Чи можна пробачити росіянам за все те, що вони вчинили й продовжують робити далі під час війни в Україні? Поки пересічні громадяни ухвалюють власне рішення з цього питання, правозахисники та громадські діячі збирають докази російських злочинів, для того, щоб рф в законодавчому полі відповіла за свої діяння. Громадська активістка Галина Калініна пояснила, як документують злочини росіян на Чернігівщині, та до чого тут німецькі способи перевиховання народу.

Евакуація з окупованого Щастя

Щастя — це невелике містечко у Луганській області, де розміщувалася Луганська ТЕС, саме тут працювала наша героїня. Жінка мала досвід документування злочинів, вона фіксувала обстріли тієї самої ТЕС раніше. В 2022 році Щастя окупували російські війська, тож місто довелося покидати. Спершу жінка евакуювалася до Львова, членкиня ГО «Культурна фортеця» не могла сидіти без справа, тож в місті Лева почала допомагати таким ж переселенцям, як вона сама.

Луганська ТЕС. Фото: Вікіпедія

«ГО «Культурна фортеця» в місті Щастя намагалася українізувати наших людей, робили цікаві заходи, просували українське. Але мені довелося евакуювати, коли почалося повномасштабне вторгнення. Обстрілювати нас почало ще до 24 лютого, а в той день з 5 ранку до 8 нас поливали градами. Коли було затишшя, зателефонувала подрузі, яка теж ще була в місті. Виїхали ми разом. По центральній дорозі було чути автоматні черги», — пригадує громадська діячка.

До Львова жінки приїхали майже без нічого, каже пані Галина, з собою взяли мінімум речей, одяг змінного теж не було. Все отримали у волонтерському центрі, вже через час активістка сама там почне працювати. Загалом, близько пів року пані Галина видавала гумдопомогу. 

Читайте також: Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Весь час жінки жили у студентському гуртожитку, але в серпні 2022 року довелося його покидати — до навчання повернулися студенти. Пані Галина каже, що у неї було два шляхи куди їхати — Харків або Чернігів. Зупинила вибір на останньому, на той час Чернігів вже був деокупований, а Харків піддавався обстрілам. Крім того, в Чернігові на героїню чекала сестра.

Що таке російські військові злочини та як їх задокументовують?

Галина Калініна. Фото: надане героїнею

На Чернігівщині активістка доєдналася до роботи Освітнього дому прав людини в Чернігові. Тепер пані Галина частина команди, яка документує російські злочини у деокупованих селах. Активістка працює із колегами, людина, яка стала свідком або жертвою російських злочинів розповідає на камеру про скоєну. Ці відеоінтерв’ю фіксують та зберігають для справи про трибунал путіна. Крім того, відео можуть використовуватися у судах, щоб довести провину та вимагати репарацій від країни-агресорки.

«Я почала навчатися, як правильно документувати злочини, бо досвід з ТЕС інший. Ми вчилися, як записувати інтерв’ю з людьми, які пережили тортури чи зґвалтування. Я вже шість місяців займаюся цим, руйнування будинків чи житла — це найменший злочин, який скоїли росіяни. Це злочин, але не можливо його порівняти, коли людей просто розстрілювали. Був такий випадок в селі Мохна́тин, коли йшли підлітки, троє 17-18 років, їх розстріляли прямо біля дороги. З села Довжик трьох братів забрали, катували… один з братів виліз із могили…я спілкувалась з тою жінкою, яка прийняла того чоловіка, нагодувала», — розповідає пані Галина.

За час роботи фіксатором злочинів рф, героїня почула дуже багато важких історій. Деякі не вкладаються в голову й досі. Емоційно витримувати чужий біль важко, але важливо не плакати, коли людина ділиться з тобою таким, запевняє пані Галина. Організація документувала злочини про катування, поранення, розстріли. В селах часто говорять й за зґвалтування.

«Росіяни бачили цивільну машину й просто розстрілювали. Вони дійсно відчували, що вони на чужій землі, й кожен місцевий — їхній ворог… Кажуть люди, що були зґвалтування, але ніхто не хоче давати інтерв’ю на камеру або аудіозапис. Це тому, що село. Люди переживають не за себе, а за те, що скажуть люди, що цькуватимуть. Людина не винна, що її зґвалтували. Я розумію, чому вони мовчать, бо нам наші суди завжди казали: «Тебе зґвалтували, сама винна!», — розмірковує активістка.

