Російські війська штурмували під Бахмутом позиції ЗСУ, але не здійснили жодних підтверджених просувань 19 листопада. Ймовірно, що 18 листопада російські війська здійснили невстановлене просування в Андріївці.

Про це повідомляє Інститут вивчення війни.

Бої поблизу Бахмута

Український Генштаб повідомив, що російські війська безуспішно атакували поблизу Кліщіївки та Андріївки. Своєю чергою, окупанти стверджували, що 18 та 19 листопада російські війська атакували в напрямку Богданівки та поблизу Кліщіївки, де українські війська.

Тут ЗСУ утримують позиції на прилеглих висотах. Російський військовий оглядач стверджував, що російські сили значно просунулися з Ягідного і Берхівки у напрямку Богданівки та Хромового.

Геолокаційні кадри, опубліковані 19 листопада, вказують на те, що українські сили атакували і спочатку просунулися на південь від Шуми (23 кілометри на південь від Бахмута і 9 кілометрів на північний захід від Горлівки).

МО рф стверджувало, що українські сили безуспішно атакували поблизу Шуми, а російські блогери повідомили, що підрозділи російського 3-го мотострілецького батальйону, начебто, витіснили українські сили з позицій на териконі біля шахти імені Гагаріна на північний захід від Горлівки.

Є повідомлення, що російські війська відбили невизначені позиції на териконі, а ЗСУ утримують територію біля західного схилу. Верхівка терикону, ймовірно, є спірною “сірою зоною”.

Генштаб повідомляє, що на Бахмутському напрямку ворог вів штурмові дії в районах Кліщіївки та Андріївки Донецької області. Сили оборони відбили 11 атак й продовжують штурмові дії південніше Бахмута.

Терикон біля Горлівки

Український журналіст Богдан Мірошиников повідомив, що ЗСУ не закріпилися на одному з териконів в Горлівці. За його словами, вилазки робилися й раніше, але це не закріплення, адже такої задачі перед Силами Оборони не було.

Журналіст пояснює, що йдеться про терикони величезних розмірів, які знаходяться на окупованій з 2014 року території біля житлового масиву: Бесарабка Микитівського р-ну Горлівки з одного боку, та біля залізничного перегону Майорськ-Микитівка з іншого.

На південний схід від цих териконів знаходяться ще кілька, також неподалік розташована шахта. Вся ця система штучних висот прикриває Горлівку з заходу на кілька кілометрів.

Водночас, пише Мірошников, з боку Торецька у селі Південне знаходиться вже контрольований ЗС великий терикон. Саме він є причиною, чому окупанти не можуть підібратися до Торецька. Втім така ситуація в обох сторін, як української, так й російської.

Нагадаємо, що під Бахмутом залишилися мирні мешканці, окупанти показали, як вони живуть.

Читайте також:

• У районі Бахмута ЗСУ просунулись східніше Південного
• Чому війська рф продовжують “м’ясні” штурми під Бахмутом
• Рік битви за Бахмут: як змінилися наші території

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Російські пропагандистські ресурси 3 листопада повідомили, що з окупованого Покровська Донецької області нібито почали вивозити перших цивільних осіб. Зазначається, що людей “евакуюють” до підконтрольних росії територій.

Що відомо про вивезення цивільних, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Росіяни заявили, що вивозять людей з Покровська

Російські інформаційні ресурси заявляють, що з міста Покровськ у Донецькій області нібито почато вивезення перших цивільних мешканців. Зокрема, опубліковано інтерв’ю з місцевим жителем — Валерій Жуков, котрий розповідає, що залишався в місті після початку бойових дій, мав поранення, та що звернення українських військових із пропозицією залишити місто він відмовився.

Офіційного підтвердження факту вивезення цивільних із Покровська з боку українських органів влади наразі немає.

Нагадаємо, що за останніми даними, станом на 29 жовтня, у самому Покровську залишалося 1 256 осіб, у Мирноград — близько 900 осіб, у Родинському — орієнтовно 300 осіб. Евакуація з Покровська практично неможлива. Єдиний шанс виїхати з міста, який був, це звернутись до військових. Також є випадки, коли люди самостійно виходили з міста, але це дуже небезпечно.

