У 2024 році просування росіян на окремих ділянках значно пришвидшилось. Карта бойових дій Донецької області все більше вкривалась маркуванням — окуповано. Так аналітичний ресурс Deep State маркує захоплені росіянами території. За 2024 рік 105 сіл/селищ та 6 великих міст помаркували на карті Донеччини червоним.

Редакція проаналізувала, скільки міст та сіл перейшли під російський контроль в 2024 році.

Січень

Перша половина січня 2024 року пройшла, в порівнянні з іншими місяцями, менш активно. Змін на фронті не фіксували. Вже 18 січня з’явилася інформація про фактичну окупацію села Веселе, на Бахмутському напрямку. Але її не підтверджували остаточно.

З 19 по 21 січня починаються активні просування росіян в Авдіївці, окупанти захопили територію ресторанного комплексу “Царська охота”. Російські війська займали позиції в приватному секторі.

Січень  — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Лютий

На початку лютого росіяни починають формувати котел у Авдіївці. Просуваються також східніше Часового Яру. В середині лютого до Авдіївки перекидають 3 ОШБр для стримування ворога, місто обороняється. 16 лютого росіяни виклали знімок з російським прапором з району Авдіївської залізничної лікарні та міського парку. 17 лютого Олександр Сирський, Головнокомандувач ЗСУ повідомив, що Сили Оборони залишили Авдіївку. 

Бої за Авдіївку тривали практично з перших місяців вторгнення. Місто оборонялось майже два роки. В 2024 році росіяни захопили Авдіївський коксохімічний завод. Згодом стало відомо, що росіяни розстрілювали українських полонених на Зеніті. 22 лютого росіяни окупували н.п. Побєда. 24 лютого окупували село Ласточкине. 26 лютого підтвердили окупацію одразу двох сіл Степового та Сєверного.

Лютий — 1 місто окуповано, 4 села окуповано.

Березень

На початку березня важка ситуація біля села Іванівського, Бахмутського району. Росіяни почали заявляти про його окупацію, але це не відповідало дійсності. Тривають бої біля Тоненького та Орлівки. 

Березень — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Квітень

3 квітня росіяни окупували село Водяне. Тим часом російська піхота вже починає заходити до крайніх осель Часів Яру. 9 квітня росіяни захопили західні околиці Первомайського. 10 квітня підтвердили повну окупацію села. 13 квітня росіяни захопили Богданівку. Почалось стрімке просування в Очеретиному. 26 квітня росіяни окупували одразу два села: Соловйове та Семенівку. 27 квітня під контроль рф перейшло село Бердичі.

Квітень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Травень

1 травня підтвердили окупацію двох сіл Керамік та Новокалинове. 4 травня окупували село Архангельське, на наступний день підтвердили й контроль рф над Котлярівкою, таким чином на початку травня росіяни вийшли на адміністративні межі селища Очеретине. 

В середині травня росіяни активізувались на Харківському напрямку, це було помітно за кількістю атак та захоплених населених пунктів там. 26 травня окупували село Уманське. Наступного дня підтвердили окупацію села Нейталове. 

Травень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Червень

6 червня росіяни окупували Іванівку. 10 червня під контроль рф перейшло село Іванівське, 14 червня — Новопокровське, 21 червня — Шуми. 23 червня повідомили про неповну окупацію Новоолександрівки.

Червень — 0 міст окуповано, 4 сіл/селищ окуповані.

Липень

4 липня ворог окупував села Сокіл та Восход, 11 липня армія рф окупувала Євгенівку. 14 липня повідомили про захоплення село Урожайне, 20 липня про село Роздолівка, 21 липня про село Прогрес, 27 липня про село Вовче.

Липень — 0 міст окуповано, 7 сіл/селищ окуповано.

Серпень

1 серпня підтвердили окупацію села Тимофіївка, увечері з’явилися дані про захоплення села Веселе, що східніше Гродівки. 7 серпня росіяни окупували Сергіївку. 13 серпня стало відомо одразу про три захоплених населених пункти: Лисичне, Іванівку та Свиридонівку. Наступного дня Желанне та Орлівка — теж перейшли під контроль рф. 17 серпня окупована Миколаївка. 20 серпня підтвердили окупацію трьох сіл: Межове, Скучне та Журавка.

22 серпня ще три села перейшли під контроль рф, йдеться про Комишівку, Завітне та Новожеланне. 26 серпня село Птиче теж опинилося  під контролем рф. 28 серпня ще два села на Донеччині захопили російські війська, це Мемрик та Калинове. 31 серпня окупували село Карлівку. У серпні значно зросла активність російських штурмів та просувань. Росіяни кинули сили на захоплення Донеччини.

Серпень — 0 міст окуповано, 19 сіл/селищ окуповано.

Вересень

1 вересня росіяни захопили Парасковіївку, 2 вересня Долинівку, 3 вересня Пречистівку, а 7 вересня село Невельське. 9 вересня під контроль росіян перейшло село Водяне, 12 вересня — село Лісівка. 14 повідомили про Галицинівку. 24 вересня окупували місто Українськ, а 29 — Маринівку. Останні дні вересня армія рф почала заходити у Вугледар.

Вересень — 1 місто окуповано, 8 сіл окуповано.

Жовтень

2 жовтня підтвердили окупацію міста Вугледар. 7 жовтня росіяни повністю окупували місто Красногорівку. 8 жовтня рф захопила село Желанне Перше. 10 жовтня одразу три населені пункти перейшли під контроль росіян, йдеться про Миколаївку, Красний Яр, Крутий Яр. 16 жовтня захопили село Острівське. 21 жовтня село Желанне Друге перейшло під контроль росіян. 23 жовтня село Новосадове, яке знаходиться на кордоні Донецької та Луганської області — окупували.

