Валерія родом з Донеччини, дівчина навчається в двох університетах, один в Україні, інший в Словаччині. Героїня каже, що серед її іноземних друзів взагалі відсутній такий факт — як списування, а ще словаки люблять навчатися вдосвіта, й від обіду мають вільний час для себе. Наша друга героїня Ірина зараз навчається у Польщі в поліцеальній школі, яка популярна серед дорослих. Тут жінка здобуває освіту масажистки.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася у двох донеччанок, що вони думають про освіту за закордоном та, які переваги бачать у такому навчанні.

За прогул лекції студента можуть не допустити до заліку

Валерії 20 років, раніше вона жила в Лисичанську і  навчалася в Лисичанському багатопрофільному ліцеї. Свій вибір дівчина зупинила на історії, згодом вона частково навчалася й жила в Бахмуті у гуртожитку, так було до повномасштабного вторгнення. Після цього Валерія виїхала до Словаччини й стала студентською місцевого вузу.

Студенти приділяють навчанню чимало часу. Фото: особистий архів Валерії

«Ключова відмінність, яку я помітила — це стипендіальна частина. В Україні стипендії академічні призначаються за рейтингом й видаються семестром від сесії до сесії кожен місяць. В Європі є мотиваційна стипендія — це стипендія, яка призначається на семестр або раз на рік, але це велика сума, яка здатна змотивувати до навчання, на неї можна податися тільки раз на рік. Дуже багатьом студентам у ній відмовлять», — пояснює Валерія.

Примітка: Мотиваційна стипендія призначена для студентів-першокурсників. Щорічно уряд вибирає кілька спеціальностей, які додатково фінансуються. Якщо студент 1 курсу був відмінником у школі та його спеціальність потрапила під додаткове фінансування, то у нього є всі шанси здобути мотиваційну стипендію, розмір якої складає орієнтовно 800-1000 євро. На жаль, заздалегідь передбачити які спеціальності держава виділить гроші і як саме визначать тих, кому буде визначено стипендію неможливо, все це залежить від конкретного ВНЗ.

Кампус університету, де навчається Валерія

Крім того, у Словаччині для студента — вкрай важливо відвідувати лекції, якщо ж він пропустить навіть одне заняття, це може загрожувати недопуском до екзамену. Загалом до відвідування пар ставляться доволі суворо, Валерії такий підхід подобається, адже це відкидає можливість прогулювання пар для невідповідальних студентів.

Читайте також: Стало відомо, у яких країнах зможуть скласти НМТ цьогорічні вступники

З позитивних сторін Валерія також виділяє те, що в Словаччині студенти багато часу приділяють вивченню мов. Оскільки, героїня навчається на історика — знання мов дозволить їй вільно відчувати себе в своїй сфері й перекладати потрібні джерела. Загалом дівчина вивчає чотири мови: угорську, словацьку, німецьку та англійську.

Словаки готуються до іспитів з самого початку навчання в університеті

Місто, в якому проводить студентські роки Валерія. Фото: особистий архів героїні

Валерія відзначає, що на відміну від українських студентів — словаки серйозно готуються до іспитів чи екзаменів з самого початку навчання в університеті. Водночас в Україні більшості студентів питання для заліку дають на вивчення за місяць до самого випробування, тож студент має мало часу, щоб якісно підготуватися.

«В Україні вступають до ВНЗ приблизно у 17-18 років, а словаки у 20-23 роки. Дуже багато студентів беруть вільний рік, щоб відпочити й зрозуміти, ким вони хочуть бути. У нас часто можна почути фразу: «Вступай, не гай часу», але тут такого немає. Наприклад, у мене на паралельному курсі навчається жінка, вона як і я першокурсниця — але їй 36 років й вона словачка, для них це нормально», — ділиться думками Валерія.

Вона додає, що в Словаччині  в одному класі можуть навчатися люди без особливих фізичних потреб та люди з інклюзією. Тут немає упереджень, на кшталт, кому можна навчатися, а кому ні.

