Юлія Сотникова разом з чоловіком понад 20 років будували свій бізнес в Бахмуті, але через війну магазин сантехніки довелося закрити, а сама родина була змушена евакуюватися з міста. Про те, як це заново починати справу всього життя та про адаптацію до Дніпра — читайте в матеріалі.

Евакуація з Бахмута

Пані Юля. Фото: особистий архів героїні

Пані Юлія разом із дітьми евакуювалася з Бахмута в квітні 2022 року, спочатку їхали до рідних, що живуть на Полтавщині. Голова родини в цей час залишався в Бахмуті та допомагав місцевому ТрО, військовим та волонтерам. Про свою допомогу подружжя не афішує, намагаються закривати потреби для ЗСУ своїми силами.

«Одночасно ми намагалися збирати свій товар та вивозити його для збереження в іншому місті. Все це зайняло у нас приблизно три місяці, все ми не вивезли. На жаль, чимало товарів у нас залишилося в Бахмуті. Станом на сьогодні, наскільки мені відомо — його вже там нема, бо працювали мародери», — ділиться у розмові пані Юлія.

Героїня додає, що тоді ще припав час, коли довелося шукати нове місце для життя, а це не легко, зважаючи на той факт, що в Бахмуті родина провела майже все життя. Це місто для них є рідним, покидати домівку завжди важко, тож без стресу не обійшлося.

Читайте також: Наодинці в новому місті: як знайти друзів та однодумців після евакуації?

Дорога до Дніпра та відкриття магазину

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Через певний час родина все-таки вирішила зупинитися в Дніпрі. З червня 2022 року подружжя почало пошуки приміщення для магазину сантехніки. Новий магазин відкрили з новою назвою, в Бахмуті це була “Домотроніка”, а в Дніпрі це магазин “GIPIGAP” (“ГІП і ГАП”).  Магазин працює за адресою: проспект Олександра Поля, 28 А. Графік роботи з 09:00-18:00.

Переглянути товар можна на сайті, додамо, що зараз платформа ще наповнюється, однак вже є багато товарів. Також активно ведеться сторінка бренду в соцмережі Інстаграм.

Сайт – https://gipigap.com.ua/

Вже в липні до підприємиці приєдналися співробітники, які вирішили продовжувати працювати. Зазначимо, що завдяки тому, що пані Юлія вирішила відкрити магазин в Дніпрі — працівники отримали поштовх евакуюватися та вберегти життя. Крім того, підприємиця продовжує виплачувати зарплати, а також частково покриває своїм підопічним витрати на житло. 

«Ось так ми жіночим колективом намагалися все обладнати, розкласти товари та почати торгівлю», — розповідає пані Юля.

 Жінка зазначає, що дуже помічною для неї виявилася допомога від держави для ВПО. Пані Юля оформила своїх працівників як ВПО і два місяці отримувала допомогу від держави.

«Все дуже важко. В Бахмуті, на мою думку, ми були найкращим магазином в своїй галузі, своїм людям ми давали все найкраще, завжди старалися задовольнити нашого клієнта. На жаль, в іншому місті дуже складно все починати заново, ми будували цей бізнес 20 років, крок за кроком, вкладали в нього душу й сили», — розповідає підприємиця.

Конкуренція великого міста

Асортимент  магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У великому місті, каже підприємиця, люди звикли купувати сантехніку у магазинах на кшталт “Епіцентру”, тож завоювати довіру покупця локальному магазину важче:

«Велике місто — це великі витрати, звісно це не порівняти з тими коштами, які ми витрачали в Бахмуті, тут дорожче все. Крім того, у Бахмуті у нас було власне приміщення, а тут нам доводиться орендувати його. Потрібно платити гроші за те, що не моє. Попри те, ми не втрачаємо оптимізм, працюємо й не скаржимося, адже цим нічого не зміниш. Ми мріємо, що повернемося додому й підтримуємо один одного»

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

У крамниці пані Юлії, можна придбати все комплексно для ремонту дому чи квартири, а продавці порадять найкраще на будь-який гаманець. В асортименті також є інструменти для ремонту, загалом тут є все, що потрібно, якщо ви хочете оновити свій дім чи поремонтувати щось.

Асортимент магазину  “GIPIGAP”. Фото: особистий архів героїні

Наразі в магазині працює четверо людей — це сама пані Юлія, дві працівниці, а також працівник, який допомагає із вантажем або чоловік, коли є час, адже вся сантехніка це — переважно нелегкі речі.

