Діти, які вимушено евакуювалися з Донеччини, можуть займатися спортом у релокованих спортивних закладах. Приймають дітей і у спортивні секції Бахмутської КДЮСШ №1.

Як і в яких містах працюють секції ДЮСШ, редакції розповів тренер-викладач КДЮСШ №1 Анатолій Баранов.

Секції в Бахмутській ДЮСШ

Бахмутська КДЮСШ №1 наразі не має єдиної тренувальної бази для всіх секцій. Різні секції працюють у різних містах.

“Працюємо по всій країні. Тренери нашої школи зараз тренують дітей у Дніпрі, Одесі, Києві, Вінниці. Заняття проходять дистанційно та у змішаному режимі. Частина тренерів працюють зі своїми учнями на тренувальних базах, які вдалося знайти в регіонах, куди вони переїхали, а інша частина — дистанційно по відеозв’язку”, — розповідає Анатолій Баранов.

Анатолій Баранов продовжує тренувати дітей у секції паверліфтингу. Наразі заняття проходять у Вінниці, на базі місцевої ДЮСШ №5. Займатися в секції бахмутського тренера можуть переселенці з Бахмута або інших населених пунктів Донеччини.

“У Вінниці є хаб Бахмутського району. Переселенці, які приходили туди за допомогою, дізналися про заняття в нашій школі. Так я набрав собі групу дітей з Бахмута, Бахмутського району, Волновахи, Сіверська, Соледара. Це новачки, вони лише опановують паверліфтинг. Набір у секцію триває і досі, приєднатися до тренувань можуть всі охочі переселенці з Донеччини, які проживають у Вінниці. У заняттях я не відмовляю нікому. Хоч наша школа і з Бахмута, звертатися можуть люди, які виїхали з різних міст області”, — каже тренер-викладач Анатолій Баранов.

За словами Анатолія Баранова, тренувальні бази і зали для занять учнів КДЮСШ №1 шукають власними силами.

“Я треную дітей в одній з місцевих ДЮСШ. Умови тут трохи відрізняються від тих, які були в Бахмуті, але є хоч щось. Я звик працювати в більших залах, але вже що є. У Києві, наприклад, нашим сумоїстам дають Палац спорту, але години виділяють за залишковим принципом. Також у Києві заняття проходять на спортивній базі школи №216 в Оболонському районі. У Дніпрі тренер з тенісу також знайшов базу для занять, йому надали й необхідне обладнання. В Одесі група, яку набрали, працює на стадіоні, зараз починають домовлятися щодо занять у залах під час холодного періоду. Скоріше за все, це в них вийде”, — розповів Анатолій Баранов.

Контакти секцій Бахмутської КДЮСШ №1

Переселенці з Бахмута й інших населених пунктів можуть звернутися до тренерів за контактами:

• паверліфтинг для спортсменів віком 10-21 років (м. Вінниця, ДЮСШ №5) — тренер Анатолій Анатолійович Баранов, +380 (095) 357 4107;
• паверліфтинг для спортсменів віком 12-23 рокки (м. Полтава, спортзал “Класичний) — тренерка Оксана Романівна Петренко;
• кульова стрільба для спортсменів віком 10-21 років (м. Дніпро, стрілецька база СДЮСШОР) — тренерка Наталія Василівна Біличенко, +380 (50) 760 3810;
• сумо для дітей віком 8-16 років (село Обухівка Дніпропетроської області) — тренер Костянтин Григорович Статівкін, +380 (99) 334 1825;
• дзюдо для дітей віком 6-18 років (село Обухівка Дніпропетроської області, ЗОШ №117) — тренер Леонід Іванович Статівкін, +380 (50) 980 6970;
• настільний теніс для дітей віком 8-18 років (м. Новомосковськ, ДЮСШ) — тренер Віталій Анатолійович Кібка, +380 (050) 884 3387;
• сумо для спорсменів віом 12-23 років (м. Київ, клуб “Блек Мамба”) —тренер Олег Борисович Рева, +380 (66) 730 2056;
• сумо для дітей віком 8-16 років (м. Київ, клуб “Багіра”) — тренерка Ольга Миколаївна Митник, +380 (95) 348 5796;
• легка атлетика для дітей віком 10-16 років (м. Одеса, стадіон “Динамо”) — тренер Ігор Володимирович Скирда, +380 (50) 178 6626;
• кікбоксинг WAKO для спортсменів віком 8-23 роки (м. Миргород, ДЮСШ “Гелікон”) — тренер Леонід Іванович Казаріз, +380 (66 903 8290).

Читайте також:

• 10 років виношувала мрію стати чемпіонкою: юна спортсменка з Бахмута стала призеркою Чемпіонату України з пляжної боротьби
• Спортсменка з Бахмута привезла “срібло” з чемпіонату Європи
• Олімпіада-2024: які результати показали спортсмени з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Робота на ворога на Донеччині

За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.

Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.

Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.

Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.

Затримання та позиція обвинуваченої

Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.

Читайте також:

Підпалив військове авто і передавав дані про ЗСУ: мешканця Краматорська підозрюють у державній зраді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!