Ще в 2011 році українка Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину. Тут жінка почала будувати своє життя, але коли в 2014 році почалася війна на Сході — Тетяна вирішила шукати способи допомогти, вже згодом вона приєдналася до осередку небайдужих людей, які організували волонтерську Спілку “Серце для України”. Сьогодні волонтерка допомагає й українському Бахмуту.

Історія переїзду

Тетяна Чернявська з гумдопомогою. Фото: Фейсбук

Тетяна Чернявська переїхала в Німеччину наприкінці 2011 року, жінка працює в сфері кіноіндустрії. Зараз українка живе поблизу Бремена, коли в 2014 році почалася війна на Донбасі — жінка намагалася знайти однодумців, щоб допомагати, але це не одразу вдалося. Згодом Тетяні все ж пощастило знайти українську спільноту, яка допомагала Україні. Це було товариство жінок “Серце для України”.

“В 2015-2016 році жінки через українських волонтерів дізнавалися про потреби дітей, які залишилися без батька або без матері і збирали такі пакуночки до Нового Року їм, подарунки передали волонтерам, які адресно доставляли пакунок”, — розповідає волонтерка.

Осередок допомоги українців в Бремені

Склад, де збирають допомогу для України. Фото: особистий архів героїні

Крім запитів діток, волонтерки також намагалися закрити потреби в медикаментах, але це були невеликі партії. Учасниці спілки вирішили офіційно зареєструвати свою організацію, згодом вони почали організовувати культурні події в Бремені на підтримку України.

“Коли в лютому розпочалася повномасштабна війна весь Бремен вийшов на центральну площу. Ми організували 27 лютого проукраїнський мітинг, нас прийшло підтримати п’ять тисяч людей, на заході виступали місцеві політики”, — згадує Тетяна Чернявська.

Через короткий час жінки знайшли великий склад і розпочали масштабну волонтерську роботу. Приміщення Спілці надали безкоштовно, гуманітарну допомогу збирали всі разом. Перша вантажівка поїхала до України 11 березня, маршрут був до села Валки — це Харківська область. Таких машин, під зав’язку забитих важливими речами, було багато.

Волонтерство зсередини

Для діток організували свято в Бремені. Фото: особистий архів героїні

В 2018 році пані Тетяна стала заступником голови Спілки та ще більше поринула у організаційні процеси. Жінка зазначає, що в Спілці всі працюють виключно на волонтерських засадах, ніяких коштів люди за це не отримують. У всіх жінок є основна робота, однак вони щодня приходять допомагати: сортувати допомогу, грузити та втрамбовувати в машину.

Кожен виділяє стільки часу — скільки може собі дозволити. Зараз в Спілці працюють приблизно 50 осіб, це всі активні бджілки, з усмішкою каже пані Тетяна. Багато сімей прийняли в родину біженців, є волонтери, які допомагають з перекладом, є ті, хто сортують, чи підписують коробки з гумдопомогою на складі. В основному до України направляють два види допомоги: медичну та власне, гуманітарну.

Волонтери купили операційні ліжка, турнікети, ліки в промислових масштабах та індивідуальні аптечки, консерви, генератори, пелюшки для дорослих, памперси, дитяче харчування.

Читайте також: «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Допомога Бахмуту

Мітинги на підтримку України в Німеччині. Фото: Фейсбук

Допомагати Бахмуту німецька Спілка “Серце для України” почала завдяки Дмитру Бальтюкову. Річ у тому, що в 2021 році пані Тетяна знімала в Україні фільм під назвою “Ветеран”, тому режисерка шукала ветеранів війни, брали участь й бійці Донецького фронту. З цими людьми волонтерка продовжила тримати зв’язок.

15 лютого 2022 року фільм “Ветеран” вийшов у світ, а в кінці лютого ця стрічка стала реальністю для України, пригадує продюсерка.

“Коли ми відправляли допомогу в кінці лютого, я почала питати хлопців, що й куди відправляти. Дмитро мене направив, сказав: “Ось, в Бахмуті потрібно й тоді ми спакували першу машину на Бахмут”, — розповідає волонтерка.

Місцеві жителі придбали електрогенератор, який планують відвезти в Бахмут. Фото: Фейсбук

Німецькі медіа й російська пропаганда

В німецькому суспільстві, на жаль, досі є медіа, які лояльні до росії та часом, можливо несвідомо просувають російські наративи в німецьке суспільство. Ми запитали у волонтерки її думку стосовно цього:

“Ми теж бачимо це, і знаємо хто за цим стоїть. Скажу насамперед, що медіа у Німеччині демократичні…У нас є журналісти, які працюють в гарячих точках й показують все як є. Є звісно й інші медіа, які працюють на іншу сторону, на пропаганду”, — зазначає пані Тетяна.

Попри те, в Бремені є дуже багато людей, які допомагають та підтримують Україну. 

“Є політики, а є прості люди. Прості люди нам допомагають, купують консерви й привозять нам. Ці люди задали собі питання, на якому вони боці й вони підтримують нас. Німецькі пенсіонери інколи нам надсилають кошти зі свого дня народження, тобто, вони не купують подарунки, а жертвують ці кошти”, — розповідає волонтерка.

Гордість за українську кров

В Спілці “Серце для України” волонтерять не тільки українки, є й громадяни Німеччини, пояснює нам заступниця організації. Ща словами, пані Тетяни, одна з нових волонтерок, за національністю німка — знайшла в своїх архівах згадку про українську рідню й дуже пишається, що в ній тече українська кров.

“Вона так зраділа, коли дізналася. Розповідала нам: “В мене прабабуся з України, в мене ж теж кров українська є”. Вона нам дуже допомагає”, — з усмішкою каже пані Тетяна.

Фінансування Спілки й вступ до осередку

Допомога зібрана для Бахмута. Фото: Фейсбук

Спілка фінансується коштом й пожертвами небайдужих, в основному це маленькі донати. Кошти збирають на офіційні реквізити, також самі німці на службі в храмах часто пропонують поставити скриньки для пожертв фонду. 

Крім цього, волонтери влаштовують культурні заходи на підтримку України, де також збирають кошти.

Щоб потрапити до Спілки необхідно заповнити форму та внести членський внесок — 8  євро. Новим людям в Спілці завжди раді, адже вільних рук завжди бракує, тож якщо ви опинилися в Бремені й шукаєте спосіб допомогти Україні — заповніть форму за посиланням.

Зазначимо, що допомогти можна різними способами: організувати дозвілля для українських дітей в Бремені, взяти участь в мітингу або ж допомогти із сортуванням речей. У Спілці “Серце з Україною” чекають небайдужих й готових допомогти.

Якщо ви хочете допомогти коштами Спілці – надаємо реквізити:

Код: 29050101
Рахунок: № 81492795
IBAN DE08 2905 0101 0081 4927 95
Призначення: Допомога Україні
Контакт: [email protected]

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Як організувати виробництво окопних свічок на домашній кухні: історія небайдужої бахмутянки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Робота на ворога на Донеччині

За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.

Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.

Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.

Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.

Затримання та позиція обвинуваченої

Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.

Читайте також:

Підпалив військове авто і передавав дані про ЗСУ: мешканця Краматорська підозрюють у державній зраді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!