Фото: особистий архів героїні

Примітка: Цей матеріал редакція створила за власною ініціативою на підтримку бахмутського бізнесу, який відновлюється в евакуації. Матеріал не є комерційною рекламою

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Владислав Дейнега тричі покидав свою домівку. Спочатку в рідному Донецьку, потім в Бердянську, а після 24 лютого тікати довелося і з Маріуполя. Де перед тим пробув 19 днів під час російської облоги. Зараз наш герой живе в Лондоні та на благодійних марафонах збирає кошти в підтримку військових ЗСУ.

Як йому вдалося адаптуватися у Великій Британії й чим спортсмен допомагає Україні — Владислав Дейнега поділився у розмові з редакцією Бахмут IN.UA.

Про біг і благодійні марафони

Владу 23. До Лондону хлопець переїхав майже 2 роки тому і відтоді щовихідних бігає по 30 кілометрів в день головними вулицями міста. Його обовʼязковим атрибутом є український прапор. Бігун каже, що так нагадує людям про Україну.  

“Коли я бігаю, мене часто зупиняють, бо бачать прапор. Дехто висловлює підтримку, дехто ставиться недоброзичливо, лається.. Ті, хто за Росію. А є взагалі є такі, хто питає, що це за прапор на моїх плечах. Мені прикро від такої необізнаності людей. Але я завжди все пояснюю, – і додає: —  Для мене ж, коли я надягаю прапор, це як обійми, це як постійне нагадування хто я і звідки я”, – зізнається Владислав. 

Влад заздалегідь планує свої маршрути для пробіжок. Усі їх, а також мапу міста, спортсмен вивчив напамʼять. Герой каже, що постійно обирає нові та різні напрямки, щоб краще вивчати місто. Такий вид бігу називає “freedom run”.

“Мені подобається загуглити про те чи інше місце, почитати та вивчити його історію. В результаті виходить поєднання приємного з корисним”, —  розказує спортсмен.

Влад почав бігати задовго до переїзду за кордон. Коли жив у Бердянську. Туди він виїхав ще у 2014, тікаючи разом з сімʼєю від війни з Донецька. У новому місті батьки хлопця відкрили свій бізнес з вирощування мікрозелені, яку доставляли у заклади. З початком пандемії коронавірусу громадський транспорт майже не курсував, а оскільки власного авто у сімʼї не було, Владові довелося розносити продукцію пішки. З того часу ходьба стала своєрідним хобі хлопця, а відтак перейшов на біг. Спершу це були дистанції на 10 кілометрів, а згодом відстань збільшилась до 25 кілометрів.

“Я відчуваю себе як риба у воді. Я знайшов себе у бігу. Вперше я це зрозумів, коли жив після Бердянська в Маріуполі. Я бігав там всюди, знаю кожен куточок… І тепер, коли згадую…Мені душу рве за ті місця, які зараз стерті з лиця землі. Хочеться плакати…”, —  пригадує Владислав. 

У квітні цього року донеччанин взяв участь у Лондонському марафоні на 42 кілометри. Цей пробіг вважається дуже престижним за кордоном. Для участі люди їдуть з усього світу. За словами Влада, реєструватися треба за рік до події, бо кількість учасників обмежена і потрапити до їх числа неймовірно складно. Так, минулого року бігун не встиг податися на участь, втім цьогоріч оформити заявку вдалося вчасно: допомогли волонтери з ГО “British-Ukrainian Aid”. 

“Я почав тренуватися за пів року до Марафону. У мене була своя програма, за якою я готувався. Я фінішував з часом 4 години 14 хвилин і скажу, що результатом залишився задоволений”

На час проведення забігу охочі могли донатити учаснику. Так, Владу Дейнезі вдалося зібрати майже 2700 фунтів британських стерлінгів (146 208 гривень). За правилами Марафону кожен спортсмен витрачає зібрані кошти на свій розсуд. 

Так, Влад усі гроші передав волонтерам, на закупівлю протезів для військових ЗСУ. Ідея прийшла після того, як хлопець дізнався, що разом з ним до забігу приєднаються українські морпіхи з ампутаціями Олексій Руденко та Георгій Рошка. Військові бігли аби підтримати коштами важкопоранених побратимів. 

