Загалом, за інформацією Донецької обласної адміністрації, яку редакція отримала у відповідь на запит, налічується понад 30 Робочих груп, Координаційних рад та Комісій при Департаментах та Управліннях обласної адміністрації. 

Скільки представників громадськості, тобто фізичних підприємців, юридичних осіб, а також представників громадських організацій та спілок налічують у цих робочих групах?

Департамент економіки

У Департаменті економіки налічують 10 комісій, рад і робочих груп, а саме:

Регіональна рада підприємців в Донецькій області складається із 34 осіб та має 29 представників та представниць Громадських організацій, ФОПів і товариств з обмеженою відповідальністю.

Координаційна рада з розробки, моніторингу та оцінки результатів реалізації стратегії розвитку області, науково-експертні групи за напрямами стратегічних цілей налічує 18 осіб у складі, без представників та представниць громадського сектору. 

Регіональна комісія з проведення оцінки та попереднього конкурсного відбору інвестиційних програм і проєктів регіонального розвитку, що можуть реалізовуватися коштом державного фонду регіонального розвитку із загального складу у 14 осіб має 6 представників та представниць громадських організацій та спілок.

Міжвідомча Робоча група з питань забезпечення реалізації рішень, спрямованих на підвищення рівня оплати праці та дотримання норм законодавства в частині мінімальної заробітної плати на території Донецької області складається з 18 осіб, без представників та представниць громадськості. 

Конкурсна комісія з відбору проєктів суб’єктів малого і середнього підприємництва має 11 представників та представниць громадськості, а саме ФОПи, товариства з обмеженою відповідальністю, приватних підприємств та громадських організацій з 35 загального складу. 

Обласна тимчасова комісія з питань погашення заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення), пенсій, стипендій та інших соціальних виплат складається з 23 осіб і має 1 представника ради об’єднання роботодавців.

Робоча група з проведення стратегічної екологічної оцінки проєкту стратегії розвитку Донецької області на період до 2027 року та планів заходів з її реалізації, налічує 7 осіб серед яких представник громадської спілки “Екосистема”.

Робоча група з впровадження підходу смартспеціалізації у розробку Стратегії розвитку Донецької області на період до 2027 року та планів заходів з її реалізації складається з 19 осіб, серед яких представники та представниці облдержадміністрації, юридичних осіб, представник громадської спілки, а також товариств з обмеженою відповідальністю: загалом громадськість представляють 7 осіб.

Координаційна група з розробки проєктів Стратегії розвитку Донецької області до 2027 року та плану заходів з її реалізації включає 12 осіб, серед яких голова наглядової ради громадської організації.

Робочі групи з підготовки пропозицій до Стратегії розвитку Донецької області налічують разом 159 осіб, серед яких представники й представниці облдержадміністрації, міських та сільських рад, комунальних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю, міжнародних організацій, юридичних осіб, приватних акціонерних товариств, громадських організацій та спілок:

• Робоча група з економічного розвитку і зайнятості населення: 52 особи серед яких 21 представник/ниці громадського сектору.
• Підвищення спроможності громад надавати якісні послуги населенню: 43 учасники групи з 8 представниками громадськості, серед яких 4 представників/ниць громадських організацій, де 2 представників – ГО “Український Донецький куркуль”.
• Робоча група з людського розвитку:  35 осіб, серед яких 8 представників/ниць громадського сектору.
• Розбудова безпечного суспільства: 29 учасників/ць та 8 з ник представників/ць громадськості. У складі 4 громадські організації, представники/ниці 2 з них – ГО “Український Донецький куркуль”.

Департамент капітального будівництва

У Департаменті капітального будівництва обласної адміністрації на запит журналістів повідомили: “За результатами розгляду в межах компетенції інформуємо, що департамент не є розпорядником запитуваної інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації»”.

Управління містобудування та архітектури

У складі є 32  представники та представниці облдержадміністрації, військових адміністрацій районів, комунальних підприємств, а також  Донецького національного університету. Представників чи представниць громадського сектору у складі немає.

Департамент екології та природних ресурсів

У Департаменті діє обласна комісія з питань екологічної безпеки, що складається з 18 представників  та представниць облдержадміністрації, ЖКГ, ДСНС, державного геокадастру у Донецькій області. та начальник Краматорської лабораторії спостережень за забрудненням атмосферного повітря Донецького регіонального центру з гідрометеорології

Також у Департаменті створили робочу групу з підготовки пропозицій до проєкту Регіонального плану управління відходами в Донецькій області до 2034 року, у складі групи –  62 представники та представниці облдержадміністрації, районних адміністрацій, Донецького технічного університету, військових адміністрацій. Представників/ць громадських організацій, ФОПів чи юридичних осіб немає у складі групи.  

