Днями ватажок “днр” денис пушилін заявив про можливість видобутку стратегічних корисних копалин, йдеться про рідкоземельні метали, такі як літій і титан, на захоплених територіях Донеччини. Проте наскільки реальними є ці плани? Чи мають вони економічне та технологічне підґрунтя? 

Ми звернулися за коментарем до Андрія Локтєва, голови наглядової ради ТОВ “Інститут геології”, кандидата геологічних наук, щоб розібратися, чи можуть росіяни реалізувати свої заяви.

Що таке літій і титан, і для чого вони потрібні?

Літій та титан – це стратегічно важливі копалини, які використовуються у світовій енергетиці та технологічному виробництві.

Літій – основний елемент для виготовлення акумуляторів, що використовуються у мобільних телефонах, електромобілях та інших пристроях.

Титан – з цього елементу роблять насоси, електрофільтри, реактори, технологічне обладнання тощо.

Обидві копалини мають високу ринкову вартість і стратегічне значення для економіки. Саме тому їх видобуток на окупованих територіях може здаватися росії вигідним.

Про родовища літію на окупованих територіях

За словами Андрія Локтєва, окупаційна адміністрація вже запускала інформаційно-психологічні операції (ІПСО) про захоплення Шевченкового родовища літію. Однак ця інформація виявилася неправдивою, адже родовище знаходиться на підконтрольній Україні території.

На окупованих територіях справді є деякі прояви літію, але їх розробка є надзвичайно складною та дорогою. Будь-які спроби розпочати видобуток вимагатимуть значних фінансових інвестицій та передових технологій, яких у росії та її маріонеткових утворень немає.

Чому росії важко розробляти ці родовища?

У розмові з експертом ми визначили кілька головиних причин, чому ж окупаційній владі буде проблемно отримувати літій на ТОТ.

Нестача технологій. Видобуток і збагачення літію потребує сучасного обладнання та складних технологічних процесів. Росія не має необхідних ресурсів, щоб повноцінно запустити видобуток у складних геологічних умовах Донеччини.

Величезні фінансові витрати. Окупаційна адміністрація вже кілька років отримує дотації від російських регіонів, адже більшість підприємств на захоплених територіях не є прибутковими. Інвестувати у видобуток стратегічних копалин в умовах війни – занадто дорого.

Екологічні загрози. Видобуток літію передбачає значне втручання в довкілля, знищення земель та потенційну небезпеку для місцевого населення. Росія вже неодноразово демонструвала безвідповідальне ставлення до екологічних наслідків, що може спричинити екологічні катастрофи у регіоні. Проте, це одна з найменш вагомих причин для росії, аби відмовитися від видобутку, адже стан людей на ТОТ окупантів не цікавить.

Близькість до лінії фронту. Будь-яке велике гірничо-добувне підприємство потребує стабільного постачання електроенергії, води та залучення значної кількості робітників. У прифронтовій зоні забезпечити ці умови неможливо. Крім того, такі підприємства можуть бути знищені ракетними чи артилерійськими ударами.

Чи може окупаційна влада залучити іноземні компанії до видобутку копалин на ТОТ? 

На думку експерта, жодна велика міжнародна компанія не ризикне інвестувати у проєкти на окупованих територіях.

Насамперед тому, що такі компанії дотримуються міжнародного права і не хочуть ризикувати своєю репутацією. Також це було б економічно невигідно їм, оскільки розробка таких родовищ потребує стабільності, якої немає на окупованих територіях.

Й на останок міжнародне право забороняє розробку корисних копалин на окупованих територіях без дозволу законного уряду країни. Ризики для інвесторів настільки високі, що жодна серйозна компанія не піде на такі проєкти, адже це означало б порушення міжнародних норм та можливість потрапити під санкції.

Чому росія не зацікавлена вкладати гроші у видобуток на окупованих територіях?

Росія володіє значними запасами корисних копалин на власній території, включно з великими родовищами урану та літію. Проте через політичні рішення та війну вона навіть не розвиває ці власні ресурси.

Прикладом є ситуація з вугіллям: хоча росія має великі запаси, через падіння попиту з боку Китаю та логістичні проблеми вони закривають вугільні шахти, а не відкривають нові.

Тому заяви про майбутній видобуток урану та літію на окупованій частині Донеччини – це лише елемент російської пропаганди, який не має під собою реального підґрунтя.

Росія й справді окупувала українські території, на яких є родовища літію та урану, проте їх видобуток у нинішніх умовах – це фантастика. Окупаційна адміністрація не має технологій, ресурсів та фінансів для повноцінного запуску видобутку.

Навіть якщо росія спробує залучити донорів, то великі міжнародні компанії не ризикнуть працювати на окупованих територіях через санкції та репутаційні ризики. Видобуток літію та урану в умовах війни – це нерентабельно, небезпечно та технологічно майже неможливо.

