Бої за Бахмут тривають вже дев’ятий місяць, місто зруйноване на понад 90%, росіяни фактично захопили руїни, а ЗСУ все ще продовжують контролювати район Літака в місті. У битві за Бахмут за російськими даними загинуло близько 20 тисяч найманців ПВК Вагнер, про це повідомив сам фінансист угрупування — пригожин. Членами ПВК ставали завербовані в’язні, які не проходили підготовку та вважалися гарматним м’ясом. Однак, росія та її прихильники прагнуть показати, мовляв, в Україні на війну також відправляють непідготовлених. 

Доказ цьому пропагандисти знайшли у статті The Wall Street Journal «36 годин у Бахмуті: відчайдушна боротьба одного підрозділу, щоб стримати росіян» авторства Метью Люксмора.

Редакція  «Бахмут. IN.UA» проаналізувала матеріал журналіста, а також ту вижимку, яку оприлюднили пропагандисти. 

Сумнівний телеграм-канал поширює наративи, які грають на руку росіянам

Скріншот з телеграм-каналу, який поширив уривок зі статті The Wall Street Journal. 

«У матеріалі наводиться історія групи мобілізованих із 93-ї мехбригади — їх набирали з безробітних у Харківській області. Бійців екіпірували радянською зброєю і відправили спочатку в Костянтинівку, потім у Бахмут. Також видання пише про групу з 16 призовників, які захищали Бахмут, “багато з яких були призвані кількома днями раніше і не проходили жодної підготовки”. Наприклад, один із бійців уперше вистрілив із гранатомета під час бою в Бахмуті. Він промахнувся, вогнем у відповідь його контузило», — пише телеграм-канал «Всевидящее ОКО»

Заголовки з росЗМІ. Фото: скріншот

Телеграм-канал “Всевидящее ОКО” налічує 1,25 млн фоловерів, однак — це сумнівне джерело достовірної інформації,  канал є повністю анонімним, власник невідомий. Як повідомляє, Інститут масової інформації, ще кілька років тому контент і медіасітка тг-каналу “Всевидящее ОКО” складалися з відео, де люди отримують травми чи вчиняють насильство, а у кожному відеоролику демонстрували зображення крові.

Згодом, експерти Інституту зафіксували чотири матеріали з ознаками замовлення, два стосувалися грального бізнесу, коріння якого закінчувалося в рф. Втім реклами в каналі не багато, а це говорить про те, що у власників каналу є додаткове джерело фінансування, яке саме й звідки воно — невідомо. Відсутність реклами, може свідчити про відсутність замовлень.

Стаття Метью Люксмора

Спершу потрібно зазначити, хто такий Метью Люксмор — це репортер, який висвітлює події в росії, Україні та країнах колишнього Радянського Союзу, приділяючи особливу увагу обороні, національній безпеці Росії та ролі її збройних сил на світовій арені. Раніше він був московським кореспондентом Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода.

Стаття Метью розповідає історію боїв за Бахмут зі слів мобілізованих. Зокрема героєм сюжету стає безробітний батько трьох дітей Олексій Мальковський. Чоловік розповідає, як російські війська штурмували один з багатоквартирних будинків, який його група з 16 призовників, багато з яких були призвані за кілька днів до цього і не пройшли жодної підготовки, мала захищати.

Нижче надаємо переклад оригінальної статті:

Малковський не влучив. Росіяни вистрілили з власного РПГ і влучили в стіну поруч з ним, контузивши його. Він вибіг з будівлі і сховався на овочевій грядці, у нього дзвеніло у вухах. Коли він повернувся після заходу сонця, в кімнаті лежали тіла двох його товаришів.

За 36 годин, які він провів у жорстоких боях від будинку до будинку в східноукраїнському місті, 11 з 16 чоловіків з групи призовників Мальковського були або вбиті, або захоплені в полон, за словами солдатів, що вижили, і родичів зниклих безвісти.

