До редакції «Бахмут.IN.UA» регулярно звертаються мешканці регіону та евакуйовані українці, чиї родичі опинилися на фронті. Нерідко ці люди не можуть зв’язатися зі своїми чоловіками, батьками, братами й не розуміють, що робити в такій ситуації. Ми дізналися, чи існує в Україні алгоритм пошуку зниклих безвісти, і перед якими труднощами постають родичі військовослужбовців.
Як в Україні радять шукати військових?
В Офісі президента за підтримки Ради Європи в рамках проєкту «Подальший розвиток соціальних прав людини в Україні» розповіли про виплати та гарантії для постраждалих під час виконання службових, трудових, а також професійних обов’язків. Окрім того, з’явився алгоритм отримання виплат для сімей загиблих.
У документі розписали кроки для різних категорій постраждалих через війну: від військовослужбовців, травмованих, поранених на передовій – до їхніх сімей, дітей, працівників виробництв та волонтерів. Також не забули про журналістів і цивільних, які постраждали від авіаударів, обстрілів та бомбардувань.
Інструкція передбачає звернення по фінансову компенсацію від держави рідним різних категорій населення. За посиланням можна ознайомитись з умовами, необхідними документами та розміром виплат у кожному окремому випадку. Такі звернення мають бути підкріплені відповідною довідкою про причину смерті за результатами експертизи.
Ілюстрація: Маша Вишедська
У разі, якщо через активні бойові дії товариші по службі поховали солдата на місцевості; останки загиблого знаходяться на окупованій території та в інших випадках, коли доступу до тіла немає, виплат можна не чекати. Принаймні, доки місцевість не перейде під контроль України, а тіло військовослужбовці знайдуть, ідентифікують і підтвердять причину смерті.
Що можна зробити у разі зникнення людини, розповіла Олена Береза – голова Широківської філії державного порталу Безоплатної правової допомоги. За її словами, якщо є підозри про смерть чи потрапляння військового в полон, потрібно повідомити про це поліцію. Таким чином можна зафіксувати факт звернення. Надання всієї інформації про останнє спілкування з солдатом, його оточення та місцезнаходження надалі допоможе під час розшуку.
За необхідності родичі можуть скласти тест ДНК, щоб пізніше ідентифікувати тіло загиблого. Звичайно, такий варіант не допоможе доставити його останки на підконтрольну територію до закінчення війни чи звільнити зниклого з полону. Але звернення до поліції, за словами юриста, спростить багато процедур. Зокрема отримання фінансової компенсації від держави.
Фото: Генштаб ЗСУ
Крім того, Береза радить звернутися до місцевого підрозділу спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, а також до Уповноваженого з прав людини. Ця посада передбачає доступ до всієї інформації про постраждалих, загиблих і полонених українців.
Якщо солдат потрапив у полон або його місцезнаходження невідоме, можна подати запит до Державного інформаційного бюро. Гаряча лінія за номером 1648 працює цілодобово. Для зручності навіть створили Telegram-бот, запити обробляють з 09:00 до 23:00.
Крім того, можна подати відповідну заявку до Центральної агенції розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста. Це дає певні переваги, оскільки організація працює на території країни-окупанта. Зв’язатися можна за номерами +41 22 730 3600 або +380 800 300 155.
Фото: Генштаб ЗСУ
Пошуком військових також займається Об’єднаний центр при Службі безпеки України, зв’язатися з ними можна цілодобово за телефонами +38 067 650 83 32 та +38 098 087 36 01. Також подати запит на пошук інформації про військового варто за гарячою лінією МВС (+38 089 420 18 66). У міністерстві, окрім іншого, нададуть психологічну підтримку та розкажуть про права рідних військовослужбовців.
Трапляються й випадки, коли військова частина, де служив родич, не реагує на звернення. З такою проблемою зіткнулася і жінка, яка звернулася до волонтерів з благодійного фонду Олексія Оскера. У таких ситуаціях українцям радять скаржитись на електронну пошту Міністерства оборони ([email protected]), Урядову гарячу лінію за номером 1545 або звернутись до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Як зниклих військових шукають волонтери?
Благодійний фонд Олексія Оскера офіційно працює ще з 2020 року. Це команда з семи людей, яких у народі прозвали «волонтерською сімкою». Після повномасштабного вторгнення вони одні з перших доставляли фури з продуктовими наборами до Миколаєва, Чернігова та Сумської області. Вже на 2-й день після звільнення від окупації активісти допомогли громаді Іванкова на Київщині їжею та ліками. Вони ж організували евакуацію людей із Гостомеля у співпраці з ЗСУ та місцевою теробороною.
Ілюстрація: Маша Вишедська
З моменту свого заснування фонд відправив близько 10 тисяч посилок із гуманітарною допомогою, а зараз збирає кошти на закупівлю спеціалізованого обладнання та машин для військових. Крім того, волонтери намагаються допомогти українцям знайти загиблих та полонених родичів серед військовослужбовців. І, хоча фонд не займається цим професійно, часто активісти все ж таки мають доступ до значно більшого масиву інформації, ніж прості українці.
