Росія використовує культурні продукти для поширення вигідних для себе наративів та для досягнення своїх цілей на міжнародній арені. Якщо очевидні воєнні злочини рф отримують різке засудження з боку цивілізованого світу, то їх фільми, музика та література досі розповсюдженні в Європі, США і навіть в Україні. Через таку «лагідну» пропаганду росія намагається виправдати свої злочини перед світом та отримати прихильність міжнародної аудиторії до себе.

Піар на крові

Російська пропаганда постійно адаптується до вимог часу та звичок потенційної аудиторії. Оскільки для росіян важливим є вплив саме на молоде покоління, свої меседжі вони також поширюють через популярні інтернет платформи, залучають блогерів, співаків, інфлюенсерів. Ці люди мають сильний вплив на своїх підписників і є цінним активом в пропагандистській машині кремля. 

Російським лідерам думок така співпраця вигідна, адже будь-які матеріали про окупацію Криму (в їх варіанті поверненням), про захоплення Донбасу (для них звільненням) тощо активно поширюється серед аудиторії та отримують багато реакцій. 

У лютому московська співачка MARI M зняла кліп у Донецьку, який пронизаний мілітаристським настроєм та прославляє окупаційні війська. Після цього її перегляди збільшилися на понад 98% (з 44 тисяч до 3.5 мільйонів). 

Пропагандистські кліпи та пісні набирають величезну кількість переглядів, навіть якщо їх випускає невідомий артист. Фото: скріншот з YouTube

Складно стверджувати, чи це державна машина допомагає просувати такі продукти, чи це росіяни самостійно прагнуть отримувати подібний контент. Швидше за все, обидва цих фактори впливають на популярність у рф мілітаристського контенту, пов’язаного з Україною. 

З 2014 року різноманітні артисти, співаки й блогери постійно здійснюють поїзди на окуповані території та активно піарять себе таким чином. Окупаційні сайти та канали нещодавно знову почали публікувати новину про чергову артистку, Єкатерину Гусєву, яка приїхала заспівати в шпиталях Донецьку. Ці діячі використовують війну, як можливість заробити та прославитися у своїй країні й, можливо, за кордоном. Це не нова стратегія, адже після Другої світової війни росія безперервно продовжувала романтизувати війну через культурні продукти (музика, фільми, книги тощо). 

російські артисти постійно їздять в піар поїздки на окуповані території, їх активно рекламують пропагандистські Telegram-канали. Фото: Telegram 

Штучна велич російської культури

Крім нових інструментів та методів розповсюдження пропаганди, рф продовжує використовувати й давно перевірені. Мабуть, кожен українець за життя чув такі фрази, як «велика російська мова» та «велика російська культура». Зазвичай вони використовуються у контексті необхідності зберегти ці явища в нашій країні та не піддавати їх культурі скасування. Проте, подібні мовні конструкції є черговим російським наративом, який десятиріччями розповсюджувався по всьому світу. В реальності, росія вплинула на світовий культурний спадок в набагато меншому ступені, ніж заявляється самими росіянами. Наприклад, Л. Толстой один з небагатьох російських письменників, твори якого вивчають в провідних світових навчальних закладах. А більшість їх діячів не зробили у світову культуру суттєвого внеску. 

Одним із факторів формування наративу про велич була також експансія культурних діячів з окупованих росією територій. Так, І. Рєпін, який народився у Чугуєві (зараз Харківська область) та писав картини з українськими мотивами, став в очах світу російським художником. Така ж доля спіткала і К. Малевича, який мав українсько-польське походження. 

У світі існує близько 2700 мов, а митці з різних країн в більшій чи меншій мірі впливали на розвиток культури протягом сторіч. Проте, саме росія додала до своїх культурних продуктів прикметник «великі». За відсутності реальних здобутків, це дало можливість рф зрівнятися за здобутками з іншими країнами світу.

Сутність російської культури, яка спонсорує війну. Фото: з відкритих джерел

«Завдяки усвідомленню того злочину агресії, який вчинила росія проти України, нам вдалося змінитися. Для українців і для світу спала пелена російської пропаганди, яка нам «закидалася» з росії дуже тривалий час. Ми бачили й відчували те, як рф чинить перепони у відновленні національної пам’яті для того, щоб ми не знали своє минуле, свою культуру. І при цьому завжди зберігала імперську зверхність російської культури, яка насаджувалася в Україні», — сказав Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті в інтерв’ю Українському радіо.

Політизована культура

Російська влада зацікавлена в поширенні своєї культури з вигідними наративами не тільки в середині країні, але й далеко за її межами. Це доводять витрати, які спрямовуються на культурні програми. Навіть в умовах скорочення статей бюджету рф в цьому році, ця сфера отримує збільшення фінансування на 6.5 млрд рублів на 2023 рік. 

