Що ви робите, коли проходите вулицею крізь купу сміття чи з вікна бачите густий чорний дим заводу? Обурюєтеся? Фотографуєте? Пишете гнівний пост у Facebook чи телефонуєте на гарячу лінію? Для більшості українців це буденна реакція. А тепер уявіть, що за такий пост у соцмережах або навіть за скаргу на сміття біля будинку вас можуть “взяти на олівець” окупаційні служби. Уявіть, що через екологічне обурення ризикуєте не тільки собою, а й своєю родиною.
Саме так сьогодні живуть українці на тимчасово окупованих територіях. За публічне незадоволення роботою комунальників чи скарги на брудні річки можна опинитися під загрозою переслідування. Та, попри це, екоактивізм не зник. Він лише змінив форму — тепер це анонімні повідомлення, обережна передача даних в Україну й надія, що окупанти не вийдуть на слід.
Редакція Бахмут IN.UA досліджувала екоактивізм на окупованій Донеччині, як це відбувається зараз, як було раніше, до окупації, та чим цінні дані, які можуть збирати люди в окупації для екологів — про все це читайте в матеріалі.
***
Якщо відкрити звичайну карту України, ви не побачите позначок про тимчасово окуповані території. Для цього доводиться звертатися до спеціальних ресурсів, зокрема DeepStateMap, де аналітики щодня відслідковують ситуацію на фронті. На таких картах червоним кольором позначені землі, що перебувають під контролем російських військ.
Велика частина серед них — це території Донецької області. Її доля трагічно склалася ще у 2014 році, коли частину регіону окупували під час початку війни на Донбасі. Наступний етап — 2022–2025 роки, коли Росія розгорнула повномасштабне вторгнення і з боями ще захопила значні шматки Донеччини. Сьогодні під окупацією залишаються Маріуполь, Донецьк, Авдіївка, Соледар, Бахмут та інші міста й села.
Війна докорінно змінила й повсякденне життя людей. Разом із втратою свободи, зруйнованими домівками та економічним тиском, окупація принесла й нові виклики для громадського життя — зокрема і для екологічного руху.
У наступній частині ми розповімо, як розвивався екоактивізм на Донеччині до приходу росіян і що сталося з ним після окупації: від вільних громадських ініціатив до анонімних і часто ризикованих спроб говорити про проблеми довкілля.
Екоактивізм на Донеччині: що каже еколог
До 2014 року екоактивізм на територіях Донеччини був досить поширений й, звісно, тут вівся професійний моніторинг. Як згадує у розмові дослідник донецьких степів Олексій Василюк, — український еколог і зоолог, природоохоронний і громадський діяч — можна сказати, що екоактивізм як такий був більше поширений саме на теренах Донбасу. Це неспроста.
“Ми з вами говоримо про найбільш техногенно навантажений регіон, де знаходився, ну, практично весь топ підприємств-забрудників. І, звичайно, що моніторинг там вівся. Зокрема, він й був направлений на роботу цих підприємств, були планові перевірки заводів тощо. Але, звичайно, що від цього Донбас не переставав бути джерелом найбільших забруднень довкілля. Наприклад, топ підприємством-забрудником була та сама Азовсталь. Й, до речі, найбільші екологічні протести в історії України були в Маріуполі, на Донеччині — це було пов’язане з забрудненнями Азовсталі. Тобто, звісно, не все у нас було ідеально, але це було в центрі уваги й за цим намагалися слідкувати. Але часто це було формально”, — пояснює у коментарі Олексій Василюк.
2012 рік, люди могли вільно виходити площі на мирні мітинги. У листопаді тут відбувалася найбільша екологічна акція, в якій взяли участь близько 10 тисяч маріупольців — вони вийшли на мітинг за чисте повітря. Проблему екомоніторингу Донбасу розуміли ще в радянський час, каже еколог. Наприклад, за СРСР почали будувати великий лісовий масив навколо міста Алчевськ (Луганська область). Масив був призначений не для того, щоб жителям Алчевська було краще, а для того, щоб для сусідніх населених пунктів не було так багато забруднень, які виходили за межі Алчевська. Тобто, навіть на рівні величезного Радянського Союзу було розуміння, що тут, на Донбасі, епіцентр екологічних негараздів. До повномасштабного вторгнення для підконтрольної частини Луганщини була створена система екомоніторингу, де кожен житель міг повідомити про проблему. Зараз в окупації вона не працює.
