У Донецькій області триває евакуація. Людей вивозять з небезпечних територій, коли дозволяє безпекова ситуація. Є можливість виїхати і з населених пунктів, які знаходяться в 5 кілометрах від лінії фронту. Це роблять із залученням броньованих автомобілів.

Як зараз проходить евакуація на Донеччині, редакції “Бахмут IN.UA” розповів волонтер Євген Ткачов.

Евакуація з гарячих точок, чи є можливість вивозити людей

Евакуацією людей з прифронтових територій займаються працівники ДСНС, евакуаційні групи поліції “Білі янголи” та деякі волонтерські організації. Наразі найскладніше вивозити людей з територій, які розташовані за 5-7 кілометрів від лінії фронту. Проблема полягає в тому, що під’їзні дороги часто обстрілюються росіянами та перебувають під контролем ворожих дронів.

“Найпроблематичніша евакуація — це все, що 5-7 кілометрів до лінії фронту, іноді 8 кілометрів. Тобто в тих місцях, де йде наступ росіян, де близько лінія фронту. І це все саме через дрони. Наприклад, якщо минулого року була евакуація з Бахмута чи Часового Яру, ми могли під’їжджати чи не на 100-200 метрів до лінії фронту і можна було тільки випадково потрапити під обстріл. То зараз цивільні машини дронами просто вибиваються”, — розповідає Євген Ткачов.

Через засилля російських дронів евакуація з міст, де вже йдуть бойові дії — Торецьк, Часів Яр, Курахове — можлива лише броньованими автомобілями. Але й це дуже великий ризик, адже вони є мішенню для окупантів.

“Туди якось намагаються проїжджати ДСНС своїми броньованими автомобілями і супергерої нашого часу “Білі янголи”. Також деякі волонтерські організації, які мають броньовані автомобілі, намагаються евакуйовувати людей з Курахівського і Покровського напрямку. Але, наприклад, позавчора такий броньований автомобіль отримав два влучання дрона. Дякуваючи Богу, всі живі, в тому числі й пасажирки, яких евакуйовували, лише легенькі поранення отримали. А взагалі, якщо їде броньований автомобіль, то це для росіян “жирна” ціль, тому люди, які їдуть на евакуацію, дуже ризикують. Все, що ближче 5 кілометрів до фронту, це вже вкрай небезпечно. Особливо, якщо там йде наступ росіян. Бо перед тим, як кудись наступати, вони запускають рій своїх дронів”, — каже Євген Ткачов.

Погодні умови наразі не мають значного впливу на евакуацію, проте виникають труднощі з доступом до прифронтових населених пунктів.

“Було складно, наприклад, два-три тижні тому проводити евакуацію саме з прифронтових сіл і містечок. Тому що подекуди асфальтовані дороги під контролем дронів, а через дощі неможливо було проїхати по бездоріжжю евакуаційним транспортом, навіть повнопривідними машинами”, — зазначає Євген Ткачов.

Зменшення темпів евакуації: причина

Як зазначає Євген Ткачов, наразі темпи евакуації на Донеччині знизилися. Це він пов’язує з тим, що люди стали отримувати зимову допомогу. Маючи можливості перезимувати, люди вирішують залишатися вдома.

“У Донецькій області наразі дещо знизилися темпи евакуації. Можливо це пов’язано з тим, що людям стали давати гроші на прибання твердого палива, гуманітарні організації розвозять паливні брикети, а адміністрації планують розвозити дрова. Звісно, це велика підтримка людей, але я вважаю, що це ще й одна зі складових, чому менше людей стало виїжджати. Люди будуть евакуюватися тільки якщо будуть проблеми з комуналкою. Наприклад, вчора у Покровську в сотень абонентів зник газ через величезне пошкодження газової мережі, і вже сьогодні люди почали телефонувати, бо збираються виїжджати. Люди, які живуть у квартирах, де немає опалення, швидше збираються на евакуацію, ніж ті, хто живе у приватному будинку, де можна поставити буржуйку чи розпалити піч”, — розповідає Євген Ткачов.

Попри всі складнощі евакуація на Донеччині триває. У людей, які планують евакуацію заздалегідь, навіть є можливість обрати місце, в якому вони надалі хочуть мешкати.

“Насправді можливостей виїхати дуже багато. Віськові адміністрації мають інформацію, де є місця для проживання переселенців, які там умови тощо. Люди, які готуються заздалегідь до виїзду, навіть можуть обирати собі умови, в яких вони будуть мешкати. Але, звісно, коли евакуація екстрена, коли все зруйноване, людей довозять до шелтерів або транзитних центрів. Там вони можуть кілька днів безкоштовно жити, харчуватися, підзарядити телефони та отримати консультації і пропозиції, куди далі можна їхати”, — розповідає волонтер.

