12 грудня (у четвер) в Києві діти внутрішньо переміщених осіб можуть отримати подарунки (йдеться про солодощі тощо). Для цього батькам необхідно попередньо зареєструватися та прийти з дитиною на видачу.

Допомогу надає благодійний фонд “Поруч”.

Допомога дітям в Києві

Отримати подарунки для дитини можна буде, якщо вона підпадає під вікову категорію, від 4 до 14 років. Подарунки видаються тільки в присутності дитини. Зверніть увагу, що якщо ви реєструєте двох дітей, то на видачу необхідно буде прийти з двома дітьми. Адресу та годину видачі організатори повідомлять згодом за посиланням. Умовою отримання подарунка для дитини є фотозвіт.

Нагадаємо, що за допомогою переселенці та переселенки в Києві можуть звернутися й до організації “Карітас”. Тут надають гуманітарну допомогу (за наявності), психологічну тощо. Також Карітас має відділи в інших містах України, де можна отримати допомогу. Її надають не лише ВПО, але й вразливим верствам населення.

Карітас у Києві можна знайти за трьома адресами:

• вулиця М. Берлинського, 15;
• вулиця І. Микитенка, 7Б;
• вулиця Малокитаївська, 8.

Також ви можете зателефонувати на номер +380 98 189 3515 або написати на пошту: [email protected].

Читайте також:

• Грошова допомога багатодітним сім’ям від “Карітас-Спес” у 2024 році: покрокова інструкція (оновлено)
• “Карітас”: адреси благодійної організації у Львові та області
• “Карітас” в Україні: що це за організація та що вона робить

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2023-2024 роках в Україні проводили Мелітопольський експеримент. Він полягав у використанні різних технічних засобів для фіксації руйнувань на тимчасово окупованих територіях. Цей експеримент виявився успішним, і планувалося, що далі його розширять на Бахмут. Однак, цього так і не сталося.

Чому експериментальний проєкт не поширили на Бахмут і коли це зможуть зробити, під час онлайн-зустрічі з медійниками розповіла очільниця партії “Слуга Народу” Олена Шуляк.

Мелітопольський експеримент у Бахмуті: коли впровадять

Мелітопольський есперимент розпочали восени 2023 року. Це експериментальний проєкт з дистанційного обстеження житла в окупованому Мелітополі. Він полягав у тому, що для обстеження пошкодженого і знищеного житла використовували різні технічні засоби, в тому числі й супутникові знімки. 

Тривав Мелітопольський експеримент з листопада 2023 року до лютого 2024 року. Цей проєкт визнали успішним, тому його можна поширювати й на інші окуповані міста. Планувалося, що після Мелітополя проєкт поширять на Бахмут, однак до сьогодні цього так і не сталося. Питання у браку коштів.

“Він (ред. Мелітопольський експеримент) пройшов вдало. Все можна зафіксувати, внести до відповідних баз даних, реєстрів тощо. Станом на сьогодні немає нічого, що технічно не дозволяє цей експеримент розповсюдити на територію Маріуполя в тому числі. Але Уряд не робить кроків до ухвалення відповідної постанови. Я думаю, що тут причина банальна і проста — це якраз і відношення до програми “єВідновлення”, і брак коштів. Технічна можливість є — перші житлові сертифікати в Маріуполі люди отримали. Там, мені здається, два сертифікати. Небагато, але все одно є можливість це масштабувати”, — зазначила Олена Шуляк.

Очільниця партії “Слуга народу” припускає, що в Бахмуті цей проєкт зможуть реалізувати у 2025 році. Це за умови, якщо будуть кошти і відповідне рішення профільного міністерства.

“Давайте його масштабувати для всіх: і для бахмутяни, і для маріупольців, і для всіх інших людей. Тобто, не повинно бути так, що хтось стоїть в одній черзі, а хтось в іншій. Воно повинно бути все одночасно. Про терміни, на жаль, не можу сказати, тому що це залежить від профільного міністерства. Будемо сподіватися, що цей етап, який дуже важливий для бахмутян, буде запущений обов’язково у 2025 році. Бо якщо не буде запущений, я не розумію, як ми людей будемо повертати взагалі і додому, і до життя, і до всього того, про що ми розповідаємо своїм мешканцям громад”, — підкреслила Олена Шуляк.

Законопроєкт №11161: перспективи ухвалення

Розширення Мелітопольського есперименту на інші окуповані міста дасть можливість людям отримувати акти обстеження житла без огляду комісії. Маючи його, люди зможуть отримати компенсацію за пошкоджене чи зруйноване житло.

Виплату компенсацій за житло на окупованих територіях передбачає законопроєкт №11161, ініційований Асоціацією молодих ВПО. Наразі документ чекає розгляду у Верховній Раді. За словами Олени Шуляк, у законопроєкта є всі шанси на ухвалення. Втім це не означає, що на його реалізацію одразу будуть кошти.

