Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

• 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
• 30% — для ВПО з інших регіонів;
  20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”
• Як Маріуполю вдалося отримати земельні ділянки під будівництво житла на Київщині та у скільки обійдеться проєкт
• Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!