Водночас ситуація у Покровську складна. Російська армія продовжує наступ у районі Покровська. Окрім спроб просунутись у самому Покровську. За даними аналітиків DeepState, протягом минулої доби, 2 листопада, росіяни просунулись поблизу Покровська. Вони підійшли впритул до південно-західних околиць міста, а також пройшли вперед на заході від міста.

До теми:

“Поліція і ДСНС туди вже не їздять”: яка ситуація з евакуацією в Покровську

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна знову сідає за глину. Усередині поступово настає тиша — лише чути стукіт пальців і м’який пластичний подих матеріалу, що піддається кожному руху. Анна не поспішає — каже, глина вчить слухати й чекати. Після повномасштабного вторгнення саме це ремесло стало її прихистком, її способом втримати рівновагу. Колись глину любила її бабуся, тепер любов оживає в онучці — у керамічних котах, яскравих грушах, у кожній чашці та тарілці, де є частинка її серця.

“Ви знаєте, я завжди всім рекомендую хоча б один раз в житті сходити на майстер-клас по кераміці й відчути, що коли ти тримаєш в руках оцю глину — вона настільки жива і настільки особлива, що ти не можеш підійти до неї з якимось сумом у голові чи з якимось поганими думками, бо в тебе нічого не вийде. Глина дуже добре очищує все, настає такий медитативний стан: лише ти й те, що роблять твої руки. Ти знаходиш спокій. Це взагалі цікава річ, працювати з оцим чимось живим таким”, — каже Анна.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Анною Полосухіної. Жінка родом з Дружківки, тривалий час мешкала в Бахмуті, зараз в евакуації живе на Черкащині, де й почала виготовляти керамічний посуд.

До Бахмута привів автокрос

Анна з дитинства росла оточена людьми, які любили мистецтво. Наприклад, бабуся Анни працювала у Дружківці на порцеляновому заводі, де робила посуд, мама закінчила художню, а тато – музичну школу, й сама Анна теж навчалася в художці.

А її батьки та рідні захоплювалися автоспортом, який і привів героїню в Бахмут. Маленьку Анну часто брали з собою на змагання з автокросу, що якраз й відбувалися в Бахмуті. Кожного року родина їздила сюди дивитися автоперегони.

“Це було просто дуже цікаво, це так закохувало. Й тоді мені вперше сподобалося місто. У дорослому віці я планувала займатися рекламою, але тоді ще такої спеціальності не було, тож я навчалася програмування, й паралельно розмальовувала автівки. Коли я одружилася, ми з чоловіком для життя вирішили обрати саме Бахмут. Це маленьке, компактне й тепло місто, де ми збудували життя”, — каже Анна.

В 2022 році Анна разом з родиною була змушена евакуюватися з Бахмута. Війну зустріла у пологовому будинку з новонародженим малюком. Жінка згадує, що до 2022 року вона об’їздила майже всю Україну, та ніколи не була на Черкащині — саме сюди вона й евакуювалася. Батько Анни, який пішов добровольцем, порадив доньці їхати туди. Тож вона зібралася з дітьми та переїхала в Черкаси. 

“Це дуже маленьке місто, воно мені дуже нагадує Бахмут. Тут зелено та чисто, а ще тут так само дуже легко пішки добратися, ніж на машині. Ще є парк “Долина Троянд”, як в Бахмуті, річка”, — ділиться у розмові жінка.

Саме у Черкасах Анна вперше пішла на майстер-клас з кераміки. Зізнається — тоді це було потрібно, щоб знайти для себе якийсь баланс і спокій. Й на додаток, з глиною вона вже працювала, коли займалась реставрацією, а ще неодноразово споглядала вироби з кераміки на Слов’янську ринку. А створювати саме посуд її наштовхнула власна скрупульозність.

