Main menu

img 0437 135997346859 591c91ed48871 3bb60Наше місто повернуло історичну назву і знову стало Бахмутом у 2015 році в рамках закону про декомунізацію. Перша спроба була у 1991-му році, коли це питання виносили на місцевий референдум. Що тоді вдалося ініціативній групі, яким чином ті події відображені у творчості письменника Віктора Шендріка, над чим він замислюється зараз і про що хоче писати у майбутньому – читайте у матеріалі.

Щоб більше зрозуміти процеси організаційного розвитку сучасних громадських об’єднань та загалом розвитку громадянського суспільства у Бахмутьскій громаді, ми продовжуємо зустрічі з громадськими діячами, які були дотичні до зародження демократії за часів СРСР. У попередньому матеріали ми говорили з засновником політклубу «Пошук» Володимиром Березіним. Тепер публікуємо інтерв’ з учасником ініціативної групи «К истокам», яка організувала інформаційну кампанію та ініціювала референдум за повернення місту історичної назви, Віктором Шендріком.

Шендрик1 f1905

Демократичний рух, який Ви спостерігали наприкінці 80-х – на початку 90-х років, – це був загальний рух, чи діяли окремі ініціативні групи?

Час був цікавий безперечно. Наприклад, п'ятитисячний мітинг на центральній площі - я більше ні до того ні після того не бачив подібного скупчення людей. Звичайно, це клуб «Пошук» - пан Березін, Лабенський. Дай Бог пам'яті, вже забував деякі прізвища. Я не був особливо близький з ними, приходив на кілька засідань. До речі, потрапив на 20-річчя клубу, мене запросили.

Збиралися в ДК «Машинобудівник». Якось мене запросили, сказали, буде цікаво. У той вечір запросили начальника нашого відділу КДБ, міського. Це було в 1991 році, і питання, зрозуміло, були про путч. Гебешник і є гебешник, конкретно так нічого і не сказав, але все одно було цікаво.

Тобто тоді можна Було запросити на громадську зустріч людину такого рівня?

Діяльність КДБ завжди була оточена ореолом таємниці. Для нього, напевно, це було ходіння в народ, якась гра в демократію, якщо вже не сама демократія.

P00108 123735 1f56a

Фото публікації газети "Вперед".

На початку 90-х відбувались мітинги, створилася ініціативна група за повернення місту історичної назви. Були якісь страхи у висловлюваннях та діях, чи люди Вже вільно себе почували?

У мене це все описано в романі «91-й»: герої вигадані, а події ті ж. Що стосується імені міста Бахмута, то я безпосередній учасник. Ми з Березінім стояли біля того магазину (магазин «Орбіта» по вул. Незалежності, - прим.ред.) у черзі за милом по талонам. Черга вишикувалась від будинку до будинку. З'ясувалося, що ми однієї думки, що місто має знову називатися Бахмутом. Потім зібралися у Миколи Буряка, чоловік п'ять нас було, створили ініціативну групу «К истокам», ініціювали референдум (референдум про перейменування Артемівска у Бахмут був проведений 1 грудня 1991 року, - прим.ред).

Пам'ятаю, вирішили зібратися на другому поверсі Будинку культури там, де зараз телебачення. Запросили всіх бажаючих, щоб провести диспут, знайти однодумців. Я прийшов, дивлюся, стоїть Березін, його притиснув натовп пенсіонерів (чоловік сорок) руки до нього тягнуть: «Ми нашого Артема не віддамо!». Вискакує на зустріч член нашої групи Шепітько, викладач історії, і каже: «Йдемо - вони зараз війська викличуть!» Таке було зіткнення поглядів!

Ви говорите про страхи, я добре пам'ятаю, що ходили чутки, що будуть бити комуністів. Будуть погроми, як єврейські, тільки щодо комуністів.

А хто мав робити ці погроми: місцеві чи хтось мав приїхати?

Все розмовами і закінчилося - значить, Слава Богу, нікому!

P00108 125531 48a9e

Фото публікації газети "Вперед".

Накал конфлікту був такий самий, як при перейменуванні міста у 2015 році? Чи можна це взагалі порівнювати?