На вихідних Росія остаточно закріпила контроль над Бахмутом після 10-місячної битви, яку Київ використовував для того, щоб розгромити російські війська. Хоча жодна зі сторін не розголошує своїх втрат, за західними оцінками, на Бахмутському фронті загинуло багато тисяч солдатів з обох сторін. Ще більше було поранено.

Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ). Остаточний успіх чи провал української стратегії в Бахмуті залежатиме від результатів більш масштабного наступу.

16 чоловіків, серед яких був і Мальковський, зараховані до 5-ї роти 93-ї механізованої бригади, виїхали з Харкова 16 лютого автобусом на базу бригади за 2 з половиною години їзди на південь.

Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі. Багато з них отримали мобілізаційні повістки того місяця, згідно з їхніми військово-обліковими документами. Хоча деякі з них пройшли строкову службу роками чи десятиліттями раніше, майже ніхто з них не брав участі в активних бойових діях.

Вони провели дві ночі на базі, де їм видали гвинтівки і форму радянських часів, згідно з військовими документами і фотографіями. 18 лютого їх відвезли до Костянтинівки, що за 16 миль від Бахмута, і розмістили в будинку на околиці гарнізонного містечка.

Вони позували для фотографій зі своїми гвинтівками перед релігійними іконами, розміщеними на каміні в будинку, пили енергетичні напої на ліжках в одній зі спалень, а також курили і їли на кухні.

Вранці 21 лютого прибув старшина роти і повідомив, що має наказ відправити хлопців до Бахмута групами по шість чоловік. Російські війська підходили все ближче до річки, яка розсікає місто, тиснучи на українські підрозділи, що захищалися від постійних мінометних та артилерійських обстрілів. Деякі з них погрожували написати офіційну відмову від виконання наказу, посилаючись на недостатню підготовку. Владислав Юдін, колишній ув’язнений зі східного Луганська, розповів, що сказав старшині, що ніколи не тримав у руках зброю, не кажучи вже про те, щоб стріляти, і йому було страшно. 

“Бахмут тебе навчить”, – відповів йому чоловік.

Коли перша група чоловіків прибула до Бахмута того вечора, їм сказали йти за командиром на позицію. Вони йшли провулками повз руїни розбомблених будинків, переступаючи через повалені телефонні стовпи та нерозірвані російські снаряди.

Вони дійшли до багатоповерхівки, відокремленої сараєм, огорожею з ланцюга і невеликим садом від російських військ у сусідньому будинку. Вони зайняли позиції біля вікон на першому поверсі. Потім їх обстріляли з гранатометів і мінометів, і Юдін розповів, що бачив, як на його очах вбили Сергія Дідіка, 36-річного селянина, і командира. 

“Це було пекло на землі”, – сказав він.

Менш ніж за 300 метрів фермер Сергій Пугасій перебував у будинку під шквальним вогнем російських військ, які витіснили його групу. Він потрапив під кулеметний вогонь з третього поверху іншого будинку і побачив, як впали командир його загону і ще один солдат. Він опинився беззахисним перед кулями, що свистіли навколо нього. Він впав на землю і незабаром опинився в оточенні російських солдатів.

“Ти один?” – запитав один з росіян, зв’язуючи йому руки, а інший забрав у нього гвинтівку і зняв бронежилет. Той відповів, що так.

Після цього бою 21 і 22 лютого і наступної місії 2 березня, для якої вцілілих членів підрозділу відправили назад до Бахмута, дружини зниклих безвісти шукали інформацію. Вони писали до Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй, телефонували на гарячу лінію українського уряду, а також писали на десятки сторінок у соціальних мережах, присвячених зниклим безвісти.

Бахмут після “звільнення росіян”. Фото: з відкритих джерел

Дружина Пугасія, Анжела, отримала повідомлення про зникнення чоловіка 24 лютого, через три дні після того, як вона востаннє розмовляла з ним. 

“Це як стояти на краю прірви. Я не дружина і не вдова”, – сказала вона в інтерв’ю на початку квітня. “Найгірше – не знати”.

