Іван приходько регулярно фігурує в новинах окупаційної влади. Він вже багато років очолює окуповану Горлівку. До “кар’єри” на окупованій території приходько був українським державним службовцем.

Як іван приходько став мером Горлівки та звідки він родом — редакція зібрала детальне досьє на колаборанта.

Іван приходько: юні роки, освіта і перша робота

Іван приходько народився 25 жовтня 1970 року в Донецьку. Почав працювати з 17 років учнем майстра у воєнторгу №288.

З 1989 року працював слюсарем-ремонтником у Донецькому виробничому вовняному об’єднанні “ДОНСУКНО”. Протягом трьох років став старшим майстром, а потім начальником ремонтно-механічного цеху.

У 1992 році став комерційним директором МКП “Зодіак”. З 1992 по 1996 рік — заступник директора МКП “Віктор”.

З 1997 по 1999 рік працював водієм у компанії “Індустріальний союз Донбасу”.

1995 року іван приходько вступив до Донецької академію будівництва та архітектури на спеціальність “Промислове та цивільне будівництво”. По завершенню навчання отримав диплом інженера-будівельника. 2012 року отримав ступінь магістра менеджменту організацій у Донецькому державному університеті управління.

Іван приходько: державна служба в Україні

З 2006 року іван приходько перебував на державній службі. Його перша державна посада — заступник голови ради з питань діяльності виконавчих органів у Куйбишевській районній раді Донецька.

У 2009-2010 роках приходько був першим заступником директора в Запорізькій філії ДП “Нафтогазмережі”.

У 2010 році приходько повернувся до рідного Донецька. З 2010 по 2013 роки був заступником голови Куйбишевської районної ради Донецька з питань діяльності виконавчих органів влади. З лютого 2013 року по жовтень 2014 року — заступником голови ради з питань діяльності виконавчих органів влади у Ворошиловському районі Донецька.

Іван приходько: кар’єра в “днр”

У жовтні 2014 року іван приходько перейшов на бік окупантів. Маючи досвід на державних посадах, його призначили так званим “головою адміністрації” Київського і Куйбишевського районів Донецька.

На цій посаді приходько роздавав інтерв’ю російським медіа і розповідав про життя в Донецьку. Спочатку він розповідав про сильні обстріли з боку ЗСУ, великі руйнування, і разом з цим — про висадку троянд, гарну роботу комунальників і підвищення рівня свідомості донеччан і “ополченців”.

У липні 2016 року в окупованій Горлівці стаються кадрові зміни. Тодішній ватажок “днр” олександр захарченко звільнив голову адміністрації Горлівки станіслава кіма після численних скандалів. На заміну кіма запросили приходька з Донецька.

З 14 липня 2016 року приходько став виконувачем обов’язків голови адміністрції Горлівки. З 4 червня 2018 року він остаточно отримав цю посаду. Очолює місто він і до сьогодні.

За “сумлінну роботу” на окупантів приходько був нагороджений відзнаками “днр”. 11 травня 2019 року “за визначні заслуги перед республікою та її народом” приходька нагородили орденом “днр”.

Іван приходько: отруєння, обстріл з Himars, удар по готелю в Донецьку

Іван приходько мав відношення до незаконного збройного формування “кальміус”, члени якого брали участь у захопленні Донецька. У вересні 2016 року в Донецьку було ліквідовано командира “кальміуса” олександра немогая, його отруїли невідомою нервово-паралітичною речовиною.

Отруївся тоді й іван приходько, якого називали “неофіційним” заступником немогая та офіцером бригади “кальміус”. Він був у важкому стані, але лікарі поставили його на ноги.

Також іван приходько був одним із постраждалих під час удару по готелю “Шеш-Беш” на околиці Донецька. Під час обстрілу, окрім приходька, в готелі перебували ексголова “роскосмосу” дмитро рогозін та голова уряду “днр” віталій хоценко. Вони разом відзначили День народження рогозіна. Всі троє отримали поранення.

За даними росджерел, під час удару по готелю “Шеш-Беш” загинули один з групи військових “царські вовки”, яку очолює рогозін, та охоронець віталія хоценка. Мер Горлівки тоді отримав контузію.

Після того, як Україна отримала американські артсистеми Himars, приходько неодноразово почав звинувачувати ЗСУ в обстрілах Горлівки з цього виду озброєння. Під один із таких обстрілів приходько, начебто, потрапив і сам. Та ні він, ні члени його команди не постраждали. Звісно, перевірити правдивість цієї інформації неможливо.

