У 2024 році просування росіян на окремих ділянках значно пришвидшилось. Карта бойових дій Донецької області все більше вкривалась маркуванням — окуповано. Так аналітичний ресурс Deep State маркує захоплені росіянами території. За 2024 рік 105 сіл/селищ та 6 великих міст помаркували на карті Донеччини червоним.

Редакція проаналізувала, скільки міст та сіл перейшли під російський контроль в 2024 році.

Січень

Перша половина січня 2024 року пройшла, в порівнянні з іншими місяцями, менш активно. Змін на фронті не фіксували. Вже 18 січня з’явилася інформація про фактичну окупацію села Веселе, на Бахмутському напрямку. Але її не підтверджували остаточно.

З 19 по 21 січня починаються активні просування росіян в Авдіївці, окупанти захопили територію ресторанного комплексу “Царська охота”. Російські війська займали позиції в приватному секторі.

Січень  — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Лютий

На початку лютого росіяни починають формувати котел у Авдіївці. Просуваються також східніше Часового Яру. В середині лютого до Авдіївки перекидають 3 ОШБр для стримування ворога, місто обороняється. 16 лютого росіяни виклали знімок з російським прапором з району Авдіївської залізничної лікарні та міського парку. 17 лютого Олександр Сирський, Головнокомандувач ЗСУ повідомив, що Сили Оборони залишили Авдіївку. 

Бої за Авдіївку тривали практично з перших місяців вторгнення. Місто оборонялось майже два роки. В 2024 році росіяни захопили Авдіївський коксохімічний завод. Згодом стало відомо, що росіяни розстрілювали українських полонених на Зеніті. 22 лютого росіяни окупували н.п. Побєда. 24 лютого окупували село Ласточкине. 26 лютого підтвердили окупацію одразу двох сіл Степового та Сєверного.

Лютий — 1 місто окуповано, 4 села окуповано.

Березень

На початку березня важка ситуація біля села Іванівського, Бахмутського району. Росіяни почали заявляти про його окупацію, але це не відповідало дійсності. Тривають бої біля Тоненького та Орлівки. 

Березень — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Квітень

3 квітня росіяни окупували село Водяне. Тим часом російська піхота вже починає заходити до крайніх осель Часів Яру. 9 квітня росіяни захопили західні околиці Первомайського. 10 квітня підтвердили повну окупацію села. 13 квітня росіяни захопили Богданівку. Почалось стрімке просування в Очеретиному. 26 квітня росіяни окупували одразу два села: Соловйове та Семенівку. 27 квітня під контроль рф перейшло село Бердичі.

Квітень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Травень

1 травня підтвердили окупацію двох сіл Керамік та Новокалинове. 4 травня окупували село Архангельське, на наступний день підтвердили й контроль рф над Котлярівкою, таким чином на початку травня росіяни вийшли на адміністративні межі селища Очеретине. 

В середині травня росіяни активізувались на Харківському напрямку, це було помітно за кількістю атак та захоплених населених пунктів там. 26 травня окупували село Уманське. Наступного дня підтвердили окупацію села Нейталове. 

Травень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Червень

6 червня росіяни окупували Іванівку. 10 червня під контроль рф перейшло село Іванівське, 14 червня — Новопокровське, 21 червня — Шуми. 23 червня повідомили про неповну окупацію Новоолександрівки.

Червень — 0 міст окуповано, 4 сіл/селищ окуповані.

Липень

4 липня ворог окупував села Сокіл та Восход, 11 липня армія рф окупувала Євгенівку. 14 липня повідомили про захоплення село Урожайне, 20 липня про село Роздолівка, 21 липня про село Прогрес, 27 липня про село Вовче.

Липень — 0 міст окуповано, 7 сіл/селищ окуповано.

Серпень

1 серпня підтвердили окупацію села Тимофіївка, увечері з’явилися дані про захоплення села Веселе, що східніше Гродівки. 7 серпня росіяни окупували Сергіївку. 13 серпня стало відомо одразу про три захоплених населених пункти: Лисичне, Іванівку та Свиридонівку. Наступного дня Желанне та Орлівка — теж перейшли під контроль рф. 17 серпня окупована Миколаївка. 20 серпня підтвердили окупацію трьох сіл: Межове, Скучне та Журавка.

