Діти, які вимушено евакуювалися з Донеччини, можуть займатися спортом у релокованих спортивних закладах. Приймають дітей і у спортивні секції Бахмутської КДЮСШ №1.

Як і в яких містах працюють секції ДЮСШ, редакції розповів тренер-викладач КДЮСШ №1 Анатолій Баранов.

Секції в Бахмутській ДЮСШ

Бахмутська КДЮСШ №1 наразі не має єдиної тренувальної бази для всіх секцій. Різні секції працюють у різних містах.

“Працюємо по всій країні. Тренери нашої школи зараз тренують дітей у Дніпрі, Одесі, Києві, Вінниці. Заняття проходять дистанційно та у змішаному режимі. Частина тренерів працюють зі своїми учнями на тренувальних базах, які вдалося знайти в регіонах, куди вони переїхали, а інша частина — дистанційно по відеозв’язку”, — розповідає Анатолій Баранов.

Анатолій Баранов продовжує тренувати дітей у секції паверліфтингу. Наразі заняття проходять у Вінниці, на базі місцевої ДЮСШ №5. Займатися в секції бахмутського тренера можуть переселенці з Бахмута або інших населених пунктів Донеччини.

“У Вінниці є хаб Бахмутського району. Переселенці, які приходили туди за допомогою, дізналися про заняття в нашій школі. Так я набрав собі групу дітей з Бахмута, Бахмутського району, Волновахи, Сіверська, Соледара. Це новачки, вони лише опановують паверліфтинг. Набір у секцію триває і досі, приєднатися до тренувань можуть всі охочі переселенці з Донеччини, які проживають у Вінниці. У заняттях я не відмовляю нікому. Хоч наша школа і з Бахмута, звертатися можуть люди, які виїхали з різних міст області”, — каже тренер-викладач Анатолій Баранов.

За словами Анатолія Баранова, тренувальні бази і зали для занять учнів КДЮСШ №1 шукають власними силами.

“Я треную дітей в одній з місцевих ДЮСШ. Умови тут трохи відрізняються від тих, які були в Бахмуті, але є хоч щось. Я звик працювати в більших залах, але вже що є. У Києві, наприклад, нашим сумоїстам дають Палац спорту, але години виділяють за залишковим принципом. Також у Києві заняття проходять на спортивній базі школи №216 в Оболонському районі. У Дніпрі тренер з тенісу також знайшов базу для занять, йому надали й необхідне обладнання. В Одесі група, яку набрали, працює на стадіоні, зараз починають домовлятися щодо занять у залах під час холодного періоду. Скоріше за все, це в них вийде”, — розповів Анатолій Баранов.

Контакти секцій Бахмутської КДЮСШ №1

Переселенці з Бахмута й інших населених пунктів можуть звернутися до тренерів за контактами:

• паверліфтинг для спортсменів віком 10-21 років (м. Вінниця, ДЮСШ №5) — тренер Анатолій Анатолійович Баранов, +380 (095) 357 4107;
• паверліфтинг для спортсменів віком 12-23 рокки (м. Полтава, спортзал “Класичний) — тренерка Оксана Романівна Петренко;
• кульова стрільба для спортсменів віком 10-21 років (м. Дніпро, стрілецька база СДЮСШОР) — тренерка Наталія Василівна Біличенко, +380 (50) 760 3810;
• сумо для дітей віком 8-16 років (село Обухівка Дніпропетроської області) — тренер Костянтин Григорович Статівкін, +380 (99) 334 1825;
• дзюдо для дітей віком 6-18 років (село Обухівка Дніпропетроської області, ЗОШ №117) — тренер Леонід Іванович Статівкін, +380 (50) 980 6970;
• настільний теніс для дітей віком 8-18 років (м. Новомосковськ, ДЮСШ) — тренер Віталій Анатолійович Кібка, +380 (050) 884 3387;
• сумо для спорсменів віом 12-23 років (м. Київ, клуб “Блек Мамба”) —тренер Олег Борисович Рева, +380 (66) 730 2056;
• сумо для дітей віком 8-16 років (м. Київ, клуб “Багіра”) — тренерка Ольга Миколаївна Митник, +380 (95) 348 5796;
• легка атлетика для дітей віком 10-16 років (м. Одеса, стадіон “Динамо”) — тренер Ігор Володимирович Скирда, +380 (50) 178 6626;
• кікбоксинг WAKO для спортсменів віком 8-23 роки (м. Миргород, ДЮСШ “Гелікон”) — тренер Леонід Іванович Казаріз, +380 (66 903 8290).