Як емоційно впоратися на війні?

Пані Галина в Бахмачі. Фото: надане героїнею

Крізь одну людину проходить десятки, й сотні історій. Всі різні, всі важкі й болючі. Спочатку, пригадує пані Галина, було важко, бувало, що вночі жінка плакала від почутого.

Допомогли впоратися із емоціями психологи, для команди організовували ретрит, де люди могли емоційно розвантажитися, щоб могти працювати далі. 

«Я вважаю, що тільки праця з психологом може допомогти справитися із всіма емоціями, триматися в тонусі й робити свою справу. Я не пережила цих злочинів, але стала свідком», — ділиться у розмові героїня.

Чи можна пробачити росіянам?

Героїня з колегами. Фото: надане героїнею

На думку активістки говорити про пробачення росіян зараз дуже рано.

«Ніяких пробачень цим виродкам не може бути. Це не люди. Може серед них і є якісь хороші, але знаєте таку приказку: «Гарний руський в гарному гробі, поганий в поганому гробі». Ці люди, які нічого не роблять, щоб зупинити війну…ті, хто підтримує…Ні, немає гарних росіян. Є зомбі», — каже Галина Калініна.

Активістка наголошує, що початок справі, яка змусить росію відповісти за скоєне, вже покладений. Стосовно того, як росіяни можуть спокутувати свою провину перед українцям — це процес не одного року. 

Як приклад активістка наводить Німеччину, громадяни якої у Другій Світовій війні вбили мільйони євреїв. Після закінчення війни німців змушували викопувати тіла закатованих з братських могил євреїв та перепоховувати.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Програма міжнародного обміну студентами Erasmus+ — це не лише можливість здобути європейську освіту, а й шанс стати справжнім амбасадором своєї країни за кордоном. Студентка з Бахмута Анастасія Щекодіна завжди мріяла про навчання за обміном. На третьому курсі дівчина наважилася подати документи та пройшла відбір до університету в естонському місті Тарту.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з бахмутянкою про те, як проходить адаптація в Естонії, чим європейська освіта відрізняється від української та як іноземці реагують на правду про війну в Україні та знищений Бахмут.

Від мрії до реальності: як бахмутянка долучилася до програми Еразмус+

Про можливості навчання за кордоном Анастасія Щекодіна дізналася ще на першому курсі під час ознайомчих заходів в університеті. Проте, щоб морально підготуватися до такого кроку, їй знадобився час. На третьому курсі за активної підтримки батьків дівчина подала заявку — і пройшла з першого разу.

Часто студентів відлякує бюрократія, проте бахмутянка запевняє, що процес є цілком підйомним.

“Коли ти бачиш всі ці документи, дійсно стає страшно. І я розумію студентів, які відмовляються від цієї можливості, тому що думають, що вони їх не зберуть. Але якщо на факультеті хороший координатор мобільності, то він буде з усім допомагати. Також студенти, які вже були на Еразмусі раніше, координують і допомагають“, — ділиться досвідом Анастасія.

Рівень англійської мови вона підтвердила без складних міжнародних іспитів — за допомогою документа “Language Assessment”, який заповнила її викладачка з університету. Що стосується конкуренції, то загалом по українському вишу вона була надзвичайно високою, проте на конкретному факультеті дівчини бажаючих виявилося мало, що зіграло їй на руку.

Оформлення документів з естонською стороною пройшло дуже швидко. Естонія — максимально діджиталізована країна, тому весь електронний документообіг з координаторами зайняв близько двох тижнів.

Поїздка та перші враження від Естонії

Анастасія приїхала до студентського гуртожитку в місті Тарту. За її словами, умови проживання там новіші та чистіші за українські реалії. Але найбільшим культурним шоком стала не архітектура, а поведінка місцевих та іноземних студентів.

У перший же день до неї вибігла знайомитися сусідка з Німеччини, яка одразу почала її обіймати та щиро розпитувати про життя. Для українки, яка звикла до більш закритої поведінки людей в умовах війни, така швидка комунікація стала незвичним досвідом. Проте проблем із пошуком друзів не було: студентські гуртожитки постійно організовують заходи для соціалізації.