Система оцінювання в Словаччині

За словами героїні, в Словаччині система оцінювання практично така сама, як в українських університетах. Тут також алфавітна система, де А — це найвищий бал, а найнижчий — це Е.

При оцінюванні викладачі звертають увагу на відвідуваність студента. Ще цікавий факт — серед словаків немає такого поняття, як списування. В університеті навіть є організація – Дисциплінарні комітети, яка відповідає за якість навчання. Заборонено списувати, користуватися телефоном, як підказкою або відмічати фальшиву присутність людини, якщо її немає.

«Знаєте, є такий жарт, коли приходять студенти на пару й по списку присутні всі, а по факту тільки одна староста. Тут такого немає, це карається, й після трьох зауважень — студента відраховують за подібну поведінку», — каже Валерія.

З цікавостей дівчина також відзначає те, що словаки часто переносять пари на ранні години, щоб о 13:00 вже бути вільними від лекцій, а українці навпаки надають перевагу більш пізньому навчанню.

Навчання дорослих в Польщі

Поліцеальна школа. Фото: з відкритих джерел

Пані Ірина також в Польщі стала студенткою поліцеальної школи, це схожий навчальний заклад на наші технікуми. Тут жінка вирішила опанувати фах масажиста. До слова, із знанням польської мови навчання для українців в Польщі є безкоштовним. Ірина навчатиметься два роки, героїня вчиться щовихідних — це займає вільний час. 

У школі, де вона навчається є чимало цікавих спеціальностей для дорослих. Зокрема, асистент стоматолога, однак тут це не людина, яка миє приладдя та подає ватні тампони, каже співрозмовниця, а фахівець, який працює із зубним каменем й лікуванням ясен. Всі ці професії є безкоштовними для навчання для поляків та українців, але знання польської мови має бути на високому рівні.

«Якість навчання тут дуже гарна. Я вчусь на масажиста й повинна мати 800 годин практики масажу. Тішить те, що навчатися йдуть чимало дорослих людей. Наприклад, в моїй школі є чимало людей мого віку. Для поляків вік у навчанні — це не проблема. Я якось сказала своїй викладачці, що хотіла б вступити в університет на фізіотерапевта, але вже пізно, вона на мене так здивовано подивилася. Для них незрозуміло, як це — пізно навчатися», — згадує героїня.

Пані Ірина наголошує в Польщі є свій уклад життя, але є те, що вирізняє поляків серед інших — вони дуже відповідально ставляться до навчання й своїх дітей вчать цьому ж. Освіта в країні дуже важлива, бо вона дає тобі можливість гідно заробляти, резюмує бахмутянка.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Рік тому, вранці, наша колега Марія, яка працювала журналісткою у редакції, написала про те, що йде у військо. Марія була розслідувачкою — вона точно знала, як ставити запитання героям і де шукати потенційні корупційні скандали. Сьогодні вона служить у 5-й окремій важкій механізованій бригаді, де навчає військових тактичній медицині. До цього працювала на стабілізаційному пункті, бачила наслідки боїв і зрозуміла: навчати інших можна лише тоді, коли сам пройшов через цей досвід. 

Про рішення мобілізуватися, страх крові, роботу інструкторки та відповідальність за кожне заняття Марія розповіла Бахмут IN.UA. 

Марія Лященко — військовослужбовиця 5-ї окремої важкої механізованої бригади, інструкторка з тактичної медицини. До мобілізації працювала журналісткою. Сьогодні проводить навчання для військових, навчаючи їх навичок, які можуть врятувати життя на полі бою. 

“Я давно знала, що цей день настане”

З Марією ми зустрічаємося увечері — часу у неї тепер небагато, і він ретельно спланований. Розмову починаємо з того, як вона прийшла до рішення мобілізуватися. Марія не приховує, що про мобілізацію вона думала з 2023 року: проходила цивільні курси, навчалася зупиняти кровотечі, також підписувалася на жінок-військовослужбовиць, дивилась на їх будні, слухала подкасти.

