Лілія Усік родом з Костянтинівки Донецької області — вона стала першою українкою, яка була обрана депутатом Берлінського парламенту. Пані Лілія поділилися з редакцією своєю історією успіху. Про те, якою була її дорога до цієї посади, що думають німці про війну в Україні та як вони ставляться до українських біженців — читайте в матеріалі.

Вплив німецької спільноти на формування політикині

Пані Лілія народилася в місті Костянтинівка, сьогодні воно стало прифронтовим прихистком для тисяч українців, частина бахмутян також тут рятується від обстрілів окупантів. Батько українки ще на початку повномасштабної військової агресії Росії в Україні пішов добровольцем на війну та захищає нашу Батьківщину в лавах ЗСУ, героїня постійно стежить за новинами в Україні, останній раз вона відвідувала країну в 2020 році. Вже близько 12 років пані Лілія живе й будує професійну кар’єру за кордоном. До Берліну пані Лілія переїхала в 2011 році на навчання, ще будучи студенткою вона почала працювати в Бундестазі.

Київський національний лінгвістичний університет, де навчалася пані Лілія. Фото: Вікіпедія

“Я навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті, здобула ступінь бакалавра і магістра. У нас була програма обміну студентів, у якій я взяла участь, тоді я вперше поїхала в Німеччину, а потім зрозуміла, що хочу там навчатися. Мені дуже подобався стиль викладання в німецьких університетах й мені було цікаво побачити, як живуть німці”, — розповідає політикиня.

За словами пані Лілії в Німеччині її вперше вразила красива архітектура, а також запам’яталося те, що в містах магазини, на відміну від України, не працювали у неділю. В університеті, каже героїня, педагоги розвивали у студентів критичне мислення, навчали перевіряти інформацію та бути пильними в її використанні.

“Багато чого в мені змінилося з німецьким укладом життя поступово, я не помічала цих змін одразу. Наприклад, звичкою стала пунктуальність, навіть, якщо ти запізнюєшся на дві чи три хвилини, важливо попередити людину, яка на тебе чекає. Є різниця в менталітеті, наприклад в Україні він більш колективний, ми більш згуртовані, як суспільство. У Німеччині ж більш індивідуалізоване суспільство, тобто всі більш відповідають за себе”, — розмірковує Лілія Усік.

Робота в Бундестазі й російські фейки

Лілія Усік. Фото: Фейсбук

Будучи студенткою пані Ліля подавалася на міжнародну парламентську стипендію, яка дозволяла стажуватися в Бундестазі, але так склалося, що її не вдалося отримати. Натомість життя запропонувало кращу альтернативу.

“В той час мені здавалося, що всіх друзів взяли, а мені ні. Я не опустила руки, почала думати, яким чином я можу отримати роботу в Бундестазі. Згодом, подала свою анкету в Бундестаг на практику до сімох депутатів, вони займалися комітетами, які для мене були цікаві, це права людини, оборона й безпека та інше. З тих семи депутатів три сказали — так. Я пройшла практику у них, вони займалися питаннями Східної Європи й Росії. Мій тодішній депутат запропонував після практики роботу в Бундестазі, це був 2015 рік”, — каже політикиня.

В 2015 році увага німців вже була прикута до України, пригадує пані Лілія, тоді її основна робота полягала у спростуванні російських фейків та аналізі новин, які могли нести в собі російську пропаганду.

“Російська пропаганда працювала потужно, я аналізувала видання “Russia Today”, вони були широко розповсюджені в Німеччині. Їх дивилися переважно російськомовні німці. Вони часто мали дуже проросійські настрої, для німців це був великий сюрприз, вони не знали цього. Я вказувала, що саме перекручується або змінено, або видумано — вони були здивовані”, — пригадує українка.

Пані Лілія працювала у робочих групах під керівництвом свого депутата, писала промови про Україну, які він використовував у своїй роботі.

Допомога Україні від Німеччини та сприйняття українських біженців німцями

Бундестаг. Фото: Вікіпедія

На початку повномасштабної війни у Німеччині широко розповсюдились проукраїнські настрої, а от проросійські настрої майже зникли, зауважує українка.

“Це був поворотний момент, німці дуже допомагали й допомагають зараз Україні й українцям. Наприклад, в Берліні головний залізничний вокзал був заповнений волонтерами й людьми, які хотіли допомагати нашим біженцям. Людям надавали житло, допомагали із заповненням документів”, — пояснює Лілія Усік.

Для загального розуміння, слід знати що Німеччина поділена на федеральні землі, кожна з яких нагадує маленьку державу, де діють свої правила та влада. В Берліні, за словами жінки більше допомогу надавали звичайні німці, натомість офіційні структури не одразу могли це робити.