Читайте також:

• 10 років виношувала мрію стати чемпіонкою: юна спортсменка з Бахмута стала призеркою Чемпіонату України з пляжної боротьби
• Спортсменка з Бахмута привезла “срібло” з чемпіонату Європи
• Олімпіада-2024: які результати показали спортсмени з Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У жовтні 2026 року новий етап програми “Ветеранський спорт” не стартуватиме. Ветерани та ветеранки не зможуть подати нові заявки через Дію та отримати 1 500 грн у межах жовтневого етапу.

У Мінветеранів пояснили це вичерпанням передбачених на програму коштів.

Чому у жовтні не буде виплат за програмою “Ветеранський спорт”

У жовтні 2026 року Міністерство у справах ветеранів не відкриватиме новий етап подання заявок на участь у програмі “Ветеранський спорт”. Відповідно, виплати у розмірі 1 500 грн у межах цього етапу також не проводитимуть.

Причиною, за інформацією Міністерства, став значно більший попит на програму, ніж передбачали під час планування бюджету. Спочатку на “Ветеранський спорт” у 2026 році передбачили 600 мільйонів гривень. Розрахунок робили на близько 100 тисяч отримувачів щокварталу, приблизно 300 тисяч заявок протягом трьох кварталів.

Фактично за цей період програмою скористалися понад 800 тисяч разів.

Через більший попит протягом року на програму додатково спрямовували кошти. Загалом у 2026 році на виплати за “Ветеранським спортом” спрямували понад 1,2 мільярда гривень, більш ніж удвічі більше від суми, яку передбачали спочатку. У Мінветеранів зазначають, що наразі весь доступний фінансовий ресурс програми вичерпаний. Для проведення ще одного етапу необхідно було б додаткове фінансування з державного бюджету.

“У жовтні новий етап подання заявок у Дії не відкриватиметься, а виплати в розмірі 1 500 грн у межах цього етапу не проводитимуться”, — повідомили у Мінветеранів.

Що буде з програмою “Ветеранський спорт” у 2027 році

Повністю відмовлятися від програми у Міністерстві наразі не планують. Мінветеранів працює над можливістю її продовження у 2027 році. Зокрема, відомство хоче перевести “Ветеранський спорт” з експериментального формату на постійну основу. Остаточний формат програми та обсяг її фінансування залежатимуть від можливостей державного бюджету.

У проєкті Державного бюджету на 2027 рік на ветеранську політику загалом передбачено 20,5 мільярда гривень. Це на 3 мільярди гривень більше, ніж у 2026 році.

Водночас саме ця сума стосується ветеранської політики загалом, а не окремо програми “Ветеранський спорт”. Точний обсяг коштів на програму у 2027 році у повідомленні Мінветеранів не назвали.

До теми:

Ветерани можуть отримати до 1 мільйона гривень на бізнес: хто має право на гранти

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вона хотіла долучитися до війська ще на початку повномасштабного вторгнення, у 2022. Тоді дівчині було 19 років. Разом із подругою вони прийшли до військкомату в Бахмуті, але отримали відмову, бо надто молодих дівчат не хотіли брати на службу. Мине кілька років і вона все ж домоглася свого, вступила у військо, отримала позивний “Нефера” і зараз несе службу на посаді бойової медикині.

