“У неї померла донька, це трагедія. Але чому ця пані переслідує мою дитину у школі?”

Українська біженка у Варшаві зіткнулась із непростою ситуацією: бабуся одного з однокласників її сина вимагає… щоб хлопчик повернувся в Україну. Чи це поодинокий випадок?

Донедавна Ірина раділа, що її син знайшов друга у польській школі. Все було чудово, але кілька місяців тому у польського приятеля її сина померла мама, хлопчика почала відводити до школи бабуся. І відтоді ця старша пані не дає спокою українському підлітку – за кожної нагоди хапає його за руку й наполягає, щоб він повертався до України.

“Вона навіть ходила до директора і вимагала, щоб мого Сергія виключили зі школи, але їй пояснили, що підстав (ред. для цього) немає. Я розумію, що у неї померла донька, це трагедія. Але чому ця пані переслідує мою дитину?”, — розповідає Ірина.

Українці – як німці, принаймні – за цифрами. Але антиукраїнські настрої штучно роздмухують

В Польщі дійсно поступово знижується рівень позитивного ставлення до українців – ця тенденція відзначається соціологами.

“Після двох років війни лише 52% поляків підтримують прийняття біженців з України. Це значно менше, ніж на початку агресії (у 2022 році), коли за це виступало понад 72%. Це також менше, ніж рік тому, коли підтримка становила 67%”, — читаємо у соціологічному дослідженні Openfield, проведеному у лютому 2024 року.

Відповідно до цього ж дослідження, лише 39% громадян Польщі прагнули би, щоб українці залишились в цій країні й після війни.

В іншому дослідженні, проведеному CBOS у січні 2024 року, йдеться про рівень симпатії поляків до інших народів. І тут цікаво, що з симпатією до українців ставляться 40% респондентів, стільки ж – до німців, а, наприклад, до білорусів — лише 24%. Проте, в деяких випадках краще продемонструвати екзальтованому поляку саме білоруський паспорт, а не український.

Журналістка Юлія Ладнова — біженка з України, вона понад 15 років працювала в українських ЗМІ, одразу після закінчення університету у рідній Білорусі (відносин з родичами від початку повномасштабного вторгнення не підтримує взагалі).

Зараз мешкає з двома дітьми у спокійному районі Варшави, завжди помічає позитивне ставлення поляків.

“Мій молодший син Марк має аутизм, в Україні його поведінка часто дратувала людей, а в Польщі до нього ставляться дуже добре, немає роздратування. Ми знайшли чудовий дитячий садок, де у Марка почався відчутний прогрес. Втім, віднедавна ситуація змінилась: до мене почав чіплятися сусід – він кричить, як ті польські фермери на протестах, щоб я забиралась в Україну. І це все з нецензурною лексикою. Днями він загородив мені дорогу і не давав виїхати з паркінгу. Я розлютилась, вийшла з машини і показала свій білоруський паспорт. І він раптом почервонів і почав вибачатися”, — розказує Юлія.

Юлія визнає, що таких поляків — одиниці, здебільшого це учасники протестів фермерів, які вона як журналістка висвітлювала в ЗМІ. І на цих акціях, дійсно, краще не розмовляти українською мовою, бо деякі протестувальники й без того поводяться агресивно. Але ж інші, теж поляки, чують заяви на протестах, від ультранаціоналістичних політиків, і напруження в суспільстві неминуче зростає. Напередодні місцевих виборів у Польщі це особливо відчутно.

Протести фермерів сприяють зростанню напруги між поляками та українцями

Протести фермерів користуються незмінною підтримкою польського суспільства. Згідно з іще одним опитуванням СBOS (Центру дослідження громадської думки), проведеним 7 березня, їх підтримує 81% поляків.

У розрізі партій, протести фермерів користуються найбільшою підтримкою серед виборців ультранаціоналістичної партії “Конфедерація” — 100%, “Права і справедливості” — 96% та “Третього шляху” — 85%. Меншу підтримку протестам декларують прихильники “Громадянської коаліції” діючого прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска — 63% та “лівих” — 60%.

