Ветеран АТО, Володимир Поляков каже: “Я завжди казав на війні немає людей, які не бояться. Деякі можуть подолати цей страх, а деякі живуть у ньому. Ті, хто не можуть його подолати – більше за все і гинуть”.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з військовослужбовцем, розпитали про його шлях у цій війні.

Розкажіть будь-ласка як починалась ваша історія війни на Донбасі? Як взагалі потрапили до війська?

Напочатку АТО мені незрозуміла була позиція деяких наших пенсіонерів, які говорили що вони вже все віддали цій державі — офіцер має воювати та бути в строю. Так, завітавши до військкомату, мені сказали що для мене посади немає, бо на той момент я вже був полковником. Та й в цілому не дозволяли обмеження за віком, бо на той момент мені вже було 53 роки при допустимій на той час нормі 50. Проте, я не здався і навіть писав листа тодішньому міністру оборони з проханням мене до війська. Не встиг я це зробити,  аж тут зателефонували побратими з Донецького коледжу де свого часу я навчався і кажуть що  терміново треба знаючі люди, а саме кадрові офіцери. На цю пропозицію я погодився і так почалась моя історія російсько-української війни. 

Чи можете згадати одну, найцікавішу історію з фронту?

Можу згадати та не одну. Якось мого побратима почала дряпати кішка, він злиться, проганяє тварину. А вона ж продовжує. Врешті-решт він вирішив вийти викинути її на двір і в цей момент саме в те місце де сидів побратим, прилетів снаряд. Так кішка врятувала йому життя.

Розповідаючи про це Володимир Поляков, показав ось це фото, де цей самий побратим зі своєю рятівницею.

Ще одна історія була така.

Виїжджали з-під одного блокпоста під Авдіївкою, побачили в лісі Миколаївську церкву. Вона стояла на межі двох сторін —  ні орківська, ні наша.  А мені ще й погано було, голова і температура висока. Хотіли було їхати собі далі, аж раптом внутрішній голос каже мені “Повернися та й скупайся, будеш шкодувати все життя”. Я скинув бронежилет та й заліз купатися. Думаю зараз стріляти почнуть, тікати буду аж гай шумить. І правду, перший раз окунувся нормально, на другий почали стріляти. Три рази скупався і швидко заліз в машину. Відчуваю що все добре і голова не болить і температура спала. Приїхали, спустився до окопу, а там лежить ікона Миколая. Питаю чи я вона — ніхто не знає. Врешті-решт вона так і залишилась мені, пройшовши зі мною всю війну.

Чим відрізняється війна нинішнього зразка від АТО?

На відміну від АТО це вже перетворюється на м’ясорубку. Закони війни відійшли на другий план. Війна — це бруд. Коли кажуть, що дітей вбивають, мародерять от розумієте, не можна на війні відділити цивільних, аби їх не вбивали. Не можна виділити так щоб не було мародерства. Все це є і ти від нього нікуди не подінешся. На жаль. Єдине що можна сказати про сучасну війну і це найголовніше, що тут залишилась ідея. Росіянам тяжче, адже вони не знають нащо вони прийшли. В нас же залишилась ідея.

Ви сказали що багато хто знає про кіборгів та Донецький аеропорт, але про кіборгів Луганського аеропорту інформації обмаль. Розкажіть чому так і звідки про історію оборони аеропорту знаєте ви?

Всі знають про кіборгів Донецького аеропорту, але мало хто знає історію Луганського. Адже до цього аеропорту не пускали ні журналістів, ні продовольство. Цей об’єкт обороняли 17 кіборгів. Коли ж вони покинули те, що залишилось від аеропорту, один з російських командирів сказав про цих людей так “Если бы они были у меня, я бы уже завтра был во Львове”. Самі ж військові, які обороняли аеропорт казали що втрати росіян чисельно переважали втрати серед оборонців аеропорту. Але і зазначали що кожен двохсотий для них це вже велика втрата, яку не порівняєш з втратами сторони російських бойовиків. 

Докладно про історію оборони Луганського аеропорту також розповідає книжка авторства мого колишнього учня, яку я вам як журналісту дарую.

Як би ви описали тодішній Донбас? Чи спілкувалися з місцевими?

Тодішній Донбас — наш. Зараз же пройшов певний час і приводячи приклад людини, з якою мені особисто довелося поспілкуватися вже в наші дні, то цей хлопець сказав мені: ще 10 років тому я можливо був би за вас, але тепер, я змушений виступити проти. Це я до того що виросло покоління в окупації, яке не знає української влади та вважає себе кинутим  напризволяще. 

Що на ваш погляд треба буде зробити першим на деокупованих територіях після перемоги?