Горлівка: життя під час повномасштабної війни

За словами івана приходька, Горлівка відіграє велику роль під час повномасштабної війни. У квітні 2022 року в ефірі російського телебачення він заявив, що Горлівка зустрічатиме і розміщуватиме людей з так званих “звільнених” територій: Краматорська, Костянтинівки, Дружківки, Часового Яру і Бахмута. Також він сказав, що в місті проводитимуть так звану “фільтрацію” новоприбулих.

Наразі Горлівку зробили великим тиловим містом для окупантів. Місто давно живе на “військових рейках”.

Наприклад, нещодавно за ініціативи приходька громадських транспорт Горлівки обладнали РЕБами. Це, нібито, важливе рішення для “убезпечення водіїв і пасажирів від українських дронів”.

Також до Горлівки привозять “евакуйованих” з інших окупованих населених пунктів Донеччини. “Влада” Горлівки навіть запустила чат-бот для родин “евакуйованих”, щоб ті могли знайти свого родича, який перебуває в Горлівці.

Читайте також:

• Хто такий денис пушилін: досьє на ватажка “днр”
• Хто така елеонора федоренко: досье на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• Хто така наталія никонорова: досьє на сенаторку росії від “днр”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Музичний сервіс Spotify опублікував музичні підсумки 2025 року в Україні та назвав найпопулярніших українських артистів і треки. До списків увійшли як ветерани сцени, так і нові зірки, що стрімко набрали популярність цього року.

Детальніше про те, хто став найпопулярнішим артистом та яка пісня лунала найчастіше серед українських користувачів — в матеріалі Бахмут IN.UA

Spotify назвав найпопулярніших українських артистів та треки 2025 року

Музичний стримінговий сервіс Spotify підбив підсумки 2025 року та оприлюднив рейтинг найпопулярніших українських артистів і композицій. У перелік потрапили як відомі гурти, так і нові імена, що стали трендовим відкриттям цього року.

Топ 10 українських артистів 2025 року

У топі українських артистів на першому місці опинилася Klavdia Petrivna. Далі топ виглядає наступним чином:

• SadSvit;
• “Бумбокс”;
• Dorofeeva;
• “Океан Ельзи”;
• KRBK;
• Валентин Стрикало;
• YakTak;
• Parfeniuk;
• Jerry Heil.

Топ 10 українських треків 2025 року

Найпопулярнішою піснею року серед українців стала пісня “Смарагдове небо” від Drevo. Це атмосферний ліричний трек, який підкорив слухачів ніжним вокалом та емоційною історією.

Друге місце в топі зайняла енергійна композиція “Врубай” від Parfeniuk з інді-електронним звучанням, що стала популярною завдяки драйву.

Третє місце зайняла чуттєва пісня про крихкість стосунків “Не лякай”, яку створив дует Osty і Klavdia Petrivna.

Наступні позиції в топі виглядають наступним чином:

• Jerry Heil і Yarmak — “З якого ти поверху неба?”;
• SadSvit — “Касета”;
• Domiy — “Нагадай”;
• SadSvit і Структура щастя — “Силуети”;
• Шугар — “Олєг”;
• Cheev — “Рана”;
• Шугар — “Тьотя”.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

***

Листопад 23 року.

Я повертаюся у Крам, де на той час живу. Працювати у місцевому медіа і фоткати кожен куток, щоб мати щось на згадку, коли дому не стане зовсім. За традицією фотка стели, ну бо, як це – додому ж їдеш! Перетнувши кордон області трава само собою одразу зеленіше, повітря чистіше, небо синіше, і оце все…

Зараз таку фотку не зробиш з відомих причин. Спочатку цю стелу замалюють від написів військових, шоб красіво. Потім на ній залишать нові, перетворивши у сучасний пам’ятник війні й боротьбі. Потім проїхати повз вже буде майже неможливо. В’їжджаючи цьогоріч вже минаю не цю стелу. Та мова не лише про неї. Про дім.

Мені пощастило, я пам’ятаю її й іншою. Свою Донеччину, хочете, Донбас, не має зараз сенсу розписувати різницю (хоч вона величезна насправді). Мені пощастило знати її до війни. Навіть до 14го, не кажучи про доповномасштабну.