“Я готувала себе до того, що це колись станеться. В 2025 році ми з моїм братом-військовим жили разом на зйомній квартирі, коли він повернувся після поранення. Тоді в мене промайнула думка: “Людинка з 21 року воює, може, пора її замінить”. Я розуміла, що я не бойова одиниця, не в окопі, але я поговорила з братом про це. Якщо чесно, він “дав мені чортів”, казав, що ніколи такого не буде. Я така “ну й хорошо”, закинула заявку на перший медичний, пройшла співбесіду і знайшла собі місце у тактичній медицині — зрозуміла, що вона мене цікавить більше, ніж все інше. Як я й казала, я готувалася до цього деякий час”, — пригадує Марія.

Про своє рішення Марія повідомила батькам уже після того, як усе було вирішено. Мама, зізнається вона, не здивувалася — лише переконалася у своїх здогадках. Найважче це сприйняв брат. Не тому, що не підтримував, а тому, що надто добре знав ціну служби. Та все було вже вирішено, і Марія почала проходити базову загальновійськову підготовку. Побутові умови її не лякали, каже дівчина, адже вона виросла в селі.

“Коли я вступала до свого батальйону, були розмови, що, можливо, БЗВП не буде, а будуть якісь внутрішні навчання. Для мене це було аргументом, але все одно мені довелося його пройти. Воно, власне, було не настільки важким, але не тому, що я така сильна рексиця, а тому, що воно було трохи лайтовішим. Це батальйон медичний все ж був, у нас було багато дівчат та жінок старшого віку. Але все одно, без якоїсь базової фізичної підготовки це все буде дуже важко, особливо, коли ми побачили, що в стандартних підрозділах БЗВП значно важче — зрозуміли, що нам ще пощастило”, — пригадує дівчина.

Тому всім, хто тільки планує мобілізуватися, Марія радить починати готуватися ще вдома. Не тому, що буде легко. А тому, що так буде значно безпечніше для вас самих, пояснює вона.

У тактмед пішла без медичної освіти

Ще одним побоюванням для Марії було те, що вона хотіла працювати у тактмеді без медичної освіти.

“Раніше я не могла спокійно дивитися на кров. Тому ще до мобілізації свідомо готувала себе до того, що доведеться побачити. Читала, навчалася, переглядала матеріали з бойовими пораненнями. Хотіла зрозуміти, чи зможу не розгубитися в той момент, коли від мене залежатимуть чиїсь дії або чиєсь життя. Перший день усе перевірив. Одразу привезли важких поранених. Того ж дня був і перший загиблий, якого вже неможливо було врятувати. Пам’ятаю, стояла й думала: зараз мені стане зле чи ні? Але цього не сталося. Я просто зробила вдих, заспокоїлася і почала працювати. З того моменту я зрозуміла одну важливу річ: страх нікуди не зникає. Просто відповідальність стає сильнішою за нього”, — каже дівчина.

Марія не каже, що звикла до людського болю. Каже інакше:

“До такого неможливо звикнути. І, мабуть, не треба. Просто з часом починаєш розуміти, що зараз не маєш права думати про себе. Є людина, якій потрібна допомога. І саме це стає головним”.

Як ділиться з нами Марія, насправді вона не одразу думала йти на медичний напрямок, спершу розглядала для себе саме медичну евакуацію. Але коли командування дізналося, що у Марії є педагогічна освіта і вона працювала журналісткою — їй порадили, що варто спробувати себе в тактичній медицині з перспективою стати інструкторкою, тому так дівчина й зробила. Деякий час вона працювала в стабпункті під наглядом досвідченіших: спершу мила поранених, заспокоювала, надавала допомогу, а далі перейшла до викладання — знову ж таки, спершу під наглядом інших інструкторів. Цей період дівчина без сумніву називає найкращим професійним досвідом. 

За цей час, каже Марія, вона дуже багато вчилася і вчила, але бачить, що подекуди має прогалини, тому планує вступати в медичний коледж. Зараз для навчання дівчина розглядає Бахмутський медичний фаховий коледж.

