Краще під обстрілами, ніж з окупантами: як живе Херсон після деокупації?

Семаковська Тетяна 19:03, 3 Лютого 2023

photo 2023 02 03 18 56 59 118b3Бахмут зараз найгарячіша точка на фронті, люди кожного дня виживають у складних умовах. Бахмут стоїть й відбиває окупантів, щоб не опинитись під їх владою. В цей час на півдні України, Херсон тільки розпочинає життя після деокупації. Яке воно, життя Херсона, коли ворог в декількох кілометрах, розповідає директорка Херсонського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді, Ірина Сербул.

Ірина Сербул не виїжджала з Херсона під час окупації та зараз продовжує жити в місті й відновлювати його після російської агресії. 

Підпілля у XXI столітті

Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді весь період під час окупації працював підпільно. У листопаді, одразу після деокупації міста, надання соціальних послуг прийшлося призупинити, оскільки основним напрямком роботи усіх працівників центру став гуманітарний склад.  Всі без виключення від директора до підлеглих розвантажували та фасували продукти харчування, засоби гігієни, та будівельні матеріали, для відновлення пошкоджених будівель. Все це було необхідно херсонцям, бо місто після окупації залишалось пусте й не придатне для повноцінного життя:

photo 2023 02 03 18 40 46 f1d0a

Ірина Сербул. Фото: особистий архів героїні

«‎Все, що ми робили до грудня місяця, це передавали людям гуманітарну допомогу, бо саме це було вкрай необхідно. В січні наш центр планував повертатись в рідний офіс. Та 25 січня, під час чергового обстрілу, наша пам’ятка архітектури дуже сильно постраждала: вибило всі 25 вікон, порушило дах, ставні, деформувались двері. Весь тиждень ми намагались трошки відновити наше місце роботи й сподіваємось скоро зможемо повернутись до нашої безпосередньої діяльності».

Документи

Зараз дуже велика проблема в Херсоні з відновленням документів, бо під час окупації росіяни забирали в людей українські паспорти. Також, багато дітей народилося, але залишилися не оформленими, й не мають свідоцтва про народження. І звісно через пожежі та руйнування багато людей просто втрачають документи. 

«Потроху починають відновлювати роботу РАЦСи та паспортні столи й люди мають можливість отримати свої документи»

Постійні обстріли міста

photo 2023 02 03 18 48 14 cacc6

Ірина Сербул розвантажує український хліб з гуманітарної допомоги. Фото: особистий архів героїні

Через тиждень після деокупації Херсона російські війська почали знищувати місто обстрілами. Вдень та вночі страждають багато районів від мінометних обстрілів. Окупанти руйнують все від житлових будинків до пам’яток архітектури. Вони просто обстрілюють місто й вбивають мирне населення.

«‎Повітряної тривоги у нас немає, тільки коли  ракетна небезпека її вмикають в додатках в телефоні, а під час артобстрілів ніяких попереджень немає, оскільки снаряди летять низько й швидко, радари їх не бачать. Тому ми розуміємо, що почався обстріл, коли вже кудись прилітає», – розповідає Ірина.

Людей в Херсоні залишається досить багато, як для міста, яке регулярно обстрілюється. Звісно, що стало менше дітей та молодих людей, але багато є людей похилого віку, маломобільних, або тих, хто залишається, щоб місто “дихало”.

Мобільний зв’язок та інтернет 

photo 2023 02 03 18 57 02 463a1

Гуманітарна допомога в Херсоні після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Під час окупації Херсона мешканці сиділи зовсім без українського зв’язку та інтернету. А останні місяці ще й без світла.

«‎Ситуація з мобільним зв’язком, інтернетом та світлом в центрі міста покращилась десь через місяць після деокупації. Але зараз все змінюється кожного дня. Під час обстрілів страждають мережі й в деяких районах може зникати покриття. Тому зараз зв’язок є, а за хвилину може зникнути».

У віддалених районах та в області все не так добре, в деяких світло почало з’являтися тільки в кінці 2022 року. На Острові (район Херсона який найближче до окупованого лівого берега) деякі люди й досі живуть без світла й води. Приїжджати ремонтним бригадам туди дуже важко та небезпечно, але все одно час від час туди підвозяться продукти та вода.

«‎У нас немає відключень світла, які діють зараз в Україні, але якщо прилітає, ми сидимо без світла та зв’язку дуже довго, тому думаю заздрити нам не треба».