Тому заяви росіян про видобуток стратегічних копалин у Донецькій області – це лише спроба створити ілюзію розвитку та обманути місцеве населення. Реальних підстав для цього немає.

Читайте також:

• Як пушилін міняв риторику про відновлення Бахмута і Соледара
• Невиконані обіцянки про відбудову і мародерство: як насправді живе окупована Авдіївка
• Премія від симоньян та фотоальбоми з Бахмута: редакція ідентифікувала росвоєнкора

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

9 липня 2025 року фахівці Центру надання адміністративних послуг та відділу реєстрації Бахмутської міської ради проведуть прийом бахмутян, які мешкають у Києві та Київській області. Записатись на консультацію можна за номером телефону.

Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у місті Київ.

Бахмутський ЦНАП в Києві

Прийом громадян запланований у середу, 9 липня 2025 року, за адресою: місто Київ, провулок Машинобудівний, 28, кабінет 204 (Солом’янський район, станція метро “Шулявська”) з 10:00 до 14:00. Потрапити на прийом можна за попереднім записом за телефонами:

• +380 (98) 850 0561;
• +380 (99) 667 9206;
• +380 (68) 851 5089 (представник відділу реєстрації).

В установі мешканці Бахмутської громади можуть:

• актуалізувати дані в реєстрі територіальної громади (РТГ);
• внести зміни до інформації про особу, що міститься в РТГ;
• зняти особу із задекларованого / зареєстрованого місця проживання;
• отримати витяг із реєстру територіальної громади;
• подати повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій.

Додатково фахівець ЦНАП здійснюватиме допомогу у заповненні та поданні заяв до Міжнародного реєстру збитків тим бахмутянам, які не мають можливості зробити це самостійно через портал “Дію” або потребують допомоги.

Зазначається, що для подання такої заяви необхідно мати електронний цифровий підпис або Дія. Підпис.

Як отримати консультацію

Консультації за зазначеними послугами можна отримати й дистанційно з понеділка по п’ятницю, з 10:00 до 16:00, за номерами: +38 (098) 850 0561, +38 (099) 667 9206 або +380 (68) 851 5089.

Також можна звернутися на електронні скриньки: 

• [email protected];
• [email protected].

Читайте також:

• Бахмутська лікарня в Броварах: графік роботи, телефон та послуги
• Які речі брати з собою, якщо ви вирішили евакуюватися
• Допомога для бахмутян: де та за яким графіком працюють Центри підтримки та осередки в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з цим в Україні реалізують програми підтримки ВПО, за якими люди можуть отримати компенсації та сертифікати на придбання власного житла. Також серед переселенців є і ті, хто купують власне житло у нових громадах за іпотечними програмами чи за власні заощадження.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома переселенками — Маргаритою, Ганною та Євдокією, які придбали власне житло. Їхній досвід і поради і для ВПО в нашому матеріалі.

З Маріуполя — у Львівську область

Маргарита Березовська — переселенка з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення вона разом з чоловіком мали сімейний бізнес — вирощували багаторічники, надавали послуги з ландшафтного і садового дизайну.

У березні 2022 року родина виїхала з Маріуполя. Евакуюватися вирішили на Львівщину.

“З Маріуполя ми змогли евакуюватися 18 березня 2022 року. Майже одразу ми поїхали на захід України, у Львів. Тут, на нашу думку, тоді було найбільш безпечно, а ще нас запросили друзі і пообіцяли подбати про житло та роботу. Якраз житло тоді було дуже важливим для нас, оскільки наша родина складала шестеро людей, з яких двоє — моя мама та мама чоловіка — доволі вікові та не дуже здорові жінки. В ніч на 21 березня ми дісталися Львова, де нас зустрів наш давній товариш. Він облаштував нам місця для сну, де ми заснули чи не вперше з 24 лютого в тиші та спокої”, — розповідає жінка.

Після адаптації на новому місці, родина почала моніторити ринок житла на продаж. Оселю планували купити у Львівській області, яка їх прихистила. Жінка розповідає, що на допомогу держави вони з чоловіком не розраховували, оскільки механізм отримання компенсацій за житло на ТОТ ще не працює.

“Ми бачили, в якому стані перебувало наше багатостраждальне місто після того, як його захопила росія. Тому особливих надій на те, що наші квартири та будинки нас дочекаються ми не мали. Чи страшно було купувати житло? Ні. Страшно тільки не дожити до перемоги.