“В більшості українці показали себе з найкращої сторони. Вони одразу почали вивчати мову, шукати роботу, їм дали цю можливість майже одразу. Без кваліфікації та навіть знання мови, це велика перевага. Сприйняття українців було дуже позитивним, але так були й негативні приклади, коли українські біженці приїжджали на дорогих авто й не сприймали соцвиплати як допомогу, а вважали, що держава їм щось винна”, — розповідає політикиня.

На жаль такі випадки мають великий розголос за допомогою пропагандистських каналів або популістських партій в Німеччині.

Німецькі політики в українському питанні

Лілія Усік з колегами. Фото: Фейсбук

Лілія Усік балотувалася до Палати Депутатів німецької столиці від партії “Християнсько-демократичний союз”. На новій посаді пані Лілія допомагатиме українцям у Берліні.

“Мої колеги дуже проукраїнські, загалом в Німеччині багато німців щиро захоплюються Україною. Україна — це мужня держава, а українці сприймаються як супергерої, які можуть все. Зараз у них переймають досвід, зокрема й військовий. Для німців дуже цікаво дізнаватися такі нюанси, як от робота Інтернету в окопах, застосування дронів у війні. Наразі імідж українців в Німеччині дуже позитивний”, — наголошує політикиня.

За словами, депутатки зараз в Німеччині актуальне питання відбудови України, суспільство цікавиться, що буде після війни зі зруйнованими містами, будинками, як все відбудувати. Німеччина наразі багато інвестує в оборонну сферу, щоб перекрити віддані Україні ресурси.

“Всі мають думку, що Україна повинна обов’язково перемогти, всю допомогу отримати військову, грошову й моральну. Зараз такий час, коли всі люблять Україну й українців. Куди б ми не пішли в Німеччині, ми бачимо українські прапори на вікнах, чуємо українську мову. В України є потужні лідери. Це Володимир Зеленський, брати Кличко, військові лідери, музичні гурти, волонтери. Негативне світло можуть проливати корупційні скандали. Попри те, всі дуже чекають Україну у Європейській родині й очікують від неї подальших реформ”, — резюмує українська політикиня в Німеччині.

Вона наголошує, вкрай важливо, щоб в Європі були в переважній більшості проукраїнські політичні сили, адже коли до влади приходять проросійські політики, важко переконувати їх застосувати санкції до Росії. Це ж стосується й Америки, у випадку, якщо до влади прийдуть політики, які скептично ставляться до підтримки України.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала війна у 2014 та 2022, обоє були добровольцями. У 2014 році життя Олександра змінилося — рідне місто захопили прибічники рф, а чоловіку довелося вимушено покидати Донецьк, бо так званих “ватників” вистачало. 

Ми поговорили з Олександром, розпитали його про синів. 

Примітка. Олександр Дудінов — військовий волонтер, офіцер запасу. Волонтер підрозділів бригади “Азов”, у яких воював син Денис. Очільник БО “МБФ імені Дениса Дудінова”.

“Росія для нас мать, але обійшлася з нами як найгірша мачуха”

Олександр має спокійний та розмірений тембр голосу, зараз він, як волонтер, опікується забезпеченням одного з підрозділів “Азову”. 

Хрещена мама Олександра на одному з домашніх застіль сказала: “росія для нас мать, але вона з нами обійшлася, як найгірша мачуха, а Україна для нас начебто мачуха, але прийняла, й пестить немов рідних”.

Ці слова він запам’ятав на все життя.

Про російське коріння родини Олександр розповідав синам — молодшому Денису та старшому Дмитру. 

Каже: важливо, аби вони дізнались про це від нього.

“Денис якось прийшов додому, це було в 3-4 класі, в Києві, бо попередні класи він закінчив у Донецьку, й каже: “Я не русский — я українець”, Я говорю: “Синку, ми всі українці, громадяни України. Наші коріння козацькі, але в паспорті у нас написано, що ми росіяни”. Денис тоді сказав: “Ну, то ви росіяни, а я, каже, українець”, — з посмішкою говорить волонтер.

Денис, молодший син Олександра, народився у Донецьку, у грудні 90-го року. Вже змалку хлопчик любив рахувати. Чоловік пригадує — у три роки його син самостійно вмів полічити всі сходинки в під’їзді, а ще мав хист до іноземних мов. Його старший брат Дмитро народився 1982 року у квітні. Обидва сини мали юридичну освіту. 

“Я народився в Ленінському районі, мама народилася там й діти народилися в Ленінському районі Донецька. А потім ми кочували то в Кіровський район, то знову повернулися в Ленінський, а в 1997 році придбали квартиру в центрі міста. Дмитро ходив до 9 класу, а Денис якраз пішов до школи. Дмитро тягнувся до права і в 7 класі сказав, що мріє стати юристом. Я сказав: вчись, синочку, і все тобі буде”, — пригадує Олександр.

