Донецька область потрапила у топ по зарплатах посадовців ОВА. Її керівництво отримує понад 200 тисяч гривень в місяць.

Про це свідчать свіжі дані, опубліковані на сайті Міністерства фінансів України.

Зарплати в обласних адміністраціях

Середні зарплати в обласних військових адміністраціях залишаються на рівні січня-лютого 2024 року. Найвищі зарплати були зафіксовані в адміністраціях тих областей, на територіях яких йдуть бойові дії. Це Херсонщини, Донеччина та Луганщина. У цей список також потрапило Закарпаття.

Рівень середніх зарплат у Донецькій ОВА один із найвищих по країні — 46, 4 тисяч гривень на місяць. При цьому упродовж року середня зарплата працівників цього державного органу сильно коливалась в межах від 23,9 тисячі гривень до понад 50 тисяч гривень:

• січень — 23,9;
• лютий — 50,5;
• березень — 39,4;
• квітень — 40,7;
• травень — 46,4.

Середній посадовий оклад складає понад 20 тисяч гривень.

Скільки отримують конкретні робітники Донецької ОВА

Донецька ОВА — одна з тих адміністрацій, яка має одні з найвищих показників оплати праці для своїх робітників. Середній дохід її керівництва досягнув понад 203 тисяч гривень на місяць. До прикладу, аналогічні показники у Львівській області не перевищують 68 тисяч гривень. Інші посади мають наступні показники:

• керівники структурних підрозділів у місяць отримують 65,9 тисячі гривень;
• працівники патронатної служби — 50,7 тисячі гривень;
• працівники, які виконують функції з обслуговування — 36,6 тисячі гривень;
• фахові спеціалісти — 35 тисяч гривень
• робітники — 15,4 тисячі гривень.

Читайте також:

• Mathema запускає безкоштовний онлайн-табір з основ штучного інтелекту: як долучитись 
• Фіксують зруйноване житло: аерозйомка охопить більше окупованих територій
• Безгромадянство в Україні: скільки людей через це позбавлені базових прав

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фотофейки стали потужним інструментом у війні за розум та емоцію людини. Адже все ж начебто очевидно: є інфопривід, який підтверджений фото — значить, ця інформація є правдивою. Втім, можливості редагування зображень давно дозволяють підроблювати знімки, які подекуди неозброєним оком не відрізнити від справжніх. У рамках проєкту з підвищення медіаграмотності команда “Бахмут IN.UA” розповідає про кроки та методи виявлення маніпуляції зображеннями.

Сервіси, які перевіряють достовірність фото, як користуватися

Існує безліч сервісів, що допомагають перевірити справжність фото. Публікуємо деякі, на нашу думку, найефективніші:

• Google Reverse Image Search: дозволяє знайти, де ще використовувалося фото в Інтернеті. Може показати оригінальні джерела фото. Тут все просто: треба занести знімок у пошуковий рядок. Пошуковик видасть вам всі доступні йому результати, а ваша задача — їх проаналізувати власним розумом;
• Photo Sherlock: дозволяє здійснити зворотний пошук зображень за допомогою трьох пошукових систем: Google, Yandex і Bing. Також цей інструмент має можливість перевірити походження зображення в журналі чи газеті;
• TinEye: ще один сервіс для зворотного пошуку зображень. Тут ви також можете завантажити фото з комп’ютера або ж ввести URL адресу зображення. Після виконання пошуку TinEye покаже список знайдених зображень, які збігаються з вашим. Ви побачите різні версії зображення, включаючи оригінал, модифіковані версії та місця, де вони були використані. Результати можуть бути відсортовані за найкращим збігом, найбільшими змінами, найдавнішими або найновішими.
• FotoForensics: інструмент для аналізу зображень на предмет маніпуляцій, який використовує Error Level Analysis (ELA) для виявлення підробок. Після завантаження зображення ви побачите його на екрані разом з кількома вкладками аналізу:

– ELA (Error Level Analysis): цей метод показує рівні стиснення зображення. Змінені або відредаговані частини зображення можуть виділятися різними кольорами.

– Metadata: тут ви можете побачити інформацію, вбудовану в зображення, таку як дата і час зйомки, модель камери, налаштування камери тощо.

– JPEG%: показник якості зображення після його стиснення.