Мені пощастило дитиною “тусить” на день міста у Бахмуті чи день шахтаря у Соледарі. Їсти солодку вату і розводити батьків на всілякі свєркающі сувеніри-шерпотреби, які валяються потім тижнями вдома. Штовхатися у натовпі святкових людей, що підтанцьовують під живі виступи якихось поп-ікон (прости Господи) того часу, типу Могилевської чи якихось Неангелів, а навколо пахне шашликами і літнім вечором.

А ці супер зрєліщні виступи на Кнауфі. Так, буквально виступи запрошених зірок у дворі величезного завода на околиці Соледару.

Зараз силюки пустять сльозу, а городські не поймуть. День села. Цього свята чекали весь рік. 14 жовтня, день Покрови (назва села відповідна), школярі й місцеві колективи тижнями репетирують у невеличкому будинку культури, а на саме свято вітають новостворені родини, відзначають річниці весіль та досягнення місцевих жителів. Лампово і щиро. З усіх сил аплодують сусідці чи кумі, бо та на сцені. Потім така собі вечірня програма, танці й посиденьки компаніями. Кілька років поспіль тодішній сільський голова умудрявся запрошувати дуже відомих співаків і ведучих та ввалював бабло у святкові салюти.

“Так гарно” – казали люди. “Це ж скільки грошей вилетіло в повітря” – додавали одразу. Але свято дійсно тоді того вартувало.

Мені пощастило їздити по гриби у Лиман. Той ліс з усіх, що я бачила єдиний…пахне лісом. Пахне настільки, що паморочиться голова, якщо походити там занадто довго.

А влітку на Дінець: Щурово чи Блакитні озера – затоплені водою з Сіверського Дінця колишні кар’єри, від того страшенно глибокі і чисті.

Пощастило їздити до Лаври. До Святогірська. Не те, щоб сильно відчувалася якась духовність, але піднятися “до Артема” – ото святе!

Сувеніри на кожному повороті і запах виробів з ялівця. І цей вид на Дінець і Лавру, коли нарешті підіймаєшся.

Мені пощастило їздити з батьками на море. Азовське. Найтепліше у світі. Щоліта на найкращі курорти мого життя: Мелекіне, Урзуф.

Побачивши з часом інші моря думка не змінюється. Азовське найпіжже!

Будиночки у “приватному секторі”. База відпочинку “Утьос” (це тільки для “прохаваних олдів”) з жахливими умовами, але найкращими краєвидами і пляжем, на якому згориш від сонця в перший же день, бо ти ж не слабак йти в тіньочок чи вилазить з води, бо вже “губи сині”. Розйобний маркетинг пляжних торговців, що 10 разів проходять повз тебе з сумками і неймовірно креативними постійноповторюваними гаслами, типу “паахлава мєдовая” і “ракі, ракі, поднімайтє свої…рукі”.

Ти встаєш о 3 ночі, бо виїзд автобуса о 4. Йдеш з сумками і передчуттям дороги, довольне як слон. Їдеш години чотири. Через Донецьк, тоді ще гарний, перспективний, амбітний і дочорта гоноровий. І Оленівку.

Вони не просто нищать мій дім, вони наче не дають мені пам’ятати його через призму дитячих спогадів. В Оленівці була ранкова зупинка після Донецька, відома “точка” смачної придорожньої випічки. Вони не дають мені навіть права сумувати за цим, бо тепер з цим населеним пунктом асоціації геть інші. Тепер це дорівнює одному з найжахливіших вчинених росіянами злочинів проти наших людей. І більше нічого.

Урзуф, Маріуполь. Тепер це не про море.

Соледар і Бахмут – не про сіль і шампанське і зовсім не про дитинство й плани на життя. Донеччина наче більше не належить мені, вони забирають її не лише фізично, її стирають звідусіль.

Тієї її більше немає і ніколи не буде.

Зараз її залишки у пікселі й мультикамі, вона на патчах зі сходом сонця і мерчі “Забоя”. Вона у корчах і воєнторгах. У піснях-символах, ненависті і невимовному болі. Ті залишки, що не здаються.

Решта її мовчить в окупації, сидить по підвалах-катівнях, або перетворилася на зомбі від укусів рускава міра.

Та мені таки пощастило її пам’ятати різною і бути її частиною. Бути “звідси” – ніколи про просто. Завжди про суперечно і з боротьбою.

Вона така. Важка, некомфортна, пряма і через те дещо наївна.

Її нелегко любити. Але якщо так – вона вже ніколи не відпустить.

Таки пощастило.

До теми:

“Бахмутський ключик”: історія дитячого спогаду бахмутянки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!