Україна та Японія насправді мають багато спільного у своїй історії. Після Другої Світової війни чимало міст тут було вщент зруйновано бомбардуваннями, одне з них — Токіо. Втім попри масштабні руйнації Токіо не тільки відбудували, але й зробили його меккою для туристів та успішним мегаполісом. Як досвід відбудови Японії може бути корисний для України й Бахмута, зокрема?

Редакція поспілкувалася з експертом в історії Японії, професором університету в Токіо, паном Наото Накаджімою.

Токіо під час Другої світової війни

Під час Другої світової війни Токіо неодноразово бомбардували ворожі війська. Як наслідок тут загинуло понад 100 тисяч людей, близько 700 тисяч житлових будинків було пошкоджено, а 50% міської території зруйновано. Але не тільки війна руйнувала місто, часто мешканці страждали від наслідків землетрусу. Наприклад, в 1923 році Токіо та його околиці пошкодив землетрус, через стихійне лихо понад 105 тисяч людей загинули або вважалися зниклими безвісти.

“Після землетрусу Токіо пережив успішне відновлення, було створено мережу магістральних доріг і парків, необхідних для сучасного міста, що дозволило створити міську територію, стійку до стихійних лих. Вже після війни, на основі цього успішного досвіду, був розроблений план реконструкції, щоб відбудувати місто до ідеального вигляду, але в реальності більша частина цього плану не була реалізована. На це було кілька причин. Зокрема, населення міста на той час становило 3,5 мільйона, а це половину від довоєнного населення в 7 мільйонів”, — каже пан Наото.

Після закінчення війни, в Японії та загалом у розвинених країнах світу спостерігалося явище baby-boom (стрімке збільшення народжуваності). Аби забезпечити молодь помешканнями у місті масово почали зводити барачне житло.

За словами Наото Накаджімо, через посилення контролю боку уряду, бюджет на проєкти реконструкції по всій Японії був урізаний, і Токіо, який мав найбільший масштаб руйнувань, зазнав найбільшого скорочення бюджету. Як наслідок, відбудова післявоєнної катастрофи не була задовільною.

Економічне відновлення після війни: виклики

Попри скорочення фінансування на реконструкцію міста, плавно прогресувало економічне відновлення Токіо, це відбулося завдяки спеціальним закупівлям після початку Корейської війни. Фінансова стабільність допомогла протягом 10 років після війни відновити довоєнну цифру, а у 1962 році населення Токіо складало вже 10 мільйонів.

“Однак через те, що місто не змогло створити належну дорожню мережу під час відбудови, затори на дорогах стали хронічною проблемою Токіо, яка загрожувала міським функціям. Цю ситуацію ледве вдалося подолати завдяки терміновим будівельним проєктам після Олімпійських ігор 1964 року в Токіо”, — пояснює професор університету.

Потрібно додати, що Токіо було не єдиним містом в Японії, яке постраждало від війни. Загалом 112 міст по всій Японії впровадили міське планування для відновлення. На жаль, більшість міст не реалізували проєкти так, як спочатку передбачалося, але вони змогли скористатися можливостями реконструкції для побудови сучасної міської інфраструктури.

Як Україні можна використати повоєнний досвід відбудови Токіо?

За словами експерта, Україна може вивчити й прогалини, які допустили інші країни під час відбудови. Зокрема, в Японії активні плани на відновлення переважали саме столиці, а не в менших містах. Відповідно, важливо, щоб такі міста як Бахмут, Соледар, Волноваха та інші були зацікавлені зберегти свою культурну ідентичність.

“Кажуть, що реконструкція міст в Японії здійснювалася за майже однаковою політикою по всій країні і не враховувала місцевих особливостей. Як наслідок, в центрах малих міст було втрачено історичний характер, а міські райони втратили частину свого колориту. Я вважаю, що це скоріше відображення ситуації й те, з чого Україна може навчитися”, — розмірковує пан Наото.

Говорячи за відбудову, помилково можна подумати, що йдеться тільки про архітектурні роботи, але насправді не менш важливу роль відіграють соціальні зв’язки, їх відновлення. Професор Наото каже, що фахівці, які розробляли план відбудови Токіо після війни, намагалися створити в ньому спільноту, однак не вдалося досягти цього повною мірою. Річ у тому, що приплив величезної кількості людей до Токіо послабив колишню спільноту. Тому соціальне відновлення залишилося позаду економічного та матеріального відновлення.

“Повоєнна Японія розвивалася, спираючись на зв’язки, зосереджені в компаніях і всередині сім’ї, і лише в останні 30 років, було визнано важливість соціальних зв’язків, включаючи місцеві громади”,— пояснює нам співрозмовник.

Випереджальна реконструкція

Пан Наото пояснює, що люди які працювали над відбудовою Токіо, вивчали, яким має бути Токіо після війни, ще до того, як ця війна закінчилася. Тобто довоєнні містобудівні дослідження були безпосередньо перенесені в містобудівне планування відбудови. Саме це призвело до швидкого планування й відновлення Токіо.

“Переживши різні катастрофи у післявоєнний період, Японія розробила концепцію “випереджальної реконструкції”. Це означає, що планування відновлення після катастроф має здійснюватися заздалегідь, ще до того, як катастрофа станеться. В Україні війна вже завдала довгострокової шкоди, але ніколи не пізно почати планувати післявоєнну реконструкцію міст”, — завершує розмову професор Наото.

Читайте також:

• “Відбудова України буде”: Боррель розповів про пріоритети
• Відродження Бахмута. Погляд із Варшави
• Відбудова Бахмута: як не допустити розкрадання грошей

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!