Авдіївка до повномасштабного вторнення була великим промисловим містом. Тут працювали металургійні підприємства, також було розвинене виробництво будівельних матеріалів. До війни в Авдіївці проживали понад 30 тисяч людей. Та все змінила повномасштабна війна. На сьогодні місто окуповане росіянами, які знищили майже всю інфраструктуру.

Як зараз живе Авдіївка та що окупаційна влада каже про її відбудову, розповідає “Бахмут IN.UA”.

Авдіївка до війни

Авдіївка була одним із промислових центрів Донеччини. Головним промисловим підприємством міста був Авдіївський коксохімічний завод, який вважався найбільшим в Європі виробником коксу, сірчаної кислоти та мінеральних добрив. Також у місті діяли й менші підприємства — електромеханічний комбінат, кар’єр з видобутку кварцового піску, завод залізобетонних конструкцій, кондитерський та ковбасний виробничі цехи тощо.

До повномасштабної війни в Авдіївці проживали 31 392 людини (дані на 1 січня 2022 року). Вони мешкали у восьми житлових масивах.

Для комфортного проживання людей у місті розвивалася соціальна сфера. Працювали три медзаклади, сім шкіл, професійно-технічне училище.

Одним із головних культурних осередків Авдіївки був Палац культури АКХЗ. У різних його секціях та гуртках займалися близько 3 тисяч людей.

Також в Авдіївці були різні зони для активного відпочинку: стадіон “Хімік”, Голубі озера, сосновий бір і дубовий ліс на околиці міста.

Авдіївка в окупації

З 17 лютого 2024 року Авдіївка окупована військами рф. Місто було практично зруйноване в ході бойових дій. За словами начальника Авдіївської міської військової адміністрації Віталія Барабаша, руйнування в місті наближені до 100%.

“Місто залишилось в руїнах. Жодної вцілілої будівлі не було. Руйнування по самому місту наближені до 100%. Всі будівлі — як адмінбудівлі, так і житловий фонд, — інфраструктура, всі комунікації були зруйновані”, — розповів очільник міста в ефірі телемарафону “Єдині новини”.

Віталій Барабаш зазначив, що на момент відступу ЗСУ в Авдіївці залишалися близько 700 людей. Станом на липень 2024 року місцеве населення зменшилось до 400-450 осіб.

Саме місцеві жителі брали участь у ліквідації наслідків руйнувань. За 5 тисяч рублів вони розбирали завали, проїзні дороги та намагалися відновлювати комунальну інфраструктуру.

Також відомі факти, коли окупанти посилали авдіївців на війну під прапором росії. За даними Віталія Барабаша, близько 100 чоловіків з Авдіївки взяли в лави російської армії. Хоч це й були не навчені військові, вони були потрібні окупантам через знання навколишньої території.

“Протягом перших двох тижнів більше 100 чоловіків з міста просто зникли. Це люди соціально незабезпечені, пияки. Згодом під Очеретиним їх вже брали в полон. Вони були майже без зброї, не навчені, просто їх брали як гарматне м’ясо. Їх брали, оскільки вони місцеві і знають територію”, — розповів Віталій Барабаш.

Відбудова Авдіївки: що кажуть окупанти

Майже одразу після захоплення Авдіївки до міста почали приїжджати чиновники з росії і “днр”. Вони проводили зустрічі з місцевими мешканцями, під час яких давали багато обіцянок про відновлення міста.

Наприклад, одним із перших в місто приїхав віцепрем’єр рф марат хуснуллін. Він зазначив, що в першу чергу в місті будуть відновлені комунальні послуги: електро- і водопостачання.

Та цього за майже рік окупації міста так і не сталося. Про це вже в листопаді 2024 року заявив той же марат хуснуллін. Тепер росіяни планують відновлювати комунальні послуги не по всьому місту, а спочатку в одному “невеликому кварталі”. Вже після цього будуть думати за все місто.

Щодо відновлення житла, то і в цьому напрямку немає значних просувань. Судячи із заяв ватажка “днр” дениса пушиліна, відновлення житлового фонду хотіли розпочати одразу після захоплення міста. У березні 2024 року він заявив, що першочергово будуть відновлені 19 багатоповерхівок.

Однак, і ці плани окупанти не реалізували. Станом на листопад 2024 року окупаційна влада відзвітувала про один “відновлений” будинок на 40 квартир. Він розташований на бульварі Шевченка, 6. Квартири, нібито, заселять у грудні. Про це навіть зняли цілий пропагандистський сюжет. Пушилін особисто приїхав в Авдіївку і поспілкувався з людьми, які, нібито, отримають тут житло. Ремонт у квартирах, як видно на відео, мінімальний.

Також у листопаді пушилін зазначав у своєму відеозверненні, що в Авдіївці, нібито, відновлюють сім будинків. Заселити їх планують “у найближчому майбутньому”, коли саме — не уточнив. Також він зазначив, що “днр” займається відбудовою приватних житлових будинків. Але роботі в цьому напрямку, нібито, заважають ЗСУ. Пушилін звинуватив українських військових у тому, що вони провели “багатогодинний обстріл”, щоб “зробити окупантам неприємно”.

Також пушилін зазначив, що до “відновлюваних” робіт залучають місцевих жителів. Люди, чиї будинки були зруйновані, прибирають вулиці і прибудинкові території.