22 серпня ще три села перейшли під контроль рф, йдеться про Комишівку, Завітне та Новожеланне. 26 серпня село Птиче теж опинилося  під контролем рф. 28 серпня ще два села на Донеччині захопили російські війська, це Мемрик та Калинове. 31 серпня окупували село Карлівку. У серпні значно зросла активність російських штурмів та просувань. Росіяни кинули сили на захоплення Донеччини.

Серпень — 0 міст окуповано, 19 сіл/селищ окуповано.

Вересень

1 вересня росіяни захопили Парасковіївку, 2 вересня Долинівку, 3 вересня Пречистівку, а 7 вересня село Невельське. 9 вересня під контроль росіян перейшло село Водяне, 12 вересня — село Лісівка. 14 повідомили про Галицинівку. 24 вересня окупували місто Українськ, а 29 — Маринівку. Останні дні вересня армія рф почала заходити у Вугледар.

Вересень — 1 місто окуповано, 8 сіл окуповано.

Жовтень

2 жовтня підтвердили окупацію міста Вугледар. 7 жовтня росіяни повністю окупували місто Красногорівку. 8 жовтня рф захопила село Желанне Перше. 10 жовтня одразу три населені пункти перейшли під контроль росіян, йдеться про Миколаївку, Красний Яр, Крутий Яр. 16 жовтня захопили село Острівське. 21 жовтня село Желанне Друге перейшло під контроль росіян. 23 жовтня село Новосадове, яке знаходиться на кордоні Донецької та Луганської області — окупували.

28 жовтня росіяни захопили місто Гірник. 30 жовтня під окупацією опинилося два села Богоявленка та Новоукраїнка. 30 жовтня підтвердили окупацію міста Селидове. В цей же день під контроль рф перейшли два села: Вишневе та Зоряне. Ворогу вдалось за жовтень захопити остаточно території 3 великих міст Донеччини.

Жовтень —  4 міста окуповано, 11 сіл/селищ окуповано.

Листопад

2 листопада росіяни окупували Ясну Поляну. 3 листопада ворог окупував Курахівку та Шахтарське. 5 листопада ворог окупував Степанівку, а 8 — Новоолексіївку.

Далі кілька днів підряд росіяни захоплюють села одне за одним: 14 — Іллінівку, 15 — Рівнопіль, 16 — Максимівку, 17 — Григорівку. 20 листопада під контроль рф перейшов населений пункт Нова Іллінівка, 22 листопада село Дальнє. Також окупували н.п. Катеринівку та Юріївку. 27 ворог окупував села Новоселидівку та Петрівку. 30 листопада росіяни захопили села Жовте, Пустинку та Роздольне.

Листопад — 0 міст окуповано, 18 сіл/селищ окуповано.

Грудень

1 грудня росіяни окупували село Берестки, 5 грудня — село Благодатне. 6 грудня під окупацію перейшли Новопустинка, Старі Терни, Іллінка та Новодмитрівка. 12 грудня ворог захопив селище Зоря.

14 грудня армія рф окупувала одразу 4 населені пункти: Веселий Гай, Єлізаветівку, Романівку, Новотроїцьке, Пушкіне. З середини грудня росіяни день за днем захоплювали село, так 17 грудня під контролем рф опиналось село Ганнівка, 18 грудня — Сонцівка, 19 грудня – Трудове, 20 грудня — Костянтинопольське. 24 грудня стало відомо про окупацію 3 сіл, це Макарівка, Сухі Яли, Зеленівка. 25 грудня ще два села, це Новооленівка та Сторожеве. 26 грудня під контроль рф перейшло село Українка.

Грудень — 0 міст окуповано, 22 сіл/селищ окуповано.

Загалом за 2024 рік, російська армія окупувала 105 сіл селищ та 6 міст. 

Найінтенсивніші бої ворога фіксували у серпні, листопаді та грудні, коли окупанти захопили найбільше територій. Січень та березень стали єдиними місяцями, коли росіяни не окупували жодного села чи міста.

Сили Оборони утримували кожну позицію попри переважаючу кількість противника та брак зброї. Про втрати українських військових на Донеччині – невідомо. Кожне село, селище та місто утримували та боронили від ворога українські військовослужбовці, даючи цивільним час на евакуацію.

Читайте також:

• Кримський фанат донецького “Шахтаря”: редакція ідентифікувала, хто позував на фоні зруйнованого Бахмута в грудні
• Автівки, ремонт доріг та медицина: найбільші закупівлі Бахмута і району в 2024 році
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

23 липня 2023 року, окупаційні російські війська знищили Палац Культури у Часів Ярі. Останнім часом ця будівля використовувалася як міський гуманітарний штаб та місце надання медичної допомоги. Велике історичне значення вона мала й для містян, споруда вже піддавалася руйнуванню в 1943 році від рук нацистів, але її вдалося відновити.