На початку березня двоє військових прийшли додому до Василя Зелінського, 51-річного змінного робітника металургійного заводу з діагностованим захворюванням хребта, щоб повідомити про його зникнення. Його дружина, Олена, почала ридати, запитуючи їх: 

“Як це могло статися, що ви забрали людину без підготовки, а через тиждень вона зникла?” Один чоловік опустив очі, сказала вона, а інший відповів: “Це війна. Ніхто їх зараз не буде навчати”.

2 квітня канал, пов’язаний з воєнізованим угрупованням “Вагнера”, яке очолювало російський наступ на Бахмут, опублікував фотографію військового квитка Дідіка і повідомив, що його загибель була підтверджена. Але дружина Дідіка, Валентина, переконана, що він перебуває в російському полоні.

“Я знаю, що мій чоловік живий, – сказала вона в інтерв’ю The Wall Street Journal. “Моє серце це відчуває”.

Дружини зниклих безвісти обурені тим, що їх відправили в Бахмут без підготовки. Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними. Але українське законодавство не визначає, скільки часу має тривати підготовка, і юристи кажуть, що призовники не можуть нічого зробити, окрім як подати скаргу командирам або на гарячу лінію Міністерства оборони.

У лютому українські депутати внесли на розгляд парламенту законопроект, який передбачає щонайменше тримісячну підготовку мобілізованих, але він так і не пройшов через Верховну Раду. 

Бахмут в російській окупації. Фото: з відкритих джерел

Міністерство оборони України заперечує відправку солдатів без підготовки до Бахмута, а офіцер 93-ї сказав, що не чув про такі випадки у своїй частині. 

“Якщо це сталося, то це неправильно”, – сказав він.

Речник Збройних сил України відмовився від коментарів. У середині квітня Пугасій був звільнений в результаті обміну полоненими після майже двох місяців перебування в російському полоні. Його утримували у в’язниці на окупованій Росією частині Луганської області України, а потім перевели до камери на покинутому заводі. Йому та десятку інших людей зав’язали очі, відвезли до Бахмута і наказали йти через лінію фронту, поки російські війська спілкувалися по радіо з українцями, забезпечуючи, щоб обидві сторони не відкривали вогонь.

Зрештою, Пугасій вважає, що саме його дуже коротка служба в армії врятувала його від страти від рук викрадачів. Коли росіяни подивилися на його військовий квиток і побачили дату його мобілізації, менш ніж тиждень тому, вони запитали, як довго він воював. “Двадцять чотири години”, – відповів він. За його словами, вони попередили, що якщо він знову потрапить у полон, то не виживе.

Примітка: Варто зауважити, що журналіст, який написав статтю регулярно відвідував росію. Його матеріал про Бахмут певною мірою висвітлює росіян, як хороших людей, адже вони, мовляв, відпустили полоненого.  

Що винесли у публічний простір?

Трупи вагнерівців, продменстровані пригожиним. Фото: з відкритих джерел

Пропагандистські канали та сумнівні джерела в телеграмі перекрутили оригінальну цитату з тексту, й в результаті отримали висновок, мовляв, Україна відправляє в Бахмут непідготовлених солдатів (гарматне м’ясо), щоб зберегти життя сильнішим воїнам. Втім, насправді у тексті навіть немає такого судження. Немає слів про (гарматне м’ясо), натомість є наступні уривки:

Уривок 1: “Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними”, — пише журналіст The Wall Street Journal.

Уривок 2: “Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ)

Ймовірно, що саме з цього уривку тексту й з’явилося повідомлення провокативного характеру, яке почали поширювати.

В Бахмут відправляють ненавчених солдатів

В Бахмуті воюють воїни різних підрозділів: ЗСУ, Нацгвардійці, прикордонні загони, добровольці, учасники ТРО, а також мобілізовані. Немає розподілу на елітні війська та неелітні, як це є в росії. Наприклад, вищим класом війська там вважають повітряно-десантні війська, а регулярна російська армія займає нижчу позицію в цій ієрархії.

