Як донеччанка Лілія Усік стала першою українкою в Берлінському парламенті: шлях довжиною в 12 років

Семаковська Тетяна 09:00, 11 Березня 2023

БАХМУТ 51 0fa04Лілія Усік родом з Костянтинівки Донецької області — вона стала першою українкою, яка була обрана депутатом Берлінського парламенту. Пані Лілія поділилися з редакцією своєю історією успіху. Про те, якою була її дорога до цієї посади, що думають німці про війну в Україні та як вони ставляться до українських біженців — читайте в матеріалі.

Вплив німецької спільноти на формування політикині

Пані Лілія народилася в місті Костянтинівка, сьогодні воно стало прифронтовим прихистком для тисяч українців, частина бахмутян також тут рятується від обстрілів окупантів. Батько українки ще на початку повномасштабної військової агресії Росії в Україні пішов добровольцем на війну та захищає нашу Батьківщину в лавах ЗСУ, героїня постійно стежить за новинами в Україні, останній раз вона відвідувала країну в 2020 році. Вже близько 12 років пані Лілія живе й будує професійну кар’єру за кордоном. До Берліну пані Лілія переїхала в 2011 році на навчання, ще будучи студенткою вона почала працювати в Бундестазі.

1200px KNLU005 34f06

Київський національний лінгвістичний університет, де навчалася пані Лілія. Фото: Вікіпедія

“Я навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті, здобула ступінь бакалавра і магістра. У нас була програма обміну студентів, у якій я взяла участь, тоді я вперше поїхала в Німеччину, а потім зрозуміла, що хочу там навчатися. Мені дуже подобався стиль викладання в німецьких університетах й мені було цікаво побачити, як живуть німці”, — розповідає політикиня.

За словами пані Лілії в Німеччині її вперше вразила красива архітектура, а також запам’яталося те, що в містах магазини, на відміну від України, не працювали у неділю. В університеті, каже героїня, педагоги розвивали у студентів критичне мислення, навчали перевіряти інформацію та бути пильними в її використанні.

“Багато чого в мені змінилося з німецьким укладом життя поступово, я не помічала цих змін одразу. Наприклад, звичкою стала пунктуальність, навіть, якщо ти запізнюєшся на дві чи три хвилини, важливо попередити людину, яка на тебе чекає. Є різниця в менталітеті, наприклад в Україні він більш колективний, ми більш згуртовані, як суспільство. У Німеччині ж більш індивідуалізоване суспільство, тобто всі більш відповідають за себе”, — розмірковує Лілія Усік.

Робота в Бундестазі й російські фейки

88175403 1567819120033112 6959777109103345664 n 681bd

Лілія Усік. Фото: Фейсбук

Будучи студенткою пані Ліля подавалася на міжнародну парламентську стипендію, яка дозволяла стажуватися в Бундестазі, але так склалося, що її не вдалося отримати. Натомість життя запропонувало кращу альтернативу.

“В той час мені здавалося, що всіх друзів взяли, а мені ні. Я не опустила руки, почала думати, яким чином я можу отримати роботу в Бундестазі. Згодом, подала свою анкету в Бундестаг на практику до сімох депутатів, вони займалися комітетами, які для мене були цікаві, це права людини, оборона й безпека та інше. З тих семи депутатів три сказали — так. Я пройшла практику у них, вони займалися питаннями Східної Європи й Росії. Мій тодішній депутат запропонував після практики роботу в Бундестазі, це був 2015 рік”, — каже політикиня.

В 2015 році увага німців вже була прикута до України, пригадує пані Лілія, тоді її основна робота полягала у спростуванні російських фейків та аналізі новин, які могли нести в собі російську пропаганду.

“Російська пропаганда працювала потужно, я аналізувала видання “Russia Today”, вони були широко розповсюджені в Німеччині. Їх дивилися переважно російськомовні німці. Вони часто мали дуже проросійські настрої, для німців це був великий сюрприз, вони не знали цього. Я вказувала, що саме перекручується або змінено, або видумано — вони були здивовані”, — пригадує українка.

Пані Лілія працювала у робочих групах під керівництвом свого депутата, писала промови про Україну, які він використовував у своїй роботі.

Допомога Україні від Німеччини та сприйняття українських біженців німцями

plenum adler 778cb

Бундестаг. Фото: Вікіпедія

На початку повномасштабної війни у Німеччині широко розповсюдились проукраїнські настрої, а от проросійські настрої майже зникли, зауважує українка.

“Це був поворотний момент, німці дуже допомагали й допомагають зараз Україні й українцям. Наприклад, в Берліні головний залізничний вокзал був заповнений волонтерами й людьми, які хотіли допомагати нашим біженцям. Людям надавали житло, допомагали із заповненням документів”, — пояснює Лілія Усік.