Допомоги від держави ми не отримали ніякої. Не тому, що нам відмовили. Можливо, тому що ми не зверталися до відповідних органів по таку допомогу. По-перше, якщо твоє житло на окупованих територіях, то майже неможливо довести ступінь його пошкодження. Принаймні так було, коли я цікавилася цим питанням. Збирати довідки я не хотіла, оскільки мені вистачило того, що я відновлювала деякі особисті документи. Тому в питаннях грошей на житло ми на державу не розраховували”, — каже Маргарита Березовська.

Зараз родина винаймає житло у Львові. Тут вони продовжують жити, поки роблять ремонт у своєму власному будинку, придбаному в гірському селищі. Жінка розповідає, що обрали цю місцину за спокій і красиві краєвиди.

Адаптація на новому місці в родині переселенців ще триває. Маргарита Березовська каже, що в цьому їй допомагає фіксація на чомусь хорошому і пошук нових хобі.

“У будиночку, який ми придбали, неквапливо точиться ремонт. Бо періодично бракує то часу, то грошей. Адаптація відбувається поступово, у всіх по-різному. Дітям складніше, бо дочка обожнює Маріуполь і ніде більше не хоче жити, вона невимовно сумує за морем. Ми з чоловіком дуже багато працюємо, тому на сум залишається мало сил і часу. Допомагає “не поїхати дахом” — мріяти про що завгодно, але про красиве. Також допомагають фізичні навантаження, прогулянки горами або лісом. Особисто мені допомогли зусилля по відновленню власної бібліотеки. Я все життя дуже багато читала саме паперові книги, а бібліотеки в мене не залишилося. Тому я почала шукати улюблені книжки на вторинному ринку, і це дуже захопило мене і дає приємні емоції”, — розповідає жінка.

Родинам, які теж втратили житло і вимушено переселилися, Маргарита Березовська радить шукати можливості для купівлі власної оселі. Особливо, якщо ті знайшли громаду, де їх влаштовує життя і умови.

“Я впевнена, що якщо людині подобається те місце, де вона вимушено опинилася, якщо місцеві не дратують таку людину своїм способом життя чи традиціями, якщо підходить клімат — треба не чекати, поки закінчиться активна фаза війни, її місто звільнять і будь-що подібне. Якщо допускаєш думку змінити місце проживання, то шукай можливість. Тих можливостей набагато менше, ніж хочеться, але вони точно є. Знаєте, як кажуть? Якщо не можеш досягти омріяного, запевни себе, що мріяв про досягнуте”, — радить Маргарита Березовська.

З Харкова — у Львівську область

Ганна Карпенко — переселенка з Харкова. 12 років вона працювала бухгалтеркою, а перед повномасштабним вторгненням влаштувалась в українську IT-компанію. Там вона працює і сьогодні тестувальницею бухгалтерської програми. 

З Харкова родина Карпенко евакуювалась 8 березня. Виїздили з міста трьома поколіннями — пані Ганна зі своїм чоловіком, батьками і дітьми. Також з собою забрали домашніх улюбленців — троє собак і четверо котів.

Спочатку родина облаштувалась у Рівному, де їх зустріли родичі. А потім перебралися до Львова. При цьому рідні Ганни Карпенко не полишали мрій повернутися до рідного Харкова. Однак спроби повернення додому були невдалими.

“У Рівному ми змінили не одну квартиру, а потім наші друзі запропонували свою квартиру у Львові в новобудові. Квартира була без ремонту, в якому стані будівельники її здали, так ми і заселилися. Варіантів більше не було, бо в нас багато тварин і знайти житло з ними дуже важко. Так ми з чоловіком і тваринами прожили майже три роки в однокімнатній квартирі, зробили простенький ремонт і привели її в житловий стан. Звісно кожен рік ми марили поверненням до Харкова, але поки там тривають обстріли, то жити там страшно. У мене навіть батьки і діти поверталися в різний час у Харків, але, на жаль, не змогли там жити. Ці повернення були разів три”, — розповідає жінка.

Зрозумівши, що повертатись у Харків поки неможливо, велика родина вирішила придбати власне житло в селі Велика Озимина на Львівщині. Для купівлі оселі зібрали всі наявні заощадження.

“Ми дійшли висновку, що треба купувати будинок, бо весь час жити надією і очікуванням, що припиниться війна і що ми повернемось, просто неможливо. Це психологічно дуже важко. Тому ми вирішили, що треба сприймати дійсність, яка вона є, і в нас з’явилась думка, що треба купувати будинок. На нього скинулась грошима вся родина — наші з чоловіком заощадження, заощадження мами, якась спадщина від її померлого чоловіка, діти теж вклалися. І так ми придбали будинок у селі в Самбірському районі. Ми шукали житло не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах на заході країни. Але фізично дуже важко їздити в інші області і шукати будинки. Також був варіант у Німеччину поїхати, але ми не можемо покинути тварин. Наш свідомий вибір — жити в Україні”, — розповідає Ганна Карпенко.