Обидва хлопці вчились, як батько й казав. Він не сумнівався, що сини оберуть правильний шлях. Дмитро став адвокатом і за 9 років практики не програв жодної справи, захоплювався спортом. Денис знав кілька мов, вивчав право.

“Я своїх синів виховував по дуже простій схемі. Я казав: якщо ви щось зробили погане, то я повинен знати про це перший. Головне, щоб ви не брехали”.

У 1998 році чоловік переїхав працювати до Києва, обіймав посаду в Укртелекомі. Хоча в Донецьку та Луганській області Олександр мав робочі підприємства — він перейшов на нову роботу.

“Ти ж все втрачаєш”, — казали друзі Олександра, втім він так не думав. Родина перебралася до столиці, де діти вступили на бюджет без хабарів: Дмитро до Київського національного університету — на юрфак, як і хотів. Його брат потім також пішов на юрфак.

У 2014 році Денис був учасником Майдану, хлопцю було 23 роки. Революція Гідності змінила життя родини, а Денис та Дмитро обоє вступили на захист держави у різні підрозділи:

 “Денис — він був Чоловіком з дитинства, дуже талановитим і мав тонке почуття гумору. Старший також, але молодший… гумор такий англійський, це відмічали усі. Інтелектуальний гумор, це так азовці казали. Ті, хто повернувся з полону”.

“Мать, йди вже додому”

Своє перше бойове хрещення Денис пройшов на Майдані, 20 лютого 2014 року, на Інститутській, а друге у рідній Донецькій області, у Новому Світі, 29 липня 2014 року. 

Напередодні бою син подзвонив Олександру та попрощався. В цей час чоловік намагався визначити напрямок руху 11 ворожих танків, які заїхали в місто. Його інформаторами стали сусідка, яка була прихильницею “русского міра”, та сліпий танкіст. Перша, завдяки своєму невігластву, вказала Олександру точний рух танків рф та кількість піхоти, а другий танкіст допоміг визначити район. Олександр, знаючи погляди сусідки, відправив її нібито зустрічати росіян.

“Сусідка по телефону каже: “Саша, тут 9 танків, а ти говорив 11”. Я кажу, так, а скільки ще? Зараз ще проїдуть, може ще більше буде. Вона тоді каже: “Саша! Люк відкрився, мне машут, я аж молодой себя почуствовала, крилья виросли”. Я тоді зрозумів, що вони точно їдуть чавити наших, й свою місію я виконав, попередив про це”, — розказує чоловік про події 2014 року.

Олександр передав інформацію до штабу “Азову”, яку виклав заступник комбата в паблік. Йшлося про те, що розвідка “Азову” знає про всі плани ворога та влаштовує окупантам засідку. Через кілька годин сусідка Олександра сказала, що бачила, як російські танки повертаються.

“Я кажу їй: так біжіть, їм помашіть і запитайте, що там у них сталося, чого повертаються? — Вона знову на хворих ногах, як стара коняка, біжить до дороги, до Старобешівської траси. Маше їм, а всі пролітають мовчки там. Руками вже не машуть. Два танки зупиняються, вилазить з нього росіянин, каже: “Мать, йди вже додому, ми повертаємося. Приказ! Укропи нас відслідили, говорять, там на нас засада”, — згадує Олександр.

Він додає, що у росіян тоді було завдання знищити “Азов” 29 липня 2014 року. Мине рівно 8 років й росіяни знищать азовців в Оленівці. Олександр впевнений, що окупанти спеціально вибрали ці дати, бо самопроголошений очільник рф схиблений на нумерології.

Старший син Олександра, Дмитро, в бою під Іловайськом отримав важкі поранення та переніс кілька складних операцій після, але медики не змогли його врятувати. 29 серпня 2014 року він помер у лікарні. Портрет бійця можна знайти на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 4, ряд 2, місце 1. Також Дмитру встановлено меморіальну дошку на вулиці Лисенка, 1.

“29-го серпня зранку, десь початок восьмої. Дзвінок Дениса — 5 хвилин тому брат помер у ліфті, не довезли до реанімації”, — говорить Олександр.

Другий син чоловіка брав участь у всіх боях полку “Азов” в АТО/ООС, захищав Маріуполь під час повномасштабного вторгнення. Денис загинув 20 березня 2022 року в бою від уламка ФАБ-500, знищивши 2 ворожих танки та БТР. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Донецьк повернеться, але інший

Дмитро похований на Лук’янівському військовому кладовищі у Києві. Для Дениса місця на цьому кладовищі не знайшлося, тому прах його урни стоїть в батька вдома. На питання, чи вірить Олександр, що Донецьк повернеться під контроль України — чоловік спочатку мовчить.

