Ольга Галушко в Бахмуті працювала на роздачі у відомій їдальні пані Олени Федоряки, бахмутяни цей заклад так й називали «У Федоряки». Тут брали пиріжки, основні страви й закуски. Їдальня годувала практично все місто, в 2011 році до роботи громадського закладу долучилася Ольга Галушко. Бахмутянка пригадує спершу, подумали, що воно білоручка й не годиться до роботи в ресторанній сфері, однак доля склалася інакше.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася про те, як бахмутянка знайшла своє покликання, яким пам’ятає Бахмут та як живе в евакуації?

Близько 10 років Ольга Галушко пропрацювала в їдальні

Ольга Галушко раніше працювала на заводі понад 20 років, а потім відбулося скорочення й героїні довелося шукати нову роботу. Вибір зупинила на бахмутській їдальні, сюди жінка пішла працювати в 2011 році, спочатку претендувала на посаду прибиральниці.

«Коли мене вперше побачили, чомусь подумали, що я білоручка я не зможу працювати тут. Загалом, так й почалася наша співпраця, я працювала у пані Олени на мойці, а з мойки вона мене перевела в холодний цех на салати, а з холодного цеху попала на роздачу. Я й на мучному була, й офіціанткою», — пригадує Ольга Галушко.

Згадувати про Бахмут, яким він був раніше, для героїні важко. Каже, що ці спогади болючі, адже зараз міста практично немає.

«Місто наше дуже чудове, квітуче. Бахмут почав розвиватися після 2014 року, якісь інвестиції пішли, все почало налагоджуватися, мер допомагав. Загалом, наше місто завжди було таке зелене й чисте, невеличке, але затишне. Ми жили, працювали…», — каже бахмутянка.

Війна в Бахмуті й карткові будинки в Маріуполі

Ольга Галушко. Фото: особистий архів героїні

Коли 24 лютого на Україну напала росія, Ольга Галушко розуміла, що прийдеться їхати, евакуювалися з міста 7 квітня. Дім бахмутянки розташовувався неподалік від військової частини, тож залишатися там було особливо небезпечно. 

«Було два великих прильоти, у нас вікна порозкривалася, всі сильно перелякалися. Це відбувалося вже тоді, коли в Маріуполі були інтенсивні бойові дії. Ми бачили по телебаченню, як складаються там будинки, немов карткові…Було дуже страшно, ми більше переживали за бабусь наших», — говорить Ольга Галушко.

Рішення про евакуацію було прийняти нелегко, їхати родині було нікуди, жодних планів не мали. Зупинилися в Кропивницькому, шукали по-телефону волонтерів, які б допомогли із прихистком. Бахмутянці допомогла давня знайома, яка евакуювался до Кропивницького раніше й порадила їм, де можна знайти тимчасовий дім. Нову оселю надали місцеві підприємиці-жінки.

Життя в Кропивницькому

Столи, які накривала їдальня в Бахмуті. Фото: особистий архів героїні

Нове місто відрізняється від Бахмута, воно більше, шумніше, проте тут дуже чуйні люди, каже пані Ольга. Окремо відзначає місцевий дендропарк, це місце їй дуже подобається, крім того, в Кропивницькому багато тюльпанів, як й в Бахмуті.

Наша співрозмовниця на пенсії, але це не завадило їй знайти роботу, зараз вона працює хостес у локальному готелі. 

«Роботу знайшли випадково, побачила оголошення про те, що приватному ресторанному бізнесу потрібні господині залу. Якщо чесно, пішла на роботу, щоб трохи відволіктися», — каже бахмутянка.

Бахмутської діаспори в Кропивницькому немає, допомогу люди отримують переважно від християнських організацій. Попри те, бахмутянка старається підтримувати звязок з друзями із міста, багато хто поїхав за кордон, каже жінка, але вони спілкуються телефоном. В Дніпрі також є друзі пані Ольги, це жінки, які раніше працювали у їдальні:

«Якраз спілкування допомагає нам триматися в стресових ситуаціях. Зараз ми всі дуже засмучені тим, що місто зруйнували».

Кухня в евакуації

Тісто за рецептом пані Ольги. Фото: надано з архіву героїні

Куховарство й робота допомагає бахмутянці триматися, наприклад в евакуації вона часто готує традиційні українські страви, як от пиріжки чи вареники. Жінка згадує, що в Бахмуті вони з колективом були провідні у своїй справі, зустрічали колективи спортсменів, готували для політиків та гостей міста й ніхто не залишався голодним або незадоволеним.

Найбільше наша героїня вдячні пані Олені, яка допомогла їй й навчила багатьом секретам на кухні. Якщо ви також скучили за бахмутськими пиріжками, Ольга Галушко поділилася з редакцією «Бахмут IN.UA» авторським рецептом: 

Інгредієнти

Для приготування знадобляться такі продукти:

• мука — 2,6 кг;
• вода — 1 л;
• яйця — 5 шт;
• дріжджі (сухі) — 50 г;
• маргарин — 350 г;
• цукор — 250 г;
• сіль — 30 г.

Приготування: 

Аби приготувати універсальне здобне дріжджове тісто необхідно:

Крок 1. Цукор, сіль слід добре розчинити у теплій воді.

Крок 2. Додаємо дріжджі, ставимо в тепле місце. 

Крок 3. Поки опара підходить, до борошна вливаємо розтоплений маргарин.

Крок 4. Додаємо яйця.

Крок 5. Поміщаємо в тістоміс.

Крок 6. Додаємо опару, вимішуємо все до однорідної маси.

Крок 7. Виймаємо тісто з тістомісу та ставимо у тепле місце на одну годину.

«Все. Тісто готове для випікання. Воно підходить для пиріжків, розтягаїв (ред. печений пиріжок напівзакритого типу), ватрушок, піц, сосисок у тісті, котлет у тісті. Одним словом — універсальне», — поділилася Ольга Галушко.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Маленький “епіцентр” нашого села”, “магазин, в якому було все і навіть більше”, “там було завжди все свіже і смачненьке” — так мешканці Бахмутського району згадують магазин “Журавушка”, що працював у селі Переїзне. Цю крамницю у 2007 році відкрили подружжя Журавльових. Працював магазин до літа 2022 року. Власники продовжували роботу до останнього, підтримуючи своїх земляків. Роботу довелося зупинити через наближення лінії фронту та часті обстріли.

Про роботу “Журавушки” та відновлення бізнесу на новому місці редакції Бахмут IN.UA розповіла його власниця — Людмила Журавльова.

Як “Журавушка” працювала під час війни

“Журавушка” — це сімейний бізнес подружжя Журавльових з села Переїзне Бахмутського району. Під такою назвою працювали чотири магазини в різних населених пунктах — Переїзному, Федорівці, Соледарі і Сіверську. Першим магазином була “Журавушка” у Переїзному — рідному селі родини. Він відкрився у 2007 році.

Працювала “Журавушка” до 2022 року. Власниця магазину, Людмила Журавльова, до останнього привозила сюди продукти і підтримувала роботу бізнесу. Не зупиняло підприємицю ні відсутність світла, ні складність доставки товару.

Зачинити магазин і виїхати з рідного села Людмила Журавльова вирішила після пережитих обстрілів.

“Я виїжджала у серпні 2022 року. У червні я ще працювала. Без світла, без нічого, працювала сама. Поки була така можливість, я робила все для тих людей, хто там залишався. Хоч світла вже й не було, доставки товару, в принципі, були. Одна фірма залишалася, яка до нас доїжджала. Зачинити магазин і виїхати остаточно я вирішила після прильоту. Взагалі я була під обстрілами двічі. Коли перший раз прилетіло, то вікна повилітали. Другий раз прилетіла ракета навпроти магазину і зруйнувало будинок, я тоді якраз була на роботі. Від пережитого стресу я вирішила, що все — залишатися більше я тут не можу, там було небезпечно”, — згадує пані Людмила.

За роки роботи “Журавушка” здобула велику довіру людей. І сьогодні мешканці Бахмутського району з теплотою згадують свій улюблений магазин. Його власниця каже, що особливого секрету успіху не має. Вона лише дуже любила свою роботу і намагалася прислухатися до своїх клієнтів. Цим, на її думку, вона і заслужила таку довіру.

“По-перше, я завжди до людей ставилася з розумінням, прислухалася, коли говорили, що їм треба. Я намагалася зробити так, щоб прийшов у магазин, і тут є все, що потрібно. У нас питали: “А у вас є те?” Ми відповідали: “Є”. А коли відповідали: “Немає”, то наступного разу воно в мене вже було. Я намагалася, щоб товар був різний на різну категорію людей, щоб всі наші клієнти знали, що коли вони йдуть у “Журавушку”, то вони будуть впевнені, що в нас все є. І по-друге, це ж моя робота. Я дуже люблю цим займатися, мені це подобається, тому і старалась завжди зробити все якнайкраще”, — розповідає Людмила Журавльова.

Чи змогли відновити “Журавушку” після переїзду?

Бізнес, який родина Журавльових будувала на Донеччині, зруйновано. Поки була можливість, сім’я встигла вивезти частину обладнання на Дніпропетровщину, куди і переїхали.

“Ми розуміли, що треба було кудись все вивозити. Спочатку один магазин вивезли з поличками. А ще ж треба було вивезти холодильники хоча б кудись. Виїжджати було нікуди, а речей було багато. Це ж чотири магазини: скільки холодильних вітрин, скільки всякого обладнання… Треба було терміново кудись вивозити, щоб не втратити. Наші друзі були у Дніпропетровській області, у місті Перещепино, і там продавався магазин. Купувати нам було ні за що, тому ми взяли його в оренду. Туди ми і перевезли все, що вдалося вивезти”, — каже Людмила Журавльова.

У липні 2022 року родина остаточно переїхала в Перещепине. А вже за кілька тижнів, 13 серпня, вони відкрили тут перший магазин. Назву не змінювали, крамниця так само називається “Журавушка”. Людмила Журавльова каже, що свідомо не змінювала назву, бо таким чином вона хоче зберегти зв’язок із домом. У цьому магазині підприємиця розмістила вивіску, банери і обладнання з Донеччини, а наповнила його таким асортиментом, який був у колишніх магазинах.

“Вирішили не змінювати нашу назву, бо це продовження нашого сімейного бізнесу. Ми вивезли всі вивіски “Журавушки”, банери, на яких зображені наші діти у вишиванках. Я зробила все так, як робила це вдома, так само завезла великий асортимент. Звісно, морально це було дуже важко, бо менталітети різні. У кожний район приїжджаєш, і тут все по-різному, хоча, начебто, ми всі однакові. А потреби, виявляється, зовсім інші. Наприклад, майонез “МакМай” всі прекрасно знали і любили в Донецькій області, а тут його ніхто не знає. Тому довелося пристосовуватися до інших потреб”, — розповідає власниця “Журавушки”.

Відновити власну справу вдалося і не без допомоги людей, з якими раніше співпрацювали на Донеччині.

“Найскладніше було морально, тому що це переїзд: ти втратив все, ти не знаєш, куди рухатися і до кого йти, де брати товар. І тут нам допомогло те, що у нас була дуже хороша репутація щодо нашого бізнесу. Ми дуже добре працювали з усіма фірмами і залишилися контакти супервайзерів, агентів. І були такі моменти, що нам допомогли. Наприклад, хлопці з фірми “Славутич” розповідали іншим, що “Журавушка” — це дійсно нормальні люди і їм можна довіряти. А вже сьогодні, за роки роботи, місцеві вже і самі знають нашу “Журавушку”. Приємно, що і тут ми змогли здобути довіру людей”, — каже Людмила Журавльова.

Власниця бізнесу зазначає, що робота з відновлення бізнесу допомогла їй не опустити руки після втрати дому і переїзду. А особливо цінним для неї є те, що на новому місці знаходяться ті, хто знав “Журавушку” ще на Донеччині.

“Дуже цікаві історії були, які мені наші працівниці розповіли. Бувало, що під’їжджали люди і запитували: “А що це за “Журавушка”?” Випадково не з Донецької області?” — І це так приємно, що нас згадують”, — каже підприємиця.

Магазин у Перещепиному не єдиний, який на новому місці відкрила родина Журавльових. У них вже є чотири магазини у Дніпропетровській області: три в Перещепиному, і ще один у Підгородньому. Таким чином, сім’я змогла відновити свій бізнес на новому місці.

Читайте також:

• “Я їхала до людей”: шлях бахмутянки Катерини Попович від Донеччини до Карпат
• “Мрію поїхати до Японії і стати йокодзуна”: історія 11-річного сумоїста з Бахмута Владислава Ставицького
• “Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!