Для загального розуміння, слід знати що Німеччина поділена на федеральні землі, кожна з яких нагадує маленьку державу, де діють свої правила та влада. В Берліні, за словами жінки більше допомогу надавали звичайні німці, натомість офіційні структури не одразу могли це робити.

“В більшості українці показали себе з найкращої сторони. Вони одразу почали вивчати мову, шукати роботу, їм дали цю можливість майже одразу. Без кваліфікації та навіть знання мови, це велика перевага. Сприйняття українців було дуже позитивним, але так були й негативні приклади, коли українські біженці приїжджали на дорогих авто й не сприймали соцвиплати як допомогу, а вважали, що держава їм щось винна”, — розповідає політикиня.

На жаль такі випадки мають великий розголос за допомогою пропагандистських каналів або популістських партій в Німеччині.

Німецькі політики в українському питанні

331555555 3297715033872336 4107913384617082865 n 6ddb8

Лілія Усік з колегами. Фото: Фейсбук

Лілія Усік балотувалася до Палати Депутатів німецької столиці від партії “Християнсько-демократичний союз”. На новій посаді пані Лілія допомагатиме українцям у Берліні.

“Мої колеги дуже проукраїнські, загалом в Німеччині багато німців щиро захоплюються Україною. Україна — це мужня держава, а українці сприймаються як супергерої, які можуть все. Зараз у них переймають досвід, зокрема й військовий. Для німців дуже цікаво дізнаватися такі нюанси, як от робота Інтернету в окопах, застосування дронів у війні. Наразі імідж українців в Німеччині дуже позитивний”, — наголошує політикиня.

За словами, депутатки зараз в Німеччині актуальне питання відбудови України, суспільство цікавиться, що буде після війни зі зруйнованими містами, будинками, як все відбудувати. Німеччина наразі багато інвестує в оборонну сферу, щоб перекрити віддані Україні ресурси.

“Всі мають думку, що Україна повинна обов’язково перемогти, всю допомогу отримати військову, грошову й моральну. Зараз такий час, коли всі люблять Україну й українців. Куди б ми не пішли в Німеччині, ми бачимо українські прапори на вікнах, чуємо українську мову. В України є потужні лідери. Це Володимир Зеленський, брати Кличко, військові лідери, музичні гурти, волонтери. Негативне світло можуть проливати корупційні скандали. Попри те, всі дуже чекають Україну у Європейській родині й очікують від неї подальших реформ”, — резюмує українська політикиня в Німеччині.

Вона наголошує, вкрай важливо, щоб в Європі були в переважній більшості проукраїнські політичні сили, адже коли до влади приходять проросійські політики, важко переконувати їх застосувати санкції до Росії. Це ж стосується й Америки, у випадку, якщо до влади прийдуть політики, які скептично ставляться до підтримки України.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“145 собак вивезли за один день”: як бахмутський притулок для тварин “Лада” евакуював тварин під обстрілами

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:40, 28 Листопада 2025
Граф та Ліза / ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.

Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.

Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали  від жорстокого поводження власників чи бойових дій. 

Перший день війни: паніка й порожні полиці

Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.

Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.

Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.

Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.

Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом. 

Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.

Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.

Лада — собака, названа на честь товариства / фото Бахмутське товариство “Лада”

Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.

Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.

Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів

Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.

Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.

Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.

Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.

Як тварини переживали поїздку

Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.

Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.

Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.

Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.

Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:

Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.

Граф у власному вольєрі / фото Бахмутське товариство “Лада”

З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.

Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.

Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.

Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів

Одна з евакуйованих собак у притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”

Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.

Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”

Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:

Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.

Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.

Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.

У притулку визнають, що складнощі  часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.

Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.

Що тримає команду сьогодні

Пес Арчі в притулку / фото Бахмутське товариство “Лада”

Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.

Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.

Як допомогти притулку “Лада”

Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.

  • Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
  • Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
  • ПУМБ: 5355 2800 3944 9234;
  • Банка Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/2BDRYuBHQX;
  • Номер картки Банки: 5375 4112 0465 1983;
  • PayPal: [email protected].

Примітка. Матеріал створено у межах участі в конкурсі “Співпростір”, за підтримки ГО “Ю-Хартс Україна” та Kormotech.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок

Валентина Твердохліб 18:00, 26 Листопада 2025
адаптивний одяг

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

адаптивний одяг
Подушки-кісточки / фото надане героїнею

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Адаптивний одяг / фото надане героїнею

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

В асортименті є шорти, штани, футболки і лонгсліви / фото надане героїнею

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Футболка на липучках / фото надане героїнею

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Важливо Історії

“145 собак вивезли за один день”: як бахмутський притулок для тварин “Лада” евакуював тварин під обстрілами

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким […]

15:40, 28.11.2025 Скопіч Дмитро
адаптивний одяг
Історії

Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для […]

Історії

Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання […]

Історії

“Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі […]

бахмут
Історії

Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ

Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала […]