Іван приходько регулярно фігурує в новинах окупаційної влади. Він вже багато років очолює окуповану Горлівку. До “кар’єри” на окупованій території приходько був українським державним службовцем.

Як іван приходько став мером Горлівки та звідки він родом — редакція зібрала детальне досьє на колаборанта.

Іван приходько: юні роки, освіта і перша робота

Іван приходько народився 25 жовтня 1970 року в Донецьку. Почав працювати з 17 років учнем майстра у воєнторгу №288.

З 1989 року працював слюсарем-ремонтником у Донецькому виробничому вовняному об’єднанні “ДОНСУКНО”. Протягом трьох років став старшим майстром, а потім начальником ремонтно-механічного цеху.

У 1992 році став комерційним директором МКП “Зодіак”. З 1992 по 1996 рік — заступник директора МКП “Віктор”.

З 1997 по 1999 рік працював водієм у компанії “Індустріальний союз Донбасу”.

1995 року іван приходько вступив до Донецької академію будівництва та архітектури на спеціальність “Промислове та цивільне будівництво”. По завершенню навчання отримав диплом інженера-будівельника. 2012 року отримав ступінь магістра менеджменту організацій у Донецькому державному університеті управління.

Іван приходько: державна служба в Україні

З 2006 року іван приходько перебував на державній службі. Його перша державна посада — заступник голови ради з питань діяльності виконавчих органів у Куйбишевській районній раді Донецька.

У 2009-2010 роках приходько був першим заступником директора в Запорізькій філії ДП “Нафтогазмережі”.

У 2010 році приходько повернувся до рідного Донецька. З 2010 по 2013 роки був заступником голови Куйбишевської районної ради Донецька з питань діяльності виконавчих органів влади. З лютого 2013 року по жовтень 2014 року — заступником голови ради з питань діяльності виконавчих органів влади у Ворошиловському районі Донецька.

Іван приходько: кар’єра в “днр”

У жовтні 2014 року іван приходько перейшов на бік окупантів. Маючи досвід на державних посадах, його призначили так званим “головою адміністрації” Київського і Куйбишевського районів Донецька.

На цій посаді приходько роздавав інтерв’ю російським медіа і розповідав про життя в Донецьку. Спочатку він розповідав про сильні обстріли з боку ЗСУ, великі руйнування, і разом з цим — про висадку троянд, гарну роботу комунальників і підвищення рівня свідомості донеччан і “ополченців”.

У липні 2016 року в окупованій Горлівці стаються кадрові зміни. Тодішній ватажок “днр” олександр захарченко звільнив голову адміністрації Горлівки станіслава кіма після численних скандалів. На заміну кіма запросили приходька з Донецька.

З 14 липня 2016 року приходько став виконувачем обов’язків голови адміністрції Горлівки. З 4 червня 2018 року він остаточно отримав цю посаду. Очолює місто він і до сьогодні.

За “сумлінну роботу” на окупантів приходько був нагороджений відзнаками “днр”. 11 травня 2019 року “за визначні заслуги перед республікою та її народом” приходька нагородили орденом “днр”.

Іван приходько: отруєння, обстріл з Himars, удар по готелю в Донецьку

Іван приходько мав відношення до незаконного збройного формування “кальміус”, члени якого брали участь у захопленні Донецька. У вересні 2016 року в Донецьку було ліквідовано командира “кальміуса” олександра немогая, його отруїли невідомою нервово-паралітичною речовиною.

Отруївся тоді й іван приходько, якого називали “неофіційним” заступником немогая та офіцером бригади “кальміус”. Він був у важкому стані, але лікарі поставили його на ноги.

Також іван приходько був одним із постраждалих під час удару по готелю “Шеш-Беш” на околиці Донецька. Під час обстрілу, окрім приходька, в готелі перебували ексголова “роскосмосу” дмитро рогозін та голова уряду “днр” віталій хоценко. Вони разом відзначили День народження рогозіна. Всі троє отримали поранення.

За даними росджерел, під час удару по готелю “Шеш-Беш” загинули один з групи військових “царські вовки”, яку очолює рогозін, та охоронець віталія хоценка. Мер Горлівки тоді отримав контузію.

Після того, як Україна отримала американські артсистеми Himars, приходько неодноразово почав звинувачувати ЗСУ в обстрілах Горлівки з цього виду озброєння. Під один із таких обстрілів приходько, начебто, потрапив і сам. Та ні він, ні члени його команди не постраждали. Звісно, перевірити правдивість цієї інформації неможливо.

Горлівка: життя під час повномасштабної війни

За словами івана приходька, Горлівка відіграє велику роль під час повномасштабної війни. У квітні 2022 року в ефірі російського телебачення він заявив, що Горлівка зустрічатиме і розміщуватиме людей з так званих “звільнених” територій: Краматорська, Костянтинівки, Дружківки, Часового Яру і Бахмута. Також він сказав, що в місті проводитимуть так звану “фільтрацію” новоприбулих.

Наразі Горлівку зробили великим тиловим містом для окупантів. Місто давно живе на “військових рейках”.

Наприклад, нещодавно за ініціативи приходька громадських транспорт Горлівки обладнали РЕБами. Це, нібито, важливе рішення для “убезпечення водіїв і пасажирів від українських дронів”.

Також до Горлівки привозять “евакуйованих” з інших окупованих населених пунктів Донеччини. “Влада” Горлівки навіть запустила чат-бот для родин “евакуйованих”, щоб ті могли знайти свого родича, який перебуває в Горлівці.

Читайте також:

• Хто такий денис пушилін: досьє на ватажка “днр”
• Хто така елеонора федоренко: досье на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• Хто така наталія никонорова: досьє на сенаторку росії від “днр”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Українські бойові літаки Су-27 здійснили атаку по місцю зосередження російської піхоти в населеному пункті Родинське, що на Донеччині. Для ураження живої сили противника пілоти Повітряних сил ЗСУ використали дві керовані плануючі авіабомби GBU-62.

Про це повідомили у блозі бійців Повітряних сил ЗСУ “Соняшник”.

Атака ЗСУ по позиціях росіян у Родинському

Бійці ЗСУ знищили місце скупчення окупантів. Ворог знаходився в одній з будівель.

У дописі зазначається, що ситуація на цій ділянці фронту вкрай напружена — російські підрозділи змогли суттєво зайти в будівлі.

“Інколи дистанція між козаками і окупантами тут визначається стіною квартири, тож такі скиди це ювелірна робота“, — зазначається в дописі.

Читайте також:

Росіяни просунулися поблизу Костянтинівки — Генштаб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!