Витинанки, як спосіб пережити війну: історія майстрині Вікторії Нестерової з Часів Яру

Семаковська Тетяна 15:30, 15 Березня 2023

IMG 0080 5df00Вікторія Нестерова відома на Донеччині майстриня, в Часів Ярі вона мала унікальну школу, де дітки могли займатися забутим мистецтвом — витинанкою. Крім того, пані Вікторія працювала викладачкою художнього відділення мистецької школи Часів Яра. З початком повномасштабного вторгнення жінка евакуювалася й зараз продовжує займатися творчістю попри війну, героїня запевняє, що саме це допомагає їй відчувати внутрішній спокій. Про життя в далі від дому, виставку в Литві та як українці можуть доєднатися до майстер-класів мисткині на Закарпатті — читайте в матеріалі.

Переїзд на Закарпаття

Пані Вікторія розповідає, що рішення евакуюватися ухвалила фактично одразу, адже до цього закликала влада, але тоді ще майстриня не уявляла, що все затягнеться так надовго.

“Виїхали ми в перший день, а потім довелося їздити по всій Україні, доки не знайшли прихисток, зупинялися і в Львові та в Тернополі, але зараз живемо на Закарпатті. Творити я не зупиняюся, тому що це моє хобі й моя робота. В школі зараз я не працюю, бо вона наразі також не працює. Перші дні й до кінця навчального року ще ми працювали, але з 1 вересня роботу припинили”, — пояснює Вікторія Нестерова.

Навіть без вчителювання в школі жінка підтримує контакт з учнями. Вони самі їй телефонують, консультуються щодо виробів, загалом творчий процес рухається, запевняє майстриня. Серед вихованців пані Вікторії багато перебувають зараз закордоном, ці діти часто виставляють свої роботи на виставки. 

Виставка в Литві

Screenshot 561 e564d

Книга пані Одети Браженене. Фото: Etsy

Сама майстриня також найближчим часом планує виставити свої роботи в Литві, відома литовська витинкарка Одета Браженене запропонувала їй таку можливість. До слова, в Литві в минулому році вийшла друком книга Одети Браженене, в яку ввійшли роботи багатьох майстрів витинанки з України.

“Зараз я працюю над писанками, я не впевнена, що вони будуть до Великодня, бо встигнути важко, але вони будуть виставлені на виставці в Литві, потім буде каталог виданий. Не я одна беру участь, там будуть всі найвідоміші витинкарі з України”, — каже майстриня.

Вікторія Нестерова додає, що нещодавно їй запропонувала виставити роботи на виставці присвяченій Чорнобильським дням, ініціатива йшла від Світлани Кравченко, засновниці творчої майстерні «Оберіг».

«Голоси дітей» та евакуація робіт

11796438 491017334391415 4265454873390590193 n 1 1c275

“Чарівне Різдво” 50х70 2013 рік. Робота пані Вікторії. Фото: Фейсбук 

В 2021 році, пригадує пані Вікторія, на Донеччину приїздили режисер Асад Сафаров та Олена Розвадовська, це волонтерка, правозахисниця та голова правління благодійного фонду “Голоси дітей”, який допомагає дітям на Донбасі. Сафаров та Розвадовська знімали фільм про учня пані Вікторії — Святослава Цимах.

“Вони запропонували такий проєкт, видати книгу і в цій книзі мали бути вислови дітей, які залишалися в Україні під час війни. За мотивами цих висловів пропонували зробити якісь творчі роботи. Святославу запропонували зробити витинанку, 21 лютого 2023 була презентація цієї книжки в Києві”, — каже пані Вікторія.

106554117 1608361922656945 5939916674912744998 n b811f

Роботи вихованців пані Вікторії. Фото: Фейсбук

До слова, це не вперше, коли учні майстрині опиняються в центрі уваги чи здобувають перемоги. В 2021 році її учениця Таїсія Первак створила роботу, яка стала кращою в області на всеукраїнському конкурсі до шевченківських днів. 

Роботи майстрині частково все ж вдалося вивезти з Часів Яру, допоміг у цьому волонтер та громадський діяч Леонід Марущак. Врятовані витинанки зараз на зберіганні на Хмельниччині в історико-культурному заповіднику «Межибіж». 

Загублені роботи в місті Марії та витинанки як спосіб повернутися до себе

122592486 1712579752235161 7755925798912065560 n e73f3

Пані Вікторія. Фото: Фейсбук

Незадовго до повномасштабного вторгнення в листопаді роботи учнів пані Вікторії були на виставці в Маріуполі, вони там й залишилися, втім невідомо чи вбереглися після бомбардування росіянами міста. 

“Наприкінці лютого на початку березня мала бути виставка, але всім відомо, що стало далі. Зв’язку із Маріуполем немає”, — каже Вікторія Нестерова.

Майстриня пригадує, що на початку вторгнення вона як і її колежанки не могла повноцінно займатися витинанками, але поступово почала повертатися до цього заняття, жінка впевнена, що саме творчість дозволяє людині покращити якість життя. На думку, пані Вікторія витинанка може допомогти відновитись і діткам, які пережили бойові дії, адже це заняття вимагає сконцентрованості та спокою.

183104114 1868934326599702 1272814193532627881 n 27b03

Дітки на занятті пані Вікторії. Фото: Фейсбук

На Закарпатті майстриня з Часів Яру продовжує займатися витинанкою, каже, що не проти залучати до цього заняття й інших охочих. Уроки можна проводити в місцевій бібліотеці, вважає пані Вікторія. Якщо будуть бажаючі навчитися давньому мистецтву витинанки, то майстриня може проводити майстер-класи. 

Додамо, що витинанка — це неймовірно делікатне заняття, яке допоможе, як дітям, так й дорослим покращити своє ментальне здоровя, така справа не тільки потішить красивими роботами, але й додасть душевної рівноваги та дозволить задіяти творчі здібності.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: історія Олега Романенко

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Семаковська Тетяна 13:20, 27 Червня 2025

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

“Моя точка Б” / фото надані героїнею

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра / фото надані героїнею

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

Заклад, який відкрила бахмутянка / фото надане героїнею

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

Інтер’єр кав’ярні / фото надані героїнею

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

Місце, яке створила Олександра / фото надані героїнею

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]

Важливо

“Тату, ти ставиш забагато питань”: історія, присвячена пам’яті Романа Стецюри, військового з Бахмута

“Тату, ти ставиш забагато питань” — казав Роман, коли його батько питав, чим він займається в армії. Роман Стецюра, військовий з Бахмута. Змалку був бійцем, […]