“Не вистачає мені дуже фахових знань, у мене постійне навчання, доколупування до всіх деталей, а оскільки я викладаю тактмед, то маю бути готова до всіх питань, які мені можуть поставити”, — пояснює військова.

Як армія вплинула на Марію

У лютому Марія разом з чоловіком перевелася до 5-ї окремої важкої механізованої бригади. Вони двоє зараз викладають тактмед для військових. Чоловік Марії раніше отримав поранення, внаслідок якого має ампутацію кінцівки, та це не заважає йому продовжувати служити у війську.

“Ми їздимо по своїй бригаді, так само викладаємо тактичну медицину, маємо тренувальні манекени на всі випадки життя. Часом бійці зляться, бо насправді тренування дуже важкі, тому зараз я вже можу бути суворішою, десь крикнути, десь матюкнутися на них. Я не роблю це зі зла. Я дуже хвилююся за них, і розумію, що навички, які ми відточуємо з ними, мають бути ідеальні, бо від цього залежить, чи зможуть  вони вижити самі, чи зможуть допомогти у критичній ситуації побратиму”, — пояснює Марія.

У армії, попри свою дещо песимістичну натуру, дівчина вчиться бачити хороше.

Примітка. Сьогодні для бригади Марії є актуальний збір, на авто для бойових медиків, які навчають тактичної медицини і рятують життя.🎯 Ціль: 300 000 ₴. 🔗Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/tJzcgiH5Z. 💳Номер картки Банки: 4874 1000 3991 1600

“Я насправді така людина, яка бере щось погане і докручує це до найгіршого. Але насправді, якщо глянути на все ширше, то є багато хорошого. От, наприклад, везе машина поранених, і ти думаєш: ну чому так відбувається? Не мають люди страждати. А потім — інша думка: але це ж добре, що їх везуть, бо їх можна витягнути, бо була проблема, що не могли дістати цих людей з позицій. Дуже комічна теж історія: я чоловіка знайшла — я ж для цього в армію йшла, як дехто думає. Нарешті я почула цю фразу у свій бік, поставила собі галочку. Насправді за весь час служби такий вислів я чула лише раз, і то це був такий невдалий жарт. Відпустку люблю, коли їдеш до батьків, і бачиш їх та обіймаєш, та насправді багато хорошого навколо”, — ділиться з нами Марія.

А ще, каже дівчина, для неї важливо у армійській рутині мати свою власну. Марія пояснює — вона ніколи не вважала себе “принцесою”, але зараз одним із ритуалів, який допомагає триматися, є щоденна б’юті-рутина. Навіть після складного дня це заземляє, пояснює співрозмовниця. Нормованого робочого дня як поняття для військової не існує — буває так, що 7 днів підряд вони виїжджають навчати зранку і повертаються пізно ввечері, а потім трохи відпочинку і по колу. 

Про себе Марія говорить небагато. Натомість із особливою повагою розповідає про військових, які щодня виконують бойові завдання. Переконана, що найбільше їх ранить не втома і не труднощі служби, а байдужість чи неповага з боку тих, кого вони захищають. Дівчина ділиться, що в найближчих планах має вступ до медичного коледжу і додає, що попри те, що вона не хотіла б мати досвід війни, рада, що зараз у війську. Каже, що відчуває себе там, де має бути, і сподівається згодом повернутися до журналістики.

Колись Марія ставила запитання і розповідала історії інших. Сьогодні вона навчає тих, хто завтра рятуватиме своїх побратимів під обстрілами. І, мабуть, саме це стало найважливішою історією в її житті. Бо справжнє покликання не завжди знаходить людину одразу. Іноді для цього потрібно пройти крізь власні страхи, змінити професію, змінити себе і одного дня зрозуміти просту істину: найцінніші слова — це не ті, що написані на папері, а ті, що одного дня перетворюються на врятовані життя.