Директор музею, який був розташований в Палаці культури, Валерій Богуненко поділився з редакцією “Бахмут.IN.UA” історією культової споруди в Часів Ярі.

Палац культури Часів Яр

Палац культури ПАТ “Часовоярський вогнетривкий комбінат” був роштащований в центрі Часів Яру. На початку 1930-х років тут було зведено “клуб Новошамотного заводу” в рідкісному стилі конструктивізму авторства видатного архітектора Г. Яновицького “Клуб НШЗ” розпочав роботу в жовтні 1934 року.

У 1943 році будівлю зруйнували гітлерівські окупанти, але її було відновлено на старому фундаменті наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років, а участі ленінградських архітекторів у стилі “сталінського ампіру”. Відновленням будівлі тоді керував директор Часовоярського вогнетривкого заводу Євген Семенович Чупринка. 

У Палаці культури був зал для глядачів, прикрашений ліпленням, горельєфами корифеїв культури, просторі холи, зручні приміщення для занять колективів художньої самодіяльності, лекційний і спортивний зали. 

Загальна площа Палацу Культури становила 4500 квадратних метрів. Багата й історія творчих досягнень колективів Палацу культури. Так, у 1947-49 роках народним театром тут керував відомий режисер і драматург Л.Я. Каменецький.

У 1960-ті роки гурток художньої самодіяльності тут вів Юрій Каверін (Ряст), відомий український поет. У 1960-70-ті роки тут працювали ансамблі: вокально-інструментальний, жіночий фольклорний “Калина” та “Веселка”, хори: дитячий і ветеранів війни, й духовий оркестр. З 1999 року ДК як структурний підрозділ увійшов до складу ПАТ “Часовоярський вогнетривкий комбінат”. 

У липні 2001 року у будівлі Палацу культури комбінату було відкрито Промисловий історико-краєзнавчий музей. Свою працю у створення нового музею вклали відомі художники. Частина експонатів “перейшла у спадок” від Народного музею, частина була зібрана заново небайдужими до своєї історії містянами.

Велика заслуга у створенні сучасного музею в Часів Ярі належить його директору, автору багатьох книг з історії Бахмутського краю Сергію Татаринову. Охоронцем фондів до 2006 р. працював С.В. Федяєв, до 2020 р. В.А. Богуненко. У грудні 2021 р. музей став Комунальним закладом культури.

Музей мав площу понад 420 квадратних метрів, складався з 9 залів: археології, природи та геології, історії ХІХ-початку ХХ століття, 1920-30х років, періоду Другої світової війни, повоєнної, зали відомих земляків, конференц-залу. При музеї функціонувала Виставкова зала, де проходили художні виставки.

На базі музею проводилися обласні та всеукраїнські конференції, семінари, круглі столи та інші заходи. Щорічно екскурсії проводилися для тисяч містян і гостей міста.

Читайте також:

• Музей Часів Яру показав унікальні світлини старого міста
• Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста
• Часів Яр у 15 фото: як містяни відпочивали біля кар’єрів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія Бахмутського краю в роки революції 1917-1921 років має чимало забутих і замовчуваних сторінок. У радянські часи все розмаїття політичного життя в регіоні після повалення царату зводилося до боротьби трудящих під керівництвом партії більшовиків за встановлення радянської влади. Але в сучасній історичній науці події цих років у Бахмуті тлумачаться як складова частина національно-визвольних змагань українського народу.

Події цього періоду детально описує історик та краєзнавець Ігор Корнацький.

Як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

У виданій в 1970-х роках “Історії міст і сіл Української РСР” можна знайти згадки про те, що в Бахмуті в 1917 році діяли місцеві організації українських партій, осередки “Просвіти” та Вільного козацтва, які вели агітацію серед солдатів розташованого тут 25-го запасного полку. Згадується й про заколот проти радянської влади солдат 25-го полку в листопаді та їх роззброєння робітниками Краматорська, Дружківки та інших міст у грудні 1917 року.

