Чому варто обирати українську Вікіпедію замість російської: пояснення від документатора Сергія Петрова

Семаковська Тетяна 15:24, 28 Липня 2023

Часто при пошуку якоїсь інформації в Інтернеті видача пошуковика видає і статті з Вікіпедії. Навіть якщо людина шукає інформацію українською мовою, десь поряд у цій видачі знаходиться стаття на цю ж тему, але російською. Наша редакція поспілкувалася Сергієм Петровим, документатором російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувачем української Вікіпедії, членом ГО «Вікімедіа Україна», щодо того, як функціонує Вікіпедія та як відображається у статтях російського мовного розділу Вікіпедії інформація згідно з російськими пропагандистськими уявленнями про світ.

 

Сергій Петров. Фото надане героєм статті, джерело Наталка Зубар

Згідно з опитуванням у 2023 році понад 80% людей вважають, що українська має бути основною в усіх сферах. Великий вплив на прагнення просувати українську здійснила повномасштабно війна. Поки росіяни намагаються знищити нашу ідентичність, українці все сильніше її захищають та просувають.

Попри це, російська Вікіпедія за кількістю переглядів з України все ще лишається популярнішою за українську: у травні 2023 року статті російською мовою переглядали в 1,06 рази частіше за українську, а у червні цього року через закінчення навчального року у закладах освіти розрив збільшився: на частку української Вікіпедії за переглядами з України припадало 37,3%, позаяк на на російську – 48,6%.

Але використання української мови у повсякденному житті це не тільки про ідентичність, але й про уникнення всього російського. Зокрема тому, що російськомовні продукти часто можуть містити в собі пропаганду та вигідні рф наративи. Таке відбувається в багатьох сферах, включно з Вікіпедією. Якщо відкрити статті російською та українською мовою про ті ж самі події або постатей, то можна побачити, що сенси в них часто є різними.


Навіть на запити українською мовою пошуковик пропонує статті у Вікіпедії також російською 

Правила російської Вікіпедії

Вікіпедія не є ресурсом, де можна безконтрольно додавати будь-яку інформацію. Хоча будь-яка людина може внести корективи будь-коли у будь-яку статтю, цей процес має відбуватися згідно із  низкою  норм, які встановлені спільнотою Вікіпедії – активними дописувачами цього волонтерського інтернет-проєкту.  Через вкладку “Редагувати” люди можуть змінити статті: додати чи прибрати з них інформацію. Проте існує кілька важливих правил, які допомагають контролювати наповнення статей Вікіпедії. Багато людей по всьому світу сприймають Вікіпедію у якості джерела об’єктивної інформації. Тому для ресурсу важливо відповідати цьому статусу. 

«Загалом правил достатньо багато. Основне стосується контенту та полягає в тому, що всі твердження у будь-якій статті мають базуватися на опублікованих джерелах. Тобто, мова йде про те, що просто написати будь-що, до чого немає джерел інформації, неможливо. Своєю чергою джерела можуть мати різні точки зору. Також, інше правило полягає в тому, що перевага віддається джерелам, що написані мовою, якою написана стаття у Вікіпедії», – розповідає вікіпедист Сергій Петров.

Логотип української Вікіпедії. Фото: з відкритих джерел

Тобто, в російській Вікіпедії будуть переважати джерела російською мовою. Але у рф на всіх рівнях, зокрема на академічному, публікуються статті, аналітика, книги, які забарвлені імперськими поглядами влади. А відповідно до правил вони можуть стати підтвердженням інформації.

«Іншим правилом, яке впливає на контент є те, що попри все треба бути неупередженим. Також джерела мають бути авторитетними та ними не можуть бути матеріали, які написали люди, що не мають експертності у темі статті. Якщо ми говоримо про російську Вікіпедію, то там є джерела, які мають ідеологічну складову. Водночас з початком російського повномасштабного вторгнення до України в росії ухвалено багато законів, що переслідують людей, які відхиляються від «лінії партії». Тому, люди, які редагують Вікіпедію в якийсь інший спосіб, це роблять на свій страх та ризик. Приміром, у Білорусі, де діють подібні до російських закони, двоє тамтешніх вікіпедистів за редагування російськомовної Вікіпедії всупереч офіційної позиції тамтешньої самопроголошеної влади отримали реальні тюремні строки», – ділиться вікіпедист Сергій Петров.