Влад планує взяти участь у ще одному марафоні, який незабаром відбудеться у Лондоні. Зараз теж активно збирає пожертви.

Маріуполь в облозі: як Владу вдалося виїхати

Після 24-го лютого Влад та його сімʼя понад 2 тижні перебували в оточеному росіянами Маріуполі. Він розповідає, що спочатку виїжджати боялися, але вибору не було. 

“Ми жили в будинку. Без світла, води і звʼязку. В той час змогли прийняти ще 2 родини у себе. … Нікому в житті не побажаю бачити того, що бачив я, — додає: – коли виїжджали, то вже емоцій ніяких не було, було все одно, що буде…Був дійсно морально складний стан. Ми багато не брали з собою, навіть фото не взяли. Все лишилося позаду…”

Виїжджати родина вирішила в Болгарію. Разом зі знайомими на двох мікроавтобусах. Вирішили їхати через Крим, і там в районі Чонгара перетнути російський блокпост. 

“Ми збрехали їм, що їдемо в Донецьк, бо у нас там прописка, і нас пропустили. Далі ми поїхали через Росію і на Прибалтику. А звідти вже до Болгарії”, —  каже Влад. 

Уся дорога загалом зайняла 2 тижні. Ночувала сімʼя в авто. По приїзду в Болгарію почали планувати переїзд в Англію, і відтак оселилися спершу неподалік англійського Бостона, а потім перебралися в столицю. 

Адаптація в Лондоні та громадська активність 

Донеччанин ділиться, коли вперше приїхав в Лондон, то був здивований його масштабом та великою кількістю різних національностей, які живуть у місті. До цього Влад ні разу не був за кордоном. Зараз вже звик до багатьох речей. Хоча перший час відчував сильну депресію та апатію. І так було, каже, допоки не почав відвідувати мітинги та заходи в підтримку України. 

“Я можу сказати, що мене врятували українці. Якось, десь після перших 2 тижнів в Лондоні, я їхав в автобусі та побачив якесь зібрання, а потім і наші прапори. Я одразу вийшов на зупинці, підійшов до людей і розпитався. З тих самих пір там стою. Стараюся не пропускати жодну акцію. Але, було, що працював на заводі та не мав змоги прийти. Тож я в той день прям на роботі заспівав гімн, як нагадування про Україну“

Зараз Влад відомий своєю активною громадською позицією та діяльністю серед української спільноти у Лондоні. Він належить до Українського Лондонського бігового клубу. Має багато друзів, зокрема та іноземців. У планах хлопця організовувати тури містом, продовжувати розповідати та нагадувати усім про Україну. А також він мріє пожити у Києві.

Читайте також:

• “Герби, як у росії”: розпитали у геральдиста з Костянтинівки, чому кожному селу та місту потрібен свій герб
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Едуард родом з Костянтинівки, Донецької області. Чоловік називає себе геральдистом-ентузіастом, і він створив вже понад 100 гербів різних сіл та міст Донеччини. В планах у чоловіка намалювати герб для кожного села у області. Чому це важливо робити зараз та як росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики — Едуард розповів для Бахмут IN.UA.

Навчався на магістра хімічних технологій

Едуард народився та виріс у Костянтинівці, навчався у Донецькому національному технічному університеті і за фахом він — магістр хімічних технологій. У розмові він каже, що з дитинства мав хист до малювання, а вже у дорослому віці він знову почав малювати, тільки цього разу — герби.

Зараз герой живе у Волинській області, куди він евакуювався з родиною у 2024 році. До цього була ще одна спроба виїхати у 2022 році.

“Ми вже виїжджали з батьками всі разом. Просто їхали, їхали не знали куди. Знайомий запропонував будинок у Волинській області. Він сказав: “Приїжджайте, ну, а там якось далі буде видно”. Ну, якось так й оселилися тут, власне, батьки були тут весь час, поки повномасштабна війна”, — згадує евакуацію чоловік.

По приїзду Едуард кілька разів отримував гуманітарну допомогу. Каже, що його з родиною зустріли добре.

Проєкт “Я це Ко”

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

З геральдикою чоловік почав працювати ще до повномасштабної війни і навіть заснував проєкт, який назвав “Я це Костянтинівка”, а скорочено — “Я це Ко”. Тут розповідав про те, яке місто могло б бути без корупції, війни. Герой мріяв розвивати рідну громаду, але не знайшов достатньо підтримки, тому ініціативу довелося призупинити.

