У 2024 році просування росіян на окремих ділянках значно пришвидшилось. Карта бойових дій Донецької області все більше вкривалась маркуванням — окуповано. Так аналітичний ресурс Deep State маркує захоплені росіянами території. За 2024 рік 105 сіл/селищ та 6 великих міст помаркували на карті Донеччини червоним.

Редакція проаналізувала, скільки міст та сіл перейшли під російський контроль в 2024 році.

Січень

Перша половина січня 2024 року пройшла, в порівнянні з іншими місяцями, менш активно. Змін на фронті не фіксували. Вже 18 січня з’явилася інформація про фактичну окупацію села Веселе, на Бахмутському напрямку. Але її не підтверджували остаточно.

З 19 по 21 січня починаються активні просування росіян в Авдіївці, окупанти захопили територію ресторанного комплексу “Царська охота”. Російські війська займали позиції в приватному секторі.

Січень  — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Лютий

На початку лютого росіяни починають формувати котел у Авдіївці. Просуваються також східніше Часового Яру. В середині лютого до Авдіївки перекидають 3 ОШБр для стримування ворога, місто обороняється. 16 лютого росіяни виклали знімок з російським прапором з району Авдіївської залізничної лікарні та міського парку. 17 лютого Олександр Сирський, Головнокомандувач ЗСУ повідомив, що Сили Оборони залишили Авдіївку. 

Бої за Авдіївку тривали практично з перших місяців вторгнення. Місто оборонялось майже два роки. В 2024 році росіяни захопили Авдіївський коксохімічний завод. Згодом стало відомо, що росіяни розстрілювали українських полонених на Зеніті. 22 лютого росіяни окупували н.п. Побєда. 24 лютого окупували село Ласточкине. 26 лютого підтвердили окупацію одразу двох сіл Степового та Сєверного.

Лютий — 1 місто окуповано, 4 села окуповано.

Березень

На початку березня важка ситуація біля села Іванівського, Бахмутського району. Росіяни почали заявляти про його окупацію, але це не відповідало дійсності. Тривають бої біля Тоненького та Орлівки. 

Березень — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Квітень

3 квітня росіяни окупували село Водяне. Тим часом російська піхота вже починає заходити до крайніх осель Часів Яру. 9 квітня росіяни захопили західні околиці Первомайського. 10 квітня підтвердили повну окупацію села. 13 квітня росіяни захопили Богданівку. Почалось стрімке просування в Очеретиному. 26 квітня росіяни окупували одразу два села: Соловйове та Семенівку. 27 квітня під контроль рф перейшло село Бердичі.

Квітень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Травень

1 травня підтвердили окупацію двох сіл Керамік та Новокалинове. 4 травня окупували село Архангельське, на наступний день підтвердили й контроль рф над Котлярівкою, таким чином на початку травня росіяни вийшли на адміністративні межі селища Очеретине. 

В середині травня росіяни активізувались на Харківському напрямку, це було помітно за кількістю атак та захоплених населених пунктів там. 26 травня окупували село Уманське. Наступного дня підтвердили окупацію села Нейталове. 

Травень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Червень

6 червня росіяни окупували Іванівку. 10 червня під контроль рф перейшло село Іванівське, 14 червня — Новопокровське, 21 червня — Шуми. 23 червня повідомили про неповну окупацію Новоолександрівки.

Червень — 0 міст окуповано, 4 сіл/селищ окуповані.

Липень

4 липня ворог окупував села Сокіл та Восход, 11 липня армія рф окупувала Євгенівку. 14 липня повідомили про захоплення село Урожайне, 20 липня про село Роздолівка, 21 липня про село Прогрес, 27 липня про село Вовче.

Липень — 0 міст окуповано, 7 сіл/селищ окуповано.

Серпень

1 серпня підтвердили окупацію села Тимофіївка, увечері з’явилися дані про захоплення села Веселе, що східніше Гродівки. 7 серпня росіяни окупували Сергіївку. 13 серпня стало відомо одразу про три захоплених населених пункти: Лисичне, Іванівку та Свиридонівку. Наступного дня Желанне та Орлівка — теж перейшли під контроль рф. 17 серпня окупована Миколаївка. 20 серпня підтвердили окупацію трьох сіл: Межове, Скучне та Журавка.