“Взагалі я дуже особливо ставлюсь до вибору посуду. Мені важко підібрати горнятко, щоб мені сподобалось. І я дуже-дуже-дуже довго це обираю, у мене є улюблена чашка для кави, улюблена для чаю — окрема для трав’яного, окрема для вітамінного. Тобто це теж все різний посуд. І взагалі в мене немає такого, щоб було набором, знаєте, як шість чашок купують люди. В мене завжди все було різне”, — каже Анна.

Після майстер-класу Анна познайомилася з іншими жінками, які також полюбили кераміку, й поступово жінки разом відвідували інші навчання. Місяць за місяцем, крок за кроком Анна вчилась ліпити з глини посуд. Навчання зайняло понад рік.

“Я просто, якщо вже берусь за щось, то мені потрібно зрозуміти весь цей процес, довелося навіть згадати хімію та фізику. Це не просто щось, що зліпив й поставив на якусь кнопочку, нажав програму, і все вийшло. Я вчилась півтора року, далі була практика в гончарнях, а вже потім — власні перші тарілки й чашки на продаж”, — каже Анна.

Як виготовляється посуд ручної роботи?

На виготовлення чашки або тарілки ручної роботи може знадобитися до місяця часу. Ліпка відбувається повільно та скрупульозно. Найдовше часу займає сушка до випалу. А от найцікавішим етапом є, власне виготовлення посуду з нуля.

“Дуже часто в процесі, коли ти сідаєш за глину й думаєш: ось, що зараз хочеш зліпити горнятко квіткове, а в процесі в тебе якась бочечка починає вимальовуватися, й ти нею захоплюєшся, вигладжуєш, дороблюєш, придумуєш дизайн, виставляєш готовий виріб. Людям подобається, й вони замовляють. Та коли я роблю повтор, то однозначно не виходить ідентично, бо це ручне ліплення, а глина має свій характер, свою усадку. Тому кожна тарілка чи кружка — унікальні. От зараз я ліпитиму 50 тарілочок з грушами”, — розповідає деталі роботи Анна.

Тарілки ліпляться й сушаться швидше за чашки, але обидва вироби сохнуть від 7 днів. Після сушки йде розпис. Анна розписує вироби глиною з пігментами, які є безпечними. Після розпису знову йде сушка. Й останній етап — випал у печі за температури від 980 до 1 050 градусів, який триває протягом доби. 

“На кожній температурі відбувається своя магія. На температурі 100 градусів з виробу починає виходити волога. На температурі 200 градусів у нас починаються вже розпади деяких елементів глини, далі одні елементи повністю розпадаються і починають утворюватися. А наприкінці вже йде закалка черепка. Глина при температурі 1 000 градусів починає світитися білосніжним сяйвом. В печі є такий отвір, через який виходить волога. Якщо вимкнути світло, то звідти йде немов промінь сонечка”, — каже керамістка.

Після утильного випалу виріб відстоюється, а далі його покривають спеціальним скляним розчином. Далі йде другий випал, де температура в печі сягатиме 1 150 градусів.  Й лише після цього ваша чашка або тарілка будуть готові до того, щоб прикрашати дім.

У роботі з глиною найголовніше — терпіння. Вона не любить поспіху й не прощає недбалості. Анна згадує: на початку було чимало викликів, адже вироби тріскалися, ламалися, іноді готовий виріб розсипався на очах. Та глина, як і життя, — крихка, але жива. І якщо ставитися до неї з любов’ю — вона віддячить формою, у якій застигне тепло рук майстрині.

“Мені було важко — навчитися видихати після невдач і не сприймати це болісно, — каже Анна. — У цій справі головне не здаватися. Просто робити, навіть коли не виходить.”

Тепер удома в неї — ціла колекція виробів із власною історією. Неідеальні чашки, злегка тріснуті тарелі, глечики з ледь помітною тріщинкою. Анна називає їх “браковкою”, але говорить про них із ніжністю — у кожному такому виробі частинка шляху, помилка, що навчила, спроба, що принесла досвід.

Зараз майстриня створює посуд на замовлення, і якщо хочете тримати у руках горнятко, зроблене з любов’ю, — шукайте Анну за покликанням.

До теми:

В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!