По-різному. Якщо підняти пресу тих років, можна побачити, що газета свідомо давала різні думки. Я коли аналізував, не помітив вікову залежність. То зовсім молоді люди були за Артемівськ, то люди похилого віку підтримували Бахмут. Але у молоді то була не ідеологія - пояснювали тим, що звикли, бо народилися в Артемівську.

До речі, у нашій ініціативної групи ідеологічного підгрунтя теж не було. Ми хотіли відновити історичну назву, історичну справедливість.

А місцева влада, місцева рада яку позицію займала на той момент?

Мені здається, влада зайняла вичікувальну позицію: як поверне - так і буде.

А що треба було зробити, щоб у 1991-му люди проголосували за Бахмут?

З позиції цього часу, можна сказати, як Конфуцій: «Все буває тільки вчасно». Може просто, час не настав. Тоді ще позначилося, що наш військовий гарнізон вивели з Угорщини чи з Німеччини, вони були люди далекі, що таке Бахмут не знали і розбиратися не хотіли - таких багато було.

Ви не були активним учасником дискусійного клубу «Пошук», але як Ви думаєте, які цілі їх об’єднували, що вони прагнули, що заявляли публічно?

Це була опозиція до міської влади і не стільки до адміністративної влади, як до міськкому партії. У них і гасла були і фотографії збереглися: «Геть КПРС!»

174450233 252735759927101 5399258183763159383 n d8318

А були якісь конкретні претензії або пропозиції. Просто «За демократію!», чи люди розуміли, як вони хочуть, щоб демократія выдбувалась. Чи було тоді таке розуміння?

Мені це запам'яталося як антипартійний рух, антикомуністичний рух.

У нас були дві такі відправні точки – початок 90-х та 2014 рік - початок війни з Росією, коли люди згуртувалися, але в обох випадках об’єднання були тимчасовими і не тривалими.

У 91-му році все починалося здорово: гучні слова, вітер змін. Здавалося, ми зараз Бога за бороду схопимо, але потихеньку кудись це все поділося. Зміни дійсно відбулися. 90-й, 91-й рік люди були голодні, сиділи без грошей. Важке було життя. А буття визначає свідомість - озлоблені люди були. Говорили, ось за кордоном по 5-10 сортів ковбаси, а в нас нічого. Гляньте, що у нас зараз у магазині - все є. Значить, чогось добилися! Те, що людині завжди мало, так це натура людська.

P00108 124830 80d11

Вас було п’ять людей, маю на увазі вашу ініціативну групу «К истокам», як вам вдалося підняти питання на рівень місцевого референдуму.

Ми тоді були голодні, злі і в нас мотивація була більша! До речі, ці п'ять або шість чоловік, які тоді зібралися, практично всі були в рваних шкарпетках. Тоді пам'ятаю, в 91-му році раптом зникли шкарпетки з полиць магазинів. Була мотивація - боротися! Може бути, зараз люди стали задоволеними і Слава Богу!

Як місцева влада відносилась тоді до демократичного руху, могли той чисельний мітинг заборонити?

Я думаю, навряд чи, це ж по всій країні таке було. Загальна політична ситуація цьому сприяла.

P00108 123953 8a30b

Скільки у «Пошуку» було людей, це була велика організація? Хто вважався лідером. Скільки людей їх підтримували?

Не думаю, що було членство з посвідченнями. Загалом десь до тридцяти чоловік. Лідерами були Олександр Лабенський, Анатолій Андрєєв і Володимир Березін. Основа була заводська із заводу «Победа труда». Був такий Жужменко - скандальна особа, зараз вже покійній. У людини судимостей було - порахувати не вистачить, напевно, на наших чотирьох руках пальців. Суть в тому, що вони в основному всі кримінальні. Він прийшов і відразу себе оголосив в'язнем совісті сталінських репресій.

А якщо пригадати здобутки цього політклубу, то відносно чого можна сказати – це вони зробили?

Політклубівці випускали свою газету, впливали на уми, змушували задуматися. Я думаю, вони, як декабристи, які розбудили Герцена.

Володимир Березін казав, що після того, як Рева об’єднався з кланом Клюєвих, демократична громадськість перестала йому довіряти. Хоча до того він був досить демократичним. Що ви про це думаєте, чи можете пригадати якісь спільні проєкти місцевої влади і громадськості?