“Так склалося, що дуже багато екологічних організацій та екоактивістів були саме на Донбасі, там де зараз окупована частина. Люди не були байдужими до довкілля. Але коли почалася війна у 2014 році, вже тоді багато активних людей виїхали. Один із знакових активістів, які почав з того, що оприлюднював дані про стан повітря в Маріуполі, був Максим Бородін. Він встановлював пункти моніторингу повітря. На той час це було топ-темою в місті”, — каже Олексій Василюк.
Чому Схід важливий в екологічному плані?
На сході України є дуже багато цінних природних територій. Зокрема, це степи. Ми — найбільша країна Європи, в якій є степи, і кожен третій вид живих організмів в Україні і в Європі, який охороняється, є степовим. Донеччина і Луганщина – це вже десь третина всіх степів Європи, які треба охороняти.
“І це дуже велика відповідальність. От, наприклад, на Донеччині є заповідник Кам’яні могили, там є одна діляночка на 5 гектарів, ну що таке 5 гектарів, так? Але на цій діляночці є два види рослин, які є лише там і більше ніде в світі. Це волошка несправжньоблідолускова та деревій голий”, — каже еколог.
До слова, саме на території цього заповідника росіяни облаштували собі військову базу.
Повертаючись до теми, на Донеччині є каньйон річки Кальміус (в окупації), і це найбільший каньйон Сходу України. Зараз, як пояснює еколог, вони з колегами намагалися домогтися того, щоб під час окупації створювати природоохоронні території — цей каньйон хочуть зробити степовим національним парком. Та не каньйоном єдиним. Схід України має крейдяні відслонення, яка також цінні. Багато крейд можна знайти в Краматорському регіональному ландшафтному парку, але найбільша їхня кількість — вздовж річок Айдар та інших на Луганщині. Ці крейдяні гори утворюють дуже спеціальну рослинність, яка є тільки тут і ніде більше: смілка крейдяна, полин крейдяний.
Він не росте на крейдах в Криму, Чернігівщині, Сумщині або в якихось інших країнах. І так історично склалося, що ця унікальна крейдова флора — вона є тільки тут. Є цілий окремий вид сосни, сосна крейдова — вона в червоній книзі України і вона є тільки на крейдах на Сході України.
“Схід України — це дійсно дуже унікальна і цінна територія, особисто я її люблю навіть більше, ніж регіон, де виріс і живу все життя. І це абсолютно не випадково, тому що, скажімо, тільки за кількістю якихось цікавих неповторних об’єктів, навіть серед тварин, є перегузня — це найяскравіший звір Європи. У нас на нашому континенті немає більш привабливого, цікавого звіра, ніж перегузня, а побачити її можна тільки в Україні на сході. Можна, звичайно, поїхати в Росію, в Казахстан, в Китай, але оскільки ніхто в Європі цього робити не буде, то цей найцікавіший звір є тільки у нас. Йому зараз стало трошки краще жити, ніж раніше, тому що він харчується мишами, а в умовах війни, коли не труять мишей, їхня кількість, в принципі, стала більшою”, — каже еколог.
Які дані з окупованих територій збереглися й чим користуються зараз?
Одну з найґрунтовніших робіт по екомоніторингу робили в ЕПЛ — це правозахисна організація, яка з 1994 року відстоює екологічні права та здійснює діяльність в сфері охорони довкілля, пояснює Олексій Василюк. Частково надбанням ЕПЛ користувалися і інші організації, наприклад Українська природоохоронна група. Один з важливих періодів, коли вдалося зібрати дані, було вторгнення в 2014 році, коли більшість територій відбили українські військові.
“Утворилося те, чого в нас немає зараз – територія, де була війна, звільнена й можна було оцінювати, що там сталося. Саме на територіях, які після війни, але не заміновані. А зараз в нас такої розкоші немає. Тоді ми могли поїхати, зробити фото біля воронк, взяти спроби, подивитися, які в них виростають рослини. А зараз так не можна, тому що переважна більшість територій, де відбуваються бойові дії, поступово, на жаль, опиняється в окупації. І це означає, що ми не можемо проводити там жодні дослідження. Тому виходить, що той досвід, який на той час отримали силами ЕПЛ та був здобутий по аналізу наслідків — це, переважно, був досвід сміливих поїздок. Зараз територій, куди можна досі так їздити, практично немає. Тому зараз ми змушені все робити винятково дистанційно”, — зазначає у коментарі спікер.
Також в Україні та на Донеччині (підконтрольній території) працює екоінспекція, але її робота, як зазначає еколог, не завжди є показником реальних цифр пошкодження чи забруднення.