Сергій також пояснює, що для статей, які пов’язані з повномасштабною війною, спільнота російської Вікіпедії ухвалила окреме правило. У них необхідно використовувати не українські та не російські джерела, а джерела інших країн. Хоча вони теж можуть бути написані російською мовою. Наприклад, російська служба BBC. Таким чином Вікіпедія намагається уникнути надмірної суб’єктивності та емоційної забарвленості статей, відображення офіційної російської позиції, яка має мало спільного з реальністю. Вважається, що іноземні ресурси мають бути менш заангажованими та об’єктивнішими.

Читайте також: Боротьба донеччан за українську державність

«Загалом за цей час було обмежено низку користувачів на редагування статей у російській Вікіпедії, пов’язаних з російсько-українською війною та Україною загалом. Немало носіїв імперських поглядів з самої російської Вікіпедії мігрувало в її російські “провладні” аналоги. Відсоток таких ідеологічних адептів “російського світу” в самій російськомовній Вікіпедії трохи знизився. Таким чином, можна говорити, що зараз в російській Вікіпедії рівень висвітлення російсько-української війни не є настільки ангажованим, відповідно до російської урядової точки зору, наскільки він був ще влітку 2021 року. Хоча говорити про те, що там викладається насправді об’єктивна позиція щодо будь-яких історичних чи сучасних подій, було б, м’яко кажучи, перебільшенням», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Важливо розуміти, що статті, які стосуються подій повномасштабної війни, є під великою увагою активних дописувачів Вікіпедії багатьох мовних розділів. Проте, якщо брати інші статті, наприклад, що стосуються історії росії чи України, то вони в російській Вікіпедії значно більше заангажовані. Адже їх рідше перевіряють на об’єктивність. Та й саме згадане вище правило спільноти російськомовної Вікіпедії на них не поширюється. 

«Якщо відповідати на питання, чи російська Вікіпедія просуває вигідні уряду рф точки зору, то відповідь однозначно так. Інакше б її там заблокували, як це зробили в КНР чи кілька років тому робили у Туреччині. Але її не блокують, оскільки це не вигідно для влади: як в середині росії, так і для пропагування ідей “російського світу” в розділах Вікіпедії англійською, німецької та іншими мовами. І заблокувати частину Вікіпедії не вийде: вона влаштована так, що блокуючи доступ навіть до однієї статті, відразу блокується доступ до всієї Вікіпедії в цілому, до всіх мовних розділів відразу», – каже вікіпедист Сергій Петров.

Що не так з російською Вікіпедією

Першочергово, треба розуміти, що Вікіпедія – це проєкт, який створюється за мовним принципом – наразі існує понад 320 мовних розділів. Тому на одну й ту саму тему можуть існувати статті українською, російською, англійською та іншими мовами. Не важливо про що йдеться: про якусь зброю, біологічний вид або ж статті пов’язані з історією, культурою чи відомими людьми з України, росії тощо.

Відверту пропаганду на цьому ресурсі намагаються фільтрувати. Але саме у російськомовних статтях можна прослідкувати просування вигідних росії наративів про Україну. Наприклад, в російській Вікіпедії використовується вже відома конструкція «на Україні», яка затверджена там у якості правила, оскільки ця форма є нормою для всіх словників російської мови, виданих в рф. І у такий спосіб росіяни сприймають Україну не як незалежну державу, а як територію, яка не є самостійною. 

У російській Вікіпедії пишеться конструкт “на Україні”

Якщо відкрити російськомовну статтю Вікіпедії про Бахмут, то можна прочитати багато абзаців про його створення, але з акцентом на московських правителей, таких як Грозний або Петро І. Діяльність козаків на цих землях, які насправді поклали початок місту, описується з використанням таких фраз, як «Донцы и изюмцы жаловались Петру друг на друга», «было принято решение эти земли “отжать”», «Булавинский бунт стал «ударом в спину»» та інші. Хоч «ізюмцями» називають слобідських козаків, переселенців з Право- та Лівобережної України на землі «дикого поля». Ці фрази містять суб’єктивну оцінку та демонструють м’яку пропаганду, яка через ненав’язливі наративи може спотворити уявлення про нашу історію.

Крім того, в російській статті про Бахмут існує розділ про т.зв. “велику вітчизняну війну” Але немає жодної згадки про Другу світову війну чи німецько-радянську війну – поняття, що використовуються дослідниками у цивілізованому світі. Це чергове послуговування російському порядку денному, в якому не існує співпраці СРСР з Німеччиною та спільного з Гітлером нападу на Польщу у 1939 році, з якого почалася Друга світова війна. 