Мовного бар’єра дівчина не відчула. Молодь в Естонії чудово володіє англійською, як і працівники банків чи інших установ. Проте Анастасія помітила цікаву деталь: старше покоління естонців часто переходить на російську, особливо тоді, коли розуміє, що перед ними стоїть українець.

“Коли я в поліції отримувала дозвіл на проживання і тимчасовий захист, вони побачили, що я українка, і автоматично перейшли на російську. Вони навіть не продовжували говорити зі мною англійською. Але я продовжувала говорити з ними українською, і, в принципі, вони мене розуміли“, — розповідає студентка.

Єдиним серйозним психологічним випробуванням для дівчини стали розмови у місцевому суспільстві про можливий напад росії на країни Балтії. Усвідомлення того, що вона перебуває у чужій країні і не знає, куди бігти у разі небезпеки, викликало тривогу.

Що іноземці знають про війну

Студентам за кордоном часто доводиться виконувати просвітницьку місію. Анастасія зіткнулася з тим, що деякі європейці не до кінця розуміють українські реалії.

“Зі мною жила француженка. Вона думала, що ми не можемо пересуватися вільно по країні, що ми сидимо в одному місці і ніде не рухаємося. Я пояснювала, що в нас таке саме життя: люди працюють, діти ходять в школу, в садочки, ми навчаємось. Просто є обстріли, і ми ховаємось. Для неї також було дивно, що чоловіки після 25 років військовозобов’язані і не можуть виїжджати“, — згадує бахмутянка.

Дівчина зазначає, що часто доводилося розвіювати й міфи про те, що українська та російська мови — це одне й те саме, а також пояснювати, що Україна — це незалежна держава. Окремою темою для розмов було рідне місто студентки. Зазвичай європейці не знають, де знаходиться Бахмут, тому дівчина показувала Донеччину на карті.

“Я кожному з них говорила, що я була вимушена виїхати зі свого міста, тому що росня його окупувала і знищила повністю. Їм дуже шкода, вони завжди нас підтримують словами. Але мені здається, вони до кінця не можуть повірити, що у 21 столітті якась країна може прийти і знищити місто“, — зазначає Анастасія.

Відпочинок від сирен та відмінності в освіті

Перебування в Естонії дозволило студентці морально відновитися після життя в умовах постійних повітряних тривог. Оскільки її родина та друзі перебували у відносно безпечних регіонах України, балансувати між навчанням та моніторингом новин було простіше.

“Я по собі побачила, що дуже емоційно відпочила, бо я там не боялася, що вночі мені прийдеться десь вставати чи якась тривога буде“, — зізнається дівчина.

Відмінності Анастасія Щекодіна помітила й в освітньому процесі. На відміну від України, в Естонії головний акцент робиться на лекційний матеріал, частину з якого студентам надають виключно у відеоформаті для самостійного опрацювання. Ще однією суттєвою відмінністю є постійна командна робота: майже всі практичні завдання та семестрові проєкти в естонському виші виконуються виключно у групах. Крім того, європейські викладачі більш вимогливі до дисципліни та суворо контролюють відвідуваність. Для студентів існує чітко визначена кількість дозволених пропусків, перевищення якої гарантовано призведе до проблем із закриттям предмета.

Поради для студентів з Донеччини

Анастасія переконана, що програма міжнародного обміну — це не лише про академічні знання, а й про розширення світогляду, нові культури та корисний нетворкінг. Студентам, які бояться спробувати, вона радить просто почати діяти.”Коли ти починаєш збирати документи, ти вже перестаєш боятися, тому що ти розумієш, що це не так складно, як здається. Я б ще порадила тим, хто боїться їхати на довгий період, звернути увагу на короткострокову мобільність або безкоштовні волонтерські програми. Ти їдеш на тиждень-два, пробуєш себе в європейському середовищі, і тоді з’являється натхнення поїхати на довгостроковий Еразмус“, — підсумовує студентка.

Читайте також:

Від Бахмута до Массачусетсу: як 17-річний Богдан виграв навчання за $166 000 і здійснив свою “американську мрію” завдяки Ukraine Global Scholars

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!