“Екоінспекція підневільна своїм процедурам. Наприклад, якщо екоінспекція змогла на щось скласти акт, вона його склала і додала цифру суми збитків. Мабуть, найперша справа, яку вони рахували, була нафтобаза у Василькові в Калинівці. От вони там порахували 100 мільйонів збитків. Зараз уявіть, який нікчемний внесок у цієї одної нафтобази в усе, що сталося за ці роки війни. Це крапля в морі. Якщо рахувати кожен вибух кожного боєприпасу, ракети, шахеда, згорівші ліси, забруднення, зруйновані всі підприємства, то ця нафтобаза загубиться і її навіть не буде видно в загальній масі… І виходить, що ця цифра, яку озвучує держава — вона безкінечно мала, на Донбасі руйнування масштабніші та серйозніші. Але варто розуміти, що ніхто ніколи екологічні оці такси для оцінки збитків не планував під те, що прийде сусідня країна і просто зітре з лиця землі найіндустріальнішу частину нашої країни”, — пояснює спікер.
Він додає, що Міндовкілля часто рахує, що “все в окупації — знищене”, але це неточний підхід. Наприклад, нацпарк “Кремінські ліси” на Луганщині знищений повністю — це величезна втрата, адже це був єдиний національний парк області. Водночас багато заказників в окупації фактично не постраждали від бойових дій — так, вони в окупації, але не знищені.
Якщо говорити про ліси на Сході України, то вони дуже вразливі: пожежі знищили, наприклад, ліси біля Сєвєродонецька, які повністю вигоріли. А от степи витриваліші: вогонь є для них природним фактором, і більшість видів адаптовані до цього. Навіть якщо туди довго не зможуть потрапити люди, степ залишиться степом. Проте степ не є самодостатнім: він потребує випасу худоби або сінокосіння. Раніше цю роль виконували дикі тварини, потім свійські — зараз невідомо, в якому стані ці землі.
Та якщо рівняти, що все, що в окупації знищене, то справжня шкода знецінюється і в цьому ризик подачі таких даних, каже Олексій Васлюк. Особливо зараз, поки ми не маємо доступу до окупованих територій. Раніше тут проводили й моніторинг, й процвітав екоактивізм.
“Шуршики та Забивай баки”
Проте з початком окупації спершу в 2014 році, а потім в 2022 люди та організації, які цим займалися, виїхали. Одна з таких організацій, яка активно займалась екопросвітництвом та екоактивізмом — це Mariupol Zero Waste.
Цю організацію на чолі з Наталією Гаєцькою заснували у березні 2019 року. Й за відносно короткий період становлення вона мала успіх в Маріуполі.
“Перед цим до нас приїздили, проводили тренінг організація “Схід сортує”, і за їх прикладом була створена ініціативна група “Маріуполь сортує”. Я до цієї групи доєдналася просто, щоб прийти посидіти, послухати, бо шукала, куди що здавати і не могла знайти. В Маріуполі абсолютно була відсутня якась інфраструктура для роздільного збору відходів. Доєднувалися всі, кого турбувало це питання, питання поводження з відходами в Маріуполі, бо всі розуміли, що позаяк це було тоді — це не було екологічно. З цими активними людьми ми організували прибирання у 4 районах Маріуполя”, — згадує Наталія Гаєцька.
Щоб показати людям, як може працювати екоактивізм, почали з простого, але масштабного проєкту — прибирання. Простий, бо формат прибирання всім знайомий, а масштабний, бо активісти охопили 4 райони Маріуполя, а кожен район по населенню був як маленьке місто. До вторгнення у Маріуполі проживало близько півмільйона людей офіційно, та неофіційно, каже Наталія Гаєцька, цифра могла доходити до 700 тисяч, бо було багато приїжджих з непідконтрольних на той час Україні територій.
“На прибирання збиралися люди, ми розповідали їм спочатку про сортування сміття. Тобто, ми не просто прибирали, розбирали по пакетах і на смітник виносили, бо це, по суті, було просто перенесення сміття з одного місця в інше. Ми пояснювали сам концепт сортування, що треба зважати на те, що переробляється, що не переробляється. Треба переносити це в своє життя, в свої щоденні звички”, — каже Наталія Гаєцька.
Маріупольці на таку ініціативу реагували дуже позитивно, каже жінка.
“До нас приходили люди з маленьким дітьми в колясках, з дітьми на руках”.
Наталія об’єднала навколо себе ще кількох людей, і так сформувався актив Mariupol Zero Waste — це були 5 людей, яким небайдуже місто і які вчили цьому решту. Почавши з сортування сміття, активісти перейшли до підходу “нуль відходів” (zero waste) — він глибший, бо передбачає скорочення тих відходів, які неможливо переробити і його суть зводиться до того, щоб максимально ефективно використовувати все, що ми називаємо сміттям. Наприклад, маріупольців вчили, що робити з так званими “шуршиками”.
