Вікторія Нестерова відома на Донеччині майстриня, в Часів Ярі вона мала унікальну школу, де дітки могли займатися забутим мистецтвом — витинанкою. Крім того, пані Вікторія працювала викладачкою художнього відділення мистецької школи Часів Яра. З початком повномасштабного вторгнення жінка евакуювалася й зараз продовжує займатися творчістю попри війну, героїня запевняє, що саме це допомагає їй відчувати внутрішній спокій. Про життя в далі від дому, виставку в Литві та як українці можуть доєднатися до майстер-класів мисткині на Закарпатті — читайте в матеріалі.

Переїзд на Закарпаття

Пані Вікторія розповідає, що рішення евакуюватися ухвалила фактично одразу, адже до цього закликала влада, але тоді ще майстриня не уявляла, що все затягнеться так надовго.

“Виїхали ми в перший день, а потім довелося їздити по всій Україні, доки не знайшли прихисток, зупинялися і в Львові та в Тернополі, але зараз живемо на Закарпатті. Творити я не зупиняюся, тому що це моє хобі й моя робота. В школі зараз я не працюю, бо вона наразі також не працює. Перші дні й до кінця навчального року ще ми працювали, але з 1 вересня роботу припинили”, — пояснює Вікторія Нестерова.

Навіть без вчителювання в школі жінка підтримує контакт з учнями. Вони самі їй телефонують, консультуються щодо виробів, загалом творчий процес рухається, запевняє майстриня. Серед вихованців пані Вікторії багато перебувають зараз закордоном, ці діти часто виставляють свої роботи на виставки. 

Виставка в Литві

Книга пані Одети Браженене. Фото: Etsy

Сама майстриня також найближчим часом планує виставити свої роботи в Литві, відома литовська витинкарка Одета Браженене запропонувала їй таку можливість. До слова, в Литві в минулому році вийшла друком книга Одети Браженене, в яку ввійшли роботи багатьох майстрів витинанки з України.

“Зараз я працюю над писанками, я не впевнена, що вони будуть до Великодня, бо встигнути важко, але вони будуть виставлені на виставці в Литві, потім буде каталог виданий. Не я одна беру участь, там будуть всі найвідоміші витинкарі з України”, — каже майстриня.

Вікторія Нестерова додає, що нещодавно їй запропонувала виставити роботи на виставці присвяченій Чорнобильським дням, ініціатива йшла від Світлани Кравченко, засновниці творчої майстерні «Оберіг».

«Голоси дітей» та евакуація робіт

“Чарівне Різдво” 50х70 2013 рік. Робота пані Вікторії. Фото: Фейсбук 

В 2021 році, пригадує пані Вікторія, на Донеччину приїздили режисер Асад Сафаров та Олена Розвадовська, це волонтерка, правозахисниця та голова правління благодійного фонду “Голоси дітей”, який допомагає дітям на Донбасі. Сафаров та Розвадовська знімали фільм про учня пані Вікторії — Святослава Цимах.

“Вони запропонували такий проєкт, видати книгу і в цій книзі мали бути вислови дітей, які залишалися в Україні під час війни. За мотивами цих висловів пропонували зробити якісь творчі роботи. Святославу запропонували зробити витинанку, 21 лютого 2023 була презентація цієї книжки в Києві”, — каже пані Вікторія.

Роботи вихованців пані Вікторії. Фото: Фейсбук

До слова, це не вперше, коли учні майстрині опиняються в центрі уваги чи здобувають перемоги. В 2021 році її учениця Таїсія Первак створила роботу, яка стала кращою в області на всеукраїнському конкурсі до шевченківських днів. 

Роботи майстрині частково все ж вдалося вивезти з Часів Яру, допоміг у цьому волонтер та громадський діяч Леонід Марущак. Врятовані витинанки зараз на зберіганні на Хмельниччині в історико-культурному заповіднику «Межибіж». 

Загублені роботи в місті Марії та витинанки як спосіб повернутися до себе

Пані Вікторія. Фото: Фейсбук

Незадовго до повномасштабного вторгнення в листопаді роботи учнів пані Вікторії були на виставці в Маріуполі, вони там й залишилися, втім невідомо чи вбереглися після бомбардування росіянами міста. 

“Наприкінці лютого на початку березня мала бути виставка, але всім відомо, що стало далі. Зв’язку із Маріуполем немає”, — каже Вікторія Нестерова.