– Original: оригінальне зображення без змін.

Як зрозуміти отримані з FotoForensics результати? Проаналізуйте ELA зображення: області з високим рівнем стиснення (різняться за кольорами) можуть вказувати на маніпуляції. Перевірте метадані: відсутність інформації або незвичайні дані можуть вказувати на редагування.

• Is Your Image Edited?: сервіс для пошуку слідів редагування. Після завершення аналізу ви побачите результати. Інструмент може показати інформацію про можливі зміни у зображенні:

– Error Level Analysis (ELA): показує рівень помилок стиснення, які можуть вказувати на редагування.

– Metadata Analysis: виявляє інформацію, вбудовану в зображення, як-от дата зйомки, налаштування камери та інше.

• чат GPT також може спробувати допомогти із виявленням ознак редагування. Для цього достатньо завантажити потрібний вам знімок у відповідне поле.

Перевірка метаданих (EXIF даних), інструменти для перегляду метаданих

Метадані фото можуть містити інформацію про камеру, налаштування зйомки та інші дані. Вони можуть допомогти зрозуміти, чи було фото змінено. Інструменти для перегляду метаданих:

• Jeffrey’s Image Metadata Viewer: онлайн-інструмент для перегляду метаданих;
• Pic2Map: цей інструмент спеціалізується на показі географічних даних, вбудованих у метадані зображень. Він також показує інші метадані;
• Metadata2Go: простий онлайн-інструмент для перегляду метаданих різних типів файлів, включаючи зображення, документи та відео.

Візуальний аналіз фото

• перевірка на несумісності. Спробуйте здійснити пошук ознак невідповідностей у погоді, архітектурі, тінях, пропорціях, текстурах, кольорах тощо;
• перевірка на повтори. Якщо деякі елементи зображення повторюються — це може бути ознакою редагування;
• аналіз країв. На деяких зображеннях краї можуть бути нерівними — це також може натякати на цифрову обробку знімка.

Для оцінки правдивості фото можна також перевірити ресурс, на якому воно опубліковане. Сайт або сторінки авторитетного ЗМІ з високою ймовірністю свідчитимуть про його справжність, тоді як ресурс із сумнівними новинами вказуватиме на необхідність критичного ставлення до фото. Про один з таких прикладів розповідала редакція “Бахмут IN.UA” у матеріалі про “меморіал перепливачам Тиси”.

Таким чином, фальшиві новини, що використовують зображення з інших джерел, можуть створювати хибне уявлення про контекст, час або місце події. Наприклад, фотографію, зроблену п’ять років тому в одній країні, маніпулятори можуть представити як новий знімок, зроблений в іншій країні або за інших обставин.

Мінцифри у 2022-му році давало свої поради з приводу того, як розпізнати фейкове фото в Інтернеті. А на порталі Дія.Освіта у розділі “Цифрограм” опубліковані тести для оцінки своєї цифрової грамотності.

Загалом важливо усвідомити, що до інформації потрібно ставитись уважно й критично — так само як до вибору інгредієнтів для їжі. Ви ж не купляєте продукти аби де?

А де брати ту перевірену інформацію? Н​​адаємо перелік надійних джерел інформації — “білий” список від Інституту масової інформації. До речі, наше медіа — “Бахмут IN.UA” — також є у списку регіональних якісних медіа.

Як росія використовує фотофейки

Росіяни активно використовують фейкові зображення задля розхитування ситуації всередині України, за її межами, а також для створення того чи іншого образу українців серед росіян. “Бахмут IN.UA” у рубриці “Брехомір” постійно розвінчує дезінформацію, яку вкидають росіяни. Іноді це доволі очевидні фейки. Наприклад про те, що в Україні чоловіки призовного віку можуть зняти лише 100 гривень через банкомат або про браслети-обереги від ТЦК. Іноді — більш серйозні, як от діпфейк про відхід українських військ з-під Курахового.

Незалежно від ступеня серйозності фейку, вони працюють. Росіяни добре вивчають наше інформаційне поле та знають на що можна “надавити”. Наразі, у 2024-му році, це теми мобілізації, відключення електроенергії та внутрішньо-політичної ситуації. Всі вони дійсно мають багато нерозв’язаних проблем та питань без відповідей. І саме тому вкрай легко впровадити в й так заплутане інфополе штучно створені вкиди.