У комісії з питань здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря та управління якістю атмосферного повітря налічують 63 особи. Серед них: представники та представниці облдержадміністрації, районних, міських та сільських рад. 1 представник громадської організації “Всеукраїнська екологічна ліга”.

Також представниця Маріупольської лабораторії спостережень гідрометеорологічної обсерваторії Донецького регіонального центру метеорології, начальниця відділу охорони навколишнього середовища ТОВ “Енергомашспецсталь”, представниця Краматорської лабораторії спостережень Донецького регіонального центру метеорології, представник НКМЗ (Новокраматорський машинобудівний завод), представник Краматорського феросплавного заводу.

Представники ТОВ “Донбасенерго” Слов’янська ТЕЦ, ДТЕК Курахівська ТЕЦ, Миронівська ТЕЦ, Вуглегірська ТЕЦ, директор “Мирноградвугілля”, представник Добропільське Шахтоуправління, ТОВ “Енергосталь” Курахове. 

У Департамент освіти й науки діє координаційна група з питань освітніх потреб та психологічної підтримки у складі з 15 представників обласної адміністрації, міськрад, методичного центру, громадськість у групі не представлена. 

Департамент охорони здоров’я 

Регіональна координаційна рада з питань громадського здоров’я  налічує 24 особи, серед яких по одному представнику/ці громадських організацій:

• ГО “Донецька обласна організація Союз осіб з інвалідністю”;
• ГО “Фундація підтримки осіб старшого віку”;
• ГО “Покровська районна організація Союз осіб з інвалідністю”;
• обласна ГО “Перемога”;
• ГО “Наша допомога”.

У Координаційній групі з питань медичного реагування є 17 осіб серед яких представники й представниці облдержадміністрації, міських рад, Держспоживслужби, Донецького медичного університету, громадськість не представлена. 

Управління місцевого самоврядування

В Управління місцевого самоврядування налічується 10 груп.

Координаційна група з питань відновлення інфраструктури. У складі є з 20 осіб, крім облдержадміністрації також Донецькоблгаз, ДТЕК, Укрзалізниця без представників чи представниць громадських організацій, підприємців, юридичних осіб чи товариств. 

Координаційна група з питань комплексного відновлення територій, у складі налічують 32 особи без представників чи представниць громадськості. 

Координаційна група з питань економіки при координаційній раді з питань стабілізації ситуації на деокупованих територіях  складається з 19 осіб, де крім облдержадміністрації також підприємства ПриватБанк, Укрпошта, Укрзалізниця без громадськості. 

Координаційна група з питань безпеки, у складі – представники та представниці облдержадміністрації, угрупування “Хортиця”, ДСНС, поліція. Загалом – 15 осіб без участі громадськості.

Координаційна група з питань гуманітарного реагування, у складі якої – 18 осіб без залучення громадськості: представники й представниці облдержадміністрації, Маріупольського дитячого кістковотуберкульозного санаторію.

Координаційна група з питань відновлення роботи органів державної влади, загалом у групі – 17 осіб. Крім представників та представниць облдержадміністрації, Сіверсько-Донецького басейнового управління, також прокуратури, юстиції, представників громадськості немає у складі. 

Координаційна група з питань соціального захисту налічує 11 осіб, серед яких теж немає представників чи представниць громадськості. 

Координаційна група з питань медичного реагування із 17 осіб включає представників та представниць облдержадміністрації, районних адміністрацій, комунальних установ, Донецького медичного університету. 

Координаційна група з питань інформаційної політики налічує 12 осіб, серед яких, крім облдержадміністрації також залучені громадські організації, редактори газет та онлайн-змі, товариства з обмеженою відповідальністю. Загалом, це 5 представників та представниць громадськості. 

У Департаменті  житлово-комунального господарства налічують 2 робочі групи: 

Обласна Робоча група по контролю за ходом підготовки об’єктів житлово-комунального господарства та соціальної сфери до роботи в осінньо-зимовий період 2024-2025 років, у складі 14 осіб, без представників чи представниць громадськості.