Так, одна з останніх подій у волонтерському об’єднанні – звернення старенької матері бійця 56-ї бригади. Начебто у військкоматі стверджують, що хлопець зник безвісти, проте не збираються проводити жодних розслідувань. Українка самостійно знайшла відео з іншого підрозділу, де впізнала сина, але командири з’єднання заперечують цю інформацію.
Олексій Оскер. Фото з особистого архіву
Примітно, що телефон зниклого військового ще активний, зв’язок регулярно вмикають. Під час останнього звернення жінки до командира підрозділу той іронічно порадив їй звернутися до президента. Як ми написали вище, для вирішення таких проблем та покарання відповідальних осіб українцям рекомендують звертатися до Міноборони, на Урядову гарячу лінію чи до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
«У мене є інформація про безліч військових, яких шукають рідні. Шукають навіть не тому, що втратили з ними зв’язок, а тому, що вони залишилися віч-на-віч із цією бідою і жодні офіційні відомства, призначені для цього, не працюють. Тобто на папері вони виконують свої функції, а по факту херять людей один до одного, посилають, навіть погрожують», – запевняє Оскер.
За його словами, волонтери прагнуть звернути увагу на відсутність міжвідомчої роботи та контакту з людьми у цьому напрямку. Не маючи альтернатив, безліч рідних військовослужбовців звертаються до блогерів-мільйонників, які вимагають непідйомні суми за поширення даних про розшук або надання ресурсів з інформацією стосовно зниклого.
Фото: Олексій Оскер у Facebook
«Спеціальні відомства за це зарплатню отримують, у них є можливості та інформація. Але люди б’ються об стіну. Жінки вже збираються до окремих батальйонів з пошуку зниклих. І знаходять! Хтось через поліцію, госпіталі, хтось через знайомих, волонтерів, деякі впізнають рідних у моїх публікаціях та репостах», – ділиться активіст.
Оскер розповідає, що абсолютна більшість тих, хто до нього звертається, вже «пройшли дев’ять кіл пекла». Тобто подавали заяви до різних спеціалізованих органів, писали листи омбудсменам, президенту, до Верховної Ради. Але в результаті все одно приходять за допомогою до волонтерів.
За його словами, знайти живих військових у шпиталі або в полоні досить легко: рано чи пізно на оголошення відгукується хоча б один з тих, хто контактував із розшукуваним. Однак, якщо справа стосується загиблого, то шанси зводяться до нуля.
Фото: Олексій Оскер
Ще одна перешкода, яка часто заважає у пошуку – хаотичний розподіл солдатів. Так, якщо військовий вирушав на фронт у певному підрозділі чи батальйоні, то його можуть без попередження чи навіть документального доказу перевести на зовсім інше з’єднання. Деякі призовники взагалі числяться у територіальній обороні, а в інших у військовому квитку порожні рядки. Оскер запевняє: таке відбувається повсюдно й офіцери нічого не роблять, щоб якось систематизувати дані.
«Хтось дзвонить та каже: «Ми вам дуже вдячні, ми його знайшли. Він лежить у морзі». Буквально два дні тому таке було. Це дуже неприємно, але вони мені потім розповіли: «Розумієте, ми раніше шукали, билися головою об стінку, поки ви не опублікували фото». За сорок хвилин після публікації вони його знайшли і мені зателефонували. Прикро, що допомоги від держави немає, і найприкріше, що більшість зниклих – живі», – додав він.
Чи можливо знайти зниклих в Бахмуті?
Як ми вже писали вище, до редакції «Бахмут.IN.UA» також регулярно надходять запити на інформацію про зниклих військовослужбовців. На початку повномасштабного вторгнення це відбувалося частіше. Зараз, вірогідно, люди організували стійкі ком’юніті та продовжують пошуки за допомогою набутих контактів.
Ілюстрація: Маша Вишедська
Річ у тому, що кінцеві інформатори одні й ті самі: місцеві відділення поліції, госпіталі, волонтери, що працюють на місцях, товариші по службі зниклих, їх знайомі. Щоразу список тих, хто контактує з розшукуваним, відрізняється, тому ниточку можна виявити в найнесподіваніших місцях.
Наприклад, відомий у Бахмуті фермер та волонтер Олександр Хайнус волею долі також почав допомагати деяким рідним військових, хоча не зобов’язаний цього робити. В такі моменти відчутну роль у його діяльності відіграє власна база контактів у госпіталях по окрузі, серед місцевих жителів і навіть військових. Знайти зниклого йому вдалося лише раз, проте військовий так і не передзвонив дружині.