Крім того, Україна не володіє таким великим людським ресурсом, як держава-сусід, яка дозволяє собі використовувати громадян — в якості гарматного м’яса через необмежений ресурс. В хід йдуть найманці приватних компаній, та інші приватні підрозділи, які відверто конкурують між собою.

Редакція «Бахмут. IN.UA» спілкувалася із бахмутянами, в кожного з яких різний бойовий досвід, різне цивільне життя в минулому. Серед захисників Бахмута є вчителі, волонтери, зоозахисники, активісти та багато інших людей різних професій. 

«Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі», – уривок зі статті видання.

Теза зі статті The Wall Street Journal про те, що до Бахмута відправляють чоловіків із сіл некоректна в плані узагальнення, адже в армії збираються разом люди різного віку, та різної спеціальності.

Навчання військових без досвіду в Україні

Через повномасштабне вторгнення в лави ЗСУ й ТРО прийшли люди з цивільного життя, які раніше не тримали зброю в руках. Наразі, коли велика війна триває вже другий рік мобілізованих навчають на спеціальних полігонах. Випадки, коли люди потрапляють до формування без жодного досвіду поодинокі.  

Наприклад, нещодавно редакція «Бахмут IN.UA» розмовляла з бахмутянином Дмитром, який служить аеророзвідником на Бахмутському напрямку. Раніше чоловік також не мав військового досвіду, але при мобілізації його навчили азам військової справи. За даними Military Media Center строк підготовки мобілізованих військових-десантників складає 1-2 місяці.

Нагадаємо, ми писали, як можна підготуватися до армії в цивільному житті в матеріалі: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

«До війни я не мав військового досвіду. У військкомат прийшов, як ВПО-шник з Бахмута. Ходив, відмічався. В січні мене мобілізували й відправили в навчальний центр, там я пробув півтора місяця. Відучився й потрапив в артилерійський взвод, морська піхота», — розповідає Дмитро.

Чоловіка навчали українські інструктори, які мали військовий досвід з гарячих точок, зокрема й оборонці Бахмута, але оскільки їх інколи бракувало частину військових відправляли на навчання за кордон до іноземних наставників.

Деяких мобілізованих навчав вже сам Дмитро, наприклад, якщо людина не вміла користуватися новими установками. Військовий зазначив, у нього не було випадків, коли до бригади потрапляла особа без досвіду, бувало таке, що доводилося навчати специфічній роботі, як от керуванням БПЛА чи тому подібне.

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Держава надає військовослужбовцям грошову компенсацію у разі переїзду до іншого населеного пункту через зміну місця служби. Виплата складається з підйомної допомоги та добових на час перебування в дорозі для військового і членів його родини.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA

Підйомна допомога при переїзді

За даними Міноборони, право на фінансову допомогу мають громадяни, які проходять військову службу за контрактом, перебувають на кадровій військовій службі або призвані як особи офіцерського складу.

Мобілізовані особи та військовослужбовці базової служби не мають права на отримання підйомних виплат.

Підстави для нарахування грошової компенсації

Виплати призначають при переїзді до іншого населеного пункту за кількох обставин. До них належать призначення на нову військову посаду, передислокація військової частини чи підрозділу, а також переведення з пункту постійної дислокації до відокремленого підрозділу або між підрозділами у різних містах.

Гроші нараховують у разі зарахування до військового навчального закладу на термін від шести місяців, якщо за військовослужбовцем не зберігається попередня посада. Також компенсація передбачена при поверненні з відрядження до державних органів, підприємств чи закладів освіти, після служби або навчання за кордоном, та при переході з інших військових формувань до Збройних Сил України з призначенням на посаду в іншому місті.

У яких випадках гроші не виплачують

Фінансова допомога не передбачена при направленні на навчання терміном до шести місяців або якщо за військовим зберігається його посада. Гроші не виплачують після закінчення навчального закладу у разі призначення на посаду в тому ж населеному пункті, де відбувалося навчання, за умови, що родина вже переїжджала туди під час освітнього процесу.

