Бахмут наразі є містом, яке знищено росіянами майже у повному обсязі. Мешканці багатотисячного населеного пункту були вимушені евакуюватися. Багато з них вирушили за кордон в пошуках безпечного місця. Хоча Агенція ООН у справах біженців повідомляє, що понад 75% українців за кордом планує повернутися до України, тільки 14% хоче зробити це найближчим часом. Для інших громадян поки термін повернення невідомий. 

Наша редакція поспілкувалася з Ольгою Перевозченко, бахмутянкою, яка майже з початку повномасштабної війни виїхала до Естонії, а зараз повертається до України. Ми розпитали її про мотиви її повернення та про те, з якими складнощами вона стикалася за кордоном та під час підготовки до свого повернення. А крім того, дослідили аспект міграційної кризи, більше — читайте в  матеріалі від «Бахмут.IN.UA».

Міграційна криза: скільки українців виїхало за кордон?

Через початок росією повномасштабної війни проти України мільйони людей були вимушені покинути свої домівки, зокрема шукати прихистку в інших країнах. Це спровокувало найбільшу міграційну кризу в Європі з часів Другої світової війни. 

Мільйони українців виїхали за кордон з початку повномасштабного вторгнення

Джерело: Економічна правда

На початку цього літа Громадська мережа ОПОРА отримала інформацію від Міністерства закордонних справ України про те, що за кордоном перебуває понад 8 млн українців. За підрахунками ця кількість складає близько 20% наявного населення України до 24 лютого 2022 року. Інше дослідження прогнозує, що неповернення вимушених мігрантів з Європи та інших країн світу може коштувати Україні $113 млрд недоотриманого ВВП за 10 років. 

Хоча більшість з вимушених зовнішніх переселенців планують повернутися до України, конкретних термінів вони назвати не можуть. Це може бути спровоковано переважно тим, що в країні наразі немає цілковито безпечних місць. Навіть дуже глибокий тил страждає від ракетних обстрілів. Тому, багато людей обирають залишатися у безпеці за кордоном. 

Велика кількість українців за кордом це жінки з дітьми. Задля безпеки своїх родин та людей, за яких вони відповідальні, українці можуть залишатися за кордоном поки у них не буде впевненості у збережені життя та здоров’я в рідній країні. 

Вибір впав між Естонією та Іспанією

Якщо розглядати саме бахмутян, то у цьому випадку, мабуть, 100% від населення міста стали переселенцями. Крім того, ні зараз, ні в найближчому майбутньому людям не буде куди повертатися. Всі мешканці Бахмута фактично залишилися бездомними. 

Але навіть в цих умовах деякі бахмутяни приймають рішення повернутися з-за кордону в Україну. Ольга Перевозченко колись мешкала з родиною в Бахмуті. Вона мала роботу, бізнес, житло та бажання провести все життя у рідному місті. На жаль, повномасштабна війна змусила її кардинально змінити свої плани. З березня минулого року вона із сином перебралася в Естонію. Чоловік залишився боронити Україну від окупантів. За понад півтора року в іншій країні жінка знайшла гарну роботу, орендувала квартиру, почала вчити мову та облаштовувати своє життя там. Втім, наразі Ольга у процесі переїзду до України. Ми вирішили розпитати її про мотиви такого повернення та про те, як живеться вимушеним переселенцям в Європі. 

Ольга евакуювалася до Естонії майже з початку повномасштабної війни, чоловік залишився боронити Україну у складі ЗСУ

Джерело: надане героїнею

Читайте також: “Ми кажемо, що Бахмуту 460 років, а чим це довести? Нема будівель, немає нічого”: чому потрібно відбудувати історичне обличчя міста

Складністю для українців закордоном стає іноземна мова

Ольга розповідає, що перші три місяці адаптації до життя в новій країні їй було важко. Саме в цей період у неї з сином приходило поступово усвідомлення, що тепер вони живуть в іншій країні та що це не поїздка на два тижні, як вони думали на початку, а на суттєво довший період. Проте, місцеві мешканці активно допомагали їм та всім іншим українцям із житлом, оформленням документів, давали поради щодо налагодження побутових умов життя тощо. Проте, найбільшою проблемою був мовний бар’єр. Ольга вчила мову і розповіла, що естонська зовсім не схожі на жодну зі слов’янських мов і є дуже складною. 