22 серпня ще три села перейшли під контроль рф, йдеться про Комишівку, Завітне та Новожеланне. 26 серпня село Птиче теж опинилося  під контролем рф. 28 серпня ще два села на Донеччині захопили російські війська, це Мемрик та Калинове. 31 серпня окупували село Карлівку. У серпні значно зросла активність російських штурмів та просувань. Росіяни кинули сили на захоплення Донеччини.

Серпень — 0 міст окуповано, 19 сіл/селищ окуповано.

Вересень

1 вересня росіяни захопили Парасковіївку, 2 вересня Долинівку, 3 вересня Пречистівку, а 7 вересня село Невельське. 9 вересня під контроль росіян перейшло село Водяне, 12 вересня — село Лісівка. 14 повідомили про Галицинівку. 24 вересня окупували місто Українськ, а 29 — Маринівку. Останні дні вересня армія рф почала заходити у Вугледар.

Вересень — 1 місто окуповано, 8 сіл окуповано.

Жовтень

2 жовтня підтвердили окупацію міста Вугледар. 7 жовтня росіяни повністю окупували місто Красногорівку. 8 жовтня рф захопила село Желанне Перше. 10 жовтня одразу три населені пункти перейшли під контроль росіян, йдеться про Миколаївку, Красний Яр, Крутий Яр. 16 жовтня захопили село Острівське. 21 жовтня село Желанне Друге перейшло під контроль росіян. 23 жовтня село Новосадове, яке знаходиться на кордоні Донецької та Луганської області — окупували.

28 жовтня росіяни захопили місто Гірник. 30 жовтня під окупацією опинилося два села Богоявленка та Новоукраїнка. 30 жовтня підтвердили окупацію міста Селидове. В цей же день під контроль рф перейшли два села: Вишневе та Зоряне. Ворогу вдалось за жовтень захопити остаточно території 3 великих міст Донеччини.

Жовтень —  4 міста окуповано, 11 сіл/селищ окуповано.

Листопад

2 листопада росіяни окупували Ясну Поляну. 3 листопада ворог окупував Курахівку та Шахтарське. 5 листопада ворог окупував Степанівку, а 8 — Новоолексіївку.

Далі кілька днів підряд росіяни захоплюють села одне за одним: 14 — Іллінівку, 15 — Рівнопіль, 16 — Максимівку, 17 — Григорівку. 20 листопада під контроль рф перейшов населений пункт Нова Іллінівка, 22 листопада село Дальнє. Також окупували н.п. Катеринівку та Юріївку. 27 ворог окупував села Новоселидівку та Петрівку. 30 листопада росіяни захопили села Жовте, Пустинку та Роздольне.

Листопад — 0 міст окуповано, 18 сіл/селищ окуповано.

Грудень

1 грудня росіяни окупували село Берестки, 5 грудня — село Благодатне. 6 грудня під окупацію перейшли Новопустинка, Старі Терни, Іллінка та Новодмитрівка. 12 грудня ворог захопив селище Зоря.

14 грудня армія рф окупувала одразу 4 населені пункти: Веселий Гай, Єлізаветівку, Романівку, Новотроїцьке, Пушкіне. З середини грудня росіяни день за днем захоплювали село, так 17 грудня під контролем рф опиналось село Ганнівка, 18 грудня — Сонцівка, 19 грудня – Трудове, 20 грудня — Костянтинопольське. 24 грудня стало відомо про окупацію 3 сіл, це Макарівка, Сухі Яли, Зеленівка. 25 грудня ще два села, це Новооленівка та Сторожеве. 26 грудня під контроль рф перейшло село Українка.

Грудень — 0 міст окуповано, 22 сіл/селищ окуповано.

Загалом за 2024 рік, російська армія окупувала 105 сіл селищ та 6 міст. 

Найінтенсивніші бої ворога фіксували у серпні, листопаді та грудні, коли окупанти захопили найбільше територій. Січень та березень стали єдиними місяцями, коли росіяни не окупували жодного села чи міста.

Сили Оборони утримували кожну позицію попри переважаючу кількість противника та брак зброї. Про втрати українських військових на Донеччині – невідомо. Кожне село, селище та місто утримували та боронили від ворога українські військовослужбовці, даючи цивільним час на евакуацію.

Читайте також:

• Кримський фанат донецького “Шахтаря”: редакція ідентифікувала, хто позував на фоні зруйнованого Бахмута в грудні
• Автівки, ремонт доріг та медицина: найбільші закупівлі Бахмута і району в 2024 році
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!