Тобто, росіяни формують статті у Вікіпедії таким чином, щоб ненав’язливими наративами формувати вигідну для них думку серед аудиторії, яка їх читає. Використовуючи російську Вікіпедію замість власної, українці ризикують потрапити під вплив таких наративів та розповсюджувати їх у якості історичних або перевірених даних. Важливо пам’ятати, що російська Вікіпедія поширює оптику саме росії на всі події. Вона пов’язана з імперськими ідеями та впевненістю про те, що Україна, це їх території. Тому важливо уникати російських ресурсів під час пошуку інформації, тим паче історичної. В усіх Вікіпедіях світу понад 300 мовних версій. 

Українська Вікіпедія наразі посідає 15-те місце за кількістю статей серед усіх мовних розділів. Тому, обираючи російський контент замість українського, люди роблять це не через брак статей, а через власний вибір та ризикують опинитися під впливом російської пропаганди. 

«Я би радив відмовитися від російської Вікіпедії і читати статті в українській Вікіпедії або Вікіпедіях іншими мовами. Я принципово не редагую російську Вікіпедію від часу кількох спроб понад 10 років тому, навіть якщо мене інколи про це хтось просить. Наразі якість статей в українській Вікіпедії про значну кількість явищ та речей, що існують чи існували у нашому світі вже співмірна чи навіть переважає російськомовні аналоги. Відвідування ж російської Вікіпедії відбувається або ж за мовною звичною, упередженнями, що українська Вікіпедія досі “неякісна” або ж через видачу у пошуковиках російської версії вище за українську через власні алгоритми того ж Гугла, навіть якщо історія пошуків інформації, всі налаштування браузера та операційна система – українською мовою. Тож читайте українську Вікіпедію. І пам’ятайте, що Ви можете долучитися до її наповнення», – говорить вікіпедист Сергій Петров.

Редагувати Вікіпедію може кожен. Якщо ви хочете навчитися робити це на професійному рівні, заходьте на сторінку ГО «Вікімедіа Україна». Організація проводить тренінги з навчання основам редагування Вікіпедії. 

Читай українську Вікіпедію. Джерело: Facebook сторінка “Українська Вікіпедія” 

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

Семаковська Тетяна 13:08, 19 Грудня 2025

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити простір, у якому талановиті бахмутські діти зможуть знайти свій голос, повірити в себе й реалізуватися в естрадному співі. Так з’явилася циклова комісія “Естрадний спів”, Юлія була якраз однією з тих педагогів, хто розвивав цей сучасний напрямок в музичному коледжі академічного спрямування. А згодом — й естрадний хор Keepin’ Sound, що швидко став помітною частиною культурного життя Бахмута: концерти, перші сцени, зростання колективу й щира любов бахмутян до сучасної музики. Та повномасштабна війна розділила життя на “до” і “після”. Коледж був змушений терміново евакуюватися, залишивши рідний Бахмут і почавши все з нуля в Кам’янці-Подільському. У новому місті довелося вчитися жити заново, але саме музика стала для цієї молоді рятівним колом, а викладачка Юлія Гаврашенко — опорою, що допомогла не втратити себе.

Ми розповідаємо про те, яку роль музика відіграє в житті бахмутської молоді сьогодні, і як мистецтво допомагає триматися навіть у найтемніші часи. Своїм досвідом ділиться викладачка Бахмутського коледжу мистецтв імені Карабиця Юлія Гаврашенко.

Евакуація з Бахмута

Колектив та учні коледжі в Камянці-Подільському, звітний концерт за червень 2025 рік / фото надане героїнею

У 2022 році Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця релокувався до Кам’янця-Подільського: сотні дітей, десятки педагогів, але вимушений виїзд став не лише викликом, а й точкою обміну. Бахмут обмінюється культурою з Кам’янцем-Подільським.

“Ми сюди приїхали з іншого регіону і привезли свою частинку культури, тут вона інша. Того, що робимо ми, тут не було, а того, що є тут, не було у нас. Ми їм трошки цього привезли, а вони нас занурили у своє. Це цікавий, живий обмін”, — згадує Юлія Гаврашенко.

Виконання Steven Tyler “Dream on” (arranged by Mark Brymer), у місті Бахмут. Відео надане героїнею.

Кам’янець-Подільський для бахмутян виявився несподівано близьким — не лише географічно, а й за відчуттям. Це допомогло студентам швидше адаптуватися.

“Місто мені особисто дуже нагадує Бахмут — по розмірах, по компактності. Воно камерне, комфортне. Тут немає відчуття, що ти загубився у величезному місті. Для життя й навчання це дуже важливо”, — каже викладачка.

