Валерія родом з Донеччини, дівчина навчається в двох університетах, один в Україні, інший в Словаччині. Героїня каже, що серед її іноземних друзів взагалі відсутній такий факт — як списування, а ще словаки люблять навчатися вдосвіта, й від обіду мають вільний час для себе. Наша друга героїня Ірина зараз навчається у Польщі в поліцеальній школі, яка популярна серед дорослих. Тут жінка здобуває освіту масажистки.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася у двох донеччанок, що вони думають про освіту за закордоном та, які переваги бачать у такому навчанні.

За прогул лекції студента можуть не допустити до заліку

Валерії 20 років, раніше вона жила в Лисичанську і  навчалася в Лисичанському багатопрофільному ліцеї. Свій вибір дівчина зупинила на історії, згодом вона частково навчалася й жила в Бахмуті у гуртожитку, так було до повномасштабного вторгнення. Після цього Валерія виїхала до Словаччини й стала студентською місцевого вузу.

Студенти приділяють навчанню чимало часу. Фото: особистий архів Валерії

«Ключова відмінність, яку я помітила — це стипендіальна частина. В Україні стипендії академічні призначаються за рейтингом й видаються семестром від сесії до сесії кожен місяць. В Європі є мотиваційна стипендія — це стипендія, яка призначається на семестр або раз на рік, але це велика сума, яка здатна змотивувати до навчання, на неї можна податися тільки раз на рік. Дуже багатьом студентам у ній відмовлять», — пояснює Валерія.

Примітка: Мотиваційна стипендія призначена для студентів-першокурсників. Щорічно уряд вибирає кілька спеціальностей, які додатково фінансуються. Якщо студент 1 курсу був відмінником у школі та його спеціальність потрапила під додаткове фінансування, то у нього є всі шанси здобути мотиваційну стипендію, розмір якої складає орієнтовно 800-1000 євро. На жаль, заздалегідь передбачити які спеціальності держава виділить гроші і як саме визначать тих, кому буде визначено стипендію неможливо, все це залежить від конкретного ВНЗ.

Кампус університету, де навчається Валерія

Крім того, у Словаччині для студента — вкрай важливо відвідувати лекції, якщо ж він пропустить навіть одне заняття, це може загрожувати недопуском до екзамену. Загалом до відвідування пар ставляться доволі суворо, Валерії такий підхід подобається, адже це відкидає можливість прогулювання пар для невідповідальних студентів.

Читайте також: Стало відомо, у яких країнах зможуть скласти НМТ цьогорічні вступники

З позитивних сторін Валерія також виділяє те, що в Словаччині студенти багато часу приділяють вивченню мов. Оскільки, героїня навчається на історика — знання мов дозволить їй вільно відчувати себе в своїй сфері й перекладати потрібні джерела. Загалом дівчина вивчає чотири мови: угорську, словацьку, німецьку та англійську.

Словаки готуються до іспитів з самого початку навчання в університеті

Місто, в якому проводить студентські роки Валерія. Фото: особистий архів героїні

Валерія відзначає, що на відміну від українських студентів — словаки серйозно готуються до іспитів чи екзаменів з самого початку навчання в університеті. Водночас в Україні більшості студентів питання для заліку дають на вивчення за місяць до самого випробування, тож студент має мало часу, щоб якісно підготуватися.

«В Україні вступають до ВНЗ приблизно у 17-18 років, а словаки у 20-23 роки. Дуже багато студентів беруть вільний рік, щоб відпочити й зрозуміти, ким вони хочуть бути. У нас часто можна почути фразу: «Вступай, не гай часу», але тут такого немає. Наприклад, у мене на паралельному курсі навчається жінка, вона як і я першокурсниця — але їй 36 років й вона словачка, для них це нормально», — ділиться думками Валерія.

Вона додає, що в Словаччині  в одному класі можуть навчатися люди без особливих фізичних потреб та люди з інклюзією. Тут немає упереджень, на кшталт, кому можна навчатися, а кому ні.

Система оцінювання в Словаччині

За словами героїні, в Словаччині система оцінювання практично така сама, як в українських університетах. Тут також алфавітна система, де А — це найвищий бал, а найнижчий — це Е.

При оцінюванні викладачі звертають увагу на відвідуваність студента. Ще цікавий факт — серед словаків немає такого поняття, як списування. В університеті навіть є організація – Дисциплінарні комітети, яка відповідає за якість навчання. Заборонено списувати, користуватися телефоном, як підказкою або відмічати фальшиву присутність людини, якщо її немає.

«Знаєте, є такий жарт, коли приходять студенти на пару й по списку присутні всі, а по факту тільки одна староста. Тут такого немає, це карається, й після трьох зауважень — студента відраховують за подібну поведінку», — каже Валерія.

З цікавостей дівчина також відзначає те, що словаки часто переносять пари на ранні години, щоб о 13:00 вже бути вільними від лекцій, а українці навпаки надають перевагу більш пізньому навчанню.

Навчання дорослих в Польщі

Поліцеальна школа. Фото: з відкритих джерел

Пані Ірина також в Польщі стала студенткою поліцеальної школи, це схожий навчальний заклад на наші технікуми. Тут жінка вирішила опанувати фах масажиста. До слова, із знанням польської мови навчання для українців в Польщі є безкоштовним. Ірина навчатиметься два роки, героїня вчиться щовихідних — це займає вільний час. 

У школі, де вона навчається є чимало цікавих спеціальностей для дорослих. Зокрема, асистент стоматолога, однак тут це не людина, яка миє приладдя та подає ватні тампони, каже співрозмовниця, а фахівець, який працює із зубним каменем й лікуванням ясен. Всі ці професії є безкоштовними для навчання для поляків та українців, але знання польської мови має бути на високому рівні.

«Якість навчання тут дуже гарна. Я вчусь на масажиста й повинна мати 800 годин практики масажу. Тішить те, що навчатися йдуть чимало дорослих людей. Наприклад, в моїй школі є чимало людей мого віку. Для поляків вік у навчанні — це не проблема. Я якось сказала своїй викладачці, що хотіла б вступити в університет на фізіотерапевта, але вже пізно, вона на мене так здивовано подивилася. Для них незрозуміло, як це — пізно навчатися», — згадує героїня.

Пані Ірина наголошує в Польщі є свій уклад життя, але є те, що вирізняє поляків серед інших — вони дуже відповідально ставляться до навчання й своїх дітей вчать цьому ж. Освіта в країні дуже важлива, бо вона дає тобі можливість гідно заробляти, резюмує бахмутянка.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарку, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!