“Я це фотошопив по-своєму, людям подобалося. Це якось надихало — і мене, і місцевих. Звісно, що не всі мої проєкти були якимось фантастичними, але я хотів рухатися в цьому напрямку, і, можливо, колись вже почати фізично реалізовувати те, що малював, знаходити якусь підтримку, але цю підтримку я поки ще не знайшов. Та й у воєнному плані ситуація погіршувалася, тому це було не дуже актуально”, — каже Едуард.

Герби Донеччини

Вже в евакуації чоловік заново розпочав займатися геральдикою — створив профіль в Інстаграмі “Донеччина в Гербах” та почав публікувати там герби сіл та міст Донеччини. Першими були герби Костянтинівської громади, які Едуард почав ще 5 липня 2023 року. За час роботи герой створив вже близько 100 робіт, а у планах — вся Донеччина, до найменшого села.

“Часто люди самі пишуть мені у соцмережі, кажуть, герб якого населеного пункту вони хочуть бачити. Не знаю чому, але їм це стало дуже цікаво. Можливо, бо цю тему ніхто не підіймав. Вони із нетерпінням чекають свою символіку, розглядають її. А особливо, коли її не було взагалі, і вона створена з нуля”, — пояснює геральдист.

Так з’явився герб Малинівки — підписниця написала Едуарду, а він взявся шукати інформацію про село, аби створити герб. Так само й Моспино отримало свою оновлену символіку. Новий варіант гербів просять і надазовські греки, пояснює чоловік, хоча у них вже свої є.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

“Надазовські греки дуже активні в цьому плані. Їм цікаво, хоча у них є свої герби. Там свого часу Олег Киричок, донецький геральдист, склав майже всім грецьким поселенням герби. Я зараз їх теж переробляю, роблю більш сучасними”, — ділиться у розмові Едуард.

Процес створення герба може забирати від одного дня й до кількох тижнів, пояснює він, адже про деякі села легко знайти інформацію в мережі, а от на інші доводиться витрачати більше часу.

“Іноді просто немає звідки взяти інформацію. Тобто населений пункт був настільки такий звичайний, що ніяких яскравих сторінок історії не має. І нема що зобразити — тоді доводиться якось викручуватися інакше. Тобто або від назви, або від якихось географічних особливостей відштовхуватися”.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Донеччина в Гербах (@don.geraldyka.ua)

На питання, що легше зробити з нуля: новий герб чи перемалювати вже наявний — Едуард ствердно відповідає “друге”, бо осучаснювати вже наявне значно важче. Одним з найскладніших гербів видався Кальміуський, каже у розмові герой.

“Я його від початку ще помітив. Він доволі яскравий, там цікавий герб, на ньому фенікс зображений. Але збагнути, що воно таке, до чого — я досі до кінця ще не зрозумів”, — зізнається чоловік.

Росіяни намагаються спекулювати на темі геральдики

За словами героя, осучаснювати геральдику варто для того, щоб, по-перше, вона виглядала сучасно і нею було не соромно користуватися населеному пункту та містянам, бо – це наші символи.

А по-друге, тому, що більшість гербів на Донеччині за основу мають французький щит, наприклад, такий має Торецьк та Дружківка, тому у своїх версіях гербів Едуард використовує іспанський.

“Для росіян це виходить якесь таке привласнення, нібито росія може претендувати на ці населені пункти, оскільки тут герб російський. Це треба було давно переробити, просто ніхто на це увагу не звертав. До речі, деякі герби, які затверджувалися за часів незалежної України, були саме на французьких щитах. І нікому до цього діла не було”, — говорить герой.

Іспанським щитом користується Польща, Литва, Німеччина та інші країни. Едуард пояснює, що коли росія приходить на окуповані землі, то складає герб населеного пункту Донеччини на французькому щиті. Наприклад, так росіяни переробили герби Макіївки та Авдіївки тощо

“І, власне, тому мене це зачепило, коли я вперше це побачив. Чомусь для росіян це важливо, а нам це тридцять років було неважливо”.

Герой ділиться, що не відмовився б потрапити в Українське геральдичне товариство, а його роботи стали офіційно-затвердженими.

Читайте також:

• “Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті
• Як у 27 здобути науковий ступінь та державну нагороду: історія науковця з Покровського
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!