Лівий берег

photo 2023 02 03 18 56 45 8bdca

Листівки, які прийшли в Херсон після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Життя людей які залишились в окупації та лівому березі складне. Все те, що доводилось переживати Херсону, зараз переживають ті поселення.

Там вже знято з обліку гривню, немає українських продуктів й товарів, проходить дуже багато фільтраційних заходів. Також окупанти постійно влаштовують провокації й обстрілюють мирне населення. Життя з росіянами, це життя в полоні з якого неможливо вибратись. Люди, які мешкають там, не мають можливості виїхали на територію України.

Ірина запевняє, що навіть щоденні обстріли можна терпіти, порівнюючи з життям з росіянами в одному місті:

«Для мене перемога наступила 11 листопада, після деокупації Херсона. Так, ми зараз під жахливими обстрілами, нам важко, але я готова терпіти це, ніж жити з росіянами. Буде необхідно розгрібати завали, я буду це роботи, але не буду жити з окупантами».

Фото: особистий архів героїні

Читайте також:  Бахмутяни в евакуації: як Гаяне Авакян розпочала життя з нуля в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:25, 18 Липня 2025
Векторна картина Каріни Тренбач / фото Каріни Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у межах спільного проєкту з американською дизайн-студією. У розмові з нами Каріна поділилась, що ця ілюстрація має особливу мету — привернути увагу іноземців до українців, які, попри війну, не втрачають надію на мир.

Бахмутянка поділилась з редакцією Бахмут IN.UA, як їй вдалося взяти участь в конкурсі.

Бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Каріна Тренбач працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Але, крім того, дівчина ще студентка Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який наразі працює в Полтаві. Вона навчається за спеціальністю “Дизайн”, паралельно вдосконалює навички з веб- та графічного дизайну в “Alpaca — практичній школі ІТ-професій”.

Як зазначає сама дівчина, протягом навчання вона брала активну участь у конкурсах, і тому, коли викладачі з Alpaca School запропонували взяти участь в “Українсько-американському конкурсі з комп’ютерної графіки”, вона одразу погодилася.

Конкурс мав тему “Мої мрії про майбутнє”, а на створення роботи відводилося 36 годин. Каріна працювала близько 28 годин із перервами на сон. Роботу виконувала на графічному планшеті, використовуючи Adobe Photoshop.

Про натхнення

Відповідаючи на питання про те, що надихнуло дівчину на цю роботу, вона ділиться, це мрія про мир.

Мені здається, що якщо запитати кожного українця про мрії — усі згадають про мир. Ліва частина картини — це те, що, як мені здається, залишиться в кожного українця навіть після війни: те, що ми зберігаємо в серці — зокрема, згадки про дім, навіть якщо він уже зруйнований. А права частина — це якраз та мрія про майбутнє, про відбудову, про відновлені міста, про повернення додому, про щасливе мирне життя“, — каже дівчина.

За словами Каріни, її робота — це не про бажання перемогти в конкурсі, а про посил — мир в Україні, який вона хотіла передати не лише журі, а й 12 іноземним учасникам, зокрема, зі США та Казахстану. Бахмутянка наголошує: навіть якби не перемогла, головною метою було донести бачення українців — те, що попри все, вони не втрачають надії на мирне майбутнє.

Я запитала себе, що для мене наразі важливо — як для людини, яка живе в країні, де йде війна; яка втратила дім і не має змоги повернутися до рідних стін; як для людини, у якої близькі на фронті. Саме це і підштовхнуло мене до створення такої роботи“, — резюмувала бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Семаковська Тетяна 16:00, 17 Липня 2025

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась й разом будувала плани та мрії на майбутнє. Та війна все змінила — коханий Ярини пішов на службу, а вона залишилась його чекати. У травні 2024 року дівчина вирішила: чекати більше немає сил, тож за тиждень зібрала речі й переїхала у прифронтовий Слов’янськ, аби мати змогу частіше бачитись з коханим. 

Про рішення переїхати, складнощі та сумніви — з Яриною говорила редакція Бахмут IN.UA.

Як це — переїхати на Донбас?

З Яриною розмовляємо телефоном увечері, її пост про переїзд на Донбас ми випадково побачили в Тік-Тоці. У ньому дівчина розповіла, як кохання допомогло їй ухвалити рішення — переїхати на Донеччину до коханого. Відео стало вірусним, ділиться Ярина: у нього майже 200 тисяч переглядів й сотні коментарів від інших жінок та дівчат, які або вже переїхали, або ще роздумують над цим.

