У 2024 році просування росіян на окремих ділянках значно пришвидшилось. Карта бойових дій Донецької області все більше вкривалась маркуванням — окуповано. Так аналітичний ресурс Deep State маркує захоплені росіянами території. За 2024 рік 105 сіл/селищ та 6 великих міст помаркували на карті Донеччини червоним.

Редакція проаналізувала, скільки міст та сіл перейшли під російський контроль в 2024 році.

Січень

Перша половина січня 2024 року пройшла, в порівнянні з іншими місяцями, менш активно. Змін на фронті не фіксували. Вже 18 січня з’явилася інформація про фактичну окупацію села Веселе, на Бахмутському напрямку. Але її не підтверджували остаточно.

З 19 по 21 січня починаються активні просування росіян в Авдіївці, окупанти захопили територію ресторанного комплексу “Царська охота”. Російські війська займали позиції в приватному секторі.

Січень  — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Лютий

На початку лютого росіяни починають формувати котел у Авдіївці. Просуваються також східніше Часового Яру. В середині лютого до Авдіївки перекидають 3 ОШБр для стримування ворога, місто обороняється. 16 лютого росіяни виклали знімок з російським прапором з району Авдіївської залізничної лікарні та міського парку. 17 лютого Олександр Сирський, Головнокомандувач ЗСУ повідомив, що Сили Оборони залишили Авдіївку. 

Бої за Авдіївку тривали практично з перших місяців вторгнення. Місто оборонялось майже два роки. В 2024 році росіяни захопили Авдіївський коксохімічний завод. Згодом стало відомо, що росіяни розстрілювали українських полонених на Зеніті. 22 лютого росіяни окупували н.п. Побєда. 24 лютого окупували село Ласточкине. 26 лютого підтвердили окупацію одразу двох сіл Степового та Сєверного.

Лютий — 1 місто окуповано, 4 села окуповано.

Березень

На початку березня важка ситуація біля села Іванівського, Бахмутського району. Росіяни почали заявляти про його окупацію, але це не відповідало дійсності. Тривають бої біля Тоненького та Орлівки. 

Березень — 0 міст окуповано, 0 сіл окуповано.

Квітень

3 квітня росіяни окупували село Водяне. Тим часом російська піхота вже починає заходити до крайніх осель Часів Яру. 9 квітня росіяни захопили західні околиці Первомайського. 10 квітня підтвердили повну окупацію села. 13 квітня росіяни захопили Богданівку. Почалось стрімке просування в Очеретиному. 26 квітня росіяни окупували одразу два села: Соловйове та Семенівку. 27 квітня під контроль рф перейшло село Бердичі.

Квітень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Травень

1 травня підтвердили окупацію двох сіл Керамік та Новокалинове. 4 травня окупували село Архангельське, на наступний день підтвердили й контроль рф над Котлярівкою, таким чином на початку травня росіяни вийшли на адміністративні межі селища Очеретине. 

В середині травня росіяни активізувались на Харківському напрямку, це було помітно за кількістю атак та захоплених населених пунктів там. 26 травня окупували село Уманське. Наступного дня підтвердили окупацію села Нейталове. 

Травень — 0 міст окуповано, 6 сіл/селищ окуповано.

Червень

6 червня росіяни окупували Іванівку. 10 червня під контроль рф перейшло село Іванівське, 14 червня — Новопокровське, 21 червня — Шуми. 23 червня повідомили про неповну окупацію Новоолександрівки.

Червень — 0 міст окуповано, 4 сіл/селищ окуповані.

Липень

4 липня ворог окупував села Сокіл та Восход, 11 липня армія рф окупувала Євгенівку. 14 липня повідомили про захоплення село Урожайне, 20 липня про село Роздолівка, 21 липня про село Прогрес, 27 липня про село Вовче.

Липень — 0 міст окуповано, 7 сіл/селищ окуповано.

Серпень

1 серпня підтвердили окупацію села Тимофіївка, увечері з’явилися дані про захоплення села Веселе, що східніше Гродівки. 7 серпня росіяни окупували Сергіївку. 13 серпня стало відомо одразу про три захоплених населених пункти: Лисичне, Іванівку та Свиридонівку. Наступного дня Желанне та Орлівка — теж перейшли під контроль рф. 17 серпня окупована Миколаївка. 20 серпня підтвердили окупацію трьох сіл: Межове, Скучне та Журавка.