Динаміку вкидування дезінформації оцінити вкрай складно, адже фейків завжди багато. Можна виокремлювати теми, на які надавлює ворог, залежно від тієї чи іншої ситуації всередині нашої країни або за кордоном. Якщо існує привід, над яким можна влаштувати обширну інформаційну кампанію — росіяни це зроблять.

Читайте також:

• Мамо, тато, ну це ж “Труха!”: як спілкуватися із людьми, які вірять у фейки та маніпуляції у мережі
• Стабілізаційні відключення в Україні: чому це відбувається та як підготуватися до зими
• Резерв+: байки про застосунок для військовозобов’язаних

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

70 тисяч людей жили в Бахмуті, 70 тисяч людей залишилися без дому, десятки мешканців Бахмута вбили росіяни. Місто, яке називали фортецею зараз перетворилося на руїну, а його фото порівнюють з кадрами зруйнованих європейських міст після Другої світової війни. Тисячі людей тепер не мають дому, їх місто окуповане росіянами, ворог назвав це “звільненням”. Бахмутян “звільнили” від житла, від близьких, від шкіл, від улюбленого парку й річки. Розкидані по Україні та світу — люди намагаються заново почати життя, почати з того, що купити нову виделку й ложку, бо нічого не залишилося, все знищила росія. Але купляють люди небагато — а раптом тікати від росії доведеться знову, куди ж набирати це все у нове життя?

Як люди намагаються знайти новий сенс життя і пристосуватися до нових умов, хто в цьому допомагає, розказуємо на прикладі вимушеної переселенки Вікторії Бабич. Жінка вже два роки живе у Хмельницькому.

Бахмут напередодні війни: “Відчуття було, що щось буде”

Бахмут ще до початку Великої війни був прифронтовим містом, сюди у 2014 році, після окупації частини Донеччини їхали люди з Горлівки, Донецька, Шахтарська. Напередодні повномасштабного вторгнення, каже Вікторія, було хвилююче відчуття, що щось буде, щось лихе. А коли зранку 24 лютого 2022 року, жінка побачила, що росіяни бомблять усю країну, зрозуміла — це не жарти, на дворі — війна.

“Коли все почалося, я зрозуміла, що це більший масштаб, більша трагедія. Спочатку була надія, що це таке масштабне залякування”, — пригадує жінка, але її сподівання не справдилися.

Евакуація з Донеччини й точка неповернення

Майже з перших днів у Бахмуті почалася евакуація, спершу вивозили жінок з дітьми та людей старшого віку. Вікторія також вирішила виїздити, у стані шоку жінка розуміла — насамперед має рятувати дітей. Чоловік героїні на той час залишився у Бахмуті, родина вірила: мене трохи часу й вони повернуться додому. З собою жінка взяла документи, пляшку воду й трохи хліба. Все життя вмістилось у рюкзак.

Страшною зупинкою потяга по дорозі до столиці, став Харків, каже Вікторія. Місто щільно обстрілювали росіяни, вагони переповнені людьми хитало. Провідники просили людей вимикати світло, телефони, зашторити вікна, атмосфера була гнітюча. Ось так минули перші дні війни у спогадах героїні.

“Потім людей почали потроху запускати на перонах. Ми підлягали уночі, це був березень, лютий мороз, а люди йшли просто в капцях. Люди, які їхали з нашого регіону (ред. Донеччина) вони брали з собою домашніх тварин у переноски, там в коробочки, а люди, які сідали у Харкові, несли тварин на собі, контужених тварин”, — каже Вікторія Бабич.

Жінка з мамою та дітьми приїхали до Хмельницького. Розгублені та налякані, вони не знали міста й не знали що робити далі. Допомогли зорієнтуватися жінкам волонтери, вони підказали, що треба їхати до штабу, який організувала Хмельницька міська рада, й реєструватися. Там жінки та діти вперше нормально поїли, польова кухня роздавала гарячі обіди. Вікторії з дітьми та її мамі знайшли тимчасове житло. Трохи оговтавшись від шоку, жінка зрозуміла — з Бахмута треба вивозити лежачу бабусю. Її доставили до Дніпра волонтери, а звідти до Хмельницького, жінки почали шукати житло, а це було нелегко.