Розмір виплат для військового та родини

Сума підйомної допомоги на самого військовослужбовця становить одне місячне грошове забезпечення за новим місцем служби. На кожного члена сім’ї, який переїжджає разом із ним, додатково виплачують 50 відсотків від цієї суми.

Також держава компенсує добові за кожен день у дорозі. Розрахунок базується на проїзних документах: день вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо квитків немає, добові виплачують лише за одну добу переїзду. Протягом одного календарного року компенсацію можна отримати максимум за два переїзди.

Критерії для членів сім’ї

Виплати нараховують на родичів, які вказані в особовій справі військовослужбовця на момент приїзду. До переліку входять чоловік або дружина, незалежно від віку та працездатності, за умови реєстрації шлюбу до дати прибуття на нове місце служби.

Гроші передбачені на дітей військовослужбовця та його партнера, зокрема усиновлених, які є неповнолітніми або мають інвалідність незалежно від віку. Компенсацію також виплачують на непрацездатних батьків або усиновителів подружжя, які досягли пенсійного віку чи мають інвалідність. У випадку, коли обоє з подружжя є військовослужбовцями, підйомну допомогу виплачують кожному окремо за новим місцем служби. Кошти на інших членів сім’ї розраховують із грошового забезпечення одного з них за їхнім вибором.

Процедура оформлення та терміни

Для отримання коштів військовослужбовець має написати рапорт на ім’я командира після прибуття до нової частини. Датою виникнення права на виплату є день прийняття посади, дата зарахування на навчання або оголошена наказом дата прибуття частини до нового місця дислокації.

На основі рапорту командир видає наказ із зазначенням суми виплати. У разі необхідності він може створити комісію для перевірки факту переїзду родини. Виплату здійснює нова військова частина. Звернутися за підйомною допомогою дозволяється протягом трьох років з моменту виникнення такого права.

Читайте також:

Як відновити втрачене або пошкоджене посвідчення УБД: інструкція від Міноборони

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За останні повні чотири роки Донеччина скоротила понад 80% посівних площ. До повномасштабного вторгнення Донеччина залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України. Попри потужну промисловість, область щороку засівала сотні тисяч гектарів зернових і технічних культур. Основу агровиробництва становили пшениця, ячмінь, кукурудза та соняшник. Частина господарств також вирощувала овочі, картоплю, плодові культури та ріпак.

Після лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Частина сільськогосподарських земель опинилася під російською окупацією, ще частина — у зоні активних бойових дій або була замінована. Фермери втратили доступ до полів, техніки, складів та логістики. Як наслідок, аграрний сектор області пережив одне з найбільших скорочень за всю історію незалежної України.

Редакція Бахмут IN.UA отримала у розпорядження дані Головного управління статистики у Донецькій області за 2021–2025 роки та простежила, як за цей час змінилися посівні площі, виробництво та врожайність основних культур. Усі наведені показники стосуються територій, які залишалися під контролем України, без урахування тимчасово окупованих територій та районів активних бойових дій.

Донеччина до повномасштабної війни: понад пів мільйона гектарів зернових

Останнім відносно мирним для аграрного сектору роком став 2021-й. Попри те, що частина Донеччини вже перебувала під окупацією з 2014 року, сільське господарство області залишалося одним із ключових секторів економіки.

У 2021 році господарства всіх категорій засіяли:

Як бачимо, фактично майже 600 тисяч гектарів лише зернових культур свідчили про масштаб аграрного виробництва регіону. Найбільшу площу займала пшениця, це понад 380 тисяч гектарів. Соняшник також залишався однією з головних культур області.

Перший удар: вже за рік область втратила понад половину посівів

Перший рік повномасштабної війни став переломним.