Розмінування. У військовому світі є таке поняття. Один рік дорівнює 5 рокам розмінування. Війна в Україні вже триває 10. А ураховуючи те, що під час нинішніх боїв і досі з-під землі викидає артефакти другої світової — часом навіть у робочому стані, артефакти нинішньої російсько-української війни буде знаходити не одне покоління. Чудовий тому приклад “ППШ” який нещодавно привезли до мого музею військові з поміткою, що викинуло його саме під час одного з активних боїв.  

Після розмінування слід буде працювати з людьми, адже територія це одне, а потенційні колаборанти на місцях це інше. Тому слід буде повертати їхні розуми. Ну і в останню чергу відбудовувати інфраструктуру.

Які поради ви даєте своїм учням чи знайомим, які зараз  відправляються воювати на Східний фронт?

Я можу виділити три найголовніші речі на фронті. Перше — це найкраща лопата, бо тільки земля вас зможе врятувати. В мене був такий випадок, коли в АТО мій підрозділ відмовлявся копати окопи, бо бачте, сенсу немає. У фільмах все інакше. 

Перший приліт по позиціях, вони почали копати. Я питаю, а що трапилось, вони кажуть ми жити хочем. Друга річ, яка потрібна – це медична аптечка та вміння нею користуватися. Багато людей, яких я знав загинули від сильної кровотечі. Чого? Бо просто не вміли користуватися аптечкою. А коли приїжджали лікарі, часто казали якби ви надали домедичну допомогу, людина могла б вижити. Також важливо нікому не давати свою аптечку. Ніколи. Такий військовий закон. Третє що конче потрібно бійцю це слідкувати за своєю зброєю — дбати про неї, не забувати. Спати з нею. Тримати напоготові. Якщо солдат без зброї вважай що солдат без руки. 

Ви зібрали цілий музей, присвячений російсько-українській війні, а також музей АТО та ООС. Чи є у вас якісь експонати, які були здобуті під час вашої служби?

Щоб ви розуміли це не вже інтерв’ю, я вам своє життя як на долоні розповідаю. Воюючи, я намагався якомога більше збирати якихось свідчень про цю війну. Якихось цікавих пам’яток. Так в один момент в мене назбиралося 11 уламків ворожих снарядів, які зараз знаходяться в моєму першому музеї, присвяченому АТО та ООС. 

Там же номерний знак автомобіля мого друга з позивним Донбас, з яким, того не підозрюючи ми воювали свого часу в Широкине. Коли вже бувалим військовим з пораненням, на інвалідному візку він завітав до музею то був в шоці. З подивом вигукнув “Це ж мій номерний знак! А як! Звідки?”.” А я кажу йому “Друже, я навіть не знав що ми воювали з тобою в один час і в одному місці, але знав що це твій позивний, тому і взяв знак на пам’ять.“

Читайте також:

• Трагедія Іловайська: редакція публікує архівні світлини 2014 року
• Часів Яр до війни: фото мирного міста на Донеччині
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Україна — сучасна європейська держава, яка ухвалює велику кількість реформ для повноцінного вступу в ЄС. Вони стосуються й просування питань гендерної рівності та інклюзії в суспільство.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з гендерною радницею при Донецькій ОВА Тамарою Лук’янчук, яка пояснила навіщо сучасній Україні потрібні гендерні радники та радниці.

Гендерні радники та радниці в Україні

Ще 2017 року в Кабінеті Міністрів України запровадили посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики для інтеграції в структури ЄС. Наразі цю посаду в Україні обіймає колишня президентка громадської організації “Ла Страда — Україна” Катерина Левченко.

У вересні 2020 року, в країні створили спеціальну Комісію з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Станом на зараз в кожній області працюють радники/ці з гендерних питань.

“Задача гендерних радників – це реалізація гендерної політики на обласному, місцевому, секторальному рівнях, підвищення спроможності та навчання з гендерної тематики, безпосередня консультативна допомога та контакти з громадськістю; комунікація та адвокація задля забезпечення гендерної рівності”, – розповідає гендерна радниця при Донецькій ОВА Тамара Лук’янчук.

Хорошою ілюстрацією того, що може статися, якщо такого консультанта немає, поділилися представниці ГО “50 відсотків” з посиланням на військовослужбовицю Аліну Сарнацьку. У квітні 2024 року на обкладинці газети “Спротив”, яку випускає Командування сил ТрО, зобразили оголену жінку з автоматом. Це пряма об’єктивація військовослужбовиць, якої не повинно бути як в армії, так і в суспільстві.. 