Про Бахмут, який став для неї домом, евакуацію, рішення повернутися з-за кордону та ставлення до жінок у війську Ілона розповіла редакції Бахмут IN.UA.

“Мені просто подобалося там жити”: яким Ілона пам’ятає Бахмут

Ілона не народилася в Бахмуті, але він для неї став домом. До цього міста її родина переїхала у 2017 році, коли дівчина вступила на навчання. Бахмут став для неї близьким. Хоча переїзд у підлітковому віці був доволі різким, але, згадує “Нефера”, вона швидко знайшла у новому місті й друзів.

“Насправді мені дуже там подобалося. У мене, попри те, що я переїхала туди доволі різко, з’явилося багато друзів. Мені просто подобалося там жити, там усе було чудово. Я думаю, якби не було повномасштабної війни, я б, певно, нікуди звідти не поїхала”, — каже “Нефера”.

Особливо їй запам’ятала Верхній та Нижній парки, це було одне з улюблених місць. У дні міських свят там проводили ярмарки, куди вона приходила разом із друзями. Сам Бахмут, говорить дівчина, постійно змінювався.

“Місто розвивалося, там завжди було щось нове, нічого стояло на місці. Воно буквально зростало на очах”, — пригадує дівчина.

Повномасштабне вторгнення Ілона зустріла в Бахмуті

24 лютого 2022 року дівчина була в Бахмуті. Перший час, пригадує вона, у місті було відносно спокійно. Але до Бахмута поступово приїжджали люди з населених пунктів, де вже тривали активні бойові дії. Згодом ситуація почала змінюватися. Особливо відчутним це стало після травня.

“Звісно, ти розумієш, що це страшно, бо все-таки чуєш вибухи, розумієш, що воно поруч. А от після травня це було вже жахливо”.

У травні 2022 року героїня згадує, що неподалік від свого будинку отримала осколкове поранення. Попри це, одразу виїжджати з міста вона не захотіла:

“Я не хотіла виїжджати, тому що сподівалася, що, можливо, все зміниться на краще. Можливо, війна до нас не дійде”.

Дівчина залишалася в Бахмуті до кінця літа. Евакуювалася у останніх днях серпня. Переконували виїхати її рідні та друзі, зокрема ті, хто перебував за кордоном. У певний момент, каже дівчина, вона усвідомила, що залишаючись, ризикує потрапити під ще сильніші обстріли або опинитися в окупації. Наприкінці серпня вона виїхала з Бахмута автомобілем знайомих у напрямку Краматорська. Вже звідти евакуюватися допомогли волонтери.

Більшість пам’ятних речей забрати не вдалося. Дитячі фотографії, іграшки та інші особисті речі залишалися у квартирі батьків.

“Всі фото, якісь дитячі іграшки. На жаль, воно просто все згоріло”, — каже дівчина у розмові.

Наша героїня проживала у районі вулиці Ювілейної, неподалік від кінотеатру. Житловий масив там практично знищений.

“Я хотіла додому, а повернутися було просто нікуди”

Після Краматорська дівчина вирішила їхати далі. Спочатку вона ще думала залишитися в Україні ближче до Бахмута. Проте рідні переконували не ризикувати, адже безпекова ситуація могла швидко змінитися й у Краматорську. За кілька днів дівчина виїхала до Чехії, де на той момент були знайомі її родини. Можливості розпочати нове життя там були, пригадує героїня у розмові: можна було вивчати мову, шукати роботу. Проте адаптуватися морально їй було складно.

“Мені було там важко, бо я розуміла, що хочу додому, а повернутися було просто нікуди. А жити серед чужих людей за кордоном було також дуже важко морально”, — пояснює вона.

