У Донецькій області триває евакуація. Людей вивозять з небезпечних територій, коли дозволяє безпекова ситуація. Є можливість виїхати і з населених пунктів, які знаходяться в 5 кілометрах від лінії фронту. Це роблять із залученням броньованих автомобілів.

Як зараз проходить евакуація на Донеччині, редакції “Бахмут IN.UA” розповів волонтер Євген Ткачов.

Евакуація з гарячих точок, чи є можливість вивозити людей

Евакуацією людей з прифронтових територій займаються працівники ДСНС, евакуаційні групи поліції “Білі янголи” та деякі волонтерські організації. Наразі найскладніше вивозити людей з територій, які розташовані за 5-7 кілометрів від лінії фронту. Проблема полягає в тому, що під’їзні дороги часто обстрілюються росіянами та перебувають під контролем ворожих дронів.

“Найпроблематичніша евакуація — це все, що 5-7 кілометрів до лінії фронту, іноді 8 кілометрів. Тобто в тих місцях, де йде наступ росіян, де близько лінія фронту. І це все саме через дрони. Наприклад, якщо минулого року була евакуація з Бахмута чи Часового Яру, ми могли під’їжджати чи не на 100-200 метрів до лінії фронту і можна було тільки випадково потрапити під обстріл. То зараз цивільні машини дронами просто вибиваються”, — розповідає Євген Ткачов.

Через засилля російських дронів евакуація з міст, де вже йдуть бойові дії — Торецьк, Часів Яр, Курахове — можлива лише броньованими автомобілями. Але й це дуже великий ризик, адже вони є мішенню для окупантів.

“Туди якось намагаються проїжджати ДСНС своїми броньованими автомобілями і супергерої нашого часу “Білі янголи”. Також деякі волонтерські організації, які мають броньовані автомобілі, намагаються евакуйовувати людей з Курахівського і Покровського напрямку. Але, наприклад, позавчора такий броньований автомобіль отримав два влучання дрона. Дякуваючи Богу, всі живі, в тому числі й пасажирки, яких евакуйовували, лише легенькі поранення отримали. А взагалі, якщо їде броньований автомобіль, то це для росіян “жирна” ціль, тому люди, які їдуть на евакуацію, дуже ризикують. Все, що ближче 5 кілометрів до фронту, це вже вкрай небезпечно. Особливо, якщо там йде наступ росіян. Бо перед тим, як кудись наступати, вони запускають рій своїх дронів”, — каже Євген Ткачов.

Погодні умови наразі не мають значного впливу на евакуацію, проте виникають труднощі з доступом до прифронтових населених пунктів.

“Було складно, наприклад, два-три тижні тому проводити евакуацію саме з прифронтових сіл і містечок. Тому що подекуди асфальтовані дороги під контролем дронів, а через дощі неможливо було проїхати по бездоріжжю евакуаційним транспортом, навіть повнопривідними машинами”, — зазначає Євген Ткачов.

Зменшення темпів евакуації: причина

Як зазначає Євген Ткачов, наразі темпи евакуації на Донеччині знизилися. Це він пов’язує з тим, що люди стали отримувати зимову допомогу. Маючи можливості перезимувати, люди вирішують залишатися вдома.

“У Донецькій області наразі дещо знизилися темпи евакуації. Можливо це пов’язано з тим, що людям стали давати гроші на прибання твердого палива, гуманітарні організації розвозять паливні брикети, а адміністрації планують розвозити дрова. Звісно, це велика підтримка людей, але я вважаю, що це ще й одна зі складових, чому менше людей стало виїжджати. Люди будуть евакуюватися тільки якщо будуть проблеми з комуналкою. Наприклад, вчора у Покровську в сотень абонентів зник газ через величезне пошкодження газової мережі, і вже сьогодні люди почали телефонувати, бо збираються виїжджати. Люди, які живуть у квартирах, де немає опалення, швидше збираються на евакуацію, ніж ті, хто живе у приватному будинку, де можна поставити буржуйку чи розпалити піч”, — розповідає Євген Ткачов.

Попри всі складнощі евакуація на Донеччині триває. У людей, які планують евакуацію заздалегідь, навіть є можливість обрати місце, в якому вони надалі хочуть мешкати.

“Насправді можливостей виїхати дуже багато. Віськові адміністрації мають інформацію, де є місця для проживання переселенців, які там умови тощо. Люди, які готуються заздалегідь до виїзду, навіть можуть обирати собі умови, в яких вони будуть мешкати. Але, звісно, коли евакуація екстрена, коли все зруйноване, людей довозять до шелтерів або транзитних центрів. Там вони можуть кілька днів безкоштовно жити, харчуватися, підзарядити телефони та отримати консультації і пропозиції, куди далі можна їхати”, — розповідає волонтер.

Донецька область, контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• З ТОТ вдалося повернути 2 українських дітей: серед них дівчинка з Донеччини
• Торецьк, Часів Яр, Курахове: скільки людей лишаються в найгарячіших точках Донеччини
• У селищі Зайцеве залишилася одна місцева жителька

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!