Наявність гендерних радників та радниць у різних державних структурах та інституціях мають певні результати роботи. Наприклад, у 2021 році в структуру Сухопутних військ Збройних сил України впровадили позаштатну посаду гендерного радника, яку обійняла Оксана Григор’єва. За її словами, посади гендерних радників повинні бути в кожній частині. Їх наявність гарантує  менше сексуальних домагань, гендерної дискримінації тощо.

Гендерні радники та радниці в Донецькій області

Робота щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків за допомоги відповідної спеціалістки має певні результати й на Донеччині. У 2023 році під головуванням Юлії Костюніної, яка на той час була заступницею голови ОВА, відбулася нарада, де на обласному рівні призначили радницю з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та 14 радників та радниць з гендерних питань на місцевих рівнях. Також були створені 5 гендерних профілів у Бахмутській, Сіверській, Дружківській, Лиманській та Краматорській військових адміністраціях.

Гендерні радники й радниці під час війни

Війна, яка продовжується в Україні, суттєво загострює гендерний дисбаланс в суспільстві.

За словами Тамари Лук’янчук, робота з досягнення гендерної рівності в області суттєво сповільнене через те, що вся Донеччина віднесена до територій активних (можливих) бойових дій або тимчасово окупованих.

“У зв’язку з війною ми не змогли завершити роботу зі створення Гендерного паспорта Донецької області (ред. сучасний інструмент впровадження гендерної політики, який надає суспільству інформацію про соціально-демографічну ситуацію у гендерному вимірі, зокрема, стосовно різниці у зарплатні). Разом з тим, у 2023 напрацювали зміни до плану дій з виконання резолюції Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 у Донецькій області”, — розповідає гендерна радниця при Донецькій ОВА Тамара Лук’янчук.

Резолюція “Жінки, мир, безпека”

Сама ж резолюція “Жінки, мир, безпека” — це спеціальний документ, який включає конкретні кроки, покликані створити умови для забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, встановленні миру, процесах відновлення, протидії безпековим викликам, системній протидії насильству за ознакою статі та насильству, пов’язаному з конфліктом. Він містить п’ять пунктів, серед яких запобігання насильства за ознакою статі та створення умов для рівноправної участі чоловіків та жінок у вирішенні конфліктів на всіх рівнях та в усіх сферах, зокрема в секторі безпеки та оборони.

Фахівчиня додає, що відомство стежить за сімейною політикою та гендерною рівністю в суспільстві, зокрема, перевіряє дотримання в офіційних документах ОДА, її структурних підрозділів, комунальних закладів та установ на наявність фемінітивів й дискримінації за статевою ознакою в документації.

Гендерна радниця також розповіла й про те, що, попри бойові дії, минулого року в Донеччині провели конкурс “Жінка Донеччини”, метою якого є визнання та підтримка жінок, котрі вносять значний внесок у соціальне та культурне життя суспільства. Цього року він також буде проведений.

Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом.

Читайте також:

• “Донбас SOS” проведе безоплатні юридичні консультації для переселенців у Київській області
• Початок опалювального сезону в Покровську під великим питанням: яка ситуація в місті
• Троянди в евакуації: як бахмутяни святкували день власного міста в Дніпрі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Закупівлі для прифронтових територій почастішали, так днями опублікували закупівлю автівки на порталі Прозорро, датовану 16 вересня. 

Закупівлі, Селидове

Закупівлі для Селидового у вересні тривають. Йдеться про автомобіль вантажний спеціалізований з панцерним захистом ПЗСА-3 (В6) PLB6 на базі Peugeot Landtrek вартістю більш як 3,5 мільйони гривень мають доставити до Селидового до 6 жовтня цього року.

В аукціоні взяв участь один підрядник ТОВ “РЕФОРМ”. 

Місяць тому, 15 серпня, закупівлю ідентичного пікапу за таку ж ціну купували для Костянтинівки, продавець так само  — ТОВ “РЕФОРМ”.

Що не так з підрядником 

Продавця автівки у 2020 році оштрафував на 68 тисяч гривень Антимонопольний комітет за антиконкурентні дії на торгах. Про це писали у виданні “Наші гроші. Львів” та NGL.media. 

Тоді Головне управління Держпродспоживслужби замовило під виглядом спецавтомобіля  найдорожчу комплектацію кросовера Skoda Kodiag Style 2.0. Від звичайного автомобіля його відрізняли лише чотири елементи: два набори медичних товарів, сумка-холодильник та термоконтейнер. Відтак  ТОВ “РЕФОРМ”  заборонили брати участь у торгах на три роки.

Читайте також:

• Костянтинівка придбає пікап за 3,3 мільйона у ТОВ, яке раніше оштрафував Антимонопольний комітет
• Понад 27 мільйонів на пікапи: скільки автівок треба Бахмутському району
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!