Уже у 2022 році площа посівів зернових та зернобобових скоротилася з 597,1 тис. га до 238,5 тис. га. Це означає, що лише за один рік Донеччина втратила майже 359 тисяч гектарів посівів або близько 60% довоєнних площ.

Подібна ситуація спостерігалася майже за всіма основними культурами.

Культура	2021	2022	Зміна
Пшениця	381,7	183,1	−52%
Ячмінь	116,6	29,6	−75%
Кукурудза	56,0	17,2	−69%
Соняшник	358,4	116,3	−68%
Картопля	35,3	15,4	−56%
Овочі	16,1	6,9	−57%
Плодові культури	7,5	3,5	−53%

Фактично за один сезон аграрії втратили більше половини площ практично всіх культур. Причина полягала не лише в окупації частини території. Значні площі опинилися безпосередньо на лінії фронту, були заміновані або стали непридатними для ведення сільського господарства через постійні бойові дії. Крім цього, частина фермерів не мала можливості провести весняну посівну через небезпеку для працівників та відсутність доступу до техніки.

Після різкого падіння почалося повільне відновлення, але ненадовго

У 2023 році з’явилися перші ознаки часткового відновлення окремих культур. Наприклад, площі під ячменем збільшилися з 29,6 до 36,7 тис. га, кукурудзи — з 17,2 до 19,3 тис. га, а соняшнику — зі 116,3 до 120,1 тис. га. Водночас площі під пшеницею продовжили скорочуватися — до 74,7 тис. га.

У 2024 році аграрії змогли дещо збільшити загальні посіви зернових — до 165,8 тис. га, а площі під пшеницею зросли майже до 100 тис. га. Однак це відновлення виявилося нетривалим. Уже у 2025 році посівні площі зернових знову різко скоротилися — до 106 тис. га. Це найнижчий показник за весь період спостереження.

Якщо порівнювати із довоєнним 2021 роком, то за чотири роки Донеччина втратила майже 491 тисячу гектарів зернових посівів. Це означає, що область засіває лише близько 18% тих площ, які використовувалися до початку повномасштабної війни.

Пшениця: Донеччина втратила майже 87% посівів головної зернової культури

Саме пшениця традиційно була основною зерновою культурою Донеччини. У 2021 році під неї відвели 381,7 тис. гектарів, тобто понад 60% усіх зернових площ області. Проте вже після початку повномасштабного вторгнення ситуація почала стрімко погіршуватися, простежити це можна у таблиці нижче:

Тож, бачимо, що за чотири роки площі під пшеницею скоротилися майже у вісім разів. У порівнянні з довоєнним роком аграрії засіяли на 331,8 тисячі гектарів менше, тобто залишилося лише 13% від площ, які оброблялися до великої війни. Це означає, що сьогодні Донеччина втратила майже всю свою довоєнну базу вирощування головної продовольчої культури.

Ячмінь став культурою, яка відновлювалася найкраще

На відміну від пшениці, ситуація з ячменем виглядає дещо інакше. Після різкого падіння у 2022 році площі під цією культурою почали поступово відновлюватися.

Попри те, що область втратила понад 72% площ під ячменем, саме ця культура стала однією з небагатьох, де після першого воєнного року не відбулося подальшого обвалу. У 2025 році площі залишалися приблизно на одному рівні із двома попередніми роками — понад 30 тисяч гектарів.

Кукурудза також втратила більшу частину площ

Кукурудза ще до війни займала значно меншу частку посівів, ніж пшениця чи соняшник. Однак вона також зазнала суттєвих втрат.

У порівнянні з 2021 роком площі під кукурудзою скоротилися майже на 68%. Після першого року війни спостерігалося незначне збільшення посівів, однак повернутися хоча б до половини довоєнних площ області так і не вдалося.

Соняшник: одна з головних технічних культур області також різко скоротилася

До початку великої війни Донеччина була одним із регіонів, де соняшник займав значні площі. У 2021 році його вирощували на 358,4 тисячі гектарів. Це була друга за масштабами культура після зернових.

Після 2022 року ситуація змінилася кардинально.

За чотири роки площі під соняшником скоротилися майже на 277 тисяч гектарів, або приблизно на 77%. Показово, що якщо у 2023 році аграрії ще змогли трохи збільшити площі порівняно з першим роком великої війни, то вже у 2024–2025 роках знову почалося скорочення (ред. тут варто зазначити, що у 2024 році росіяни окупували 80 населених пунктів Донеччини, а у 2025 – 100). Фактично у 2025 році в області залишилася лише кожна четверта довоєнна площа під соняшником.

Найбільше скоротилися саме зернові культури

Якщо порівняти всі основні культури, можна побачити одну закономірність. Саме зернові культури, які займали найбільші площі до війни, втратили найбільше.

Культура	2021	2025	Скорочення
Зернові	597,1	106,0	-82%
Пшениця	381,7	49,9	-87%
Ячмінь	116,6	32,6	-72%
Кукурудза	56,0	18,2	-68%
Соняшник	358,4	81,4	-77%

Ці цифри показують, що війна змінила не лише обсяги виробництва, а й саму структуру аграрного сектору Донеччини. Якщо до 2022 року область була одним із найбільших виробників зерна на сході України, то сьогодні більшість земель, які використовувалися для вирощування зернових і технічних культур, більше не обробляються.

Менше полів — менше врожаю: як скоротилося виробництво сільгоспкультур

Скорочення посівних площ неминуче позначилося і на обсягах урожаю. Якщо у перші роки великої війни частина господарств ще намагалася працювати на доступних територіях, то з кожним роком загальний валовий збір основних культур зменшувався. Найпомітніше це видно на прикладі зернових.

У 2024 році господарства всіх категорій зібрали 3,53 млн центнерів зернових та зернобобових культур. Уже наступного року цей показник скоротився до 2,07 млн центнерів, або майже на 41,4%.

Схожа ситуація і з іншими культурами.

Культура	Валовий збір 2024, тис. ц	Валовий збір 2025, тис. ц	Зміна
Зернові та зернобобові	3532,1	2068,6	-41,4%
Пшениця	2392,0	991,9	-58,5%
Ячмінь	680,3	825,9	+21,4%
Кукурудза	380,0	205,3	-46,0%
Соняшник	1711,7	967,9	-43,5%
Картопля	1162,8	937,3	-19,4%
Овочі відкритого ґрунту	958,7	830,9	-13,3%

Найбільше впало виробництво пшениці. Якщо у 2024 році аграрії зібрали майже 2,4 млн центнерів, то вже через рік — менше 1 млн центнерів. Водночас є й виняток. Попри скорочення площ, ячменю у 2025 році зібрали навіть більше, ніж роком раніше. Це стало можливим завдяки суттєвому зростанню врожайності.

Чому врожайність окремих культур зростає, хоча полів стає менше

На перший погляд статистика може здатися суперечливою. З одного боку, Донеччина продовжує втрачати посівні площі. З іншого, окремі культури демонструють навіть кращу врожайність, ніж роком раніше. Наприклад, середня врожайність зернових та зернобобових у 2025 році становила 23,6 центнера з гектара, тоді як у 2024 році — 22,1 центнера.

Ще більш показовою є ситуація з окремими культурами.

Культура	Урожайність 2024 (ц/га)	Урожайність 2025 (ц/га)
Пшениця	24,9	27,3
Ячмінь	18,5	26,8
Кукурудза	19,6	12,8
Соняшник	16,6	14,3
Картопля	109,9	106,2
Овочі	161,1	160,8

Найбільший приріст продемонстрував саме ячмінь. Його врожайність за рік зросла майже на 45% — із 18,5 до 26,8 центнера з гектара. Водночас урожайність кукурудзи, навпаки, різко впала, майже на третину. Такі зміни не означають, що аграрний сектор області відновлюється. Однією з причин може бути те, що статистика після 2022 року охоплює лише території, де ведеться сільське господарство. Водночас самі статистичні дані не дають змоги визначити причини зміни врожайності. Саме тому середня врожайність окремих культур може навіть зростати, хоча загальна площа посівів і валовий збір продовжують скорочуватися.

