Сосновим вони створили майстерню для молодих художників та художниць. Маша вважає, що її творчий розвиток і успіх багато в чому залежать від підтримки чоловіка.

«Часто чоловік спочатку нормальносприймає творчістьдружини, а потім включаються патріархальні установки, що жінка повинна готувати і все робити по дому, а він типу добувач, хоча мамонти вже нікому не потрібні. Мені дуже пощастило з чоловіком - ідеальним в плані сім'ї та побуту. Я сподіваюся, що зараз усебільше чоловіків стають такими і не бачать нічого поганого в тому, щоб доглядати дітей, займатися їхнім розвитком,брати на себе домашні обов'язки і всіляко підтримувати жінку», - наголошує мисткиня.

Маша каже, що, швидше всього, в неї б не було дітей, якщо б не виникло потреби піклуватися за двома племінниками.

141202539 3328748963897321 6283350295611139339 n 377af

Фото зі сторінки Маші Вишедської у Фейсбуці

«Більшість художниць сходить з дистанції, коли у них з'являються діти. Для мене важливий фактор розвитку - це резиденції (Арт-резиденція – зовнішній простір для комунікації митців і одночасно можливість для глибинного занурення у певний внутрішній світ для дослідження контексту місцевості або локальної громади та привнесення нового в стабільне середовище, власне, вплив на громаду – визначення з сайту Українського культурного фонду – авт.), та на багато резиденцій я не можу поїхати з дітьми, бо там селять у готелі. Мені потрібно мати багато грошей, щоб сплатити за житло і няню, або потрібно мати родичів, котрі наглядатимуть за дітьми. Якби інфраструктура була б більш kidsfriendly (дружньою до дітей – авт.), то жінки були б більш включені», - пояснює Маша Вишедська.

Художник і керівник творчої студії «Колір» Бахмутського народного дому, Микола Єремко наголошує та тому, що жінка в будь-якому разі робить вибір між материнством ітворчістю. І часто цей вибір не на користь творчості. Він спостерігав за тим, як у родині його знайомих художників,при народженні дитини, жінка залишала свою улюблену справуі пріоритетом у подальшому ставав розвиток кар’єри чоловіка.

«Потрібно бути досить заможною, щоб оплачувати няню. Деякі жінки заради творчості і не відважуються мати дітей. Якщо чоловік бачить, що жінка – дуже талановита і здібна, то його важливим кроком було б допомогти їй в цьому, але мабуть рівень розуміння цих речей у більшості чоловіків поки не відповідає запиту», - каже Микола Єремко.

«Чоловічий світ»

Художниця і режисерка Олена Клочко каже, що довго не усвідомлювала, що у суспільстві існує гендерна дискримінація.

«Коли я приїхала з Пітеру 1996 році, у моєї знайомої побачила картину «Чоловічийсвіт». На ній оголена дівчина йшла містом. Це була якась наївна робота, та ця думка вперше мене наздогнала. Я не розуміла, що нас виховували так, що жінка часто була об'єктом для чоловіків. Оскільки моя мама працювала будівельницею, то у мене ця картина була змішана. Мені іноді шкода було батька, тому що йому не діставалося маминої уваги - у неї завжди були проєкти», - згадує художниця.

Наразі, на думку Олени, дисбаланс вирівнюється: з’явилося багато проєктів, спрямованих на те, щоб дати можливість жінкам реалізуватися поза материнством.

«На мої майстер-класи приходять жінки з дітьми, і вони знаходять правильний алгоритм своєї присутності: щоб і вони могли малювати, і діти були на своїй хвилі», - наводить приклад Олена Клочко.

239940738 10219926089574953 8264904275033917446 n 7df39

Фото зі сторінки Олени Клочко у Фейсбуці

Зараз художниця реалізує у Бахмуті арт-проєкт «Тонка червона лінія». У ньому беруть участь близько десяти митців з України та Європи і вона – єдина жінка-художниця у цій команді. На її думку, не лише материнська роль і гендерні стереотипи відсіюють жінок на шляху до реалізації у мистецтві.

«Часто художники ходять в одних і тих же штанях картатих і рваних туфлях, живуть без копійки. А жінка цього не витримує, такого брутального життя. У неї більше вимог до комфорту. Я теж не завжди витримую, але у мене є й інші види освіти. Скільки мені років, а у мене тільки підйом починається - з'явилися цікаві проєкти», - визнає мисткиня.

Олена також наголошує, що розвиток ринку послуг стирає перешкоди, що раніше заважали жінкам реалізуватись у мистецтві.

Роль митця у суспільстві

Щоб визначити портрет молодого художника та художниці, Бюро системних рішень BUT спільно з Юлією Гнат за співпраці з Аналітичним центром Cedos і Дослідницькою агенцією InfoSapiens провели опитування, у якому взяли участь близько 700 художників та художниць. Вони, зокрема,досліджували обмеження, що заважають митцям розвиватись, і серед варіантів відповідей є побутові та родинні проблеми.

24 3f310

Скрін з опитування молодого художника та художниці

Результати опитування обіцяють оприлюднити у жовтні. Та наявність дискурсу про потреби та роль художників вже є кроком до усвідомлення.