До теми:

“Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. У квітні 2026 року 19-річна спортсменка дебютувала на дорослому чемпіонаті Європи, де виборола золоту медаль. А вже у липні Марія Єфремова здобула золото чемпіонату Європи з вільної боротьби серед спортсменок до 20 років.

Про перші кроки у спорті, дебют на дорослих змаганнях і плани на майбутнє Марія Єфремова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Марія Єфремова, перші кроки у спорті

Марія Єфремова — чемпіонка Європи з вільної боротьби. Вона у спорті вже 16 років. Тяга до спорту в неї була з дитинства. Спочатку це було більше для саморозвитку, а згодом Марія почала тренуватися професійно. На це її надихнув батько — заслужений тренер України з вільної боротьби, тренер-викладач Донецького обласного коледжу спортивного профілю імені Сергія Бубки. Сьогодні тато та рідний дядько Марії — Андрій та Максим Єфремови — є її тренерами.

“До спорту я прийшла завдяки своєму батьку, який сьогодні є моїм тренером. У Бахмуті він тренував дітей. Після садочку батько забирав мене до себе і так вийшло, що я це все бачила на постійній основі і воно до серця може лежало, може тяга до спорту була у крові. Потім я залишалася в батька на тренуваннях і потихеньку сама щось намагалася робити. Мені тоді, мабуть, роки три було. Бо в чотири я вже почала займатися: кувирочки робити, по канатам лазити. Всьому тато вчив. Спочатку це було для саморозвитку, а потім я вже полюбила спорт і почала займатися на повну”, — згадує Марія Єфремова.

На початку спортивної кар’єри для Марії було складно увійти в сам процес змагань. Та все це минуло, коли дівчинка спробувала і зрозуміла, як це працює.

“На початку важко було підійти до самих змагань. Бо одне — це коли ти просто займаєшся, і інше — коли починаєш виступати з іншими дітьми, які, можливо, і раніше тебе почали займатися, мають більше досвіду. Потрібно було увійти в цю систему, зрозуміти, що воно таке, і далі все пішло як треба”, — каже спортсменка.

Чи вплинула війна на тренування

Повномасштабне вторгнення застало Марію на спортивних зборах у Києві. Тоді дітей швидко зібрали і відправили додому. У Бахмуті спортсменка провела близько місяця. Просто сидіти вдома Марія і її батько не могли, тому продовжували тренування в залі.

“Перший час по поверненню в Бахмут була метушня і невизначеність — не знали, що робити далі. Ніхто ніде не займався, всі вдома сиділи, бо страшно було кудись йти. Але ми з батьком десь через два тижні зрозуміли, що не можемо просто сидіти вдома. Думаємо: “А підемо до залу, хоч щось поробимо”. Так ми з ним і займалися перший місяць війни, ходили раз на день до залу, тренувалися. Хоч подекуди і було чутно, що стріляють, тренування все одно не зупиняли”, — згадує Марія Єфремова.

Коли минув місяць з початку вторгнення, батько Марії вирішив відправити дружину і доньку до родичів за кордон задля їхньої безпеки. У квітні 2022 року спортивний коледж Бубки, де працюють Андрій і Максим Єфремови, відновив роботу в Полтаві. Туди ж з-за кордону повернулася і Марія. Одразу відновити тренування в залі не вдавалося, тому тренуватися доводилося на вулиці.

“Коли ми були в Бахмуті, у нас був свій зал, свій підхід, свій інвентар — все своє було. У Полтаві, звісно, інший зал, інші умови. Нам допомагають, щоб ми мали змогу тренуватися та потім проставляти свою країну на міжнародних змаганнях або на турнірах. За це ми дуже вдячні. Бо коли ми тільки приїхали до Полтави, у нас такої змоги не було десь місяць. Ми тренувалися на вулиці, на спортмайданчику, можливості займатися у залі не було. Хоча це дуже важливо, невід’ємна частина тренування борця — цей саме зал. Нам допомогло те, що в тата тут є друг, він теж тренер. То він дав нам свій зал”, — розповіла Марія Єфремова.