Після вимушеного переїзду музика для студентів перестала бути лише навчальним предметом — вона стала способом втриматися в реальності. Репетиції, концерти, спільна робота дали молоді відчуття стабільності й нормального життя, якого так бракує у війні. За словами Юлії Гаврашенко, саме через творчість діти змогли переключитися з постійної тривоги й знову відчути ґрунт під ногами.

“Коли війна почалася, зрозуміло, що всі були в шоці — і ми, і діти. Але коли вони приїхали в Камянець-Подільський, то я побачила, що вони голодні до роботи, до музики, їм хотілося втекти від усього цього і жити нормальним життям. Музика стала таким заміщенням — вони занурювалися в репетиції, виступи, культурне життя. Тут, у Кам’янці-Подільському, з’явилася можливість працювати офлайн, виступати, бути задіяними. І це дуже сильно їх підтримало”, — каже пані Юля.

Пані Юля з вихованцями / фото надане героїнею

З часом колектив не просто відновив роботу, він почав набирати обертів. Концертна практика стала невід’ємною частиною навчання, а сцена — місцем, де студенти знову відчували себе потрібними й живими. Для Юлії Гаврашенко важливо, аби музика не залишалася лише в аудиторіях, а працювала з реальним слухачем.

Сьогодні Бахмутський фаховий коледж культури і мистецтв імені Карабиця працює в Кам’янці-Подільському вже четвертий рік — заклад проводить концерти, бере участь у міських і міжрегіональних заходах, виїжджає з виступами до інших міст. Для студентів це не просто активність, а важлива частина професійного становлення.

“Коли музиканти без концертної практики, це не дає повного розвитку в навчанні. А коли є виступи, є сцена, є контакт з людьми — тоді все стає на свої місця. Нас тут дуже добре прийняли, постійно запрошують на заходи, і ми майже весь час десь виступаємо. Інколи здається, що вже забагато, але потім думаєш: а де ж брати цей досвід? Поки є можливість — ми її використовуємо”.

Музикантка переконана, що питання мотивації студентів не лежить лише на самих дітях. Значною мірою, це відповідальність середовища й педагогів, які або запалюють інтерес, або дозволяють йому згаснути. Війна лише загострила процеси, які почалися ще раніше.

“Питання мотивації вчитися — це не тільки їхнє питання. Це питання викладачів, педагогів, закладів. Після ковіду діти дещо розлінилися — вони звикли сидіти вдома, в телефоні. А коли війна почалася, це був шок для всіх. Але замотивувати, зацікавити, втягнути в діяльність — це вже справа вчителя”, — пояснює вона.

У творчих колективах, каже пані Юлія, мотивація працює як ланцюгова реакція. Коли хтось починає рухатися вперед, за ним поступово тягнуться й інші. Саме так формується жива спільнота, а не просто навчальна група.

“Коли починаєш працювати з дітьми, і їх багато, воно йде як доміно. Один підтягується, другий, третій. Якщо є діяльність, якщо є рух, то всі потроху включаються. І тоді це вже не окремі студенти, а колектив”.

Хор Keepin’ Sound

Українська народна пісня “Ти до мене не ходи” (обробка О.Токар, аранжування С.Бурцева). Відео надане героїнею.

Окремою гордістю Юлії Гаврашенко є естрадний хор Keepin’ Sound — колектив, який вона називає своїм дітищем. 

У 2016 році відкрили циклову комісію “Естрадний спів”. А вже у 2019 навчальному році ми створили естрадний хор із цих же дітей. Це була моя мрія — зробити колектив, який виконуватиме естрадно-джазову музику і відповідатиме вимогам саме естрадного відділу. По суті, це моє дітище. Музика — це не лише навик, а інструмент самовираження, доступний кожному, хто готовий слухати й говорити. Голос — це теж інструмент. Так само як флейта, баян чи будь-що інше. Це лише спосіб виразити себе. Це провідник твого внутрішнього світу до слухача”, — ділиться у розмові бахмутянка.

Репертуар хору різноманітний: тут виконують й джазові композиції, й сучасні обробки українських народних пісень. Колектив постійно експериментує з форматами, аранжуваннями, співпрацею з музикантами з інших відділів.

“Ми намагаємося робити те, що буде людям близько і цікаво. Естрадна музика — це частина масової музики, але вона теж може бути якісною. Ми орієнтуємося на сучасні світові тенденції у розвитку музичної культури та стилістичне різноманіття. Найголовніше — пропагуємо якісну, сучасну, естрадну музику”, — пояснює викладачка.

