Сьогодні в Бахмуті близько 400 постійних донорів, колись було в три рази більше. Людина, що добровільно віддає кров заради спасіння інших, допомагає не лише іншим, а й покращує власне здоров’я. І все-таки, багатьох людей мотивує ставати донорами саме покликання допомагати, ані піклуватись про власне здоров’я. На жаль, поки в Україні відсутнє гідне заохочення постійних донорів. Як працює відділення трансфузіології в Бахмуті і що змінилося в рамках реформування охорони здоров’я – дізнавались журналісти сайту.
“Не всім можливо допомогти грошима, а так я дійсно врятує чиєсь життя!” – каже донор стовбурових клітин з Бахмута Аліна Мироненко.
Дівчина випадково натрапила на оголошення в соцмережах про потрібність донорів клітин кісткового мозку і вирішила спробувати. Подала заяву, отримала відповідь, де її попросили здати аналізи. Через деякий час дівчині повідомили, що вона стала донором в Українському реєстрі донорів кісткового мозку.
Які переваги у постійному донорстві дивиться у матеріалі
“Коли людині будуть потрібні стовбурові клітини, і наші дані співпадуть, то я відразу поїду здавати кров. Для людини, що має такого донора, вартість рятування життя буде коштувати набагато дешевше. Тобто у неї не будуть брати грошей за мої клітини, пацієнт оплатить, наприклад, лише вартість операції. Таких донорів, як я, по всій Україні приблизно 1500, а потрібно близько 48 тисяч. Тому, якщо я стану для когось прикладом, то виконаю свою місію подвійно”, – говорить Аліна.
Аліна навчається в медичному інституті і хоче бути хірургом-онкологом, бажає залишитися працювати в Бахмуті
Таких людей, як Аліна, що постійно здають кров виключно за альтруїстичними мотивами більше, ніж тих, що роблять це за якусь вигоду.
“І це дійсно радує, бо ті постійні донори, що співпрацюють з нами заради матеріального заохочення, отримують 112 гривень, два вихідних та майбутню прибавку до пенсії. Невелика мотивація…Є й такі люди, що погоджуються на постійні донації заради власного здоров’я. Особливо це показано гіпертонікам. У далекому минулому поранень, крововтрат було більше, і людський організм смостійно стимулював запуск еритроцитів. Сьогодні, в епоху жорстокої гіподинамії, функція відтворення червоних тілець майже атрофувалась. І остання категорія постійних донорів – це такі, що віддають свою кров певним хворим людям, наприклад, онкохворим”, – розповідає Андрій Корсун, завідуючий відділенням трансфузіології КНП БЛІЛ в Бахмуті.
Лікар також донор. Він має другу групу крові з негативним резусом з позитивною підгрупою – дуже рідкісна кров, тому часто нею ділитись не може, попит невеликий.
Постійний донор – це така людина, що навіть по дзвінку приходить до відділення і здає кров. Зараз таких у Бахмуті 400, потреба в крові – 360 л на рік, колись було 1200 донорів та 1260 л крові на рік
Проблема зменшення кількості постійних донорів полягає в тому, що в Україні відсутня державна політика підтримки донорів та не обраний саме шлях розвитку донорства, вважає Андрій Корсун.
“В Європі бути донором не лише престижно, а й матеріально вигідно. Донори там отримують гонорари за здачу крові, різні заохочення у вигляді санаторного лікування та відпочинку, мають пільги в магазинах, тощо; утворюють спеціалізовані клуби, в які потрапити доволі складно. У нас же й досі не обраний вектор розвитку донорства – ми не підтримує альтруїстів, не мотивуємо людей ставати донорами і, також, не вводимо обов’язок для всіх – бути донором. Тому так і відбувається – то нікого немає, то відразу 50 людей приходить і не знаєш потім, що робити з тією кров’ю”, – говорить Корсун.
За результатами медичної реформи відділення трансфузіології не притерпіло ніяких змін, хіба що додалися електронні та паперові звіти. Але без відділення не буде існувати ні первинна, ні вторинна ланка медицини, не буде підписаний жоден договір з НСЗУ.
З отриманої крові виробляють різні компоненти, та їхня якість має відповідати певним стандартам, про що говориться в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. На її виконання на початку 2019 року Уряд схвалив Стратегію розвитку національної системи крові на період до 2022 року.
«Нова стратегія дозволить вивільнити відділення трансфузіології від невластивих їм функцій: лікарні не повинні заготовляти кров чи виготовляти її компоненти, їх завдання — ефективно використовувати такі компоненти в процесі лікування. Так прийнято в усьому світі: лікарня відповідає за безпеку реципієнтів і належне застосування компонентів крові. Для цього на регіональному рівні буде створено мережу закладів, які здійснюватимуть узяття, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові», – розказує Ян Песін, завідувач денного стаціонару терапевтичного профілю КНП БЛІЛ.
Андрій Корсун вважає такі зміни не зовсім позитивними, бо коли регіональні відділення трансфізіології мали можливість виробляти продукти з крові, то натомість отримували дорогі препарати, які потім віддавали пацієнтам – а вони приводили донорів. Зараз такі дорогі препарати, наприклад, альбумін можна купити лише в аптеках.
Підсумовуючи, можна сказати, що Україна намагається розвивати культуру донорства, але багато чого ще попереду. Перспективи, які очікуються – це створення національного банку крові, де людина може зберігати власну кров декілька років, а в разі відсутності в її потреби – нею зможе скористатись інша людина.
Проект “Висвітлення медичної реформи у Бахмуті, Краматорську та Костянтинівці» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Виснов