Марія Єфремова: дебют на дорослих змаганнях

У 2026 році Марія Єфремова дебютувала на дорослих змаганнях. Вона взяла участь у чемпіонаті Європи з боротьби, що проходив 20-26 квітня у Тирані (Албанія). Дебют вийшов успішним — Марія виборола для України золоту медаль. Цю перемогу вона вважає найголовнішою у своїй кар’єрі.

“Своєю найважливішою перемогою на даний момент я вважаю Чемпіонат Європи серед дорослих у цьому році. Це вихід на новий рівень. Там борються не дівчатка, а жінки, в яких більший досвід у цій сфері. Тому це для мене найважливіші досвід і змагання на сьогодні”, — каже спортсменка.

У липні 2026 року Марія Єфремова здобула ще одну золоту медаль — на молодіжному Чемпіонаті Європі з вільної боротьби, що відбувся у Скоп’є (Північна Македонія). Тут бахмутянка виграла п’ять сутичок, перемігши суперниць з Естонії, Північної Македонії, Молдови та Польщі. У фіналі вона розгромила представницю росії з рахунком 10:1.

Борчиня каже, що сутички з представниками росії вона сприймає по-іншому. Для неї це не лише можливість здобути чергову перемогу для України, а й дати натхнення військовим, які спостерігають за спортивними змаганнями. Бахмутянка шанує подвиг ЗСУ, які дають можливість продовжувати жити в Україні, тому хоче надихати їх своїми перемогами.

“З одного боку, мені байдуже, з ким я борюся. Це в плані того, що я не боюся, не переймаюся за це. Але мені не байдуже, коли суперниця саме з росії. Мені хочеться взяти і втерти їй ніс, принести якесь задоволення для моєї країни, для військових, які зараз сидять в окопах. Я впевнена, що є військові, які дивляться будь-які змагання українців. І мені здається, що кожна перемога українця в різних видах спорту дає їм мотивацію, задоволення. Я особисто дуже вдячна військовим, бо якби не вони, я, можливо, зараз навіть у Полтаві не тренувалася”, — зауважила бахмутянка.

“Я представляю не лише себе, а й Бахмут”

Марія Єфремова каже, що на своїх змаганнях вона представляє не лише себе, а й Бахмут. Для неї особливо цінно здобувати нагороди, представляючи свою громаду.

“Коли я була на дорослому Чемпіонаті Європи і бачила, хто у мене в категорії і з ким прийдеться боротися, я розуміла, що, по-перше, в мене немає права на помилку. А по-друге, що зараз я борюся за Бахмут. Це була відповідальність насамперед для мене. Я розуміла, що повинна зробити це для своїх земляків, з якими жила в одному місті. І це розуміння навіть більше енергії додавало, коли я виходила”, — згадує бахмутська борчиня.

За словами спортсменки, вона відчуває підтримку своїх земляків. Це мотивує її на подальші перемоги.

“Мені іноді можуть просто під постами в соцмережі писати слова підтримки. Дуже приємно, що вони дивляться, знають мене, бачать, що я роблю для нашого міста і країни”, — каже Марія Єфремова.

Марія Єфремова розповіла про спортивні плани

Зараз Марія Єфремова готується до двох важливих змагань — Чемпіонату світу U20 та Чемпіонату світу серед дорослих. Тренується спортсменка у Полтаві.

Всім, хто хоче пов’язати своє життя зі спортом, Марія Єфремова радить впевнено йти до своєї цілі та не відкладати свої мрії на потім.

“Якщо вас тягне до цього, і є бажання піти займатися будь-яким видом спорту, то не треба чекати, життя одне. Ніколи не бійтеся, не шкодуйте свого часу, а йдіть до своєї мрії попри будь-які перепони”, — зауважила Марія Єфремова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Коледж імені Сергія Бубки розпочинає набір студентів: які умови та скільки місць доступно
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Юлія Левченко з Бахмута виграла “золото” на етапі Континентального туру в Фінляндії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!