Облаштувавшись на новому місці, Вікторія шукала роботу, довелося починати спочатку. Зараз жінка працює нянею.

У жінки не залишилося жодної фотографії, а все, що було у Бахмуті росіяни обернули на попіл. Від початку Великої війни вже пройшло два роки, бахмутянка каже, що попри цей час не всім вдається адаптуватися. Особливо важко переживати свята.

“На Великдень тут люди збираються, йдуть на кладовища, поминають своїх близьких, а у тебе немає такої змоги. Й чи колись буде ми не знаємо”, — каже Вікторія, й не може стримати сльози.

Пошук роботи та гуманітарна допомога очима переселенців

Знайти роботу в Хмельницькому, жінці допомагали знайомі. Крім Центру зайнятості вона не знає, інших організацій, які б допомагали переселенцям шукати вакансії. Вікторія додає, що на базі штабу міськради ВПО, раз на кілька місяців видають продуктові набори, на початку війни — їх видавали раз у місяць. Важко сказати чи вистачає такої допомоги, каже бахмутянка. Вона пояснює, що якщо це людина, яка може працювати й придбати щось сама, то допомоги вистачить, але якщо це пенсіонер/пенсіонерка — то це вже під питанням.

Бахмутянка додає — велику допомогу надавав центр “Рокада” та фонд “Карітас”, а також “Клуб рибалок України”. У Хмельницькому цей клуб релокувався з міста Краматорськ. Організатори допомагають проводити заходи для ВПО, надають психологічну підтримку. Також переселенцям допомагає місцевий “ТатоХаб”.

Ці об’єднання, каже Вікторія, роблять так, що щоб ВПО не відчували себе ізольованими чи самотніми.

“Є організації, які влаштовують безплатні курси мови, навчають швачок або масажистів. Якщо шукати, то можна знайти”, — каже бахмутянка.

На її думку, місцевим та переселенцям для того, щоб порозумітися насамперед треба усвідомити, що всі навколо — це люди зі своїми вадами.

“Вивчайте, як треба поводитися з людьми, які пережили воєнні дії, окупацію, страшні події, втрату. Цьому треба вчитися, розмовляти з тими, хто нас боронив й боронить, завдяки яким ми маємо змогу спати, їсти та дихати. Не тому, що вони якісь інші, а тому, що вони більше чутливі. Треба дати собі знання та раду, й дати іншим час”, — радить героїня.

Сини Вікторії по-різному сприйняли досвід евакуації. Молодший син жінки навчається дистанційно у Бахмутській школі, а на наступний рік хоче піти у школу в Хмельницькому. Бахмутянка каже, що попри те, що однокласники сина живуть далеко одне від одного — діти дуже дружні й переживають одне за одного.

Як “ТатоХаб” допомагає переселенцям?

Вікторія у своїй розмові згадувала за допомогу від “ТатоХаб”, тож ми звернулися до Єгора Рибака що його очолює, водночас він голова Хмельницького осередку “Клуб рибалок України”, який раніше базувався у місті Краматорськ. Два волонтери клубу загинули під час удару росіян по вокзалу.

Примітка. ТатоХаб — це всеукраїнська мережа просторів для чоловіків, які вже є батьками або планують татівство. Від початку повномасштабного вторгнення організація активно допомагає переселенцям. У співпраці хабу допомагає Донецька ОВА та міська рада Хмельницького.

“ТатоХаб у Хмельницькому я ділю на два напрямки відкритий та психологічний. Перший можна назвати фестивальним, це коли ми влаштовуємо заходи для всієї родини. Це найважливіший аспект, який дуже важливий для внутрішньо-переміщених осіб, це інтеграція, спілкування. У нас є багато кейсів, коли переселенці починали знайомитись один з одним на таких великих фестивалях, заводили друзів, навіть коли переїжджали у іншу область, чи поверталися додому на деокуповані території”, — каже Єгор Рибак.

Примітка. На базі простору “ТатоХаб” працює також “ДонеччинаХаб”, тут надають допомогу для всіх донеччан. Йдеться про видачу на перших етапах гуманітарної допомоги, зокрема продуктових наборів та побутової хімії, засобів для особистої гігієни. Крім того, людям надають юридичну допомогу.