Не лише зерно: скорочуються овочі, картопля та сади

Війна зачепила не тільки великі агропідприємства. Меншими стали й площі під культурами, які традиційно вирощували господарства населення. За чотири роки площі під картоплею скоротилися із 35,3 тис. гектарів до 8,8 тис. гектарів. Це майже 75% втрат.

Посіви овочів відкритого ґрунту за цей самий період зменшилися з 16,1 до 5,1 тис. гектарів, або майже на 68%. Не оминули зміни й багаторічні насадження. Площі плодових та ягідних культур скоротилися з 7,5 до 1,9 тис. гектарів, тобто приблизно на 75%. Це свідчить, що війна змінила не лише структуру промислового землеробства, а й значною мірою вплинула на дрібне сільське господарство, яке забезпечувало продукцією місцеві громади.

Як війна змінила аграрну карту Донеччини: головні цифри

За чотири роки повномасштабної війни аграрний сектор Донеччини зазнав кардинальних змін. Якщо у 2021 році область залишалася одним із важливих сільськогосподарських регіонів сходу України, то у 2025 році значна частина земель уже не обробляється через окупацію та бойові дії.

Найбільше скоротилися площі під зерновими культурами. Загалом вони зменшилися із 597,1 тис. гектарів до 106 тис. гектарів, тобто майже на 82%. Площі під пшеницею скоротилися майже на 87%, під соняшником — приблизно на 77%, під картоплею — на 75%, під овочами відкритого ґрунту — майже на 68%.

Не менш показовою є динаміка виробництва. Упродовж лише одного року — між 2024 та 2025 роками, валовий збір зернових і зернобобових культур скоротився більш ніж на 1,4 млн центнерів, а виробництво соняшнику, це майже на 744 тис. центнерів.

Як змінився агросектор Донеччини за роки великої війни

Показник	2021	2025	Зміна
Зернові та зернобобові	597,1 тис. га	106,0 тис. га	–82,2%
Пшениця	381,7 тис. га	49,9 тис. га	–86,9%
Соняшник	358,4 тис. га	81,4 тис. га	–77,3%
Картопля	35,3 тис. га	8,8 тис. га	–75,1%
Овочі відкритого ґрунту	16,1 тис. га	5,1 тис. га	–68,3%
Плодові та ягідні культури	7,5 тис. га	1,9 тис. га	–74,7%

Статистика також демонструє, що навіть за умов війни сільське господарство на Донеччині не зникло повністю. У регіоні й надалі засівають зернові культури, соняшник, картоплю та овочі. Для окремих культур у 2025 році навіть зафіксовано підвищення врожайності порівняно з попереднім роком. Однак це не свідчить про відновлення аграрного сектору. Швидше, йдеться про концентрацію виробництва на відносно безпечних та більш продуктивних землях, тоді як значна частина орних площ залишається недоступною через окупацію, мінування або близькість до лінії фронту.

Фактично за роки повномасштабної війни Донеччина перейшла від масштабного сільськогосподарського виробництва до роботи на тих територіях, де це ще дозволяє безпекова ситуація. І хоча окремі господарства продовжують працювати, статистика показує: область втратила більшу частину свого аграрного потенціалу. Так, станом на 2025 рік область засіває лише близько шостої частини тих площ, які оброблялися до повномасштабної війни. Це означає не лише скорочення виробництва продовольства, а й втрату одного з ключових секторів економіки регіону.

*Важливо: починаючи з 2022 року Держстат оприлюднює показники без урахування тимчасово окупованих територій та частини територій, де ведуться або велися бойові дії. Через це пряме порівняння з 2021 роком демонструє не лише наслідки війни для аграрного сектору, а й зміну території, з якої збирається статистика.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

До теми:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!