“Знаєте, віра на війні повинна бути. Ми цю можливість втратили. Декілька років чи десяток років тому. Я вам цього не скажу, бо я цього не бачу поки що. Ми його повернемо, але думаю, що це буде навіть не за мого життя. Донецьк ми втратили ще до того, як туди зайшли російські війська”, — пояснює чоловік, посилаючись на тогочасну владу у місті, яка в більшості була проросійською.

Попри те, каже Олександр, він вірить, що Україна матиме шанс на Донецьк. Але спершу потрібно навчитися ставитися з повагою до військових та ставати на захист держави, вважає волонтер. Олександр не приховує свого ставлення до влади — у розмові відчутно, що воно негативне. Він каже, що до війни влада не готувалася, а новий законопроєкт про мобілізацію, який мав би допомогти війську, демотивує та навпаки відкриває десятки корупційних схем. 

Чоловік продовжує допомагати війську та забезпечує точкові потреби підрозділів “Азову”. Пояснює — у ремонтні підрозділи потрібні фахівці, зокрема й старшого віку, з досвідом, навіть інваліди. А от на передову потрібні молоді та здорові.

“Сьогоднішні добровольці — це люди, які здорові та свідомі духом, але не тілом. Більшість з нас воюють з хворобами, дехто без руки, без ока, з поганим зором, без відпусток, але фронт тримається на них”, — резюмує чоловік.

Перед розмовою Олександр не спав. Його голос втомлений, він бажає здоров’я та прощається.

Читайте також:

• “Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України, який захищав Бахмут
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на проукраїнські мітинги. Олександра вважає, що кожен українець має бути свідомим та нагадувати світу про те, що відбувається в Україні.

Дівчина поділилася з редакцією Бахмут IN.UA думками, чому важливо відвідувати проукраїнські мітинги закордоном та як взагалі живеться українцям в інших країнах світу.

Українці в Румунії

Бухарест — столиця Румунії, яка стала прихистком українців. Загалом в’їхати до Румунії можна з тимчасовим захистом, на короткий термін перебування або, як шукач притулку. Українці в Румунії можуть перебувати 90 днів, але за цей час варто подати заяву про надання притулку, якщо ви плануєте залишитися закордоном.

Документи для проходження румунського кордону — це звичайний закордонний або біометричний паспорти, для дітей бажано прихопити свідоцтво про народження.

Безплатне житло в Румунії зараз вже знайти дещо важче, ніж на початку війни, але це можливо. Один із центрів, який допомагає з розміщенням українців, розташований у місті Ясси. Йдеться про центр Гуманітарної та Соціальної Допомоги для Біженців CTR “Николина”. Він працює з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 16:00. Також ви можете звернутися за телефоном: +40 (072) 470 0087.

На проукраїнські мітинги в Бухаресті приходять румуни

Одеситка Олександра зараз живе в Бухаресті. Дівчина активно бере участь в проукраїнських мітингах. За її словами, існує назвала кілька основних причин, які, демонструють важливість цих заходів, а саме:

• нагадати, що українці продовжують боротись за своє існування і війна не закінчилась, а росія продовжує обстрілювати наші міста, інфраструктуру та вбиває людей;
• показати, що нам як і раніше необхідна підтримка від західних партнерів, зокрема зброя;
• проявити солідарність, щоб українці відчували, що ті, хто в Бухаресті, не забули, що в країні війна, вони хочуть повернутися додому й допомагати;
• виразити вдячність і підтримку всім, хто боронить нашу країну і допомагає;
• об’єднатись і підтримати один одного, адже цього зараз дуже не вистачає.

Де можна плести сітки в Бухаресті

Окрім мітингів, дівчина також допомагає плести маскувальні сітки для наших військових у “Humanity UA Hub“, який розташований за адресою Strada Acțiunii 26, București. Хаб працює щодня 14:00 до 19:00.

Нагадаємо, що спільноту українських жінок в Бухаресті можна знайти у центрі “Мальва”.

Як організувати мітинг закордоном

Якщо ви проживаєте поза межами України, то все одно можете висловити свою солідарність та підтримку. Для цього можна організувати мітинг однодумців. Однією із платформ для сповіщення про захід є WorldForUkraine. Тут можна додати всю інформацію про акцію, але також вам потрібно узгодити зустріч із місцевою владою.

Крім того, потрібно бути готовим до ймовірних провокацій на мітингу. Якщо таке сталося, дійте за алгоритмом:

• зберігайте спокій;
• зверніться до поліції, аби повідомити про провокації;
• пам’ятайте, що всі мітинги мають бути мирними.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Support Ukraine Slovakia | Bratislava | Мітинги (@support_ua_sk)

Читайте також:

• “Більше розмовляю з українцями, ніж з німцями”: історія німкені, яка вірить в українську перемогу
• “Син пішов на службу вранці 24 лютого”: історія бахмутян, які наближають перемогу
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!