“Я думаю, що він точно має шанси на ухвалення, але ухвалений законопроєкт — це ще не гарантія того, що будуть знайдені кошти, щоб виплачувати їх постраждалим. Тому величезне завдання ще й для українського Уряду — працювати з міжнародними партнерами, для того, щоб їх ставало більше і щоб вони долучалися до програми “єВідновлення”, — зауважила Олена Шуляк.

Законопроєкт №11161 можуть розглянути на засіданні Верховної Ради, яке має відбутися наступного тижня.

Читайте також:

• Зміни в законопроєкті №11161: яку умову додали для отримання компенсації
• Бахмутяни зможуть подавати документи на компенсацію: у Парламенті проголосували
• Уряд розширив програму єВідновлення: де тепер можна купити нове житло

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян. Пара познайомилась в 2017 році, і з того часу їх стосунки пройшли чимало випробувань: відстань, війна, полон. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з бахмутянкою — розповідаємо її історію.

Весілля планували зробити в Святогірську

Анастасія народилась в Бахмуті — жила в районі Нового Ринку, навчалась в 12 школі. Батько дівчини медик, тож вона вирішила продовжити його шлях. Вступила в місцевий медичний коледж, а потім — в Краматорськ, в медичний університет.

“У мене тато працює на швидкій, він фельдшер. Крім того, у мене в родині багато лікарів, тому якось воно само собою так вийшло. Я з дитинства хотіла стати лікарем, ні для кого це не було новиною”, – пригадує в розмові дівчина.

Саме медицина допомогла Анастасії знайти кохання. Її чоловік, Родіон, з Лиману — пара познайомилась в літньому дитячому таборі. Дівчина влаштувалась туди медсестрою, перед тим попросивши маму, щоб та допомогла їй знайти роботу. Водночас Родіон з Лиману попросив свого батька знайти йому роботу в тому ж таборі.

“Коли я його побачила, в мене було відчуття, що, по-перше, я людину знаю дуже довго. Знаєте, дівчата зазвичай уявляють собі ідеального чоловіка. Родіон по всім моїм бажанням, по всім моїм критеріям був саме таким. Симпатія у нас обох була одразу, а сильні почуття з’явилися вже трохи пізніше. До кохання я дуже серйозно ставилась, бо, наприклад, в моїй родині батьки разом з 15 років”, — каже Анастасія, пригадуючи перше знайомство з Родіоном.

Три місяці Родіон та Анастасія працювали разом, приглядаючись один до одного, а наприкінці серпня зрозуміли, що хочуть бути разом. На заваді стала відстань –  

хлопець навчався в Харкові, а дівчина в Краматорську. Пара почала стосунки одразу на кілька міст: потяги, автобуси, телефонні дзвінки вечорами, переписки — так починалась історія їх кохання. Через рік стосунків Родіон освідчився коханій на її день народження.

Молодята одразу вирішили, що оплачувати весілля хочуть самостійно, тож на наступне літо поїхали в Одесу. Тут обоє почали працювати офіціантами й відкладали гроші на омріяне свято. Назбиравши грошей, Родіон та Анастасія купили собі обручки. 

“Ми замовляли обручки в Харкові, в ювеліра. Ці обручки тепер вже в нас, насправді вони весь цей час були в нас. Весілля ми планували зробити в Святогірську. Ми знайшли локацію, фотографа. Але, на жаль, через сімейні обставини в нас не вийшло відсвяткувати на той рік”, — ділиться дівчина.

“Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”

Святкування довелося відкласти, але пара змогла жити разом, хоч і недовго — Родіону прийшла повістка на строкову службу, на 1 рік. Погодитися на ще один тривалий термін без коханого було важко, але довелося змиритися. 

“Це був 2021 рік, а в 2022 році в лютому починається війна. Родіону залишалося три місяці до демобілізації. Вона мала бути 17-го травня 2022-го року, якраз в цей день він вийшов у полон”, — розповідає Анастасія.

За час, поки Родіон був в Маріуполі, дівчина не могла часто приїжджати до коханого. Першим завадив коронавірус, адже пересування між містами було заборонено — але кілька разів пара встигла зустрітися. Вже перед повномасштабною війною Родіон поїхав у відпустку на 10 днів. На початку лютого 2022 року Анастасія прощалась з коханим у Слав’янську на вокзалі. 

“Коли Родіон був в полоні, я аналізувала ту нашу зустріч. Мені здається, я мало його обнімала, мало його цілувала. Я чітко пам’ятаю, як він поїхав, а я себе заспокоювала, що чекати залишилося лише три місяці. Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”, — згадує дівчина.

“Збирайте речі, почалась війна”

Повномасштабну війну Анастасія зустріла у Краматорську, над її гуртожитком пролетіла ракета. Дівчина набрала Родіона телефоном, але швидко скинула дзвінок. Пригадує, що думала: коханий спить. Але Родіон в той час вже не спав, адже з другої ночі їх підняли по тривозі — Маріуполь обстрілювали росіяни, місто планували взяти в оточення.