Наразі родина звикає жити в селі. Це для них незвичний досвід, однак вони прилаштовуються до нових умов. Поки найбільші виклики, які переживає родина — побутові.

“Наразі важко даються побутові речі. Наприклад, у колодязі забруднена вода і треба її чистити. А ми всі гроші вклали, тому такі проблеми будемо вирішувати не відзразу, а коли будуть на це сили і час. Ззовні будинок непоганий, але там виявилася і пліснява, і проблема з водою, і каналізацію треба робити. Також важко те, що це дуже маленьке село, і тут тільки один магазин, де можна тільки за готівку купляти. І виходить, що нам треба їхати кудись, наприклад, у Дрогобич, щоб зняти гроші. У нас є машина, звісно, вона це допомагає. Нам просто треба звикнути до того, що треба робити закупи на тиждень, щоб потім не виїжджати, але все одно у нас так не виходить. Тому їздимо до найближчого села, де більше магазинів і можна розплатитися карткою. Але до всього звикаємо, все поступово”, — каже Ганна Карпенко.

Переселенцям, які хочуть придбати житло, Ганна Карпенко радить відкинути страхи і налагоджувати своє життя тут і зараз. А підходити до вибору оселі треба зважено.

“Думаю, що не треба боятися купувати своє житло. Але треба багато чого врахувати перед тим, як переїжджати. Особисто ми шукали цей будинок рік, але й досі проходимо етап пристосування. Можу порадити обирати житло, щоб воно було не дуже далеко від більших населених пунктів. Якщо у вас є авто, прорахуйте відстань до найближчого міста, якщо немає — шукайте, щоб близько громадський транспорт. Головне — врахуйте всі фактори для вашого комфорту”, — радить Ганна Карпенко.

Житло в іпотеку

Пані Євдокія — переселенка з Маріуполя. Останні 10 років до повномасштабної війни вона працювала економісткою в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Разом з родиною жінка евакуювалась наприкінці березня 2022 року.

Перший рік після евакуації родина мешкала на Вінничині. Однак потім переїхали до Львівщини, де пані Євдокії запропонували на роботу. Компанія, в яку влаштувалась жінка, допомогла родині з житлом. Їм вдалось придбати квартиру в іпотеку в селі Добротвір.

“У червні 2023 року ми переїхали у Львівську область. Я працювала, відкладала гроші і зібрала невеличку суму. Стала зазмислюватися над тим, що потрібно купувати житло, бо від держави ми, напевно, так і не дочекаємось ніякої компенсації. І компанія, в якій я працюю, пішла мені на зустріч і дозволила оформити іпотеку на придбання нерухомості. Тобто я придбала квартиру, уклала з ними договір іпотеки і зараз її сплачую. Звісно, придбала житло я не там, де хотіла. Це маленьке село з населенням 5 тисяч осіб. Але ціни у Львові такі, що треба було б виплачувати іпотеку десь 20 років, що вже перевалить за мій пенсійний вік. Тому я не ризикнула. Вважаю, що краще мати щось своє, хоч і не там, де хотів”, — каже пані Євдокія.

Наразі родина проходить адаптацію на новому місці. Жінка каже, що найскладніше родині дається звикнути до нових традицій і світогляду.

“Я дуже вдячна Вінниці, що навчила мене чисто говорити українською мовою. Мене дуже підтримували люди, хоч я на початку говорила з акцентом і ламаними словами. Зараз я вже вільно спілкуюсь українською. Але є деякі різниці у традиціях і світогляді. Наприклад, великі релігійні свята тут святкують тижнями, і не можна нічого робити по дому. Ми ж звикли, що, наприклад, свято Різдва відзначили і можна далі працювати. Дехто робить зауваження, але я відповідаю, що ми звикли так жити, і до нас ставляться з розумінням”, — каже жінка.

Переселенцям жінка радить не боятися ризикувати. Адже вкласти гроші у своє житло — це дуже вигідна інвестиція.

“Я можу говорити лише за свій досвід. Я жила в орендованому житлі, але завжди мріяла про власне. У Вінниці я платила 9 тисяч за оренду, а у Львівській області — 7 тисяч. Зараз же мій щомісячний платіж за іпотеку складає 15 тисяч. Так, я переплачую. Але ж ці кошти я вкладаю у своє житло. Тому я б порадила людям не боятися ризикувати. Звісно, в кожного свій вибір, тому потрібно зважувати всі ризики”, — каже пані Євдокія.

Читайте також:

• Чернігівщина надає безоплатне житло для ВПО з дітьми — які умови
• У Дніпрі облаштовують соціальне житло для переселенців з Маріуполя
• Скільком евакуйованим з Донеччини надали безоплатне житло у 2024 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!