Ольга Галушко в Бахмуті працювала на роздачі у відомій їдальні пані Олени Федоряки, бахмутяни цей заклад так й називали «У Федоряки». Тут брали пиріжки, основні страви й закуски. Їдальня годувала практично все місто, в 2011 році до роботи громадського закладу долучилася Ольга Галушко. Бахмутянка пригадує спершу, подумали, що воно білоручка й не годиться до роботи в ресторанній сфері, однак доля склалася інакше.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася про те, як бахмутянка знайшла своє покликання, яким пам’ятає Бахмут та як живе в евакуації?

Близько 10 років Ольга Галушко пропрацювала в їдальні

Ольга Галушко раніше працювала на заводі понад 20 років, а потім відбулося скорочення й героїні довелося шукати нову роботу. Вибір зупинила на бахмутській їдальні, сюди жінка пішла працювати в 2011 році, спочатку претендувала на посаду прибиральниці.

«Коли мене вперше побачили, чомусь подумали, що я білоручка я не зможу працювати тут. Загалом, так й почалася наша співпраця, я працювала у пані Олени на мойці, а з мойки вона мене перевела в холодний цех на салати, а з холодного цеху попала на роздачу. Я й на мучному була, й офіціанткою», — пригадує Ольга Галушко.

Згадувати про Бахмут, яким він був раніше, для героїні важко. Каже, що ці спогади болючі, адже зараз міста практично немає.

«Місто наше дуже чудове, квітуче. Бахмут почав розвиватися після 2014 року, якісь інвестиції пішли, все почало налагоджуватися, мер допомагав. Загалом, наше місто завжди було таке зелене й чисте, невеличке, але затишне. Ми жили, працювали…», — каже бахмутянка.

Війна в Бахмуті й карткові будинки в Маріуполі

Ольга Галушко. Фото: особистий архів героїні

Коли 24 лютого на Україну напала росія, Ольга Галушко розуміла, що прийдеться їхати, евакуювалися з міста 7 квітня. Дім бахмутянки розташовувався неподалік від військової частини, тож залишатися там було особливо небезпечно. 

«Було два великих прильоти, у нас вікна порозкривалася, всі сильно перелякалися. Це відбувалося вже тоді, коли в Маріуполі були інтенсивні бойові дії. Ми бачили по телебаченню, як складаються там будинки, немов карткові…Було дуже страшно, ми більше переживали за бабусь наших», — говорить Ольга Галушко.

Рішення про евакуацію було прийняти нелегко, їхати родині було нікуди, жодних планів не мали. Зупинилися в Кропивницькому, шукали по-телефону волонтерів, які б допомогли із прихистком. Бахмутянці допомогла давня знайома, яка евакуювался до Кропивницького раніше й порадила їм, де можна знайти тимчасовий дім. Нову оселю надали місцеві підприємиці-жінки.

Життя в Кропивницькому

Столи, які накривала їдальня в Бахмуті. Фото: особистий архів героїні

Нове місто відрізняється від Бахмута, воно більше, шумніше, проте тут дуже чуйні люди, каже пані Ольга. Окремо відзначає місцевий дендропарк, це місце їй дуже подобається, крім того, в Кропивницькому багато тюльпанів, як й в Бахмуті.

Наша співрозмовниця на пенсії, але це не завадило їй знайти роботу, зараз вона працює хостес у локальному готелі. 

«Роботу знайшли випадково, побачила оголошення про те, що приватному ресторанному бізнесу потрібні господині залу. Якщо чесно, пішла на роботу, щоб трохи відволіктися», — каже бахмутянка.

Бахмутської діаспори в Кропивницькому немає, допомогу люди отримують переважно від християнських організацій. Попри те, бахмутянка старається підтримувати звязок з друзями із міста, багато хто поїхав за кордон, каже жінка, але вони спілкуються телефоном. В Дніпрі також є друзі пані Ольги, це жінки, які раніше працювали у їдальні:

«Якраз спілкування допомагає нам триматися в стресових ситуаціях. Зараз ми всі дуже засмучені тим, що місто зруйнували».

Кухня в евакуації

Тісто за рецептом пані Ольги. Фото: надано з архіву героїні

Куховарство й робота допомагає бахмутянці триматися, наприклад в евакуації вона часто готує традиційні українські страви, як от пиріжки чи вареники. Жінка згадує, що в Бахмуті вони з колективом були провідні у своїй справі, зустрічали колективи спортсменів, готували для політиків та гостей міста й ніхто не залишався голодним або незадоволеним.

Найбільше наша героїня вдячні пані Олені, яка допомогла їй й навчила багатьом секретам на кухні. Якщо ви також скучили за бахмутськими пиріжками, Ольга Галушко поділилася з редакцією «Бахмут IN.UA» авторським рецептом: 

Інгредієнти

Для приготування знадобляться такі продукти:

• мука — 2,6 кг;
• вода — 1 л;
• яйця — 5 шт;
• дріжджі (сухі) — 50 г;
• маргарин — 350 г;
• цукор — 250 г;
• сіль — 30 г.

Приготування: 

Аби приготувати універсальне здобне дріжджове тісто необхідно:

Крок 1. Цукор, сіль слід добре розчинити у теплій воді.

Крок 2. Додаємо дріжджі, ставимо в тепле місце. 

Крок 3. Поки опара підходить, до борошна вливаємо розтоплений маргарин.

Крок 4. Додаємо яйця.

Крок 5. Поміщаємо в тістоміс.

Крок 6. Додаємо опару, вимішуємо все до однорідної маси.

Крок 7. Виймаємо тісто з тістомісу та ставимо у тепле місце на одну годину.