Світ мистецтва змінився, але уявлення про мистецтво в Україні у більшості залишилося ще радянським і його формує багато в чому і система освіти. У школі не обов'язково вивчатимистецтво, за це не отримаєш балів на ЗНО. Люди продовжують вважати, що грошей на цьому заробити неможливо - потрібно серйозними справами займатися, особливо це не пріоритетна справа для хлопців.

На думку Маші Вишедської, дискусію про сприйняття сучасного мистецтва і митця потрібно розвивати. Це надасть можливість побороти багато стереотипів, які заважають глядачу сприймати мистецтво, а художникам працювати і реалізовуватись.

«У моїй родині є невдалий приклад із моїм батьком. Він міг би стати успішним художником, але це були 90-ті - ні про яку підтримку не могло бути й мови. Спільнота художників була дуже не здорова: хто не помер, той поїхав і по суті не залишилося ком'юніті (середовища – авт.),у якому можна розвиватись», - поділилася Маша Вишедська.

127029248 3176795565759329 7063744392207317410 n aec3a

Фото зі сторінки Маші Вишедської у Фейсбуці

Тому Маша з Ростиславом об’єднують навколо себе творчу молодь, допомагають їм говорити з суспільством не лише через картини, а й пояснювати свої роботи, реагувати на критику.

«Потрібно художників робити більш впевненими в собі, щоб вони могли вибудовувати кордони. У своєму минулому проекті ми залучили Алевтину Кахідзе, яка нам допомогла відрефлексувати досвід отриманий в роботі, навчитися спілкуватися з пресою і глядачами. У вітчизняних школах мистецтв і вузах не вчать говорити про свої роботи, відстоювати своє бачення, мати свій голос у суспільстві. Художник як чутлива людина губиться, коли на нього йде хвиля хейту в коментарях, ми вчимо учасників нашої майстерні не бути розгубленими і справлятися з цим», - каже Вишедська.

Стара освіта

Низький пріоритет образотворчого мистецтва серед інших предметів у школі та в системі позашкільної освіти навіть порівняно з музичною освітою художник і педагог Микола Єремко вважає бар’єром для розвитку особистості, особливо для хлопців. 

«Коли художні школи об'єднали з музичними, живопис став додатком до музики. Професійний рівень впав. Щоб виховати в дитині красу і вона прагнула творити, вонамає, як математику, 11 років вивчати живопис і здавати іспит. Цілком можливо розділити клас на дві частини, спарити два уроки, як на праці,щоб працювати у невеликих групах. Потім можна буде побачити, як змінився рівень суспільства. А виходить, що дитина в десятому класі малює, як у першому - навички читання в нійрозвивали, а розмовляти мовою мистецтва не навчили. Мені здається, це свідомий пробіл. Кожну людину можна навчити малювати і бачити гармонію», - доводить художник.

Маша Вишедська теж вважає, що система освіти застаріла і не ефективна, тому багато молоді і не доходить до повноцінної художньої освіти. Вона наводить приклад Франції як можливого кейсу для України:

«Там школина рік запрошують художника, який не вчить дітей малювати,а займається своєю звичайною практикою. Та у нього є майстерня, де він може запропонувати дітям приєднатися і робити щось схоже. На другий рік запрошують іншого художника. І так, цим займаються не замучені педагоги з маленькою зарплатою, а натхненні митці», - каже Маша Вишедська.

Рівні можливості

На сьогодні в Україні порівняно з європейськими країнами і США існує досить велика різниця не лише у системі освіти, а й у підтримці жінок-мисткинь.

«У Західних інституціях, організовуючи захід, ти маєш дбати про гендерний баланс, щоб співвідношення було хоча б 40 на 60, якщо не 50 на 50.Натому ж «Бієнале» критики можуть зауважити, що гендерний баланс не був дотриманий - жінки отримали менше можливостей для реалізації, ніж чоловіки», - зазначає куратора платформи «ІЗОЛЯЦІЯ» Катерина Філюк.

14853088 10154102914926243 6602936332551851925 o 4364c

Фото зі сторінки Катерини Філюк у Фейсбуці

Катерина навела приклад того, що в західних інституціях забезпеченню рівних можливостей приділяють окрему увагу:

«Нещодавно я вивчала умови прийому на роботу одної з британських мистецьких організацій –  там забезпеченню рівних можливостей присвячена ціла глава. Вони наголошують, що чекають  заявки на вакансії від усіх верств громади і розглянуть їх на основі наявності відповідного досвіду, кваліфікації, навичок і здібностей».

Вона також вважає, що є фактор «скляної стелі» і жінки важко пробиваються на керівні посади укультурі і мистецтві, є вплив того, що жінки більше зайняті домашнім господарством. Водночас зараз стає багато цікавих художниць.

І хоча в Україні гендерні квоти у мистецтвіне закріплені на законодавчому рівні, культурні інституції намагаються підтримувати гендерний баланс на рівні своїх внутрішніх правил.

«Коли в нас відбувається набір митців у проєкт, ми намагаємося дивитися на кількість чоловіків і жінок, щоб регулювати. В нашій внутрішній логіці є це правило, але воно не залізне. Якщо буде хороший художник і більш слабка художниця, ми оберемо чоловіка, і навпаки. Намагаємося орієнтуватися на професійні якості, а не стать», - пояснює Катерина Філюк.

Матеріал створено у межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, «Інтерньюз»