російський «літературний» журнал. Фото: Telegram

У рф також існує низка державних або афілійованих з державою організації, основною задачею яких є поширення лагідної пропаганди світом. Такі організації, як росспівробітництво, Фонд «Руський мир» та Фонд Горчакова виробляють щорічно велику кількість культурних продуктів, які ширяться світом. Вони розповсюджують свої культурні продукти за кордоном, організовували різноманітні культурні заходи, зустрічі, обміни. Їх задачею є нав’язування російського погляду на історію, зокрема новітню, надання міжнародній аудиторії викривлених фактів щодо подій, які відбувалися з вини росії. 

«Десь там, серед цього металобрухту, лежать і рештки «великої російської культури». Це її підсумок. Фінал», — написав  українсько-американський кінорежисер Андрій Загданський під фото із величезною кількістю зібраних у Харкові російських ракет. (Згадка зі статті Детектор медіа).

Фотографія використаних ракет, які росія випустила по Харкову. Фото: Костянтин та Влада Ліберови

Російська культура після 2014 року

Російська культура століттями була пов’язана із приниженням різних націй через несхожість з «російською загадковою душею». Задля комедійних моментів в її продуктах часто робили акцент на відмінності інших націй. Українці часто зображувалися, як смішні та недолугі персонажі, які створюють неприємності. Після нападу на Україну та окупації частини територій змінилися акценти в російських культурних продуктах. росія часто почала зображати українців, як безпринципних злочинців. З 2014 року було випущено десятки книг та фільмів, де зображався «мирний народ незалежного Донбасу», який страждає від «укрнацистів». Вони тиснуть на емоції, намагаються викликати співчуття та відчуття неоднозначності ситуації. Успіхи таких методів ведення інформаційної війни є достатньо великими. За кордоном і досі з обережністю ставляться до підрозділу Азов, до таких історичних постатей, як Бандера та Шухевич. 

«Кремлівська пропаганда працює за кордоном, використовуючи геббельсівські методи: чим брутальніша брехня, тим більше у неї вірять. Абсолютно безпідставно мене звинувачують у прихильності до ультранаціоналістичної ідеології, що є абсолютною неправдою», — зазначив Олег Скрипка після скасування концерту його гурту у Цюриху через пісню про Бандеру.

Читайте також: «Цікавитися історією мають всі»: вчитель історії про меми, диктаторів та культуру свайпання 

Це є наслідком активної російської пропаганди, яка використовує всі доступні методи, щоб спотворити уявлення людей про Україну. Одна з важливих задач такої діяльності — знелюднення та знецінення українців, знищення їх в контексті світової історії. До повномасштабного вторгнення Україна не мала зовнішньої комунікаційної стратегії для боротьби з такими наративами. Тому подібні конструкти дуже міцно вплелися в розуміння іноземцями України й подолати наслідки цього важко.

«Ця війна зокрема і про наше ставлення до нашої пам’яті й про українську пам’ять як таку. Бо відновлювати її Україна почала з 1991 року з поверненням незалежності. До цього ми бачимо, що всі відомості, які у нас були про себе, вони були спотворені, вони були не повні», — сказала членкиня журі Docudays UA та очільниця Довженко-центру Олена Гончарук у коментарі для Суспільне Культура.

Російська культура — це спосіб викривлення спогадів, підміни історичних фактів. Вона розмиває кордони між країнами, розвиває комплекс меншовартості у захоплених народів, виправдання злочинів росії. Російська культура сприяла формуванню 140 мільйонної нації, яка радіє геноциду інших народів та підтримує вбивства, зґвалтування та тортури. 

росіяни, які вирослі на великій російській культурі виступають з підтримкою повномасштабної війни проти України. Фото: окупаційні інформресурси

Багато років ми споживали ці продукти та не опрацьовували наші травми, які нам завдала тривала окупація росії у минулому. Початок війни у 2014 році спровокував процес відновлення ідентичності українців. Початок повномасштабного вторгнення тільки пришвидшив його. Через максимально травмуючі події українці почали відновлювати у своїй свідомості, а потім і у свідомості світу, пам’ять про реальні дії росії протягом століть. В таких умовах заохочення та просування будь-яких продуктів російської культури тільки гальмуватимуть цей процес. Адже, як ми можемо просити світ не толерувати росіян, які просувають там свої наративи, якщо ми самі цим продовжуємо займатися. 

«Російська література «тяжить над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування». А мистецтво не може наслідувати, бо це була б його смерть», — писав український поет, прозаїк та політичний діяч Микола Хвильовий.

Раніше ми писали, як росіяни представляють культуру Донеччини. Редакція «Бахмут. IN.UA» знайшла відео пропагандистів, на яких колаборанти показують так звану культуру Донеччини. Ми розпитали директорку Бахмутського краєзнавчого музею Олену Смирнову, як такі ролики впливають на соціум та, що робити із шароварщиною в самій Україні.

Фото: uainfo

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!