Майстриня пригадує, що на початку вторгнення вона як і її колежанки не могла повноцінно займатися витинанками, але поступово почала повертатися до цього заняття, жінка впевнена, що саме творчість дозволяє людині покращити якість життя. На думку, пані Вікторія витинанка може допомогти відновитись і діткам, які пережили бойові дії, адже це заняття вимагає сконцентрованості та спокою.

Дітки на занятті пані Вікторії. Фото: Фейсбук

На Закарпатті майстриня з Часів Яру продовжує займатися витинанкою, каже, що не проти залучати до цього заняття й інших охочих. Уроки можна проводити в місцевій бібліотеці, вважає пані Вікторія. Якщо будуть бажаючі навчитися давньому мистецтву витинанки, то майстриня може проводити майстер-класи. 

Додамо, що витинанка — це неймовірно делікатне заняття, яке допоможе, як дітям, так й дорослим покращити своє ментальне здоровя, така справа не тільки потішить красивими роботами, але й додасть душевної рівноваги та дозволить задіяти творчі здібності.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала війна у 2014 та 2022, обоє були добровольцями. У 2014 році життя Олександра змінилося — рідне місто захопили прибічники рф, а чоловіку довелося вимушено покидати Донецьк, бо так званих “ватників” вистачало. 

Ми поговорили з Олександром, розпитали його про синів.

Примітка. 23 квітня 2024 року в заголовку матеріалу було помічено неточність. Прізвище головного оповідача історії Дудінов, а не Дудін. як було вказано раніше. Редакція оновлює матеріал із зазначенням помилки, згідно із Редакційною Політикою.

Примітка. Олександр Дудінов — військовий волонтер, офіцер запасу. Волонтер підрозділів бригади “Азов”, у яких воював син Денис. Очільник БО “МБФ імені Дениса Дудінова”.

“Росія для нас мать, але обійшлася з нами як найгірша мачуха”

Олександр має спокійний та розмірений тембр голосу, зараз він, як волонтер, опікується забезпеченням одного з підрозділів “Азову”. 

Хрещена мама Олександра на одному з домашніх застіль сказала: “росія для нас мать, але вона з нами обійшлася, як найгірша мачуха, а Україна для нас начебто мачуха, але прийняла, й пестить немов рідних”.

Ці слова він запам’ятав на все життя.

Про російське коріння родини Олександр розповідав синам — молодшому Денису та старшому Дмитру. 

Каже: важливо, аби вони дізнались про це від нього.

“Денис якось прийшов додому, це було в 3-4 класі, в Києві, бо попередні класи він закінчив у Донецьку, й каже: “Я не русский — я українець”, Я говорю: “Синку, ми всі українці, громадяни України. Наші коріння козацькі, але в паспорті у нас написано, що ми росіяни”. Денис тоді сказав: “Ну, то ви росіяни, а я, каже, українець”, — з посмішкою говорить волонтер.

Денис, молодший син Олександра, народився у Донецьку, у грудні 90-го року. Вже змалку хлопчик любив рахувати. Чоловік пригадує — у три роки його син самостійно вмів полічити всі сходинки в під’їзді, а ще мав хист до іноземних мов. Його старший брат Дмитро народився 1982 року у квітні. Обидва сини мали юридичну освіту. 

“Я народився в Ленінському районі, мама народилася там й діти народилися в Ленінському районі Донецька. А потім ми кочували то в Кіровський район, то знову повернулися в Ленінський, а в 1997 році придбали квартиру в центрі міста. Дмитро ходив до 9 класу, а Денис якраз пішов до школи. Дмитро тягнувся до права і в 7 класі сказав, що мріє стати юристом. Я сказав: вчись, синочку, і все тобі буде”, — пригадує Олександр.

Обидва хлопці вчились, як батько й казав. Він не сумнівався, що сини оберуть правильний шлях. Дмитро став адвокатом і за 9 років практики не програв жодної справи, захоплювався спортом. Денис знав кілька мов, вивчав право.

“Я своїх синів виховував по дуже простій схемі. Я казав: якщо ви щось зробили погане, то я повинен знати про це перший. Головне, щоб ви не брехали”.

У 1998 році чоловік переїхав працювати до Києва, обіймав посаду в Укртелекомі. Хоча в Донецьку та Луганській області Олександр мав робочі підприємства — він перейшов на нову роботу.

