Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

• Секретна інформація: як радянська влада приховувала трагедії на Донецьких шахтах
• “Кінь вмер, а я ні”: як Олег Віщий вчив людей оподаткуванню та обдурив смерть
• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Княгиня Ольга — одна з найвідоміших жінок в історії Русі, яка увійшла в історію як мудра правителька, реформаторка та перша з українських правителів, хто прийняв християнство.

Про ключові віхи її життя та значення для формування державності розповідає бахмутський історик Микита Безмен.

Коли народилася княгиня Ольга

Точне походження Ольги залишається овіяним легендами. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена до Пскова. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці річки Росі (сьогодні це Вінницька область).

За “Повістю временних літ” Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою у 903 році. У 945 році князь Ігор гине від рук деревлян після кількаразового стягування з них данини. Помста за це древлянам стала жорстокою. 

Маленькому синові Ігоря — Святославові тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий спосіб дій княгині щодо деревлян також міг схилити дружинників на її користь, адже в ті часи, мало яка жінка наважилася б спалити ціле місто за коханого.

Цікаві факти про княгиню Ольгу

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка.  Кажуть, що деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. 

Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники “посікли п’ять тисяч” деревлян. 

Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Чим прославилася княгиня Ольга

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. 

Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши. 

У той час, коли Святослав підріс, Ольга передала княжий престол сину. До самої смерті мудра та сильна княгиня займалася ліберальним впровадженням Християнства на землях Русі-Україні.

Читайте також:

• 
  Віра Корен: біографія французької акторки з Бахмута, яка підкорила світ
• Як Божа Матір врятувала Бахмут від чуми: легенди Свято-Троїцького собору
• Як активна молодь ремонтувала квартири мешканцям Бахмутського району у 2020 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Юлія Тимчак зі Званівки зараз допомогає молоді Донеччини долучатися до екоініціатив в проєкті “ЕКОстарт можливий для кожного”. Аби допомогати планеті, пояснює пані Юля, не обов’язково робити глобальні речі, все починається з малого. Наприклад, у Дніпрі юнаки та дівчата протягом травня та червня вчилися виготовляти екологічні шопери, які замінять їм пластикові пакети у супермаркетах.

Детальніше про проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” нам розповіла Юлія Тимчак, керівниця ГО “Чарівні Руни”, більше читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

“ЕКОстарт можливий для кожного”

В Україні активно реалізовується проєкт “ЕКОстарт можливий для кожного!” в межах програми ЮНІСЕФ у Донецькій області. За словами керівниці ГО “Чарівні Руни” Юлії Тимчак, котра виступила партнером ініціативи, головна мета, це розвиток екологічної свідомості громадян, особливо молоді.

Йдеться про формування навичок за правилом 3Р (Reuse, Recycle, Reduce), де ключовим є перероблення енергоцінних відходів, тобто їх попереднє сортування. Мотивацією для людей, вважає вона, може бути фінансова вигода: посортовані відходи можна здати за гроші, а також зменшити витрати на вивезення сміття, адже оплата за несортоване сміття є платною опцією.

“Ми якраз говоримо про те, що еко-старт можливий для кожного, бо часто чуємо: я б хотів рятувати планету. Звісно, всі ми хочемо жити на чистій планеті. Ніхто ж не хоче жити на купі бруду й сміття. Але що для цього робити конкретно сьогодні, конкретно зараз? Розуміють не всі. Тому ми працюємо, щоб показати: еко-старт можливий для кожного вже сьогодні — починаючи із себе“, — зазначає Юлія Тимчак.

Що пропонують в межах проєкту

У межах проєкту організовуються не лише просвітницька та інформаційна кампанії, а й практичні заняття, що популяризують екозвички. Наприклад, протягом травня та червня молодь мала змогу виготовити власні шопери з екологічних матеріалів.

“Наші майстер-класи були практичними. Це абсолютно прикладна складова: пошили сумку, розмалювали її, створили собі чашку й забрали річ додому. Тобто вона несе практичну користь, адже тоді людина з цим шопером ходитиме до супермаркетів і не братиме пластикові пакети“, — каже Юлія Тимчак.

За словами керівниці ГО “Чарівні Руни”, молодь — не завжди активна категорія громадян, однак охоче долучається до ініціатив із практичним змістом. Наприклад, до занять зі швейною технікою для створення особистих речей — шоперів, фруктових сіток, термочашок і навіть повноцінних термосів.

“Хочу змінювати свідомість молоді щодо збереження довкілля через прості, але яскраві приклади. Кожен із нас здатен зробити свій внесок — і саме з цього починається зміна!” — ділиться один з учасників майстер-класу з розпису шоперів, 13-річний Матвій.

Плани на майбутнє та перспективи

Активна фаза ініціативи в Дніпрі вже завершилася. Проте очікується продовження інформаційної кампанії, у межах якої відбудуться 4 онлайн майстер-класи та ще 6 офлайн-заходів.

Крім того, у межах проєкту “ЕКОстарт можливий для кожного” проводитиметься встановлення сортувальних баків, зокрема в соціальному гуртожитку “ЯМаріуполь”.

Читайте також:

• Грошова підтримка для ВПО від “Карітас Полтава”: хто і як може отримати
• Безоплатні курси швачок для жінок у Тернопільській області: як записатися
• Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!