Ярина розповідає, що вона з коханим познайомились в Луганському університеті імені Тараса Шевченка, який після початку АТО переїхав до Полтави. Хлопець на той час вже був у війську, служив з 2019 року.

“Почали зустрічатися незадовго до повномасштабного вторгнення, його я зустріла у Слов’янську. Я була тут в гостях у сім’ї чоловіка, але терміново евакуювалася, бо ми тоді не знали, що буде”, — пригадує Ярина.

Відтоді стосунки між закоханими були на відстані, з зустрічами час від часу. 

“Наші зустрічі були як ковток повітря після довгого занурення в воду. Коли ти сидиш в очікуванні, вдома, чекаєш повідомлення, чекаєш дзвінків, дозволу проїхати, коли це можна, й так по колу”, — ділиться Ярина.

У проміжку між зустрічами дівчина жила з мамою на Полтавщині. Про переїзд тоді мови не могло бути, бо батько Ярини теж військовий — він не хотів, щоб дружина залишалась сама. Але невдовзі на заміну Ярині прийшов її брат. Тож, каже героїня, вона зі спокійною совістю покинула батьківський дім. Її коханий в цей час отримав іншу роботу, після поранення, тож у травні 2024 Ярина переїхала.

Донеччина в об’єктиві героїні / фото надане Яриною

“Мій хлопець після поранення перевівся трохи на простішу роботу, якщо це так взагалі назвати можна. У нього стало більше можливостей бачитись зі мною. Тому воно все так одне на одне наклалось, і в якийсь момент просто з’явилася думка: “А чому б не переїхати?”. У мене віддалена робота, мене нічого не тримало в одному місці. І отак за тиждень я зібрала речі й на наступні вихідні я поїхала, і вже додому не поверталася”, — розповідає Ярина.

Рідні дівчини з розумінням поставилися до переїзду, пригадує Ярина. Мама героїні хвилювалась за доньку, але підтримала її рішення, а коханий був приємно здивований. 

“Це для нього велика підтримка взагалі, що я тут. Звісно, мені було трохи страшно, бо все-таки я не знала, куди я їду. Я тут бувала, може, на декілька днів і особливо нічого не чула: вибухів чи інших серйозних звуків війни. Мені було страшно, що зі мною буде. Але я переступила себе. І нехай це життя буде коротке, але воно буде в моїх руках, і я його проживу так, як я захочу”, — розмірковує у розмові дівчина.

Ярина / фото надане героїнею

За її словами, найважчим після переїзду виявилося те, що потрібно змінити свій стиль життя. У новому місті друзів не було, не було звичного офісу для роботи, також тут суворіша комендантська година. Ще одним сюрпризом переїзду виявилися ціни — тут вони не бюджетні, адже великих мереж немає й часто продукти значно дорожчі, ніж в інших містах.

“Якби це цинічно не звучало, але така ціна, напевно, того, що вони досі стоять і досі працюють. У нас нещодавно відкрилось кафе — це теж прояв сміливості і того, що люди вірять — місто вистоїть.”

Щодо безпеки, Ярина зазначає, що вона, будучи у Києві, переживала гірші атаки росіян, ніж у прифронтовому Слов’янську. Але дівчина зазначає: тут не можна нехтувати безпекою, а тому потрібно завжди виходити в коридор або в сховище.

Як переїзд вплинув на стосунки пари?

Ярина каже: переїзд до коханого точно зміцнив їх стосунки.  

“Мені здається, що переїзд має вплив тому, що, по-перше — це мотивація стояти далі. Якщо ми говоримо про чоловіків-військових, які проживають тут зі своїми коханими, то це мотивація працювати на безпеку своєї коханої, як мінімум. А там, де кохана, там і вся Україна. Є відчуття того, що є сенс, є за що боротися”, — каже Ярина.

За словами дівчини, вона почала більше займатися творчістю, записувати музику після того, як переїхала в нове місто.

“Якось з одного боку щось віднімається, але десь все одно додається. І тут у мене віднялись деякі можливості. Так, я не бачуся з рідними і з друзями, але з іншого боку в мене є цей безкінечний потік, якийсь ресурс на те, щоб дійсно думати. Бо якось по-іншому життя тут відчувається. Є все ж таки відчуття плинності часу і цінності його, через цю плинність” — підсумовує героїня.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у […]

16:25, 18.07.2025 Скопіч Дмитро
Історії

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась […]

переселенки
Історії

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з […]

Історії

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в […]

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]