Це упаковки від круп, від снеків — від різних продуктів, які шуршать. Такі упаковки майже не переробляються, пояснює у розмові пані Наталя. Тому активісти придумали, як знайти їм застосування. “Шуршики” збирали разом, а потім люди різали їх на маленькі смужки, якими набивали пуфи. Це було й зручно, й екологічно.
Маріуполь потроху вчився жити екологічно, а людям було цікаво впроваджувати екологічні принципи в своє життя, цікаво було докопатися до суті проблеми, пояснює голова Mariupol Zero Waste.
“Ми прослідковували повністю увесь цикл утворення відходів, ще від виробництва, починаючи, можливо, від видобутку нафти, з якого робиться пластик. І на початку повномасштабного ми разом з громадською спілкою публікували допис, що нафта, яка видобувається, і всі пластикові, особливо одноразові, дешеві вироби — вони робляться в Китаї, Індії, а нафту купляють здебільшого в Росії. Тобто ми, фактично, використовуючи багато пластику, особливо одноразового в побуті, просто тоннами, не замислювалися, що фактично платимо це в кишеню країні агресору. Чим мені і нам подобається підхід ZeroWaste — це тим, що він дивиться в джерело, в корінь проблеми, а не просто вирішує наслідки цієї проблеми”, — ділиться пані Наталя в розмові.
Ще один проєкт, який до окупації втілили в Маріуполі, був “Забиваємо баки”. На першому етапі до нього долучили близько 100 ОСББ (Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку). Кожному надавали маленький пункт роздільного збору сміття. Це були чотири кольорових контейнери, за якими люди вчилися сортувати відходи та сміття. Місто все більше втягувалося в свідомий спосіб життя. Звісно, що проблеми в Маріуполі були, але жителі намагалися їх розв’язувати. Міська влада, як зазначає пані Наталя, теж йшла на зустріч, попри не завжди вдалу комунікацію. Мета у всіх була спільна — зробити Маріуполь чистішим, усвідомленішим, і це дуже резонує з тим, у якому стані Маріуполь зараз. На вулицях міста, які не призначені для російського телебачення, сміття стоїть валами. Про вивіз та сортування не йдеться.
До речі, як згадує наша спікерка, перед початком повномасштабного вторгнення вони встигли закупити контейнери для небезпечних відходів спільно з департаментом екології. Можливо, десь ці контейнери в місті й збереглися після того, як росіяни згрібали цілі квартали, бо вони металеві, каже пані Наталя.
“Ну який може бути відкритий активізм в окупації взагалі? Якщо хтось й залишився, то вони сидять тихо і не висовуються. Активізм – це ти підставляєшся фактично під ці громадські кулі, які в тебе летять з усього боку. Ти стаєш на виду, якщо робиш це відкрито, як на п’єдестал, підіймаєш руку та кличеш всіх до себе. Це не те, чим можна займатися в такій жорсткій, глибокій окупації”, — каже Наталія Гаєцька.
Й наша героїня права. Неугодних окупаційній владі не щадять, а права людини на окупованих територіях від великим питанням. Україна не визнає жодних вироків, винесених окупаційною владою — це чітко сказано в Законі “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.
Проте гарантувати фізичну безпеку людей на ТОТ — неможливо, бо Україна не має туди доступу. Тож люди, які намагаються сповіщати про екологічні проблеми, роблять це все анонімно. Дані активісти з ТОТ передають до України, і одним із найбільш поширених каналів для цього є “Жовта Стрічка” — це рух спротиву, який об’єднує українців на ТОТ й повідомляє про реалії життя в окупації. Цей канал в Telegram використовують для передачі даних, і про екопроблеми тут теж говорять. Ми проаналізували частоту таких повідомлень за поточний 2025 рік помісячно — брали лише Донеччину, але окрім неї були повідомлення і з інших окупованих регіонів.
У січні таких повідомлень ми нарахували 3 — люди анонімно надсилають фото сучасного стану міста, і лише у такий спосіб ми можемо транслювати екоактивізм на ТОТ. Найчастіше люди писали про проблеми зі сміттям та водою, і вже влітку водна криза на Донбасі досягла апогею. Люди, які телефонували до комунальних служб в окупації, були занесені в “чорний список”, тобто людину просто блокували й додзвонитися було неможливо. Але був гірший випадок, коли літню жінку, яка писала критичні коментарі в соцмережі до окупаційної влади, просто арештували.