Донецька область, контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• З ТОТ вдалося повернути 2 українських дітей: серед них дівчинка з Донеччини
• Торецьк, Часів Яр, Курахове: скільки людей лишаються в найгарячіших точках Донеччини
• У селищі Зайцеве залишилася одна місцева жителька

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

2026 рік уже подарував глядачам гучні прем’єри у жанрі детективу. Якщо ви шукаєте нові детективні серіали 2026 року з інтригуючим сюжетом, атмосферою та несподіваними розв’язками — ця добірка саме для вас.

Ми зібрали п’ять серіалів, які варто додати у список “що подивитися” вже сьогодні.

Нові детективні серіали 2026 року, які варто подивитися

1. Як дістатися до раю з Белфаста (2026)

Жанр: детектив, кримінальна драма

Сюжет: Події розгортаються у Белфасті, де загадкова смерть давньої подруги запускає ланцюг небезпечних розслідувань. За сюжетом три жінки вирушають на похорон товаришки, але після приїзду розуміють, що у труні не їхня подруга, а незнайома жінка. Вони не можуть просто так залишити цю справу, адже за нею ховається їх власна таємниця, розкриття якої загрожує їм всім. Серіал захоплює з першої серії харизматичністю героїнь та похмурими пейзажами Ірландії.

Його і її (2026)

Жанр: психологічний детектив, трилер
Сюжет: Це історія подружжя, яке опиняється в центрі розслідування вбивства. Кожна серія показує події з двох різних точок зору — його і її. Глядачеві доведеться самостійно визначити, кому довіряти. Напруга зростає з кожною серією, а фінал обіцяє кардинально змінити сприйняття всієї історії.

3. Сім циферблатів Агати Крісті (2026)

Жанр: класичний детектив, екранізація

Сюжет: Нова адаптація одного з найвідоміших творів Агати Крісті переносить глядачів у маєток, де після загадкової смерті гостя починається серія дивних подій. Таємничі записки, сім годинників і обмежене коло підозрюваних створюють атмосферу класичного британського розслідування з неочікуваною розв’язкою.

4. Утікай (2026)

Жанр: кримінальний трилер, детектив

Сюжет: Що б ви робили, якщо ваша донька б зникла? Наскільки далеко ви готові зайти у її пошуках? Серіал “Утікай” поєднує динамічний сюжет із глибоким психологічним підтекстом.

5. Свинцеві діти (2026)

Жанр: детектив, соціальна драма
Сюжет: У промисловому місті Польщі молода лікарка помічає дивні симптоми у дітей, які живуть поблизу металургійного заводу, вони страждають від отруєння свинцем, а вона ризикує своєю кар’єрою, щоб врятувати їх.

До теми:

5 українських серіалів, які варто подивитися: сучасне українське кіно

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок публічний простір нерідко все ще наповнюється привітаннями, квітами та розмовами про жіночу ніжність і красу. Втім, таке сприйняття має мало спільного з історичним походженням 8 березня. Ця дата виникла як день політичної боротьби жінок за рівні права – через протести, страйки та публічні вимоги, сенс яких із часом почав розмиватися.

У матеріалі, досліджуємо історичний контекст свята.

8 березня: про що це свято

Міжнародний жіночий день виник на перетині робітничих рухів початку ХХ століття. Як зазначають дослідниці Рене Коте та Флоранс Монтрейно у своїх роботах  про історі. Міжнародного жіночого дня, його походження не можна звести до однієї конкретної події: йдеться про серію жіночих протестів у США та Європі, спрямованих проти експлуатації, нерівної оплати праці та політичного безправ’я жінок.

У 1909 році в США відбувся перший Національний жіночий день, організований Соціалістичною партією Америки. Наступного року на Міжнародній конференції соціалістичних жінок у Копенгагені німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала заснувати міжнародний день боротьби за права жінок. Вона наполягала, що цей день має бути не святом, а інструментом політичної мобілізації.

Протестні марші 8 березня відбувалися і в російській імперії. Страйк жінок-текстильниць у Петрограді з вимогами “хліба і миру” став поштовхом до Лютневої революції. Як згодом писала революціонерка Олександра Коллонтай, “революція почалася з жінок, яких вважали мовчазною силою”. У 1921 році радянська влада закріпила 8 березня як Міжнародний жіночий день, спотворивши його значення.