Проте за весь цей час Ольга приїжджала в Україну. Перша поїздка була аж за 8 місяців після приїзду в Естонію. Першочерговим її бажанням було зустрітися з чоловіком, адже він весь цей час був на передовій. 

Дорога додому: з якими труднощами бахмутянка зустрілася при поверненні додому?

Ольга розповіла, що після довгого перебування в Європі, поїздки в Україну ставали складнішими. Адже все яскравіше відчувалася різниця у якості життя. Бахмутянка наводить приклад із побуту. Якось,  коли вона приїздила на зустріч з чоловіком до Полтави, довелося  їхати в маршрутці з отвором у підлозі, з якого виднівся асфальт. Тоді вона не могла повірити, як можна було випустити такий транспорт на маршрут та як можна не поважати людей настільки, щоб їх ставити в такі умови у громадському транспорті.

Ользі подобалася якість життя за кордоном, але постійно сумувала за Україною

Джерело: надане героїнею

Попри те, рішення про повернення до України вони з сином прийняли, адже чоловіка перевели на службу у тилу. Тому родина вирішила жити разом. 

Найбільшою складністю після повернення Ольга вважає пошук роботи. Родина буде жити у невеликому місті, найближчі пропозиції роботи є за 150-200 км від нього, і навіть за цю роботу пропонують 8-10 тисяч гривень. Водночас оренда квартири коштує понад 5 тисяч гривень на місяць без врахування комунальних платежів. 

Родина думала над рішенням — мігрувати закордон після війни

Ольга визнає, що вже мала розмови з чоловіком щодо того, що вони з родиною можуть колись переїхати за кордон, коли це буде дозволено. Вони думали й про Європу, і навіть про Америку. Але це поки тільки розмови, адже невідомо, коли приблизно з’явиться така можливість. Хоча її чоловік має інвалідність та вже не може перебувати на передовій, він продовжує служити у ЗСУ та виконувати інші задачі у тилових місцях. 

Ольга також розповіла свій досвід спілкування в Естонії з переселенцями зі зруйнованих міст сходу та півдня. Багато з них не хочуть повертатися, адже їм просто немає куди. За час, який вони провели за кордоном, вони адаптовувалися, знайшли роботу, відправили дітей навчатися, вивчають мову. А в Україні замість їхнього дому залишилися тільки руїни.

Читайте також: Інклюзивне місто або як зробити Бахмут доступним для всіх після відбудови

Повернення в Бахмут: міф чи реальність

Для Ольги Бахмут був та є її рідним домом. Вона не хотіла переїжджати звідти. Тому на питання про те, чи повернеться вона туди, жінка відповідає ствердно. 

Ольга з родиною хотіла б повернутися додому у Бахмут, але вже немає куди повертатися

Джерело: надане героїнею

У відбудову Ольга вірить, але навіть за позитивними прогнозами, після перемоги на розмінування потрібно близько 5 років, а на відбудову ще більше. Тоді вже її чоловіку, наприклад, буде за 60. Вона не знає, чи вистачить у них сил відбудувати своє життя у місті, коли це буде можливо. 

Зрадники та прихильники росії  непокоять тих українців, які хочуть  повертатися в Бахмут

Ще одним фактором, який хвилює Ольгу, є зрадники, які можуть спокійно продовжувати жити у Бахмуті після нашої перемоги. Адже після звільнення міста у 2014 році, багато людей, які з радістю допомагали окупантам, продовжували своє спокійне життя у місті. 

Чоловік Ольги довгий час захищав саме Бахмут і на своєму досвіді стикався із випадками, коли через місцевих навідників гинули його побратими. Тож, Ольга схиляється до того, що якщо не буде якісно проведеного процесу перехідного правосуддя, то родині було б важко майбутньому жити в місті, де на спокійно існують зрадники України. 

Читайте також: Зрадники з Бахмута: на що чекали «ждуни» в місті та про що розповідають?

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!