Мені здавалося, що влада завжди була окремо, а громадськість окремо. Я багато років присвятив творчості, і дії влади не моя тема. У моєму першому романі події відбуваються у вигаданому місті в наших краях ще за часів Богдана Хмельницького. Тема маленької людини і влади там піднімається, і симпатії не на користь влади. Я тоді хотів написати розповідь, присвячену нашій діяльності, повернення місту імені. Просто здалеку почав, з Івана Грозного, з Бахмутської сторожі. Потім я туди потрапив, у той час, і мені так цікаво стало! Я цю тему продовжив у романі «91-й». В минулому році я написав третю книгу - торкнувся катерининського часу (заповнив середину). Там у мене вже і Бахмут з'явився – у подіях, коли тут Пугачов був.

91л fd355

А коли Ви написали роман 91-й?

У 2014-му році, коли нашу військову частину обстрілювали, а у мене пішло натхнення, понесло мене.

Події, які зараз відбуваються у державі, відображаються у вашій творчості?

Протягом останніх двох років я - голова ОСББ у своєму великому будинку. Хочеться на папір покласти цю діяльність. І назва у мене, напевно, буде «Як я став мізантропом». 100-квартирний будинок, і люди всі різні. Ось така характерна історія. Я виходжу, а двірник мене питає: «Посипати доріжку чи ні?» Погода ламалася, десь до обіду все одно лід розтане. Я кажу, результат буде один: посипеш будеш поганий, скажуть тут і так тепло, а ми тепер пісок в будинок носимо, якщо не посипеш - скажуть слизько. Я філософськи до людської природі ставлюся, часом не в великому захваті.

І взагалі від об'єднання співвласніків?

Я не шкодую, що ми це зробили, - ми бачимо свої гроші, кожну копійку - це перспективний шлях. Ми років п'ять з ініціативною групою домагалися створення ОСББ.

На мою думку, одна с загальних проблем в Україні – це безвідповідальне ставлення до бюджетних коштів, які людина сплачує у вигляді податків. ОСББ це теж громадське об’єднання, воно може виховувати у людей відповідальність до загальних фінансів, як Ви думаєте?

В ОСББ все продумано: працює ревізійна комісія. Хоча люди по-різному ставляться, деякі вважають, що ми крадемо. Я принципово відмовився від усілякої оплати, не хочу щоб мені дорікали, для фінансових питань у нас є управитель. Я стежу за рухом коштів, проводжу збори мешканців.

Чи були тоді на початку 90-х якісь ініціативи, що були пов’язані з економічною сферою?

Це був початок підприємництва. Там так цікаво вийшло: спочатку заборонили не трудові доходи, а потім буквально через рік дозволили підприємництво - багато хто стали цим користуватися. Це були індивідуальні підприємці. Напевно, кого ви не запитаєте, всі Слєсарєва згадають. З'явилися тоді комерційні магазини, «комки» вони називалися в народі.

P00108 125702 28cc4

Фото публікації газети "Вперед" перед референдумом 1991-го року.

Які моменти можете пригадати за 30 років, коли люди у Бахмуті об’єднувались?

Я живу поруч з центральною площею, чого я тільки не бачив і скандування натовпу «Янукович, Янукович!» з блакитними прапорами, і людей, які кричали: «Путін введи войска!» Не все позитивне враження справляло. Коли підтримували Януковича, було видно, що заводи використовували адміністративний ресурс (машинобудівний завод «Вістек» та «Артемівський завод кольорових металів» серед акціонерів мали лідерів Партії Регіонів). З останнього пригадую чергу за футболками Христенко (Федір Христенко, народний депутат України, обраний у 2019 году по 46-му округу від партії ОПЗЖ - прим. ред). І що примітно, жодної людини в такій футболці я не бачив, може вдома вдягають. Тут іноді ловиш себе на тому, що тобі соромно, за те, що ти член людства, а не те, що якоїсь партії.

Якщо ви хочете більше дізнатися про події 91-го року та історію Бахмута, можна зв’язатися з автором через Фейсбук.

Фото з архіву Віктора Шендріка, архіву Бахмутського краєзнавчого музею.

Публікація підготована в рамках проекту «Разом сильніше», що реалізується ГО «Бахмутська Фортеця» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.