Сьогодні, 18 травня, в Україні та світі святкують День музеїв, це свято є нагадуванням про необхідність знати власну історію, поважати її та робити висновки на її основі. 

Редакція Бахмут IN.UA до цього свята підготувала матеріал про Бахмутський краєзнавчий музей та кімнату-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, їх історію з появи й до сьогодення.

День музеїв у 2024 році

Музеї — це сховища пам’яті, де оживає минуле. Саме в таких місцях можна познайомитися історією власного краю та країни, дізнатися про особливості життя пращурів та про те, якими речами користувалися в побуті. 

Загалом, саме для того, щоб нагадати громадськості про роль музеїв у розвитку освіти та культури, у 1977 році Міжнародною радою музеїв було започатковано нині відомий Міжнародний тиждень музеїв.

Бахмутський краєзнавчий музей

Найбільш відомим музеєм Бахмута можна вважати саме Бахмутський краєзнавчий музей. Будинок, у якому він розмістився, був побудований на початку XX століття В.Г. Французовим, власником Бахмутського дротяно-цвяхового заводу. Він належав йому до 1917 року.

Сам музей з’явився в 1923 році, коли донецький лікар-епідеміолог та зоолог Борис Вальх ініціював таку ідею. Він також надав власні експонати у колекцію музею. Спершу  в закладі працювали лише троє людей: завідувач, сторож та техробітниця. Очолив цей музей сам Вальх.

Друга світова війна, яка сильно вплинула й на сам Бахмут, стала критичною для закладу, адже у 1941 році його спалили нацистські окупанти. Вже після війни заклад почали відновлювати та в знову відкрили у 1962 році. Майже через два десятиліття, музей отримав статус державного.

Вже за часів Незалежності, музей активно експонував понад 30 тисяч різних історичних реліквій як зі стародавніх часів, так з новітньої історії. Усього було 14 залів, 12 з яких — це основна експозиція, а ще у двох розміщували тематичні кімнати-музеї, зокрема, присвячені Миколі Чернявському та історії єврейської громади Бахмута.

До повномасштабного вторгнення краєзнавчий музей перебував у стані реконструкції, при цьому в ньому проходили виставки та просвітницькі заходи.

Вже під час війни, за словами начальниці управління культури та туризму Донецької ОВА, 60−70% бахмутських музейних колекцій вивезли в більш безпечні місця, зокрема, архіви для подальшого вивчення історії Бахмуту та Донеччини.

Сама будівля була зруйнована під час боїв у місці. 

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел

В Бахмуті був також більш локальний музей — Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел при Базовому комунальному закладі культури “Бахмутський міський народний Дім”, який відкрили у 2008 році. Тут експонували різні традиційні для регіону речі народного мистецтва, зокрема, які були присвячені писанкарству, гончарству, майстерству вишивки та навіть ювелірному мистецтву регіону.

Під час війни, більшу частину експонатів вдалося вивести. Сама ж будівля народного дому була зруйнована під час бойових дій у місті.

Окупанти регулярно публікують відеоролики з міста, де демонстрували нинішній стан Народного дому. На кадрах, опублікованих у листопаді 2023 року можна побачити, що від будівлі залишилася лише передня частина з колонами та оздобленим фасадом.

Читайте також:

• Скіфи, обереги та “буденки”: 10 маловідомих фактів про українські вишиванки
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки
• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!