Що стосується психологічного напрямку, то це більш камерний формат роботи. Ці заходи розраховані на 10-15 осіб, до яких залучають психологів. Але також влаштовують й майстер-класи. Тішить те, каже Єгор, що люди стали більш серйозно ставитись до ментального здоров’я.

“Ми вже навчились, коли ми порізали руку — ми біжимо її мити, обробляти антисептиком, бинтувати. Ми піклуємось про своє фізичне здоров’я, проте ментальне теж важливе. Люди зараз більш відкриті до цього”, — розмірковує чоловік.

Успішну роботу “ТатоХабу” допоміг налагодити принцип “рівний-рівному”. Єгор пояснює, що їхня команда сама є переселенцями/переселенками, тож це допомогло підвищити довіру від інших ВПО. Водночас у всіх внутрішньо переміщених осіб дуже різні історії, й навіть переселенці не завжди можуть до кінця зрозуміти одне одного.

“Наприклад, є переселенець у якого залишилося житло, а є людина, яка також переселенець — але в нього немає житла. Хтось може забрати мікрохвильову духовку з міста, а хтось вже ні, бо місто окуповане/зруйноване. Вони розуміються один з одним, проте вони звісно усвідомлюють й те що у них різні історії”, — пояснює голова “ТатоХабу”.

Та додає, що наразі переселенці у Хмельницькому складають орієнтовно 10% міста. Тут допомога ВПО налагоджена, однак не всім переселенцям/переселенкам так пощастило, пояснює Єгор Рибак. Є громади, де люди не знають, що таке допомога. Чоловік переконаний, що там де ВПО отримують підтримку з часом помітно покращення життя не тільки для самих внутрішньо переміщених осіб, але й для місцевих.

“Популістично це звучить чи ні, але коли громада починає триматися за переселенців, які знаходяться тут — вони розуміють, що це найбільший ресурс, який вони зможуть залучити, це краще, ніж якби знайти родовища нафти”, — пояснює співрозмовник.

На думку Єгора Рибака, місцевій владі, яка стала приймаючою громадою для ВПО потрібно особливо зважати на дві основні категорії, це люди, які вже не мають куди повертатися, та люди, які не хочуть повертатися з різних причин. Бо саме тут постає задача — максимально ефективно інтегрувати їх у нову громаду.

Карітас Хмельницький допомога ВПО

Карітас — це ще один центр допомоги переселенцям та один з тих благодійних фондів, який активно допомагав ВПО з початку повномасштабної війни. У Хмельницькому БФ “Карітас Хмельницький УГКЦ” очолює отець Іван Данкевич.

У розмові з нашими журналістами, чоловік пригадує, працівники фонду майже 24/7 допомагали ВПО гуманітарно: їжа, ліки, гігієна, одяг. Адже більшість людей, які були змушені тікати від війни — не встигли взяти з собою нічого. Як вище розповідала бахмутянка Вікторія, на це банально не було часу.

“У нас працювала кухня, де ми готували обіди, потім їх розвозили по тих місцях, де жили внутрішньо переміщені особи. Це шелтери, гуртожитки. Тому, що на початках, коли людина тільки приходить — вона не має засобів на існування. Ми старалися допомогти. Після того, як втамували фізичний голод, з’явилася потреба у іншому, психологічній підтримці. Дати їсти — це добре, але допомогти психологічно, допомогти адаптуватися, звикнути…”, — каже отець Іван.

Й додає, що психологи фонду працювали не тільки з переселенками/переселенцями, але й з місцевими, аби допомогти обом сторонам знайти спільні рішення, можливості.

Також “Карітас” оголошував гранти на підтримку бізнесу, аби люди, які покинули своє житло, роботу, регіон — мали шанс забезпечити себе й родину.

“Найбільша потреба людини, коли вона переходить у якусь депресію чи неспокій — це зайнятість. Бо людина перебуває у такому просторі, й тоді приходять різні думки, бажання, які відривають людину від реальності”, — розмірковує священник.

Допомога переселенцям від міськради у Хмельницькому

Приймальня Хмельницької міської ради також долучилися до розмови, журналістці Бахмут IN.UA розповіли про те, як місцева влада опікується ВПО.

