«Маємо боротися»: легкоатлетка з Бахмута Аліна Логвиненко розповіла про заборону українським спортсменам виступати з російськими

Семаковська Тетяна 18:02, 1 Травня 2023

Screenshot 669 2782bАліна Логвиненко — українська легкоатлетка, яка народилася в Бахмуті. Професійна спортсменка спеціалізується по бігу на коротких дистанціях, вона багаторазова чемпіонка, яка представляє Донеччину на міжнародному рівні. Нещодавно, Міністерство молоді та спорту України заборонило національним збірним України брати участь у міжнародних змаганнях, де виступатимуть спортсмени з російської федерації та Республіки білорусь.

Редакція «Бахмут. IN.UA» вирішила дізнатися, що думає про це рішення спортсменка, чи згодна вона з ним, та як тренується зараз?

Заборона виступати на одній сцені з росіянами

Аліна Логвиненко розповідає, що в її колі оточення є люди, які не згодні із позицією Міністерство молоді та спорту й вважають рішення про заборону виступати із російськими спортсменами — несправедливим по відношення до українського спорту.

Screenshot 668 98321

Аліна Логвиненко. Фото: Фейсбук

«У нас  спортивна арена, на якій ми можемо показувати, що Україна Незламна. Таке гасло має лунати і його повинні демонструвати зі всіх сторін вчинками, таким чином висловлюючи цю підтримку нашим хлопцям», — впевнена Аліна Логвиненко.

Українка наголошує, якщо спортсмен вже опинився на одній сцені з росіянином — то не потрібно відступати, натомість є потреба боротися за правилами спорту й показати себе, як сильного суперника.

«Зараз спортсмени хочуть донести до усього світу, що вони перемагають. Якщо раніше відігравали роль особисті амбіції людини, то зараз як ніколи раніше, хочеться показати, що Україна — гідна всього», — каже Аліна Логвиненко.

Російські спортсмени не винні у війні?

199745039 6306525439361466 803526340197701732 n f0819

Спортсменка з колегами. Фото: Фейсбук

Тезу про те, що російські спортсмени не винні у війні проти України часто можна почути серед певної частини населення. Однак, легкоатлетка з цим не погоджується, вона додає, що можливо є такі люди, але це не означає, що росії потрібно давати шанс виступати на Міжнародній арені.

«Дозволяти їм виступати – це маніпуляція, адже спорт зараз — це інструмент впливу», — каже спортсменка.

На її думку, потрібно боротися, щоб росіян та білорусів не допускали на змагання. Стосовно символіки, каже Аліна Логвиненко, зараз росіянам далеко не дозволяють витупати під російським прапором, вони використовують нейтральну символіку й також не звучить гімн їхньої країни.

Читайте також: Бахмутянка здобула нагороду на Кубку Європи з легкої атлетики

«На мою думку, коли йдеться про війну — не може бути так, що хтось поза політикою. Я, наприклад, не політик, як й моя родина, але всі вони втратили житло, роботу від війни. Зараз немає чогось поза політикою…», — розмірковує легкоатлетка.

Як відносяться спортсмени до росіян

197492647 6233299420017402 8700369234725630580 n fc8cc

Легкоатлетка з Бахмута. Фото: Фейсбук

Аліна Логвиненко зауважує, що під час повномасштабної війни їй не довелося виступати на одній сцені з росіянами, бо вони були відсторонені. Стосовно спортсменів інших країн — є багато нейтралітету до громадян рф, вважає спортсменка, але попри те Україну дуже підтримують.

«Ця війна, яка зараз коїться — це ж не перша війна в історії планети. Для спортсменів з Європи — ця війна дуже далеко й вони не можуть розуміти всього того, що коїться, тому вони більш нейтральні», — каже спортсменка.

Які наслідки можуть очікувати український спорт після заборони виступати на одній сцені із росіянами?

179079653 6030566896957323 1799791778610135916 n 5190e

Героїня з луком. Фото: Фейсбук

Спортсменка розмірковує, що за умови заборони виступати на змаганнях, де будуть росіяни — професійний спорт та місце українських спортсменів у світі може дещо погіршитися. Адже поки росіяни мають можливість представляти свою країну на світовій арені, здобувати перемоги, покращуватися, українці залишилися без такої можливості.

«По-перше, не буде так багато спортсменів-професіоналів, а щоб готувати майбутніх зірок — для цього теж потрібні умови. Багато нашої інфраструктури зараз зруйновано, мова йде за спортивні бази. Дуже велика підтримка в України від Міжнародних федерацій, нам надавали базу для тренувань, житло й умови.В теперішніх умовах — професійний спортсмен, це вогник на який буде рівнятися молоде покоління», — розповідає співрозмовниця.

Як проходить тренування спортсменки?

116042789 4696041687076524 1630014452230705764 n 691d1

Аліна Логвиненко представляє Україну. Фото: Фейсбук

Попри війну, спортсменка не втрачає оптимізму каже, що спорт допоміг загартувати характер, але емоційно все одно буває важко. Зараз Аліна Логвиненко продовжує тренуватися, готується до нових змагань, зокрема до командного Чемпіонату України, а далі легкоатлетка буде відштовхуватися від поточних результатів:

«Спортсменам я бажаю не втрачати надії й робити все можливе, щоб бути у формі. Всім громадянам України — це вірити в найкраще, й робити все, те що залежить від тебе».

Фото: Фейсбук

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Валентина Твердохліб 14:05, 7 Травня 2025
театр моди

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

Вихованки театру моди в Часів Ярі / фото надане Аліною Андрєєвою

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Колектив театру брав участь у патріотичних заходах / фото надане Аліною Андрєєвою

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Колекції одягу / фото надане Аліною Андрєєвою

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Колектив театру моду на заході в Бахмуті / фото надане Аліною Андрєєвою

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Учасниці акції “Нитка єднання” (Аліна Андрєєва друга праворуч) з актором В’ячеславом Довженко / фото надане Аліною Андрєєвою

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Аліна Андрєєва і Олена Ярошук на флористичному майстер-класі / фото надане Аліною Андрєєвою

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Семаковська Тетяна 14:00, 2 Травня 2025

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.

Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати

Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.

“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.

У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.

Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.

Валерія Білінець / фото надане Нацполіцією Донеччини

“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.

Весільна світлина Валерії / фото надане Нацполіцією Донеччини

Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.

“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.

Робочі будні інспекторки / фото надане Нацполіцією Донеччини

Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.

Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки

“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.

Поліція доставляє хліб цивільним / фото надане Нацполіцією Донеччини

Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.

“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.

На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.

Валерія тисне руку Володимир Зеленському / фото надане Нацполіцією Донеччини

У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):

“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

театр моди

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, […]

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона […]

“Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  […]

Майстер-класи, що лікують: історії молоді з Сіверської громади

У Дніпропетровській області стартував творчий проєкт “Створюй відчуття” для підтримки молоді з Сіверської громади Донеччини. Для учасників проводять різні майстер-класи, наприклад пірографія чи розпис екосумок, […]

“Він знав, за кого воює” — бахмутянка про свого коханого, загиблого воїна

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала […]