Ольга Галушко в Бахмуті працювала на роздачі у відомій їдальні пані Олени Федоряки, бахмутяни цей заклад так й називали «У Федоряки». Тут брали пиріжки, основні страви й закуски. Їдальня годувала практично все місто, в 2011 році до роботи громадського закладу долучилася Ольга Галушко. Бахмутянка пригадує спершу, подумали, що воно білоручка й не годиться до роботи в ресторанній сфері, однак доля склалася інакше.

Редакція «Бахмут IN.UA» дізнавалася про те, як бахмутянка знайшла своє покликання, яким пам’ятає Бахмут та як живе в евакуації?

Близько 10 років Ольга Галушко пропрацювала в їдальні

Ольга Галушко раніше працювала на заводі понад 20 років, а потім відбулося скорочення й героїні довелося шукати нову роботу. Вибір зупинила на бахмутській їдальні, сюди жінка пішла працювати в 2011 році, спочатку претендувала на посаду прибиральниці.

«Коли мене вперше побачили, чомусь подумали, що я білоручка я не зможу працювати тут. Загалом, так й почалася наша співпраця, я працювала у пані Олени на мойці, а з мойки вона мене перевела в холодний цех на салати, а з холодного цеху попала на роздачу. Я й на мучному була, й офіціанткою», — пригадує Ольга Галушко.

Згадувати про Бахмут, яким він був раніше, для героїні важко. Каже, що ці спогади болючі, адже зараз міста практично немає.

«Місто наше дуже чудове, квітуче. Бахмут почав розвиватися після 2014 року, якісь інвестиції пішли, все почало налагоджуватися, мер допомагав. Загалом, наше місто завжди було таке зелене й чисте, невеличке, але затишне. Ми жили, працювали…», — каже бахмутянка.

Війна в Бахмуті й карткові будинки в Маріуполі

Ольга Галушко. Фото: особистий архів героїні

Коли 24 лютого на Україну напала росія, Ольга Галушко розуміла, що прийдеться їхати, евакуювалися з міста 7 квітня. Дім бахмутянки розташовувався неподалік від військової частини, тож залишатися там було особливо небезпечно. 

«Було два великих прильоти, у нас вікна порозкривалася, всі сильно перелякалися. Це відбувалося вже тоді, коли в Маріуполі були інтенсивні бойові дії. Ми бачили по телебаченню, як складаються там будинки, немов карткові…Було дуже страшно, ми більше переживали за бабусь наших», — говорить Ольга Галушко.

Рішення про евакуацію було прийняти нелегко, їхати родині було нікуди, жодних планів не мали. Зупинилися в Кропивницькому, шукали по-телефону волонтерів, які б допомогли із прихистком. Бахмутянці допомогла давня знайома, яка евакуювался до Кропивницького раніше й порадила їм, де можна знайти тимчасовий дім. Нову оселю надали місцеві підприємиці-жінки.

Життя в Кропивницькому

Столи, які накривала їдальня в Бахмуті. Фото: особистий архів героїні

Нове місто відрізняється від Бахмута, воно більше, шумніше, проте тут дуже чуйні люди, каже пані Ольга. Окремо відзначає місцевий дендропарк, це місце їй дуже подобається, крім того, в Кропивницькому багато тюльпанів, як й в Бахмуті.

Наша співрозмовниця на пенсії, але це не завадило їй знайти роботу, зараз вона працює хостес у локальному готелі. 

«Роботу знайшли випадково, побачила оголошення про те, що приватному ресторанному бізнесу потрібні господині залу. Якщо чесно, пішла на роботу, щоб трохи відволіктися», — каже бахмутянка.

Бахмутської діаспори в Кропивницькому немає, допомогу люди отримують переважно від християнських організацій. Попри те, бахмутянка старається підтримувати звязок з друзями із міста, багато хто поїхав за кордон, каже жінка, але вони спілкуються телефоном. В Дніпрі також є друзі пані Ольги, це жінки, які раніше працювали у їдальні:

«Якраз спілкування допомагає нам триматися в стресових ситуаціях. Зараз ми всі дуже засмучені тим, що місто зруйнували».

Кухня в евакуації

Тісто за рецептом пані Ольги. Фото: надано з архіву героїні

Куховарство й робота допомагає бахмутянці триматися, наприклад в евакуації вона часто готує традиційні українські страви, як от пиріжки чи вареники. Жінка згадує, що в Бахмуті вони з колективом були провідні у своїй справі, зустрічали колективи спортсменів, готували для політиків та гостей міста й ніхто не залишався голодним або незадоволеним.

Найбільше наша героїня вдячні пані Олені, яка допомогла їй й навчила багатьом секретам на кухні. Якщо ви також скучили за бахмутськими пиріжками, Ольга Галушко поділилася з редакцією «Бахмут IN.UA» авторським рецептом: 

Інгредієнти

Для приготування знадобляться такі продукти:

• мука — 2,6 кг;
• вода — 1 л;
• яйця — 5 шт;
• дріжджі (сухі) — 50 г;
• маргарин — 350 г;
• цукор — 250 г;
• сіль — 30 г.

Приготування: 

Аби приготувати універсальне здобне дріжджове тісто необхідно:

Крок 1. Цукор, сіль слід добре розчинити у теплій воді.

Крок 2. Додаємо дріжджі, ставимо в тепле місце. 

Крок 3. Поки опара підходить, до борошна вливаємо розтоплений маргарин.

Крок 4. Додаємо яйця.

Крок 5. Поміщаємо в тістоміс.

Крок 6. Додаємо опару, вимішуємо все до однорідної маси.

Крок 7. Виймаємо тісто з тістомісу та ставимо у тепле місце на одну годину.

«Все. Тісто готове для випікання. Воно підходить для пиріжків, розтягаїв (ред. печений пиріжок напівзакритого типу), ватрушок, піц, сосисок у тісті, котлет у тісті. Одним словом — універсальне», — поділилася Ольга Галушко.

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!