Опитані поляки переважно погоджуються з вимогою обмежити ввезення сільськогосподарської продукції з України — 85%. І хоч переважно поляки підтримують блокади доріг та кордонів з Україною, 73% опитаних виступають проти знищення української продукції, як це траплялося вже кілька разів. А зрештою, що найбільше впливає на зниження позитивного ставлення поляків до українців, адже тенденція ця відзначалась і до протестів фермерів?

“Є зовнішні причини (ред. зміни ставлення поляків до українців), а саме: частково польська громадська думка, яка слідкує за міжнародними подіями, оцінила заяви українських політиків як невдячність до польської сторони. А ще є міжнародна атмосфера. На що зараз в американських ЗМІ робиться акцент? Президентські вибори в США, ізраїльсько-палестинський конфлікт.

Я дивлюся CNN, і відзначаю, що бувають дні, коли про Україну навіть не згадують. Жодного речення. Тому я думаю, що всі ці причини, конфлікти інтересів, сприяють тому, щоб відвернути очі світу від України”, — зазначає в коментарі нашому виданню професор Варшавського університету, соціолог Мирослава Грабовська.

Стосовно ж питання конфлікту інтересів в економічній сфері й відчуття невдячності, соціолог відзначила, що на зміну суспільних настроїв впливає комплекс чинників — раціональних та емоціональних. Водночас підтримка воюючої України в Польщі залишається досить високою, каже Мирослава Грабовська.

Росія розпалює ворожнечу між українцями та поляками. І поки що виграє

Зрештою, на сьогодні у публічній площині як Польщі, так і України роздмухуються антиукраїнські та антипольські настрої, відповідно. Частково це можна пояснити напруженою ситуацію з блокадою українсько-польського кордону, дійсно, якимись “образами” та іншими емоційними чинниками. Водночас медіа і в Польщі, і в Україні далекі від виваженого об’єктивного висвітлення багатьох подій. Цим вміло користується російська пропаганда.

“Дезінформація або відсутність достовірної інформації з боку як польських, так і українських ЗМІ, які повідомляють про події лише під власним кутом зору, безумовно, сприяє зростанню таких негативних настроїв. Крім того, ми спостерігаємо у польських ЗМІ втому від “української теми”, — зазначила в коментарі нашому виданню Едита Іванюк-Блащак, польська журналістка, медіаекспертка, пов’язана з організаціями, що підтримують незалежні ЗМІ в регіоні Центрально-Східної Європи.

І це в той час, коли зростає побоювання поляків перед можливістю війни вже на території самої Польщі.

“Нещодавно я взяла участь в дослідженні, в якому один з респондентів відкрито сказав, що допомагати Україні так, треба, але без надання соціальних виплат біженкам. Занадто мало публікується інформації про українських мігрантів та їхнє становище в Польщі, ймовірно, це сприяє формуванню негативних настроїв щодо України. Так само впливає на ситуацію й інспіроване частково під впливом росії розпалювання настроїв щодо українського зерна, а також пропутінські гасла деяких фермерів, близьких до “Конфедерації”, партії, яка пов’язана з російськими бізнес-інтересами”, — додає експертка.

Загалом в інформаційному просторі Заходу, в тому числі Польщі, тема України, тема війни поступово сходить з перших позицій. Натомість роздмухуються питання, що ділять поляків та українців, за допомогою проросійських сил, і не лише тих, які мають інтереси саме в Польщі.

Це загальна інформаційна стратегія Кремля. Багато фейків про українців в Польщі розповсюджуються в соціальних мережах, з використанням “ботоферм”, порожніх акаунтів, що діє на користь росії, а головна ціль таких дій полягає в тому, щоб на темі “втоми від війни”, негативу щодо українців мінімізувати підтримку для нашої країни, що вже понад 2 роки чинить спротив агресору, з боку західних суспільств.

Часом емоції зашкалюють там, де бракує об’єктивної інформації, аргументів. Що ми можемо цьому протиставити? Має бути справжній польсько-український діалог, на рівні суспільства. Інакше ми програємо цю інформаційну війну. І поляки, і українці.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Протести польських фермерів: як вплине ситуація на кордоні на зерно Донеччини
• Українці й поляки нагадали Європі, що війна далі триває
• Українці за кордоном: які виплати отримують біженці в країнах Європи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!