Хтось пожартував, що стосунки на відстані — це наче кожному взятися за кінець гумової стрічки, роз’їхатися і чекати: хто ж перший відпустить, щоб іншому прилетіло в лоба? Для сотень і сотень тисяч тимчасово розлучених пар — переважно жінок за кордоном і чоловіків в Україні — це надзвичайно актуальне нині питання. І багатьом зовсім не до жартів.

Бути в полі зору один одного

“Що більше ми були не в полі зору одне одного, то менше мали тем для розмов”, — каже моя знайома, яка розлучилася з чоловіком, не витримавши випробування часом і відстанню.

Анастасія у 2023-му на пів року поїхала до Великої Британії, отримавши грант на навчання. Уже за два місяці відчула, що стосунки руйнуються. У висновку подружжя розлучилося, щойно жінка повернулася до Києва.

“Спочатку це виглядало навіть романтично — обоє сумуємо, шлемо сердечка і фото в месенджер. Навіть фільми переглядали синхронно, засинали і прокидалися із ввімкненими камерами. Згодом втома і новий устрій життя далися взнаки. Якось зловила себе на думці, що мені дуже складно пояснювати, що і як відбувається з моїм життям і стажуванням, думала — навряд чи така рутина зацікавить чоловіка. А згодом він і питати перестав. Теми для розмов вичерпалися, а українські новини я й без нього дізнавалася із телеграм-каналів. Почуття дуже швидко минули теж”, — розповідає Анастасія.

Про те, що стосунки на відстані – складна і копітка праця, яка може стати важким випробуванням, наголошує психолог, гештальт-терапевт Геннадій Мустафаєв, який також консультує і надає психологічну допомогу парам. Нещодавно він був онлайн-гостем “Клубу українських жінок” при фундації “Український Дім” у Варшаві. Зустріч відвідали українки, які через війну тимчасово опинилися у Польщі.

“Війна підсвітила те, що було приховано в сім’ях. Якщо пара складно переживає стосунки на відстані й навіть близька до їхнього закінчення, варто подивитися на ретроспективу, а якими були стосунки до війни? Наші переживання зараз мають екзистенційний характер, вони про сенс життя. З ким я живу і з ким кожного ранку прокидаюся? Чи хочу бути в стосунках саме з цією людиною? Скільки мені залишилося? Відповіді у мирному житті були б такими: звик, комфортно, не так уже й погано, навіщо щось міняти? У складні часи людина хоче жити своє життя у задоволенні й сміливіше йде зі стосунків, які її не влаштовують”, — каже Геннадій Мустафаєв.

За словами Мустфаєва, в основі будь-яких стосунків лежить діалог. За його спостереженнями, дуже мало пар вміють його добре вибудувати. Вміння спілкуватися, вміння конструктивно конфліктувати — це навички, які допомагають не лише побудувати здорові міцні взаємини, а й пережити випробування стосунками на відстані.

Потрібна підтримка

Жінкам, які поїхали, необхідна підтримка, каже психотерапевт.

“Але підтримка також потрібна чоловікам, які залишилися вдома або перебувають на війні. Певна річ, стосунки на відстані потребують ресурсу. Якщо ж я сам його не маю, то не матиму, чим поділитися з партнером. Моя порада тут — навчитися піклуватися про себе, наповнюватися ресурсом і ділитися”, — пояснює експерт.

Психологи також кажуть, що збереження стосунків на відстані може бути викликом для пари, незалежно від того, як довго чоловік і жінка разом. Утім, цілком можливо їх зберегти, якщо приділити увагу певним речам.

Говоріть. Сплануйте вашу розлуку так детально, наскільки це буде можливо. Говоріть з вашим партнером про ваші спільні очікування і способи зберігання стосунків. Звірте годинники — обміркуйте відверто, як зараз ставитеся одне до одного. Якщо почуттів немає — то немає чого зберігати.

Перебувайте на зв’язку. Постійний зв’язок через телефонні дзвінки, повідомлення або відеодзвінки допомагає зберігати взаємини. Нехай вечірній чи обідній дзвінок стане такою ж рутиною, як і сімейні обіди у мирні часи. Поснідати разом, увімкнувши камеру — чому б ні?

Плануйте зустрічі. Сплануйте зустрічі в реальному житті, разом обирайте дати. Це допоможе підтримувати стосунки в тонусі. Можна зустрічатися у відносно безпечних місцях України, прикордонних зонах. Відмічайте дати наступної зустрічі у календарі.

Підтримуйте. Розвивайте стосунки на основі взаємної довіри та розуміння. Підтримуйте інтереси й цілі вашого партнера, навіть якщо вони відрізняються від ваших. Не забувайте про свої власні потреби й артикулюйте про це партнерові. Щоб зберегти довіру відносин, важливо дотримуватися обіцяного.

Плануйте спільні зняття. Читайте книги, дивіться фільми, вибирайте речі, вчіть мови — у світі є чимало речей, які можуть об’єднати пару на відстані.

Гештальт-терапевт Геннадій Мустафаєв наголошує, що дуже важливо, аби діти теж не втрачали контакту з батьком на відстані. Найгірший із можливих діалогів: “Як у тебе справи у школі?” — “Нормально”. Партнер має бути в курсі всіх справ дитини, повністю занурений в її життя — так, як це було і до розлуки.

Це теж допоможе зберегти і навіть зміцнити стосунки на відстані. Виклик, який поставила перед багатьма парами війна, може бути важким. Утім, з відповідними зусиллями і уважністю до партнера, можна досягти того, що зв’язок із найріднішими людьми не втратиться.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Двічі втратити дім, але залишитись собою: історія художниці з Рубіжного
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі
• Нові чи новітні: якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!