Наразі люди, які залишилися в Авдіївці, вимушені радіти звичним речам. Оскільки вся інфраструктура зруйнована, в місті не працюють магазини. Лише у червні окупантам вдалося налагодити роботу “автолавки” в місті. Люди вимушені купувати продукти за розкладом і лише з того асортименту, що їм привозять.

Якщо з відновленням житла і інфраструктури в Авдіївці складно, то пропаганда і зросійщенця авдіївців проходять активними темпами. Місцевим жителям майже одразу почали видавати сім-картки мобільної мережі “фенікс”, що працює в “днр”, російські паспорти, російську прописку та банківські картки. Також людям, нібито, “дали можливість голосувати на виборах президента росії”.

Зараз в Авдіївці облаштували ще й пункт розміщення людей, що були вивезені з нещодавно окупованих населених пунктів. Сюди звозять людей з Селидового, Українська, Гродівки та інших населених пунктів Покровського району. Про умови в цих пунктах нічого не відомо, окупанти не надають інформації.

Гуманітарну допомогу людям часто надають не влада “днр”, а волонтери з росії та білорусі. Російські регіони, нібито, ще й вкладаються у “відбудову” Авдіївки. Але й додаткові кошти, які нібито виділяє росія, не можуть пришвидшити відбудову.

Мародерство в Авдіївці

Натомість самі окупанти займаються грабунком того, що вціліло. Як повідомляв Центр громадського спротиву, в Авдіївці були зафіксовані випадки, коли росіяни вивозили металобрухт із залишків знищеного ними коксохімічного заводу. Його везли до порту в Маріуполі. Дохід від реалізації металу отримали фірми-підрядники дениса пушиліна.

При цьому сам пушилін зазначав, що коксохімічний завод постраждав “не критично”.

Також окупанти грабували частково вцілілі квартири в Авдіївці. Журналіст Денис Казанський опублікував відео, на якому окупант розповідає жінці Ларисі, що в квартирах людей є “телевізори і чого тільки немає”. За його словами, “сюди треба вантажну електричку, щоб все це забрати”.

Жодної відповідальності за це окупанти не отримали. Окупаційна влада мовчить про випадки мародерства і ніяк їх не коментує. Вони роблять вигляд, що цієї проблеми просто не існує.

Читайте також:

• “Немає житла, обіцяних пільг і необхідних ліків”: бахмутянка розповіла про складнощі життя в росії
• “Хотів знайти вцілілий будинок”: пушилін поскаржився на Вугледар
• Фотофейк: в Авдіївці біля пам’ятника воїнам-землякам встановили знак “До росії — 0 км”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський міський голова та начальник Бахмутської МВА Олексій Рева дав інтерв’ю Кирилу Передрію — журналістові з Покровська.

Детальніше про те, що саме розповідав мер Бахмута, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA.

Олексій Рева про роботу міської військової адміністрації Бахмута

Інтерв’ю журналістові з Покровська розпочалося з питання про те, що саме є в пріоритеті роботи Бахмутської міської військової адміністрації. За словами Олексія Реви, наразі пріоритетом є підтримка ЗСУ.

“Ми у 2024 році направили 306,7 мільйона гривень на підтримку Збройних сил. Купили 14 пікапів. А у 2023 році ми теж направили близько 300 мільйонів гривень на підтримку“, — сказав Рева.

Також міський голова розповів, що багато установ переїхали до інших міст. Вони ведуть активну роботу в них та продовжують розвиватися. Наприклад, міський архів, який наразі знаходиться в Хмельницькій області, планує ще один переїзд на базу більш потужної установи. Його спеціалісти також ведуть активно роботу з оцифрування всіх даних БТІ.

Журналіст також запитав, чи має міський голова Бахмута інформацію про дії росіян в місті. Олексій Рева відповів, що ні:

“Наскільки мені відомо, там немає бахмутян. Тільки війська агресора. І я не читаю русню“, — резюмував мер.

Житло для бахмутян

За словами Олексія Реви, найбільшими проблемами для бахмутян є пошук житла, працевлаштування на новому місті та різні медичні, гуманітарні послуги, скрутне фінансове становище.

Він додав, що наразі йде робота з формування плану на будівництво району в Гощі. Вже в березні, за словами Реви, буде проведено голосування за виділення землі. Паралельно йде розробка аналогічного проєкту в Гостомелі.

Нагадаємо, що проєкт в Гощі передбачає створення житлового кварталу для бахмутян.

Читайте також:

• Покращити умови в орендованій квартирі та отримати допомогу психолога: як в Києві працює БФ “Рокада”
• Скільки коштів потрібно на Програму підтримки та інтеграції бахмутян у 2025 році
• Евакуація з Покровської громади: куди звертатися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється. 

Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема

Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.

Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо.  На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.

Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.

Мирноград: як убезпечують поховання

У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.

Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.

Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.

Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.

Покровськ: як убезпечують поховання

У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.

Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.

“У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.

Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.

Що з могилами військових на ТОТ?

Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.

“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.

Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.

Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.

“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.

Що може зробити держава?

Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.

“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.

Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.

“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.

Яким може бути рішення?

Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.

“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.

Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:

• сім’ї родини об’єднуються; 
• пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
• підкріплюють це медійно. 

Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.

Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.

Перепоховання

Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.

Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання. 

“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.

Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.

Читайте також:

• Пам’ять для Бахмута: чи потрібні меморіали для загиблих військових та цивільних. Розпитали авторку концепції “Пантеону Героїв”
• Як у Вільногірській громаді автоматично надають званняпочесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!