Краще під обстрілами, ніж з окупантами: як живе Херсон після деокупації?

Семаковська Тетяна 19:03, 3 Лютого 2023

photo 2023 02 03 18 56 59 118b3Бахмут зараз найгарячіша точка на фронті, люди кожного дня виживають у складних умовах. Бахмут стоїть й відбиває окупантів, щоб не опинитись під їх владою. В цей час на півдні України, Херсон тільки розпочинає життя після деокупації. Яке воно, життя Херсона, коли ворог в декількох кілометрах, розповідає директорка Херсонського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді, Ірина Сербул.

Ірина Сербул не виїжджала з Херсона під час окупації та зараз продовжує жити в місті й відновлювати його після російської агресії. 

Підпілля у XXI столітті

Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді весь період під час окупації працював підпільно. У листопаді, одразу після деокупації міста, надання соціальних послуг прийшлося призупинити, оскільки основним напрямком роботи усіх працівників центру став гуманітарний склад.  Всі без виключення від директора до підлеглих розвантажували та фасували продукти харчування, засоби гігієни, та будівельні матеріали, для відновлення пошкоджених будівель. Все це було необхідно херсонцям, бо місто після окупації залишалось пусте й не придатне для повноцінного життя:

photo 2023 02 03 18 40 46 f1d0a

Ірина Сербул. Фото: особистий архів героїні

«‎Все, що ми робили до грудня місяця, це передавали людям гуманітарну допомогу, бо саме це було вкрай необхідно. В січні наш центр планував повертатись в рідний офіс. Та 25 січня, під час чергового обстрілу, наша пам’ятка архітектури дуже сильно постраждала: вибило всі 25 вікон, порушило дах, ставні, деформувались двері. Весь тиждень ми намагались трошки відновити наше місце роботи й сподіваємось скоро зможемо повернутись до нашої безпосередньої діяльності».

Документи

Зараз дуже велика проблема в Херсоні з відновленням документів, бо під час окупації росіяни забирали в людей українські паспорти. Також, багато дітей народилося, але залишилися не оформленими, й не мають свідоцтва про народження. І звісно через пожежі та руйнування багато людей просто втрачають документи. 

«Потроху починають відновлювати роботу РАЦСи та паспортні столи й люди мають можливість отримати свої документи»

Постійні обстріли міста

photo 2023 02 03 18 48 14 cacc6

Ірина Сербул розвантажує український хліб з гуманітарної допомоги. Фото: особистий архів героїні

Через тиждень після деокупації Херсона російські війська почали знищувати місто обстрілами. Вдень та вночі страждають багато районів від мінометних обстрілів. Окупанти руйнують все від житлових будинків до пам’яток архітектури. Вони просто обстрілюють місто й вбивають мирне населення.

«‎Повітряної тривоги у нас немає, тільки коли  ракетна небезпека її вмикають в додатках в телефоні, а під час артобстрілів ніяких попереджень немає, оскільки снаряди летять низько й швидко, радари їх не бачать. Тому ми розуміємо, що почався обстріл, коли вже кудись прилітає», – розповідає Ірина.

Людей в Херсоні залишається досить багато, як для міста, яке регулярно обстрілюється. Звісно, що стало менше дітей та молодих людей, але багато є людей похилого віку, маломобільних, або тих, хто залишається, щоб місто “дихало”.

Мобільний зв’язок та інтернет 

photo 2023 02 03 18 57 02 463a1

Гуманітарна допомога в Херсоні після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Під час окупації Херсона мешканці сиділи зовсім без українського зв’язку та інтернету. А останні місяці ще й без світла.

«‎Ситуація з мобільним зв’язком, інтернетом та світлом в центрі міста покращилась десь через місяць після деокупації. Але зараз все змінюється кожного дня. Під час обстрілів страждають мережі й в деяких районах може зникати покриття. Тому зараз зв’язок є, а за хвилину може зникнути».

У віддалених районах та в області все не так добре, в деяких світло почало з’являтися тільки в кінці 2022 року. На Острові (район Херсона який найближче до окупованого лівого берега) деякі люди й досі живуть без світла й води. Приїжджати ремонтним бригадам туди дуже важко та небезпечно, але все одно час від час туди підвозяться продукти та вода.

«‎У нас немає відключень світла, які діють зараз в Україні, але якщо прилітає, ми сидимо без світла та зв’язку дуже довго, тому думаю заздрити нам не треба».

Лівий берег

photo 2023 02 03 18 56 45 8bdca

Листівки, які прийшли в Херсон після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Життя людей які залишились в окупації та лівому березі складне. Все те, що доводилось переживати Херсону, зараз переживають ті поселення.

Там вже знято з обліку гривню, немає українських продуктів й товарів, проходить дуже багато фільтраційних заходів. Також окупанти постійно влаштовують провокації й обстрілюють мирне населення. Життя з росіянами, це життя в полоні з якого неможливо вибратись. Люди, які мешкають там, не мають можливості виїхали на територію України.

Ірина запевняє, що навіть щоденні обстріли можна терпіти, порівнюючи з життям з росіянами в одному місті:

«Для мене перемога наступила 11 листопада, після деокупації Херсона. Так, ми зараз під жахливими обстрілами, нам важко, але я готова терпіти це, ніж жити з росіянами. Буде необхідно розгрібати завали, я буду це роботи, але не буду жити з окупантами».

Фото: особистий архів героїні

Читайте також:  Бахмутяни в евакуації: як Гаяне Авакян розпочала життя з нуля в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Семаковська Тетяна 16:25, 4 Липня 2025
Олена Голубцова / фото Facebook

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

Декор з алебастру на бахмутському краєзнавчому музеї / фото Бахмутське управління культури

Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]