Бахмутський Палац культури у грудні 2024 року / фото росджерела
Росіяни показали, який вигляд має Палац культури в центрі Бахмута. На фото видно і головну башту будівлі, де був встановлений годинник, який сповіщав про час під музику.
Фото Палацу культури й бахмутського годинника до повномасштабної війни та під час окупації публікує “Бахмут IN.UA”.
Бахмутський годинник, Палац культури: нові фото з окупації
Палац культури імені Євгена Мартинова з годинником розташовувався в центрі міста. Щогодини бахмутян сповіщали про час під музику. Мелодію бахмутського годинника було чутно за кілька кілометрів — звучала пісня “Шахтарська лірична”.
Годинник, який сповіщав про час під музику / фото “Бахмут IN.UA”
Внаслідок бойових дій, які тривали в Бахмуті, будівля Палацу культури сильно постраждала. Сам годинник не вцілів, від нього лишилася тільки башта.
Палац культури імені Євгена Мартинова був центром культурного дозвілля місцевих жителів. У різні роки тут працювали театр, камерний музичний зал, лекторій, бібліотека, музей і танцювальний майданчик.
Палац культури в Бахмуті до війни / фото Вікіпедія
З початку повномасштабної війни в будівлі Палацу культури працював гуманітарний штаб. Тут жителі міста і переселенці отримували продукти харчування, хліб, засоби гігієни, речі першої потреби.
У середині 2000-х років відбулася капітальна реконструкція Палацу культури. Були відремонтовані фасад і внутрішнє оздоблення.
Башта з годинником / фото Вікіпедія
Будівля Палацу культури мала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Читайте також:
Який вигляд мають будинки в районі Бахмутської лікарні: фото з окупації
“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.
Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.
Про родину “Коваля” з Бахмута
Батько з доньками / фото надане героїнею
У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.
“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.
Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення.
Кований місток / фото надані героїнею
“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.
Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн.
Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.
Карета у Бахмуті / фото надане героїнею
Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.
Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:
“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, хоч і в нових джинсах”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.
Сестра Тетяни займалась музикою, малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.
“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.
З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.
Родина Гарькавих / фото надене героїнею
“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.
Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57.
“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.
Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.
Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою
Тетяна за роботою / фото надане героїнею
У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски.
У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.
“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.
Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.
Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.
Найтяжче — бути стійкою
Тетяна під час роботи / фото надане героїнею
Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.
Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.
“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.
Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.
“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота — це не на рік. Не на три. Цена десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута.
Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві.
Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають у Кременчуці, запустила Viber-спільноту для зручного та оперативного обміну інформацією.
У групі публікуватимуть повідомлення щодо гуманітарної допомоги, важливих подій, новин про громаду, а також організовують комунікацію між бахмутянами, які вимушено залишили рідне місто.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута. Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві. Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають […]
У районі Андріївки, що на Донеччині, військові з батальйону “Чорний Лебідь” 225-го окремого штурмового полку вийшли на російський командний пункт, пункт. ЗСУ вдалось ліквідувати російського […]
Росіяни опублікували нове відео з тимчасово окупованого Бахмута, яке, ймовірно, було зняте у червні 2025 року. На ньому видно один з кварталів міста, який окупанти […]
19 червня з 12:00 до 13:00 відбудеться “Пряма лінія” з начальником Бахмутської міської військової адміністрації (МВА) Олексія Реви для бахмутян. Громадяни зможуть отримати відповіді на […]