До цих уривчастих відомостей чимало додають опубліковані в роки незалежної України архівні документи, які раніше трималися під сімома замками. Ось, наприклад, постанови Українського з’їзду Бахмутського повіту, що відбувся 3 вересня 1917 року. Його учасники висловили протест проти відокремлення Катеринославщини від України й обмеження прав української автономії Тимчасовим урядом у Петербурзі. Вони зголосилися підтримувати Центральну Раду в її боротьбі за повну автономію України.

Український з’їзд Бахмутського повіту постановив про необхідність навчання в школах рідною мовою й висловив побажання виділити у 25-му пішому полку українців у окремий батальйон. Були також обрані два представники від повіту до Центральної Ради: Роман Ільяшенко (голова з’їзду) і В. Павленко.

Перший український прапор на Донеччині

У листопаді 1917 року, коли Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, жовто-сині національні прапори було піднято і над Бахмутською повітовою земською управою (нині будинок коледжу транспортної інфраструктури).

11 листопада того ж року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик. Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори та звернувся до них з такою промовою: “…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад“. Свято закінчилось парадом і мітингом.

Яким бачили майбутнє Донеччини місцеві українці та керівники УНР

Бахмутський край входив до системи адміністративно-територіального поділу УНР, який був намічений у статті голови Центральної Ради Михайла Грушевського під назвою “Новий поділ України”. Передбачалося створення 30 земель, кожна з населенням близько мільйона осіб. В переліку проєктованих земель знаходиться й Половецька земля (Старобільський, Слов’яносербський і Бахмутський повіти) з центром у Бахмуті. Цей проєкт був узятий за основу прийнятого 6 березня 1918 року Закону Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ України. В ньому було закріплено існування Половецької землі з центром у Бахмуті. Але на той час влада УНР вже не мала реального поширення в нашому краї, і цей закон у вирі подій громадянської війни не був втілений у життя.

Під час війни росії проти Центральної Ради в грудні 1917-січні 1918 року більша частина українських земель, насамперед великі промислові регіони — Донбас і Криворіжжя, були відірвані від УНР. Удруге українські прапори з’явилися над Бахмутом у квітні 1918 року, коли армія УНР за підтримки німецьких та австро-угорських військ витіснила більшовиків з усієї території України.

Повернення прапору у квітні 1918 року

Війська УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 15 квітня зайняли Барвінкове, згодом здобули Слов’янськ, Бахмут, Микитівку (до 26 квітня). “Таким чином, україно-німецькі частини вдерлися в самий осередок земляно-вугільного району і заволоділи пунктами, які мають величезне стратегічне і промислове значення“, – пишеться в брошурі “Позбавлення України від большовиків”, виданій у Києві в друкарні Генерального штабу в тому ж 1918 році.

Саме через територію Бахмутського повіту українські й німецькі військові частини просувалися залізницею напрямком на Луганськ через станцію Ниркове. 23 квітня 1918 року радянські війська, готуючись до відступу, підірвали мости біля Бахмута, того ж дня німці та війська УНР зайняли станцію Часів Яр. По закінченні бойових дій українські війська розташувалися в Донецькому басейні: 1-й Запорізький полк імені гетьмана П. Дорошенка – в Бахмуті, 3-й Гайдамацький – у Слов’янську та на станції Микитівка, 4-й Запорізький імені гетьмана Б. Хмельницького – у Дебальцевому, панцирний дивізіон – у Краматорську.

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського в 1918 році також намагалася створити в нашому краї свої військові формування. Так у складі 8-го Катеринославського корпусу та його 16-ї пішої дивізії з’явився 62-й (потім – 46-й) піший Бахмутський полк. На території Бахмутського повіту діяли також охоронна сотня (7 козаків, 1 кулемет) та кінна команда в складі 15 козаків. Молодий Володимир Сосюра в травні – червні 1918 р. служив добровольцем у Бахмутській повітовій охоронній сотні.

Українські прапори майоріли над Бахмутом до листопада – грудня 1918 року, коли після повалення влади гетьмана П. Скоропадського Директорія УНР, що прийшла до влади в Києві, не змогла утримати владу в регіоні, й розташовані тут війська Української Народної Республіки мусили відступити під натиском спочатку білогвардійців, а потім – більшовиків. Відновлюючи призабуті або заборонені в минулому сторінки історії, варто пам’ятати перші спроби утвердження української державності на нашій землі.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста
• 10-тисячний мітинг в Донецьку та вбивство Чернявського: історія спротиву
• “15 людей, а перевернули все місто”: хто у 90-ті відстоював демократію в Артемівську-Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!