Контакти міськради Хмельницька:

• відділ роботи із зверненнями громадян за телефоном (0382) 70-37-82 або електрона пошта: [email protected], режим роботи: з 8-00 до 17-00, перерва на обід з 12-00 до 13-00;
• ЦНАП – за телефонами (0382) 76-58-61, 70-27-91, 70-27-93, графік попередній;
• письмові звернення – за телефонами (382) 76-58-61, 70-27-91, 70-27-93, з 8-00 до 16-00, крім вихідних.

На початку вторгнення, місто не було готове до такої кількості людей, пригадує пані Оксана Шутяк, завідувачка сектору прийому громадян управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, тому переважно прибулі винаймали житло. Кілька днів дозволяли переночувати у реабілітаційному центрі, а далі місце потрібно було звільняти, аже прибували інші переселенці.

Водночас додає співрозмовниця з 2014 року місто вже говорило про план забудови, де могли б жити ВПО. Цей проєкт реалізували, а на початок 2020 року навіть встигли видати житло з фонду. Пріоритетним є забезпечення житлом військовослужбовців, учасників бойових дій.

“Можу сказати, що внутрішньо переміщені особи у місті вже соціалізувалися, отримали бази проживання в різноманітних центрах. Бо і школи, і всі інші заклади намагалися побудувати якесь тимчасове житло”, — каже Оксана Шутюк.

З роботою ВПО допомагає Центр зайнятості, тут люди можуть отримати й виплати і водночас роботодавець заохочений можливістю не сплати податків або компенсацій за те, що він візьме на роботу ВПО.

“Зараз питання інше, чи всі ВПО бажають влаштовуватися на офіційну роботу, через воєнний стан, можливо, є категорія осіб, які уникають якоюсь мірою офіційної праці. Чоловіки, частіше працюють неофіційно і не дуже бажають вставати на облік, а з жінками ситуація краща”, — додає пані Оксана.

Загалом у Хмельницькому внутрішньо переміщених осіб налічують близько 31 тисячу, з них допомогу на проживання отримують близько 40%, через скорочення критеріїв на виплати ВПО. Водночас у приймальні зазначають, що намагаються силами громади підтримувати переселенців та переселенок.

“У нас багато громадських організацій, які працюють безпосередньо з внутрішнім приміщеними особами, напряму з ВПО працює штаб. Нещодавно його перемістили ближче до відділень ЦНАПу, управління праці, пенсійного фонду і інших таких державних установ. Також у нас є матеріальні програми допомоги внутрішньоприміщеним особам, від місцевого самоврядування”, — пояснює Оксана Шутюк, завідувачка сектору прийому громадян управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради.

Міськрада співпрацює і з центром “Я, Маріуполь” та благодійним фондом “Рокада”. А у громадській приймальні міста ВПО можуть отримати психологічну допомогу, чи юридичну консультацію.

У територіальному центрі Хмельницького, що на вулиці Перемоги, 7 також видають продуктові набори, засоби гігієни та одяг. Допомогу надають не тільки для дорослих, але й для дітей. Минулого року для школярів та дошкільнят організували набори канцтоварів та навіть парти за потреби.

Послуги реабілітації для вимушених переселенців в Хмельницькому

Переселенці, які приїздять до Хмельницького користуються також послугами реабілітації у місцевому центрі за адресою вулиця Зарічанська, 14, 4.

“У центрі можна отримати всі засоби реабілітації. Тобто не потрібно давати заявку в управління соцзахисту на отримання крісла колісного, візка чи милиці. У нас були дві жінки нещодавно, з мінно-вибуховими травмами, тож вони окрім матеріальної допомоги, мали можливість отримати ще й бандажі. З такими травмами до нас зверталися 4 людей, та ще 6 дітей”, — пояснює Оксана Шутяк.

Матеріальна допомога ВПО та все що її стосується можна також отримати, звернувшись із заявою на міського голову або на заступника, відповідно до реабілітаційної програми для ВПО. Її сума від 2 до 7 тисяч гривень.

Психологічна підтримка ВПО

Для переселенців також діють програми психологічної підтримки від громадських організацій, зокрема з цим працюють на базі центру “ЯМаріуполь”.