“Коли 24-го все почалося, я прокинулася після 5-ої ранку. Дівчинка, з якою я жила на той момент, дуже плакала. Хлопець з сусідньої кімнати відкрив нам двері й сказав: “Збирайте речі, почалась війна”. Я почала дивитись новини, і там всюди були повідомлення про те, що бомблять Київ, Харків. Я зібрала речі й поїхала до батьків, в Бахмут. На той момент там було тихо”, — говорить Анастасія.

Але весною 2022 року в Бахмут почали прилітати російські ракети. Дівчина постійно була в тривозі, не могла спати — хвилювалась за коханого. 4 квітня Анастасія вирішила евакуюватися, про це її просив Родіон.

“Ми з Родіоном зідзвонювалися дуже рідко — в Маріуполі вже не було зв’язку, місто було оточене. Він кілька разів мені дзвонив, казав: “виїжджай”. 4 квітня — це був останній день, коли я була в Бахмуті — я їхала в автобусі та вдивлялася в ці будинки, в усі вулиці й дуже сильно плакала. Я мала передчуття, що це останній раз, коли я бачу це місто. Так і вийшло”, — каже вона.

Анастасія виїхала в Дніпро, і в цей час зв’язку з Родіоном практично не було. Він міг дзвонити раз в три тижні, а інколи дівчині приходило повідомлення з невідомого номера, де Родіон писав коротке повідомлення.

В січні Анастасія отримала лист з росії. Дізналась, що Родіон живий

Поступово росіяни брали Маріуполь в оточення. В березні Родіон двічі виходив на зв’язок, а потім — аж в кінці квітня. Так дівчина дізналась, що Родіон був поранений та перебував на Азовсталі. На початку травня хлопець передав, що вони чекають рішення щодо виходу з заводу. А наступне повідомлення дівчина отримала 21 липня, з Оленівки — напередодні її дня народження Родіон привітав кохану. З Оленівки чоловіка перевезли в росію. Далі була тиша. В січні 2023-го року Анастасія отримала лист з росії, з якого дізналась, що Родіон живий.

“У всіх полонених листи були майже однакові, їх вчать писати по шаблону. Там нічого не можна вказувати особистого. На той час, коли я отримала лист, я не була дружиною Родіона, а відповідати могли лише родичі, тож юридично я не мала на це права. Свій лист я підписала, як цивільна дружина. І він його отримав — і мій лист, і мами. Зараз вони у нас теж лежать вдома, він забрав їх з собою”, — пояснює дівчина.

Під час того, як Родіон був в полоні, Анастасія регулярно ходила на акції в підтримку полонених, їздила на всі зустрічі з родинами полонених, на зустрічі, які організовував Координаційний штаб. 

Родіон подзвонив Анастасії сам, спокійним голосом сказав: “Альо…”. 

“Ми зрозуміли, що якщо полонений — медійний, то це допоможе натиснути на Росію і скоріше повернути його в Україну. Чомусь тоді ми зробили такий висновок. Згодом нам сказали наші українські структури, що це не можна робити, а спитати в кого про те, чи справді ми робимо гірше, чи краще цими акціями, ми не могли. Тобто ми не розуміли цього процесу обмінів, але виконали прохання й створили інформаційну тишу. Проте результату це не дало. Батьки, жінки, дружини, сестри — всі розізлилися і ми почали знову робити великі гучні акції для того, щоб задіяти нашу владу, щоб вона розуміла, що треба щось робити, що в них немає часу зовсім”, — ділиться бахмутянка.

Вона додає, що дуже важливо підтримувати такі акції — не проходити просто повз, а стати поруч, або просто виразити підтримку. Вже зараз, коли коханий Анастасії повернувся з полону, пара разом продовжує ходити на акції.

День, коли Родіон повернувся додому, Анастасія пам’ятає дуже чітко. О 8 ранку дівчина побачила, що росіяни скинули інформацію про те, що сьогодні планується обмін строковиків на строковиків.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина.

Родіон подзвонив Анастасії сам.

“Спокійним голосом сказав: “Альо..”. Ніби й не було цих 3,5 роки. Я плакала й пищала в цю трубку, що люблю його. Бо він переживав, що я не дочекалася. І перед тим, як подзвонити мені, він спитав в мами, як там Настя. А мама йому сказала: “Настя тебе чекає, дзвони”. І він подзвонив мені. В полоні він хвилювався — насправді всі чоловіки там переживають, щоб жінки їх дочекалися. Він подзвонив й видихнув. Ми всі плакали”.

Після полону Родіон два місяці провів на реабілітації, а своє омріяне весілля, на яке очікували сім років, пара спланувала за місяць. 

“Ми вирішили, що хочемо цього свята — це біле плаття, про яке ми мріяли вже 7 років. Для мене було важливо, щоб чоловік не бачив мене у весільній сукні. Тож, вперше він мене побачив на церемонії. До нареченого мене за рук вів батько, це був найособливіший момент, дуже теплий. В цю хвилину плакав він і плакала я. Ми були разом”, — згадує з теплотою наша героїня.

Читайте також:

• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця
• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!