28 жовтня росіяни захопили місто Гірник. 30 жовтня під окупацією опинилося два села Богоявленка та Новоукраїнка. 30 жовтня підтвердили окупацію міста Селидове. В цей же день під контроль рф перейшли два села: Вишневе та Зоряне. Ворогу вдалось за жовтень захопити остаточно території 3 великих міст Донеччини.

Жовтень —  4 міста окуповано, 11 сіл/селищ окуповано.

Листопад

2 листопада росіяни окупували Ясну Поляну. 3 листопада ворог окупував Курахівку та Шахтарське. 5 листопада ворог окупував Степанівку, а 8 — Новоолексіївку.

Далі кілька днів підряд росіяни захоплюють села одне за одним: 14 — Іллінівку, 15 — Рівнопіль, 16 — Максимівку, 17 — Григорівку. 20 листопада під контроль рф перейшов населений пункт Нова Іллінівка, 22 листопада село Дальнє. Також окупували н.п. Катеринівку та Юріївку. 27 ворог окупував села Новоселидівку та Петрівку. 30 листопада росіяни захопили села Жовте, Пустинку та Роздольне.

Листопад — 0 міст окуповано, 18 сіл/селищ окуповано.

Грудень

1 грудня росіяни окупували село Берестки, 5 грудня — село Благодатне. 6 грудня під окупацію перейшли Новопустинка, Старі Терни, Іллінка та Новодмитрівка. 12 грудня ворог захопив селище Зоря.

14 грудня армія рф окупувала одразу 4 населені пункти: Веселий Гай, Єлізаветівку, Романівку, Новотроїцьке, Пушкіне. З середини грудня росіяни день за днем захоплювали село, так 17 грудня під контролем рф опиналось село Ганнівка, 18 грудня — Сонцівка, 19 грудня – Трудове, 20 грудня — Костянтинопольське. 24 грудня стало відомо про окупацію 3 сіл, це Макарівка, Сухі Яли, Зеленівка. 25 грудня ще два села, це Новооленівка та Сторожеве. 26 грудня під контроль рф перейшло село Українка.

Грудень — 0 міст окуповано, 22 сіл/селищ окуповано.

Загалом за 2024 рік, російська армія окупувала 105 сіл селищ та 6 міст. 

Найінтенсивніші бої ворога фіксували у серпні, листопаді та грудні, коли окупанти захопили найбільше територій. Січень та березень стали єдиними місяцями, коли росіяни не окупували жодного села чи міста.

Сили Оборони утримували кожну позицію попри переважаючу кількість противника та брак зброї. Про втрати українських військових на Донеччині – невідомо. Кожне село, селище та місто утримували та боронили від ворога українські військовослужбовці, даючи цивільним час на евакуацію.

Читайте також:

• Кримський фанат донецького “Шахтаря”: редакція ідентифікувала, хто позував на фоні зруйнованого Бахмута в грудні
• Автівки, ремонт доріг та медицина: найбільші закупівлі Бахмута і району в 2024 році
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Поліцейські спільно з волонтерами провели евакуацію дітей з віддаленого району Дружківки. Загалом з міста евакуювали трьох дітей з батьками. Виходити з міста довелося пішки через ризик атаки дронів.

Про це повідомили у відділі комунікації поліції Донецької області.

Евакуація дітей із Дружківки

У місті Дружківка, яке перебуває в зоні бойових дій, провели надскладну рятувальну операцію. Поліцейські спільно з волонтерами евакуювали дві родини з віддаленого району міста. Серед врятованих були троє дітей. Хоча ще у травні обласна влада заявляла про те, що всі діти з Дружківки евакуйовані. Як діти знову опинилися в місті, не повідомляється.

Частково евакуація проходила пішки. Через обстріли евакуаційна група залишила автомобіль у відносно безпечному місці та добиралася до адреси пішки. Щойно представники “Білих янголів” зайшли до приватного сектору, над ними почали кружляти щонайменше 5 дронів. Один із них влучив у сусідній будинок, а інший взяв курс на евакуаційну групу, тому довелося застосувати антидронову зброю.

Дорогою поліцейські випадково зустріли жінку з сином-підлітком. Через це правоохоронці  розділилися: одна група евакуювала щойно виявлену родину, а інша пішла за основною заявкою. Там на порятунок чекала сім’я з двома дітьми — 11-річною дівчинкою та 6-річним хлопчиком. Люди мешкали без світла, газу, зв’язку та під постійними вибухами.

Зворотний шлях із дорослими та дітьми також долали пішки. Люди несли на собі речі, що сильно обмежувало швидкість, і зростав ризик потрапити під удар дронів. Тому один із броньованих автомобілів ризикнув прорватися ближче до групи, щоб забрати сумки. Розвантаживши людей, поліцейські успішно вивели їх з небезпечної зони та передали волонтерам. Зараз людям шукають житло.

Нагадаємо, що на початок липня в Донецькій області залишаються проживати 7 147 дітей. У п’яти населених пунктах, де оголошено обов’язкову евакуацію в примусовий спосіб, перебувають 270 дітей. Троє з них — у місті Миколаївка, яке входить у зону бойових дій.

Читайте також:

• У Краматорську під час російської атаки поранені двоє дітей: що відомо
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій
• Як наважитися на повторну евакуацію: пояснює психологиня Олена Рижа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарки, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!