Благодійний фонд “Вільні люди — вільна країна” відкрив реєстрацію на отримання гуманітарної допомоги у вигляді продуктових наборів для ВПО з Донецької та Харківської областей, що проживають у Дніпрі. Отримати її можна вже зараз.
Примітка. Матеріал було оновлено 14 листопада 2024 року, о 15:43. Представники БФ “Вільні люди — Вільна країна” закрили реєстрацію на отримання допомоги. Матеріал оновлено згідно з Редакційною Політикою.
Гуманітарна допомога ВПО в Дніпрі
Продуктові набори в межах нового проєкту надання гуманітарної допомоги була розрахована на новоприбулих ВПО (не раніше 1 червня 2024 року), які виїхали з наступних регіонів:
Донецька область — Костянтинівська, Покровська та Торецька ТГ;
Харківська область — Борівська, Вільхуватська, Вовчанська, Дворічанська, Кіндрашівська, Куп’янська, Курилівська та Петропавлівська ТГ.
Зазначається, що допомогою можуть скористатися лише ті, чиї домогосподарства раніше не отримували підтримку в інших локальних осередках фонду
Як зареєструватися
Для того, щоб ВПО могли змогу отримати гуманітарну допомогу, необхідно було заповнити спеціальну форму.
Саму допомогу видаватимуть в осередку фонду в місті Дніпро за сформованими заздалегідь списками, які публікуватимуть в Telegram-каналі БФ “Вільні Люди — Вільна Країна” за посиланням. В цьому каналі також публікуватимуть нові анонси надання гуманітарної допомоги для ВПО.
Як отримати виплати ВПО в разі повторної евакуації
Повторно виплати ВПО можуть оформити:
люди, які отримували виплати ВПО раніше, але втратили право чи відмовилися від виплат у звʼязку з поверненням додому;
люди, у яких в населеному пункті, куди вони повернулися, після 1 серпня 2023 року оголошено обовʼязкову евакуацію.
Яким критеріям слід відповідати, щоб отримати виплати:
бути зайнятим — працювати за трудовим договором, стояти на обліку в центрі зайнятості, вести підприємницьку діяльність тощо;
бути включеним до “евакуаційних списків”. Під час централізованої евакуації ОВА веде список людей, яких обов’язково/примусово евакуюють, та щотижня передає відповідну інформацію до Мінсоцполітики. Якщо Ви евакуюєтеся самостійно або за допомогою благодійних чи громадських організацій, про це обовʼязково слід повідомити ОВА, щоб вас включили в перелік.
Для призначення допомоги на проживання ВПО слід подати заяву. Звертатися потрібно лише особисто.
Заяву можна подати до:
органу соціального захисту населення;
ЦНАПу;
уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради.
Можливість звернутися за призначенням виплат онлайн на сьогодні недоступна.
“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.
Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.
Про родину “Коваля” з Бахмута
Батько з доньками / фото надане героїнею
У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.
“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.
Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення.
Кований місток / фото надані героїнею
“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.
Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн.
Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.
Карета у Бахмуті / фото надане героїнею
Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.
Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:
“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, так заробляли на нові джинси”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.
Тетяни займалась музикою, а її сестра малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.
“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.
З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.
Родина Гарькавих / фото надене героїнею
“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.
Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57.
“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.
Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.
Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою
Тетяна за роботою / фото надане героїнею
У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски.
У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.
“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.
Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.
Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.
Найтяжче — бути стійкою
Тетяна під час роботи / фото надане героїнею
Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.
Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.
“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.
Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.
“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота — це не на рік. Не на три. Цена десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута.
Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві.
Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають у Кременчуці, запустила Viber-спільноту для зручного та оперативного обміну інформацією.
У групі публікуватимуть повідомлення щодо гуманітарної допомоги, важливих подій, новин про громаду, а також організовують комунікацію між бахмутянами, які вимушено залишили рідне місто.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута. Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві. Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають […]
У районі Андріївки, що на Донеччині, військові з батальйону “Чорний Лебідь” 225-го окремого штурмового полку вийшли на російський командний пункт, пункт. ЗСУ вдалось ліквідувати російського […]
Росіяни опублікували нове відео з тимчасово окупованого Бахмута, яке, ймовірно, було зняте у червні 2025 року. На ньому видно один з кварталів міста, який окупанти […]
19 червня з 12:00 до 13:00 відбудеться “Пряма лінія” з начальником Бахмутської міської військової адміністрації (МВА) Олексія Реви для бахмутян. Громадяни зможуть отримати відповіді на […]