“Ти ж все втрачаєш”, — казали друзі Олександра, втім він так не думав. Родина перебралася до столиці, де діти вступили на бюджет без хабарів: Дмитро до Київського національного університету — на юрфак, як і хотів. Його брат потім також пішов на юрфак.

У 2014 році Денис був учасником Майдану, хлопцю було 23 роки. Революція Гідності змінила життя родини, а Денис та Дмитро обоє вступили на захист держави у різні підрозділи:

 “Денис — він був Чоловіком з дитинства, дуже талановитим і мав тонке почуття гумору. Старший також, але молодший… гумор такий англійський, це відмічали усі. Інтелектуальний гумор, це так азовці казали. Ті, хто повернувся з полону”.

“Мать, йди вже додому”

Своє перше бойове хрещення Денис пройшов на Майдані, 20 лютого 2014 року, на Інститутській, а друге у рідній Донецькій області, у Новому Світі, 29 липня 2014 року. 

Напередодні бою син подзвонив Олександру та попрощався. В цей час чоловік намагався визначити напрямок руху 11 ворожих танків, які заїхали в місто. Його інформаторами стали сусідка, яка була прихильницею “русского міра”, та сліпий танкіст. Перша, завдяки своєму невігластву, вказала Олександру точний рух танків рф та кількість піхоти, а другий танкіст допоміг визначити район. Олександр, знаючи погляди сусідки, відправив її нібито зустрічати росіян.

“Сусідка по телефону каже: “Саша, тут 9 танків, а ти говорив 11”. Я кажу, так, а скільки ще? Зараз ще проїдуть, може ще більше буде. Вона тоді каже: “Саша! Люк відкрився, мне машут, я аж молодой себя почуствовала, крилья виросли”. Я тоді зрозумів, що вони точно їдуть чавити наших, й свою місію я виконав, попередив про це”, — розказує чоловік про події 2014 року.

Олександр передав інформацію до штабу “Азову”, яку виклав заступник комбата в паблік. Йшлося про те, що розвідка “Азову” знає про всі плани ворога та влаштовує окупантам засідку. Через кілька годин сусідка Олександра сказала, що бачила, як російські танки повертаються.

“Я кажу їй: так біжіть, їм помашіть і запитайте, що там у них сталося, чого повертаються? — Вона знову на хворих ногах, як стара коняка, біжить до дороги, до Старобешівської траси. Маше їм, а всі пролітають мовчки там. Руками вже не машуть. Два танки зупиняються, вилазить з нього росіянин, каже: “Мать, йди вже додому, ми повертаємося. Приказ! Укропи нас відслідили, говорять, там на нас засада”, — згадує Олександр.

Він додає, що у росіян тоді було завдання знищити “Азов” 29 липня 2014 року. Мине рівно 8 років й росіяни знищать азовців в Оленівці. Олександр впевнений, що окупанти спеціально вибрали ці дати, бо самопроголошений очільник рф схиблений на нумерології.

Старший син Олександра, Дмитро, в бою під Іловайськом отримав важкі поранення та переніс кілька складних операцій після, але медики не змогли його врятувати. 29 серпня 2014 року він помер у лікарні. Портрет бійця можна знайти на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 4, ряд 2, місце 1. Також Дмитру встановлено меморіальну дошку на вулиці Лисенка, 1.

“29-го серпня зранку, десь початок восьмої. Дзвінок Дениса — 5 хвилин тому брат помер у ліфті, не довезли до реанімації”, — говорить Олександр.

Другий син чоловіка брав участь у всіх боях полку “Азов” в АТО/ООС, захищав Маріуполь під час повномасштабного вторгнення. Денис загинув 20 березня 2022 року в бою від уламка ФАБ-500, знищивши 2 ворожих танки та БТР. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Донецьк повернеться, але інший

Дмитро похований на Лук’янівському військовому кладовищі у Києві. Для Дениса місця на цьому кладовищі не знайшлося, тому прах його урни стоїть в батька вдома. На питання, чи вірить Олександр, що Донецьк повернеться під контроль України — чоловік спочатку мовчить.

“Знаєте, віра на війні повинна бути. Ми цю можливість втратили. Декілька років чи десяток років тому. Я вам цього не скажу, бо я цього не бачу поки що. Ми його повернемо, але думаю, що це буде навіть не за мого життя. Донецьк ми втратили ще до того, як туди зайшли російські війська”, — пояснює чоловік, посилаючись на тогочасну владу у місті, яка в більшості була проросійською.

Попри те, каже Олександр, він вірить, що Україна матиме шанс на Донецьк. Але спершу потрібно навчитися ставитися з повагою до військових та ставати на захист держави, вважає волонтер. Олександр не приховує свого ставлення до влади — у розмові відчутно, що воно негативне. Він каже, що до війни влада не готувалася, а новий законопроєкт про мобілізацію, який мав би допомогти війську, демотивує та навпаки відкриває десятки корупційних схем. 

Чоловік продовжує допомагати війську та забезпечує точкові потреби підрозділів “Азову”. Пояснює — у ремонтні підрозділи потрібні фахівці, зокрема й старшого віку, з досвідом, навіть інваліди. А от на передову потрібні молоді та здорові.

“Сьогоднішні добровольці — це люди, які здорові та свідомі духом, але не тілом. Більшість з нас воюють з хворобами, дехто без руки, без ока, з поганим зором, без відпусток, але фронт тримається на них”, — резюмує чоловік.

Перед розмовою Олександр не спав. Його голос втомлений, він бажає здоров’я та прощається.

Читайте також:

• “Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України, який захищав Бахмут
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на проукраїнські мітинги. Олександра вважає, що кожен українець має бути свідомим та нагадувати світу про те, що відбувається в Україні.

Дівчина поділилася з редакцією Бахмут IN.UA думками, чому важливо відвідувати проукраїнські мітинги закордоном та як взагалі живеться українцям в інших країнах світу.

Українці в Румунії

Бухарест — столиця Румунії, яка стала прихистком українців. Загалом в’їхати до Румунії можна з тимчасовим захистом, на короткий термін перебування або, як шукач притулку. Українці в Румунії можуть перебувати 90 днів, але за цей час варто подати заяву про надання притулку, якщо ви плануєте залишитися закордоном.

Документи для проходження румунського кордону — це звичайний закордонний або біометричний паспорти, для дітей бажано прихопити свідоцтво про народження.

Безплатне житло в Румунії зараз вже знайти дещо важче, ніж на початку війни, але це можливо. Один із центрів, який допомагає з розміщенням українців, розташований у місті Ясси. Йдеться про центр Гуманітарної та Соціальної Допомоги для Біженців CTR “Николина”. Він працює з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 16:00. Також ви можете звернутися за телефоном: +40 (072) 470 0087.

На проукраїнські мітинги в Бухаресті приходять румуни

Одеситка Олександра зараз живе в Бухаресті. Дівчина активно бере участь в проукраїнських мітингах. За її словами, існує назвала кілька основних причин, які, демонструють важливість цих заходів, а саме:

• нагадати, що українці продовжують боротись за своє існування і війна не закінчилась, а росія продовжує обстрілювати наші міста, інфраструктуру та вбиває людей;
• показати, що нам як і раніше необхідна підтримка від західних партнерів, зокрема зброя;
• проявити солідарність, щоб українці відчували, що ті, хто в Бухаресті, не забули, що в країні війна, вони хочуть повернутися додому й допомагати;
• виразити вдячність і підтримку всім, хто боронить нашу країну і допомагає;
• об’єднатись і підтримати один одного, адже цього зараз дуже не вистачає.

Де можна плести сітки в Бухаресті

Окрім мітингів, дівчина також допомагає плести маскувальні сітки для наших військових у “Humanity UA Hub“, який розташований за адресою Strada Acțiunii 26, București. Хаб працює щодня 14:00 до 19:00.

Нагадаємо, що спільноту українських жінок в Бухаресті можна знайти у центрі “Мальва”.

Як організувати мітинг закордоном

Якщо ви проживаєте поза межами України, то все одно можете висловити свою солідарність та підтримку. Для цього можна організувати мітинг однодумців. Однією із платформ для сповіщення про захід є WorldForUkraine. Тут можна додати всю інформацію про акцію, але також вам потрібно узгодити зустріч із місцевою владою.

Крім того, потрібно бути готовим до ймовірних провокацій на мітингу. Якщо таке сталося, дійте за алгоритмом:

• зберігайте спокій;
• зверніться до поліції, аби повідомити про провокації;
• пам’ятайте, що всі мітинги мають бути мирними.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Support Ukraine Slovakia | Bratislava | Мітинги (@support_ua_sk)

Читайте також:

• “Більше розмовляю з українцями, ніж з німцями”: історія німкені, яка вірить в українську перемогу
• “Син пішов на службу вранці 24 лютого”: історія бахмутян, які наближають перемогу
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!