Важливо зазначити, що події 1917 року не були ізольованими. Ще до цього Міжнародний жіночий день відзначали в низці європейських країн. Після рішення Міжнародної конференції соціалістичних жінок у Копенгагені 1910 року перші масові жіночі акції відбулися у 1911 році в Німеччині, Австро-Угорщині, Данії та Швейцарії. У цих країнах 8 березня трактували саме як день вимог виборчих прав, рівної оплати праці та соціального захисту.

Свято замість емансипації

У ХХ столітті 8 березня було інституціоналізоване в соціалістичних країнах, передусім у СРСР, де воно стало державним святом. Формально жінки отримали рівні права на освіту, працю та участь у політичному житті. Водночас, як зазначають феміністичні дослідниці, ця рівність часто залишалася декларативною: жінки були слабо представлені на керівних посадах, а подвійне навантаження – оплачувана праця плюс неоплачувана домашня робота – стало структурною нормою.

На міжнародному рівні важливим етапом стала резолюція ООН 1977 року, яка рекомендувала державам-членам відзначати 8 березня як День прав жінок і міжнародного миру. Водночас у документах і виступах ООН визнавалося, що навіть у глобальних інституціях жінки залишаються не представленими на рівні ухвалення рішень

Світ сьогодні

Попри десятиліття політик рівності та щорічне відзначення Міжнародного жіночого дня, гендерна нерівність і надалі фіксується у конкретних статистичних показниках. Дані Economic Policy Institute свідчать: у 2024 році жінки в середньому заробляли на 18% менше за чоловіків навіть після корекції на освіту, вік та досвід роботи. Для расалізованих груп жінок цей розрив є ще глибшим, що демонструє перетин гендерної та соціальної дискримінації – проблем, проти яких і був спрямований історичний сенс 8 березня.

Нерівність зберігається і в символічно важливих сферах, зокрема в медіа, які формують публічний порядок денний. Згідно з дослідженням Reuters Institute (2025), жінки обіймають лише 27% топових редакторських посад у 12 досліджених країнах. Навіть у державах, де 8 березня активно відзначається як день рівності, жінки залишаються меншістю серед тих, хто ухвалює ключові редакційні рішення. Міжнародна федерація журналістів наголошує: без гендерно збалансованих редакцій Міжнародний жіночий день ризикує залишатися символічною датою, а не інструментом реальних змін

Різні країни – різні сенси свята

Значення Міжнародного жіночого дня суттєво відрізняється залежно від країни. Як зазначає історикиня Рене Коте, 8 березня від початку не мало єдиного канонічного формату святкування, а радше функціонувало як політичний інструмент, що адаптувався до локальних умов.

 У Китаї 8 березня офіційно є святом, під час якого жінки мають скорочений робочий день, однак публічний дискурс навколо дати здебільшого зосереджений на ролі жінки як працівниці та матері, а не на правах. У Франції та Канаді 8 березня використовується переважно як платформа для публічних дискусій, звітів і кампаній щодо рівності, але не є вихідним днем.

Український контекст: між декомунізацією та традицією

В Україні 8 березня довгий час сприймалося передусім як день квітів, подарунків і компліментів. Така форма святкування є прямим наслідком радянської інтерпретації, яка поступово витіснила ідею жіночого спротиву образом “берегині” та символом жіночої краси.

Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення росії, суспільні дискусії довкола 8 березня загострилися. Все більше людей відзначають цей день як День за рівні права жінок. Щороку 8 березня в Україні відбуваються марші та акції, присвячені правам жінок, протидії насильству та економічній нерівності.

Маркетинг замість змін

Окремою проблемою стає комерціалізація Міжнародного жіночого дня. Як зазначає The Guardian, феміністичні активістки застерігають, що 8 березня ризикує перетворитися на “Корпоративний День матері” – із маркетинговими кампаніями без реальних зобов’язань. Керівниця Women’s Resource Centre Вів’єнн Гейзнаголошує, що символічна підтримка без структурних змін лише маскує нерівність, а не усуває її.

Історія Міжнародного жіночого дня показує: його сенс завжди полягав у вимогах, а не в символічних жестах. Від страйків робітниць до сучасних досліджень про нерівність у медіа й оплаті праці, 8 березня залишається маркером того, наскільки суспільство готове визнавати й усувати системну дискримінацію.

Як писала Сімона де Бовуар, “достатньо однієї політичної, економічної чи релігійної кризи, щоб права жінок знову поставили під сумнів”. У цьому сенсі 8 березня — це не святкова дата, а щорічне нагадування про крихкість здобутих прав і про те, що гендерна рівність залишається процесом, а не досягнутим станом.

Читайте також

• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Що ми знаємо про річку Бахмутку: історія та легенди
• Голосування за незалежність та президента в Бахмуті: як у місті проходив референдум 1991 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!