«Все. Тісто готове для випікання. Воно підходить для пиріжків, розтягаїв (ред. печений пиріжок напівзакритого типу), ватрушок, піц, сосисок у тісті, котлет у тісті. Одним словом — універсальне», — поділилася Ольга Галушко.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

25-річна Лада Камарницька родом з Бахмута. Ще в рідному місті вона почала цікавитися манікюрною справою та починала працювати майстринею. У юному віці дівчина переїхала з Бахмута до Харкова, де продовжила улюблену справу. Через повномасштабне вторгнення Лада вирішила переїздити до Києва. Тут вона мешкає зі своєю родиною та розвиває бізнес. У Києві вона має свій кабінет, де працює майстринею манікюру.

Про життя в Бахмуті, переїзд до Києва і ведення бізнесу Лада Камарницька розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті

Лада Камарницька народилася і виросла в Бахмуті. Вона була активною дівчиною, любила навчатися та брала участь у різних спортивних змаганнях. Майже всі дитячі спогади про місто в неї пов’язані зі шкільними роками.

“Згадую завжди ​​алею троянд, кінотеатр “Перемога”, поруч з яким я жила. Літак згадую, бо я росла на тому районі, свою школу. Також я постійно займалася спортом. На “Металурзі” постійно були якісь тренування, змагання. У 12-й школі була на змаганнях з баскетболу. На плаванні була у “Дельфіні”, гімнастикою займалася. Загалом більшість моїх спогадів пов’язані зі шкільним і підлітковим життям”, — згадує бахмутянка.

У 19 років Лада переїхала до Харкова. Це місто їй дуже подобалося, і вона хотіла будувати там своє життя. Та планам завадило повномасштабне вторгнення. Його дівчина застала в Харкові. Тоді вона ухвалила рішення їхати додому в Бахмут.

“Я була в Бахмуті з кінця лютого до квітня. Жила з сестрою та маленькою племінницею. Коли почали летіти ракети на Бахмут, а місто невелике, було дуже чутно, племінниця сильно переживала. Нам довелося виїхати, бо вона дуже боялася”, — розповіла Лада Камарницька.

Про переїзд

4 квітня Лада разом з родичами виїхали з Донеччини. Шлях пролягав із залізничного вокзалу в Краматорську. Вирішили їхати в Полтаву, але без конкретної мети.

“У Полтаві це була спонтанна зупинка. Ми просто вирішили вийти, і все. Бо ми просто не знали, куди нам їхати. І якось воно так просто вийшло, що ми лишилися в Полтаві. Там я прожила два роки”, — розповіла Лада Камарницька.

У жовтні 2024 року Лада з чоловіком і маленьким сином вирішили переїхати до Києва. Тут родина мешкає і досі.

Про роботу майстринею манікюру і власну справу в Києві

Лада Камарницька досвідчена майстриня манікюру. Цією справою вона займалася ще в рідному Бахмуті, захоплення манікюром почалося зі шкільних років. Потім продовжувала роботу в Харкові, Полтаві і Києві.

Через переїзди Лада декілька разів починала свою справу з нуля: шукала клієнтів, локації для роботи. Складніше всього було починати в Києві, маючи маленьку дитину на руках. Вже як півроку Лада має власний манікюрний кабінет і свою базу клієнтів.

“Я займалася манікюром ще зі школи, з дев’ятого класу. Тому я ніколи не розглядала варіантів про іншу зайнятість. Після переїзду спочатку я почала все з нуля в Полтаві. Там я дуже швидко набила базу клієнтів, десь за два-три місяці. Я тоді працювала без вихідних, щоб швидше це зробити. Потім я завагітніла, народила дитину. І коли ми переїхали до Києва, я знову почала все з нуля, коли сину було десь півроку. Звісно з маленькою дитиною було набагато важче. Спочатку я влаштувалася в салон на відсоток, але на таких умовах, що я виходила всього пару днів на тиждень. Просто, щоб не забувати своїх навичок. А коли дитина підросла, я вирішила, що час йти на оренду. Півроку тому я винайняла приміщення і почала працювати на себе. Набила я базу швидко, буквально за місяць. Тому що я топовий майстер, швидкий майстер, і до мене люди дуже швидко йдуть”, — каже Лада Камарницька.

За словами майстрині манікюру, вести власний бізнес у Києві їй не складно. Сам процес не відрізняється від Бахмута чи Полтави. Особисті складнощі виникали лише при пошуку житла на новому місці.

Впливають на роботу наслідки російських обстрілів. Важка зима, яку пережив Київ, частково призвела до зменшення клієнтів.

“Цієї зими людей було менше, тому що багато хто виїжджав з Києва. Але навесні, десь у квітні, дівчатка повернулися до мене на манікюр. Думаю, що десь 60% моєї клієнтської бази поїхали на зиму. Взагалі це такі непередбачувані обставини…Тоді не було весь час світла, плюс морози. Якщо буде знову так само, то, швидше за все, доведеться і нам їхати, думки про це є”, — ділиться бахмутянка.

Своїм землякам, які хочуть почати власну справу, Лада радить не боятися і не соромитись свого статусу ВПО. Бо іноді саме страх зупиняє людей на шляху.

“Починати щось нескладно, головне в себе вірити. І не зациклюйтеся на тому, що ви ВПО, взагалі жодної різниці в цьому немає. Так само, наприклад, багато киян не можуть розпочати якусь власну справу через страхи, через війну. Тут справа не у тому ВПО ти чи місцевий, а те, яка ти людина. Скажу так — не треба боятися. Треба робити”, — підсумувала Лада Камарницька.

Кабінет Лади Камарницької працює на лівому березі Києва, район Позняки-Осокорки. Також у майстрині є своя сторінка в Instagram, де можна записатися на процедуру.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута
• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!