Олександр Хайнус
Крім того, журналісти звернулися до голови відомої у нашому місті волонтерської організації «Бахмут Український» Віктора Зіпіра. Він розповів, що не має необхідної кількості контактів і часу для допомоги родичам зниклих військових. Однак йому продовжують регулярно надходити дзвінки з подібними проханнями від зневірених українців. Бахмутські активісти не чули й про спеціальні організації з пошуку військовослужбовців, що працювали б на території регіону. Найчастіше інформація передається ланцюжком і, якщо пощастить, доходить до однієї зі сторін.
Віктор Зіпір. Фото: Вільне Радіо
Також ми поговорили з військовим медиком із позивним Док, чиї особисті дані не розкриваємо з міркувань безпеки. Він стверджує, що цивільні рідко звертаються до нього під час пошуку зниклих, проте він обізнаний зі стандартами, які зараз використовуються в українській армії.
За словами Дока, кожен військовослужбовець повинен мати жетон, де вказано його дані. Зокрема, повне ім’я, група крові та порядковий номер. Зазвичай до завершення розслідування щодо кожної окремо взятої загибелі родичам не повідомляють про факт смерті військового.
Фото з відкритих джерел
Ще один важливий факт, який заважає ідентифікувати поранених та загиблих: коли підрозділ вирушає на завдання, жетон знімають заради власної безпеки. Так, якщо високопоставлений військовослужбовець потрапив у полон, він може видавати себе за рядового солдата і цим врятувати собі життя. Але знайти його потім буде значно складніше.
Як військових шукають родичі?
Ольга шукає чоловіка вже п’ять місяців. Вона знає лише, що востаннє він виходив на зв’язок у Попасній. Жінка розповідає, що планомірно зверталася до всіх відомств, які ми перерахували на початку матеріалу, писала листи до омбудсмена, у вищі ешелони влади та «не ходила хіба що до ворожок». Однак зрештою почала шукати самостійно: додавалася до груп таких самих жінок, шукала в соцмережах усіх, хто міг бачити її чоловіка або якось з ним контактувати.
Ілюстрація: Маша Вишедська
Також вона писала в місцеві чати. Це справді могло б спрацювати з огляду на те, що окупанти забороняють ритуальним службам ховати чи навіть прибирати з публічних місць тіла українських військових. Тобто при збігу обставин за допомогою уважного жителя Попасної можна хоча б впізнати тіло коханого та припинити пошуки. Проте виявилося, що більшість учасників чату – мешканці міста в евакуації. Ті ж, хто залишається на місці, здебільшого не мають зв’язку із зовнішнім світом.
Ольга. Фото з особистого архіву
«Буває таке, що військкомам починають дзвонити такі, як я, і їх одразу блокують. Буває таке, що пишеш, куди тільки можна і вже не пам’ятаєш, що ти робила вранці, і чи сьогодні їла. Сьогодні розмовляла з військовим, який був у Попасній ще в березні. Каже, окупанти обирають дерев’яну хату, заносять туди тіла наших військових та все спалюють», – ділиться співрозмовниця.
Ще один знайомий розповів Ользі, що близько двох місяців тому тимчасово приїхав до Попасної, щоб перевірити цілісність свого будинку. Виявилося, що у нього просто на подвір’ї лежало і вже заросло травою тіло українського військовослужбовця. Містом багато таких тіл: під завалами, зарослі травою, з’їдені собаками.
Фото: Генштаб ЗСУ
За словами жінки, за час пошуків вона вже достатньо чула і про аферистів. Люди запевняють зневірених українців, що знають місце розташування їхніх рідних й вимагають за інформацію гроші, пояснюючи це своїм фінансовим становищем під девізом «та й ви мене зрозумійте». Після отримання коштів шахраї закономірно перестають виходити на зв’язок. Якщо жертва не хоче йти на контакт, її обнадіюють різними деталями про місцезнаходження або стан зниклого. Крім того, регулярно з’являється інформація про те, що частину полонених не вносять в базу, а вивозять на територію росії та використовують як безкоштовну робочу силу. У такому разі знайти зниклого практично неможливо.
«Нас до Попасної зайшло 1135 людей. Вижила 31 особа. Що ви від мене хочете? Вас багато, а я один», – розповів Ользі товариш по службі її чоловіка, який перебував з військовим на одній позиції.
Фото: Генштаб ЗСУ
За версією правоохоронних органів, слова яких наводить жінка, інформацію про загиблих навмисно не розкривають до останнього. Родичів повідомлять лише, якщо достеменно відомо, що військовий у полоні. У разі загибелі рідні дізнаються про це після закінчення розслідування, отримання інформації про місцезнаходження тіла та точну причину смерті.
«Якщо у них недостатньо інформації, щоб говорити точно, чи є якісь дані, які не можна говорити, то вони й не скажуть. Відкрито визнають, що є наказ згори розповідати родичам військового якнайменше. Нібито через те, що цю інформацію якось може використати ворог. Тому багато хто дізнається про смерть чоловіка, батька, сина чи брата лише після закінчення війни», – резюмувала вона.
Головне фото: Генеральний штаб Збройних Сил України