У лютому ми зафіксували 3 повідомлення про екологічні проблеми, одному з очевидців навіть вдалося зняти відео. Інші два повідомлення від людей в окупації були знову про проблеми зі сміттям, “Донецьк в ньому тоне”.
У березні було 3 повідомлення, одне з них стосувалось бездомних тварин, які зграями ходять вулицями й бували випадки, коли вони нападали на місцевих. З плюсів, як писали місцеві — відлов щурів, яких через те ж сміття в містах багато. Інша проблема, яку передавали місцеві, пов’язана з браком води, яку ціленаправлено передавали російським військовим. Для них наповнювали резервуари, а цивільних росіяни оминали. У березні через антисанітарію в Донецьку також почали частіше помирати люди старшого віку.
У квітні повідомлень з Донеччини про екотематику було 1 — йшлося про те, як росіяни намагалися шукати на Донеччині, яка до 2014 року була центром вугільної промисловості, корисні копалини.
Травень та червень — затишшя. У липні передали 4 повідомлення, в яких знову писали про важку ситуацію з водою в Донецьку. Росіяни ж зі свого боку пропонують людям використовувати шахтні води. Також одному з очевидців вдалося зафіксувати на фото мор риби у Лариному, окупована Донеччина. Риба тут гине через безконтрольне злиття у річку промислових відходів та каналізаційних стоків. Пізніше окупанти визнали, що загалом в області вода небезпечна, а купатися у ній — небезпечно для життя і здоров’я. Через проблеми з посухою у Донецьку фіксували пилові бурі. В той ж час у Маріуполі активісти повідомили про нашестя щурів та проблеми з каналізаціями в місті.
У серпні передали 2 проблеми на окупованій Донеччині — погіршилась ситуація з водою, її не вистачало навіть на такі побутові речі, як попрати чи помитися. Для медіа, які працюють в окупації, ця проблема стала загрозою, а для тих, хто ще писав про неї, розглядали можливість ввести кримінальну відповідальність за сам факт висвітлення проблеми.
У вересні активісти передали 3 повідомлення. Перше — про пожежі на Донеччині. Вогонь спалахує часто, але росіяни не справляються з масштабами й дозволяють траві просто згоріти. Додає інтенсивності цій проблемі те, що росіяни не слідкують і не змінюють пилогазоочисні фільтри, які ще працюють на заводах в окупації. Активісти передавали, що через це у лікарнях стало більше пацієнтів з бронхітом та онкологією дихальних шляхів. Також у вересні люди передали повідомлення про гибель чайок та риб через те, що росіяни зливають аварійні скиди просто у стоки вод.
Попри небезпеку, люди продовжують робити свою справу так, як вміють і як це максимально безпечно в тих умовах. Вийти на вулицю й відкрито себе показати, розповісти про невдоволення чи проблеми з екологією на ТОТ – ризикована справа, й наслідки можуть бути різні: від “взяття на олівець” до кримінальної відповідальності. Люди, які мають проукраїнську позицію та просто хочуть зберегти свою Донеччину чистою, дотримуються безлічі правил, як-от вони:
- обережні навіть у приватних розмовах;
- мають прихований номер у Telegram;
- не використовують справжні ім’я, прізвище та фото, аби повідомляти про еко- та і будь-які інші проблеми.
Попри повну відсутність гарантій безпеки та системний тиск окупаційної влади, люди на тимчасово окупованій Донеччині не замовкають про екологічні проблеми. Так, їхні права не захищені, та й у класичному розумінні — це не екоактивізм, бо будь-яке критичне слово може обернутися переслідуванням чи навіть арештом. Але мешканці все одно анонімно передають дані — про сміття, воду, отруєне повітря, мор риби, пожежі, хвороби.
Це означає, що екологічний голос регіону живе навіть у тиші окупації. Люди ризикують не заради абстрактної статистики, а щоб зафіксувати й донести правду: їхня Донеччина — це не лише фронт і руїни, це ще й степи, річки, унікальні заповідники, які заслуговують на захист. Бо для них це питання виживання і майбутнього регіону, де чекають повернення до України.
Примітка. Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Зміцнення регіональної журналістики екологічних розслідувань та розширення видимості завдяки новим партнерствам”, який реалізується ГО “Інститут успішного міста” (Рубрика) та ГО “Вікно Відновлення” за підтримки Journalismfund Europe.
Читайте також:
- Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок
- Цифрове прибирання і каліфорнійські хробаки-біженці: як трансформувався еко-активізм під час війни
- “Ніхто не хоче жити на купі бруду й сміття”: як переселенка зі Званівки навчає молодь екосвідомості
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
