Видання Арміяinform поспілкувались з сестрою загиблого воїна Олександра Созанського, який назавжди залишиться живим в серцях своїх рідних.
Капітан, командир роти 1-го батальйону роти вогневої підтримки, Олександр Созанський, з позивним «Рагнар» загинув 17 лютого 2023- року поблизу Бахмута.
Уляну Созанську, сестру Олександра, всі знають як першу українську жінку, що стала диригентом військового оркестру Повітряних Сил. За місяць до загибелі брата Уляна вирішила змінити спеціальність, а відтак і вид Збройних Сил, й зайняти місце у строю ДШВ. Аби бути ближче до брата, у його бригаді, а це означало — безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
«Олександр грамотно думав і діяв, грамотно виховував свій підрозділ, виріс від командира взводу до командира роти у десантно-штурмовій бригаді. Справжній лідер та ватажок, переймався за своїх хлопців, навчав їх, зокрема й історії України, згуртовував. Вони розробили логотип роти, патчі, худі, впровадили challenge coin. Це зовсім інший рівень побудови свідомості бійця. Був націлений на армію стандартів НАТО, хотів багато чого змінити. Дуже жаль, що Україна втратила такого офіцера. А я такого брата», — розповідає Уляна.
Уляна розповідає, що кадрових військовослужбовців в родині ніколи не було. Вона вчилась у музичному училищі й подумати не могла, що триматиме в руках зброю. Та й у брата були інші плани на життя. А потім 2014-й, Майдан, війна. Олександр пішов добровольцем спочатку у батальйон «Золоті Ворота», потім у «Правий Сектор», Уляна вступила до Національної академії сухопутних військ.
Уляна з братом. Фото: Мілітарний
«Пам’ятаю, як брат разом із «Правим Сектором» їхав до Маріуполя, там знаходилась їхня база, то мама зібрала речі й поїхала з ним. Кілька тижнів готувала їсти хлопцям, допомагала. Ось це я вважаю, справжня турбота, а не принизливі спроби зупинити сина»
Уляна запевняє, що брат серйозно готувався до війни. Починаючи з 2018-го служив у десанті. Мав безліч конспектів, літератури, вивчав тактику бою, купував спорядження.
«Військовослужбовців — багато, а воїнів — ні. Рік війни накладає свій відбиток. Коли я в січні приїхала до брата на Донеччину, я побачила, як змінився він і його хлопці. Змучений, невиспаний, подорослішав на багато років… Що тут скажеш. За рік він лише раз вирвався у коротеньку відпустку на 10 діб»
Олександр загинув за кермом своєї улюбленої автівки, яку просто обожнював і, на жаль, часто забував, що вона без броні. Приліт, міна, удар прийшовся на його сторону, не було жодних шансів, миттєва смерть.
Машина загиблого воїна. Фото: Мілітарний
Уляна ділиться, що колись обов’язково разом із родиною поїде на місце загибелі брата і встановить там пам’ятний знак. Та додає, що «уся Донеччина і багато інших регіонів, на жаль, будуть всіяні такими знаками…»
6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.
Як бахмутянка опинилася у Вишневому
Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.
Наслідки вибухів / фото Вишневе NEWS
Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.
“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.
Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.
Наслідки детонації для житлового сектору
Ліквідація наслідків детонації / фото ДСНС
Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.
Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.
“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.
Допомога постраждалим
Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.
За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.
Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.
“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.
Що відомо про детонацію у Вишневому
Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі
Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.
Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.
У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.
“У мене завжди був привілей повернутися додому”
Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”.
Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.
“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.
Анастасія Саржевська у Бахмуті, 2021 рік / фото надане героїнею
Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.
“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи ниніту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.
Автобусна зупинка у Зайцевому / фото надане героїнею
Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.
“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.
Одним із улюблених місць Анастасії був Нижній парк / фото надане героїнею
Робота у видавництві
Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю.
Анастасія Саржевська у Донецьку, 2012 рік / фото надане героїнею
У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.
Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.
“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.
Літературна спільнота і збори на ЗСУ
Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.
“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почалидоєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.
Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.
“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом, навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.
***
Що головне
Щоб бджоли не порозлітались —
Версія одного з поетів.
«Головне дожити до вересня» —
Миттєво випалює пасічник,
Знімаючи рукавиці.
«Хай йому кат» —
Сказала б з усмішкою моя бабуся,
Якби я колись у неї запитала.
Головне було не розплакатись,
Коли її обіймала
Перед тим, як закинути
Валізу в багажник.
***
Анастасія Саржевська
Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.
“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарку, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.
За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.
Анастасія Саржевська / фото надане героїнею
“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури ниніза кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.
***
Даю собі ляпаса,
Щоб отямитись.
Зажартую відвертість.
Феєрверки в моїй голові
Подібні смерті.
Ми складаємось із молекул
І недописаних пісень.
Ми зайшли так далеко,
Попри все.
Передивляюсь відеоінструкції,
Як навчитись сміятись заново.
Прикладаю слова
Твої
Про те ж саме.
Боги на Олімпі розводять руками,
Брешуть, що не знали,
Що мало бути інакше,
І замовкають.
Розбирайтесь, кажуть,
Це ж вам тут тепер
Не плакати, не відчувати,
Замовляли?
***
Анастасія Саржевська
Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.
6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали […]
Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному […]
Випадкова зустріч у крамниці вживаного одягу змінила життя львів’янки Ольги Євдокимової та сотень дітей, які через війну втратили власні домівки. Опублікований у мережі емоційний допис […]
Аліна Дорохова народилася та виросла в Бахмуті, її дитинство проходило в районі Забахмутка. До початку активних бойових дій вона працювала в місцевому логопедичному центрі, допомагаючи […]
Вона народилася у пологовому будинку в українському Донецьку, виросла на околиці Бахмута, писала перші вірші ще школяркою, а українською почала говорити за рік до повномасштабного […]