Як і у Робочій групі з реалізації прав на житло окремих категорій внутрішньо переміщених осіб та осіб, які виїхали з території України внаслідок збройної агресії російської федерації, при Координаційному центрі підтримки цивільного населення при Донецькій обласній державній адміністрації, де у складі 13 осіб, серед яких представники й представниці облдержадміністрації та військових адміністрацій без залучення громадськості.

Управління сім’ї та молоді

Налічує 1 регіональну Координаційну раду з питань сімейної політики, гендерної рівності, запобігання та протидії домашньому насильству і протидії торгівлі людьми 

У склад Ради входили 19 осіб. Серед них, крім адміністрації також 4 представники й представниці громадських організацій, та гендерних питань ООН. 

Департамент соціального захисту населення облдержадміністрації 

У Департаменті створений Координаційний центр підтримки цивільного населення, що налічує 41 особу, серед яких представники громадської організації, благодійного фонду та обласної організації Червоного Хреста, – разом 3 представники/ниці громадського сектору.

Також Рада з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, де у складі 19 осіб, серед яких 9 представників та представниць громадських організацій. 

Департамент інвестиційно-інноваційного розвитку і зовнішніх відносин

Департамент має Регіональний офіс міжнародного співробітництва Донецької області, де у складі 28 осіб без представників громадськості. 

Наразі не в усіх Робочих групах, Координаційних радах та Комісіях обласної адміністрації представлені голоси громади. Більшість учасників та учасниць робочих груп, рад та комісій — це представники та представниці органів влади обласного та місцевого рівня.

Читайте також:

• Ремонт доріг за 10 млн, меблі та пальне: що потребує фронтовий Торецьк
• “Система не працює, треба змінювати стратегію”: як мають працювати ОМС
• Донецька область у топі по зарплатах посадовців: свіжі дані Мінфіну

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після захоплення Донецька проросійськими бойовиками у 2014 році місцева філармонія продовжила свою роботу, поступово перетворившись на майданчик для поширення російської культури та ідеології. За цей час заклад повністю інтегрувався у культурну систему окупаційної влади, втративши свою початкову ідентичність.

Редакція зібрала детальне досьє про те, як функціонує Донецька філармонія під керівництвом окупантів та які пропагандистські завдання вона виконує.

Донецька філармонія: історія захоплення та зміна керівництва

Після окупації Донецька навесні 2014 року приблизно третина артистів колективу покинула місто. Попри це, у вересні того ж року філармонія відкрила новий сезон без зміни вивіски. Восени 2014 року колектив звертався до української влади з відкритим листом щодо відновлення виплати заробітної плати, але відповіді не отримав.

Уже в грудні 2014 року соліста філармонії Олександра Парецького призначили “виконувачем обов’язків Міністра культури ДНР”, після чого він пообіцяв розв’язати питання із зарплатами на рівні окупаційної влади. У травні 2015 року духовий оркестр філармонії взяв участь у військовому параді до 70-річчя перемоги у Другій світовій війні.

До 24 травня 2015 року філармонію продовжував очолювати заслужений працівник культури України Валерій Гуль, а головним диригентом був Володимир Заводиленко. Згодом заклад очолив Олександр Парецький. З вересня 2015 року окупаційна влада почала називати установу “Донецька державна академічна філармонія”.

За твердженнями окупаційного керівництва, у період з 2014 по 2022 роки оркестр дав близько п’ятисот концертів. Філармонія була переведена в підпорядкування “міністерства культури днр”, яке перепрофілював більшість програми та фестивалів (“Донецкая осень” та “Прокофьевская весна”) з інтеграцією російської культури та повістки бойовиків для їх пропаганди.

Пропаганда російської культури та ідеології

Улітку 2023 року керівництво філармонії відзвітувало про “наймасштабнішу” з часів розпаду радянського союзу модернізацію музичного обладнання. За кошти місцевого окупаційного міністерства культури для симфонічного та духового оркестрів закупили нові інструменти. Також фінансування та обладнання регулярно надходять від російських приватних донорів і кураторів концертних програм із Москви. На сцені закладу часто виступають російські гастролери, зокрема американська піаністка польсько-російського походження Валентина Лисиця, яка приїжджала до Донецька тричі з 2015 по 2017 роки.

Загалом зі зміною статусу філармонія стала активним провідником російської культури. Одним із ключових завдань закладу стала популяризація народної музики. 17 липня окупаційна влада провела “Всеросійський єдиний день фольклору”, метою якого є збереження культурної спадщини народів росії. Молодіжний оркестр народних інструментів Донецької філармонії під керівництвом Олександра Малиновського бере активну участь у цих заходах, набувши “всеросійської популярності”.

Крім того, 4 червня 2026 року у філармонії організували дитячу програму “Музичний теремок”, де ансамбль солістів знайомив дітей із народними інструментами, продовжуючи лінію російської культурної інтеграції.

Обманна мобілізація музикантів на фронт

З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році окупаційна влада обманом мобілізувала артистів філармонії до лав своєї армії. За даними журналіста Дениса Казанського, п’ятдесят п’ять музикантів запросили нібито для зйомок телевізійного сюжету, але на місці оголосили про негайну відправку на фронт. Артистів без жодної військової підготовки кинули на передову під Маріуполь. Очевидці зазначають, що їх використовували для виявлення вогневих позицій українських військових. Унаслідок цих дій багато музикантів загинули, зокрема відомий тридцятивосьмирічний джазовий виконавець Микола Звягінцев. Відомо, що подібна ситуація сталася також із працівниками донецьких опери та цирку.

Підтримка сво та героїзація російських військових

Керівництво філармонії з самого початку війни відкрито підтримує збройну агресію росії. Відомо, що у 2022 році колектив філармонії проводив спеціалізовані виступи.

У 2022 році на окупованих територіях активізувалася пропаганда культури минулого російської федерації та Радянського Союзу. Одним із ключових напрямків цієї політики стало цілеспрямоване оспівування радянських рухів, зокрема героїзація піонерів за участю місцевих культурних закладів. У рамках проєкту окупаційного міністерства культури відбулася прем’єра відеоконцерту, який присвятили сторіччю утворення радянської піонерії. До створення пропагандистського матеріалу безпосередньо залучили артистів Донецької державної академічної філармонії.

У травні 2026 року Донецький академічний симфонічний оркестр виступив у Московському міжнародному будинку музики з програмою “Ступайте ж до нас: вас Русь кличе!”. Репертуар концерту складався з творів російських класиків та сучасних композиторів, які беруть участь у так званій сво. Зокрема, відбулася прем’єра симфонії “Сказання про землю донецьку”, присвячена “героям сво”.

Того ж місяця оркестр відправився у гастрольний тур містами Югри у Ханти-Мансійському автономному окрузі. На відкритті турне у Сургуті музиканти виконали пісню “День Перемоги” разом із ветеранами бойових дій. Олександр Парецький у своєму звіті зазначив, що ці гастролі є місією, щоб через музику сказати, що “Донбас живий, Донбас з росією, Донбас дякує”.

На рівні окупаційної адміністрації також розгорнуто масштабну кампанію з підтримки учасників сво. 2025 рік був оголошений у рф “Роком захисника Вітчизни”, протягом якого у “днр” провели понад п’ять тисяч тематичних заходів та конкурс “Донбас. свої Герої”. Представників культурної сфери, серед яких і ветерани сво, запрошують брати участь у кадровій програмі “Капітани культури”, що має на меті посилити їхні управлінські навички для роботи в установах культури.

Філармонія як майданчик для окупаційних заходів Донецька філармонія також використовується як простір для проведення різних пропагандистських проєктів. На її базі організовуються сесії та панельні дискусії за підтримки “Президентського фонду культурних ініціатив”. Проєктна команда філармонії залучена до створення проєктів, серед яких ключовим є “#ОРКЕСТРНЕСКОРЕНИХ”.

Паралельно з цим окупаційна адміністрація продовжує розвивати інфраструктуру для поширення своєї ідеології серед молоді. На базі будинків культури та бібліотек у різних містах “днр” відкривають “дитячі культурно-просвітницькі центри”, фінансування яких відбувається за російським нацпроєктом “Сім’я”. Ці центри призначені для “творчого та інтелектуального розвитку дітей” і проведення профорієнтаційних заходів.

Діяльність Донецької філармонії під окупацією демонструє, як культурний заклад був повністю переформатований на інструмент впливу, що сприяє інтеграції регіону в російський простір та підтримці військової агресії проти України.

Читайте також:

Від артиста до міністра і депутата “днр”: що відомо про Олександра Парецького з Донецької філармонії, який перейшов на бік рф

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку російського вторгнення Бердянськ, Кирилівка, Урзуф чи Севастополь асоціювалися з морем, шезлонгами і чергами за кукурудзою на набережній. Сьогодні ж на місці колишніх курортів: блокпости, розбиті дороги, зруйновані готелі й порожні пляжі, повз які їздять військові вантажівки. Ми поговорили з двома людьми, які спостерігають за цими територіями зсередини і ззовні: Наталею Криворучко, СЕО медіа “Локатор” з Бердянська, та Павлом Лакійчуком, військовим експертом, колишнім військовим моряком, який 14 років стежить за окупованим Кримом і Донбасом. Обидва вони сходяться в одному: курортного сезону на цих територіях більше не існує — є лише прифронтова зона, яку окупанти намагаються видати за здравницю. 

Мертвий сезон: цифри, яким не вірять навіть самі окупанти

За словами Наталі Криворучко, до 2022 року туристичний бізнес у Бердянську формував значну частину доходів бердянських родин — приватні міні-готелі та здача житла в мікрорайонах, наближених до моря, були традиційним джерелом сімейного бюджету. Навіть після 2014 року, коли донецький і луганський туристичний потік скоротився, він частково змістився відпочивальниками із Запорізької, Дніпропетровської областей та заходу України. Але після повномасштабного вторгнення, підкреслює вона, говорити про природний туристичний потік узагалі не доводиться: є лише пропагандистські звіти окупаційної адміністрації, цифри в яких постійно змінюються.

Про масштаб цієї підміни Криворучко розповідає з конкретними прикладами:

“Росіяни дуже пишалися тим, що розробили маршрути вихідного дня, і за цією туристичною послугою у 2025 році звернулися аж 175 мешканців Білгорода та Ростова. Тобто, ви можете собі уявити, якими цифрами вони оперують. Тут треба додати, що туристичною сферою опікується так зване фейкове міністерство туризму, яке розташоване на окупованій території в Запорізькій області. Вони ж прозвітували, що курорти Запорізької області відвідали 150 тисяч туристів. Уявіть собі, що всі курорти Запорізької області за 2025 рік відвідали лише 150 тисяч туристів. При цьому вони кажуть, що це на 50% більше, ніж у 2024 році”, — пояснює експертка.

Для порівняння, зазначає Криворучко, у найкращі довоєнні роки Бердянськ приймав до мільйона відпочивальників за сезон — на тлі цього нинішні 150 тисяч туристів “на всі курорти Запорізької області” виглядають статистичною похибкою, а не туристичним потоком.

Показовим прикладом “піар-туризму” для Бердянська також стала історія з новим готелем на узбережжі, на будівництво якого з федерального бюджету РФ виділили 37,5 млн рублів:

“ І це при цьому, що в цьому готелі є лише 25 номерів. Що цікаво, оскільки вони там популяризували цей проєкт, то я відповідно моніторила інформацію про нього. Шукала новини про офіційне відкриття, але я так і не знайшла його, також відсутні якісь актуальні фотографії цього готелю. Присутня лише проєктна фотографія”.

“Люди просто виїхали”: чому мрія про “російський курорт” провалилася

Криворучко пояснює, чому росіянам не вдалося відтворити довоєнну картинку курортного міста навіть попри пропагандистські зусилля. Перша й головна причина — масовий виїзд місцевого населення, який окупанти, за її оцінкою, не прогнозували.

“Вони не очікували, наприклад, що з тимчасово окупованого Бердянська масово виїдуть 80 тисяч із 112 місцевих мешканців. Це колосальний дефіцит робочої сили, обслуговуючого персоналу, бо по-іншому росіяни не ставляться до мешканців окупованої території. Це обслуговуючий персонал, це просто людські ресурси, які вони хочуть використовувати для досягнення мети. Тому оця нестача людського капіталу, людей, які будуть просто працювати, обслуговувати – це була одна з причин, тому що хто буде цим займатися, хто буде працювати на базах відпочинку, і в поліцейській сфері, і в готельній галузі. Люди просто закривали власні бази відпочинку, міні-готелі і виїжджали”, — каже Наталія Криворучко.

Другим фактором, на думку спікерки, стала непокора цивільного населення в перші місяці окупації, яка зламала пропагандистську картинку “визволеного” міста, а третім — удари ЗСУ по логістичних і портових об’єктах, через які місто перетворилося на зону бойових дій, а не на курорт. Додатково на плани окупантів вплинула й неможливість зручної логістики: після втрати прямого залізничного сполучення й контролю ЗСУ над трасою “Новоросія” дістатися до Азовського узбережжя стало довго, дорого й небезпечно — саме тому, за словами Криворучко, у Кремля з’явилась ідея об’єднати окуповані території в єдиний туристичний маршрут, який на практиці так і не запрацював.

Заводи замість пляжів: як курортна зона перетворилась на прифронтовий тил

Військовий експерт, Павло Лакійчук дивиться на ситуацію з погляду військової логіки, яку Росія застосовує до Криму й Донбасу вже понад десять років. За його спостереженнями, окуповані території пройшли кілька етапів трансформації: 

• спершу — підготовка до оборони (2014–2016); 
• потім — формування наступального угруповання й перетворення тилу на військову логістичну базу (з 2016 року);
• з кінця 2023-го — перетворення регіону на “логістичний хаб”, через який ресурси й техніка прямують до лінії фронту.

Саме в цій логіці, пояснює Лакійчук, слід розглядати долю промислових об’єктів колишніх курортних міст:

“Тому на тих підприємствах, на окупованих територіях, якщо щось й утворилося, то це ремонтні майстерні, це російське фронтове забезпечення. Тобто техніка, яка зазнає враження чи ламається в ході бойових дій. Ці майстерні мають бути якомога ближче для його відновлення. На капітальний ремонт будуть відправляти на “Уралвагонзавод” 10%, але 90% мають відновлюватись тут, поруч фронта. Це все плече логістики. Ось функції, все. Будь-який завод, який має потужності зварювальні, тощо механозборочні перетворюються на майстерні з відновленням військової техніки”, — каже Павло Лакійчук.

Примітка. “Уралвагонзавод” — бронетанковий холдинг російської держкорпорації “Ростєх” і один із ключових виробників бронетехніки для армії РФ. Підприємства концерну виготовляють та модернізують танки Т-72Б3М, Т-80БВМ і Т-90М “Прорив”, а також виробляють іншу військову техніку, зокрема БРЕМ і ТОС-1А “Солнцепьок”.

За його словами, саме така доля спіткала й потужний завод у Бердянську, де, за наявними в нього даними, ще позаминулого року ремонтували танки й бронетранспортери. Це, підкреслює Лакійчук, ніколи не було про розвиток виробництва — лише про короткострокове використання ресурсу під час бойових дій.

“Розхідний матеріал”: чому Кремлю байдужа доля окупованих територій

На запитання про те, як Росія загалом ставиться до захоплених регіонів, Лакійчук дає наступну відповідь, яка пояснює логіку поводження з людьми й інфраструктурою на окупованих територіях:

“Окуповані території, хоч вони їх вписали там в свою Конституцію, як частину Росії, так не є. Це розхідний матеріал: людський, матеріальний, і все, вони не збиралися зберігати на Донбасі якісь підприємства. Вони їх використати для розгортання сил, для логістики. А як прилетять українські снаряди сюди, ну і чорт з ними”, — пояснює логіку росіян експерт.

За його словами, саме тому окуповані території ніколи не отримували реального захисту чи інвестицій, порівнянних із тими, що йдуть, наприклад, на ту ж Ростовську область, бо для росії українські території, якими б привабливими туристичними вони не були, це насамперед “розхідний матеріал”, який використовують у моменті, а не регіон, який планують розвивати.

Смерть на пляжі або як війна прийшла до Криму

Лакійчук, який спостерігає за Кримом із 2014 року, детально описує, як пляжі перетворилися на військові об’єкти. За його словами, північний берег Севастополя, який до анексії в 2014 році, був колись найпопулярнішою зоною піщаних пляжів (Любимівка, Учкуївка, Кача) — фактично оточений аеродромами та підрозділами російської армії.

“Це Більбек, це Кача, і між ними там, на Любівці, підрозділи російської армії. І коли люди лізуть на море відпочивати, то панцирі (ред. російський гарматний комплекс) з Більбека йдуть прямо по ним. На пляжну лінію виганяють мобільні вогневі групи, позаминулого року, здається, такі більш нашумівші ці новини були, просто зараз це вже не так сенсаційно. Позаминулого року був випадок, коли на Учкуєвці, на пляжі, з Більбека ракета з панциря полетіла, подумали, куди б їй полетіти, і полетіла прямо якраз на пляж. Тому, які курорти?”, — коментує Павло Лакійчук.

Але крім прямої військової присутності на узбережжі, Лакійчук згадує й економічний удар по звичних для росіян уявленнях про “дешевий і привітний” український курорт: після окупації Крим перетворився на дотаційний регіон з високими цінами, де навіть родини російських військовослужбовців Чорноморського флоту втратили колишні фінансові переваги.

“Найбільш “постраждалою” ланкою мешканців Криму від окупації  виявились члени сімей російських військовослужбовців. Тому що до окупації вони, по-перше, отримували російську зарплату в українських гривнях по завищеному курсу, плюс до того вони отримували надбавку за службу поза територією Російської Федерації. Тобто, співвідношення заробітної платні, грошового забезпечення військовослужбовця Чорноморського флоту військово-морських сил України було десь п’ять до одного, тобто росіянин отримував у разів п’ять більше. Вони жили приспівуючи. Їхати в Новоросійськ, це було заслання для російських військових з Севастополя”, — пояснює Павло Лакійчук.

Діти під прицілом: мілітаризований “відпочинок” замість табору

Окрему частину розмови з Наталею Криворучко ми присвятили долі дитячого туризму. За її словами, до окупації діти з Мелітополя, Токмака, Василівки й самого Бердянська традиційно відпочивали в літніх таборах на узбережжі Азовського моря. Зараз ці табори або закриті, або перетворені на майданчики зовсім іншого призначення.

“Дітей масово вивозять на відпочинкові зміни, там, де під виглядом відпочинку, оздоровлення їх повністю мілітаризує російська федерація. Тобто, ви бачите ці фотографії, де дітям влашовують знайомство з героями СВО, так званими, з російськими військовими, тут дітей вчать стріляти, розбирати-збирати зброю, це повністю мілітарізовані табори. В “Авангарді”, взагалі, повністю програма побудована на освітніх програмах Міністерства оборони російської федерації”, — пояснює Наталя Криворучко.

За її словами, дітей вивозять і за межі Запорізької області — до таборів у Криму та в Росії. Місцева ж інфраструктура колишніх дитячих таборів, зокрема на базі “Червона гвоздика” в Бердянську, використовується для проведення молодіжних заходів із тим самим акцентом на військово-патріотичне виховання.

Дорога в нікуди: траса “Новоросія” під ударами ЗСУ

І пані Наталія, і пан Павло окремо звертають увагу на те, наскільки крихкою стала логістика окупованих територій у 2026 році. Наталя Криворучко описує, як удари Збройних сил України по трасі “Новоросія”, дорозі, що мала об’єднати Запорізьку, Донецьку й Херсонську області з Кримом, — фактично паралізували пересування окупантів.

“Справа в тому, що фактично в 26-му році почалися активні удари збройних сил України по окупантах і по трасі “Новоросія”. Я думаю, що ви про неї чули. Вона якраз і зв’язує зі собою населені пункти і Запорізької, і Донецької області, і в ідеалі для росіян, вона має зв’язати і Херсонську область і Автономну республіку Крим. Тим не менше, дуже активні удари збройних сил України по цій трасі в 2026 році призупинили цю ідею”, — каже спікерка.

Павло Лакійчук підтверджує це з погляду кримчанина: доїхати з материкової Росії до Криму сьогодні можна практично лише через Приазов’я, тобто ту саму трасу “Новоросія”, яка перебуває під постійними ударами українських дронів. 

“Той самий шлях, — зазначає він, — можна проїхати один раз, можливо, останній”.

Розмови з Наталею Криворучко та Павлом Лакійчуком складають узгоджену картину: курортний сезон на тимчасово окупованому узбережжі Азовського моря та в Криму сьогодні не існує ні як економічне явище, ні як соціальна практика. Пляжі та готельна інфраструктура перетворені на прифронтову смугу, підприємства, на ремонтні майстерні для військової техніки, а дитячі табори, на майданчики військово-патріотичного виховання.

Пропагандистські звіти окупаційної адміністрації про “зростання туристичного потоку” суперечать самі собі й не витримують порівняння з реальними довоєнними показниками. А головна причина, чому “російська здравниця” на цих територіях так і не відбулася, — не лише удари ЗСУ по логістиці, а й масовий виїзд місцевого населення та ставлення самого Кремля до окупованих регіонів як до тимчасового, “розхідного” ресурсу.

Читайте також:

Білосарайська коса, Урзуф і Сєдове: як стартував сезон на окупованому узбережжі. Огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!