Тоді бажання повернутися в Україну та долучитися до війська нікуди не зникало. Насправді вперше вона намагалася долучитися до Сил оборони ще тоді, коли жила в Бахмуті разом з товаришкою. Їй було 19 років, її подрузі, 18. Разом вони прийшли до військкомату та попросили взяти їх на службу:

“Ми дуже просили, щоб нас ще тоді взяли у військо. Нам сказали ні, тому що ми були дуже молоді, ми були жінками, і це було для них дуже критично”.

Пізніше дівчина знову приїхала в Україну з наміром долучитися до війська. Однак, за її словами, на той момент їй фактично пропонували медичний напрям. Парадокс був у тому, що без медичної освіти вона не могла потрапити на відповідну посаду. Тоді дівчина знову повернулася за кордон. До України приїжджала на кілька місяців, займалася волонтерством і допомагала зі зборами. Ситуацію змінили соцмережі. Героїня почала бачити історії інших молодих жінок, які долучалися до війська — зокрема як операторки дронів та медикині. Тоді вона вирішила спробувати ще раз.

“Я просто купила квиток, зв’язалася з бригадою, в яку хотіла йти. Мені сказали, що так, це можливо, але ми маємо з тобою поговорити вже вживу”.

Так, донеччанка повернулася в Україну, зустрілася з представниками підрозділу, а приблизно за місяць підписала контракт.

Від FPV-пілотки до бойової медикині

Спочатку у війську “Нефера” стала FPV-пілоткою. Назву своєї бригади та місце служби вона просить не публікувати з міркувань безпеки. Служить дівчина у ЗСУ СБС. Згодом її робота змінилася. Нині вона, бойова медикиня.

Медичної освіти дівчина не має, але зараз це не заважає працювати. Адже дівчина за направленням командування проходила додаткове спеціалізоване навчання. Вона зізнається: на початку служби їй бракувало досвіду та розуміння того, наскільки непередбачуваною є військова робота.

“Я думала, що це все легко буде. Мені просто не вистачало досвіду, розуміння чогось. Тому що це війна, і тут не буде все так, як я планую. Тут завжди все може змінитися”, — розмірковує “Нефера”.

Одним із неочікуваних для військовослужбовиці викликів стало ставлення до жінок у війську. Дівчина говорить, що частково розуміє, звідки виникає така реакція. Для багатьох чоловіків присутність жінок безпосередньо у військових професіях досі є незвичною.

“Можливо, вони просто не розуміють, чому ми сюди прийшли і з якою ціллю. Можливо, вони хвилюються, бо вважають, що якщо жінка, то вона може бути слабшою. Хоча, як показує практика, це не зовсім так”, — каже військова.

За її словами, найбільше ставлення змінюється тоді, коли люди бачать результати роботи:

“Якщо ти показуєш себе як достойна людина, яка може виконувати ту чи іншу роботу, то ставлення до тебе завжди зміниться у кращу сторону”.

“Нефера” переконана, що військовим варто звикати до того, що жінок у Силах оборони ставатиме більше. Вона додає, що багато дівчат хочуть воювати, і багато ще прийдуть у військо. Тому треба до цього ставитися більш спокійно і ставитися до них як до рівних. Ми запитали героїню і про те, що допомагає їй триматися у складні часи. Як поділилася “Нефера”, коли їй стає морально складно, однією з головних опор для неї, стає коханий. Він також військовослужбовець і має більше досвіду служби. Вони обговорюють складні ситуації, а його поради, говорить дівчина, завжди допомагають їй.

Напередодні Дня захисників і захисниць “Нефера” не говорить про власну службу як про щось виняткове. Натомість згадує інших військових, які, на її думку, зробили значно більше.

“Мені б дуже хотілося, щоб у всіх захисників, які наразі воюють і захищають нашу країну, нашу націю, все було добре. Щоб вони берегли своє здоров’я. І щоб скоріше це все закінчилося, і ми всі були вдома”.

До теми:

“Я зустріла повномасштабну війну на роботі”: історія бахмутянки Світлани Стор’євої, яка 8 років працювала в ДСНС

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!