“Клімат і комфорт цих заходів, ну, неймовірно, такий позитивний. Я завжди там заряджаюся, тому що я до внутрішньоприміщених осіб відношуся з великою пошаною, з бажанням бачити цих людей в нас в місті”, — додає представниця міськради.

Та пояснює, що переселенці та переселенки — це й про залучення людського ресурсу, гарних фахівців з робітничих та торгових спеціальностей, це бізнес та обмін досвідом, тому місто намагається підтримувати внутрішньо переміщених осіб.

Як у Хмельницькому працює Рада ВПО?

У Хмельницькому також працює Рада ВПО, її створили 6 квітня 2024 року. У складі налічують 24 особи, із яких 7 осіб це представники місцевої влади, а 13 — це переселенці, серед внутрішньо переміщених осіб є представники Харківської, Донецької, Луганської, а також АРК Крим. Ще 4 осіб — це представники різних ГО.

У коментарі журналістам, Слов’ян Ількович, начальник міського департаменту соцполітики, каже, що члени ради комунікують з переміщеними особами зі своїх громад через соцмережі.

“У кожного з членів Ради ВПО є свої телеграм-спільноти у яких налічується певна аудиторія осіб з їх областей, члени таким чином доносять інформацію, яка розглядається на засіданнях. Також у раді відбулося виїзне засідання, де було запрошено внутрішньо переміщених осіб для надання консультацій та інформування про медичні, освітні, культурно-просвітницькі послуги в громаді”, — пояснює посадовець.

За час свого існування Рада ВПО ухвалила кілька важливих рішень:

• переселенці/переселенки взяті на облік на території громади, можуть без обмежень, з правом голосу, брати участь в усіх формах участі громадян у місцевому самоврядуванні;
• налагодили співпрацю з хабом для ВПО “Допомога поруч”;
• створили Facebook-сторінку та окремий підрозділ Координаційної ради з питань внутрішньо переміщених осіб на сайті міськради;
• затвердили порядок формування фонду житла, призначеного для ВПО;
• провели форум для переселенців/переселенок, до якого доєдналися 100 людей.

У підсумку Оксана Шутяк додає, що місто намагається дати ВПО можливості, адже розуміє важливість людського ресурсу.

“Ми сподіваємося, що до нас зайде бізнес, навчальні заклади тощо. Через дорогу від моєї громадської приймальні вже перебуває Херсонський національний університет і Харківський переїхав до нас, авіаційний. Тобто, так я бачу, що, не так все й легко, як би ми хотіли. Втім я позитивно дивлюся в майбутнє і вірю, що ВПО в нас соціалізуються і будуть проживати”, — підсумовує пані Оксана.

Сама ж бахмутянка, Вікторія Бабич каже, що планувати життя, майбутнє, довше ніж на кілька днів вперед — зараз не вдається, адже немає розуміння, що ж буде завтра. Тому Вікторія, як й багато інших, живе “тут й зараз”. Цьому вона навчилася завдяки допомозі психологів: цінувати моменти, помічати дрібниці, як от запах кави, каже посміхаючись Вікторія.

“Жити “тут й зараз” мені дуже допомога психологиня з благодійного фонду “Рокада”, вона саме переселенка з Краматорська. Ця людина врятувала багатьох. Бо спочатку мені здавалося, що я так само зруйнована, як й Бахмут, була надія повернутися, але з кожним днем вона гасла…Як то кажуть, попіл ще гарячий, але надії вже немає”, — говорить бахмутянка.

Повернутися до життя жінці допоміг й спорт, Вікторія займається йогою, дихальними вправами, але найбільше надає сил та віри — сім’я та діти. Здобутками своїх синів жінка щиро пишається, маленькими й великими. Діти допомагають ще раз пережити зворушливі моменти — перше кохання, останній дзвоник, з посмішкою підсумовує пані Вікторія.

А на останок радить не боятися говорити про свої відчуття іншим, казати, що вам боляче чи страшно у новому місті — це нормально. Не потрібно закриватися.

Примітка. “Матеріал створено за підтримки “Media Lifeline Ukraine”.

Читайте також:

• “Місце сили”: бахмутянка розповіла про евакуацію та життя у Житомирі
• Дізналася про війну в поїзді: художниця Маша Вишедська про життя, творчість та культуру (відеорепортаж)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!