22 серпня ще три села перейшли під контроль рф, йдеться про Комишівку, Завітне та Новожеланне. 26 серпня село Птиче теж опинилося  під контролем рф. 28 серпня ще два села на Донеччині захопили російські війська, це Мемрик та Калинове. 31 серпня окупували село Карлівку. У серпні значно зросла активність російських штурмів та просувань. Росіяни кинули сили на захоплення Донеччини.

Серпень — 0 міст окуповано, 19 сіл/селищ окуповано.

Вересень

1 вересня росіяни захопили Парасковіївку, 2 вересня Долинівку, 3 вересня Пречистівку, а 7 вересня село Невельське. 9 вересня під контроль росіян перейшло село Водяне, 12 вересня — село Лісівка. 14 повідомили про Галицинівку. 24 вересня окупували місто Українськ, а 29 — Маринівку. Останні дні вересня армія рф почала заходити у Вугледар.

Вересень — 1 місто окуповано, 8 сіл окуповано.

Жовтень

2 жовтня підтвердили окупацію міста Вугледар. 7 жовтня росіяни повністю окупували місто Красногорівку. 8 жовтня рф захопила село Желанне Перше. 10 жовтня одразу три населені пункти перейшли під контроль росіян, йдеться про Миколаївку, Красний Яр, Крутий Яр. 16 жовтня захопили село Острівське. 21 жовтня село Желанне Друге перейшло під контроль росіян. 23 жовтня село Новосадове, яке знаходиться на кордоні Донецької та Луганської області — окупували.

28 жовтня росіяни захопили місто Гірник. 30 жовтня під окупацією опинилося два села Богоявленка та Новоукраїнка. 30 жовтня підтвердили окупацію міста Селидове. В цей же день під контроль рф перейшли два села: Вишневе та Зоряне. Ворогу вдалось за жовтень захопити остаточно території 3 великих міст Донеччини.

Жовтень —  4 міста окуповано, 11 сіл/селищ окуповано.

Листопад

2 листопада росіяни окупували Ясну Поляну. 3 листопада ворог окупував Курахівку та Шахтарське. 5 листопада ворог окупував Степанівку, а 8 — Новоолексіївку.

Далі кілька днів підряд росіяни захоплюють села одне за одним: 14 — Іллінівку, 15 — Рівнопіль, 16 — Максимівку, 17 — Григорівку. 20 листопада під контроль рф перейшов населений пункт Нова Іллінівка, 22 листопада село Дальнє. Також окупували н.п. Катеринівку та Юріївку. 27 ворог окупував села Новоселидівку та Петрівку. 30 листопада росіяни захопили села Жовте, Пустинку та Роздольне.

Листопад — 0 міст окуповано, 18 сіл/селищ окуповано.

Грудень

1 грудня росіяни окупували село Берестки, 5 грудня — село Благодатне. 6 грудня під окупацію перейшли Новопустинка, Старі Терни, Іллінка та Новодмитрівка. 12 грудня ворог захопив селище Зоря.

14 грудня армія рф окупувала одразу 4 населені пункти: Веселий Гай, Єлізаветівку, Романівку, Новотроїцьке, Пушкіне. З середини грудня росіяни день за днем захоплювали село, так 17 грудня під контролем рф опиналось село Ганнівка, 18 грудня — Сонцівка, 19 грудня – Трудове, 20 грудня — Костянтинопольське. 24 грудня стало відомо про окупацію 3 сіл, це Макарівка, Сухі Яли, Зеленівка. 25 грудня ще два села, це Новооленівка та Сторожеве. 26 грудня під контроль рф перейшло село Українка.

Грудень — 0 міст окуповано, 22 сіл/селищ окуповано.

Загалом за 2024 рік, російська армія окупувала 105 сіл селищ та 6 міст. 

Найінтенсивніші бої ворога фіксували у серпні, листопаді та грудні, коли окупанти захопили найбільше територій. Січень та березень стали єдиними місяцями, коли росіяни не окупували жодного села чи міста.

Сили Оборони утримували кожну позицію попри переважаючу кількість противника та брак зброї. Про втрати українських військових на Донеччині – невідомо. Кожне село, селище та місто утримували та боронили від ворога українські військовослужбовці, даючи цивільним час на евакуацію.

Читайте також:

• Кримський фанат донецького “Шахтаря”: редакція ідентифікувала, хто позував на фоні зруйнованого Бахмута в грудні
• Автівки, ремонт доріг та медицина: найбільші закупівлі Бахмута і району в 2024 році
• Яку зарплату отримує влада Бахмута у 2024 році: огляд

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!