Сьогодні в хорі співають близько 20 студентів офлайн. Для багатьох із них музика стала не лише професією, а способом самовираження й внутрішньої опори. Юлія Гаврашенко переконана: у складні часи роль педагога виходить далеко за межі навчальної програми.

Музикою треба горіти. Якщо ти сам не запалений, результату не буде. А коли в тебе очі горять, тоді і у дітей очі загораються, і вони до тебе біжать. Це найголовніше,

каже пані Юлія // педагогиня з Бахмута

Для бахмутської молоді музика стала тим самим рятівним колом, яке допомогло втриматися на плаву. А для викладачки Юлії Гаврашенко — підтвердженням того, що мрія, народжена в Бахмуті, живе й продовжує звучати навіть за сотні кілометрів від дому.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Валентина Твердохліб 18:00, 16 Грудня 2025
добропілля

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. Та 16 липня 2025 року життя дівчини розділилось на “до” та “після”. В той день Ольга опинилась в епіцентрі удару російської авіабомби по центру Добропілля. В результаті обстрілу вона втратила кінцівку. Зараз дівчина проходить реабілітацію, чекає на протезування та будує плани на майбутнє.

Своєю історією Ольга Долга поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Любила своє місто і не збиралась нікуди їхати

Ольга Долга народилась і мешкала в Добропіллі. Своє місто дівчина згадує з теплом.

“Якби не війна, я б там, мабуть, і прожила все своє життя. Місто дуже гарне, хоч воно і маленьке, але там все було. Мені повністю підходило для комфортного життя”, — каже дівчина.

Ольга Долга в Добропіллі / фото Instagram-сторінка героїні

Повномасштабну війну дівчина зустріла в Добропіллі, де на той момент працювала продавчинею-консультанткою. Попри страх і невідомість, вона все ж вирішила лишатись у рідному місті. Та і ситуація тут, за її словами, була спокійною.

“24 лютого мені подзвонила моя роботодавиця і сказала, щоб я не приходила на роботу, бо почалась війна. Я спочатку не повірила, була дуже здивована. Згодом прийшло усвідомлення, але я не думала, що все це настільки затягнеться. Я мала надію, що війна швидко закінчиться, тому вирішила залишатись у Добропіллі. Та й ситуація тут була нормально, все було спокійно до 2025 року. Майже не було ніяких прильотів, ще можна було жити“, — згадує Ольга про початок повномасштабного вторгнення.

Згодом героїня вирішила започаткувати власну справу, відкрити магазин одягу. Бізнес виявився успішним, клієнти були як у фізичному магазині, так і робили замовлення онлайн.

“У 2023 році я відкрила свій магазин.Тим паче я пропрацювала 6 років продавчинею-консультанткою, тому вмію працювати з людьми, знаю всі нюанси такої роботи і вирішила спробувати. Тоді у нас майже ніхто не виїжджав з Добропілля, бо була нормальна ситуація, тому вести бізнес було легко. Плюс ще й було дуже багато онлайн-замовлень. І я якось вірила, що все буде добре”, — каже Ольга Долга.

Ольга Долга у своєму магазині / фото Instagram-сторінка героїні

Обстріл Добропілля 16 липня 2025 року

Як каже героїня, її звичне життя розділилось на “до” та “після” 16 липня 2025 року. Того дня, близько 17:20, росіяни вдарили авіабомбою “ФАБ-500” по центру Добропілля, удар прийшовся по торговому центру. Внаслідок обстрілу тоді загинули четверо людей. 27 мешканців міста отримали поранення, серед них була і Ольга Долга.

Наслідки удару по Добропіллю / фото Вадим Філашкін

“Того дня я відпрацювала, зачинила магазин і пішла на педикюр. Після процедури я йшла назад та говорила з мамою телефоном. І якраз коли проходила повз магазин “Аврора”, я почула гучний звук. Спочатку подумала, що то літак пролетів дуже низько. І в цей момент пролунав вибух, піднявся густий дим. Я одразу лягла на землю, тому що мені раніше хтось казав, що під час вибуху, треба лягати. Лягла і відчула дивне тепло в ногах. Підняла голову, щоб подивитися, що там сталося, бо відчула, що там щось не те, і побачила, що правої ноги немає вища коліна, а з лівої відірвані м’язи і м’які тканини”, — згадує Ольга.

Першу допомогу пораненій дівчині надали військові. Вони й відвезли її в лікарню.

“Я довго лежала, кликала на допомогу, але ніхто не приходив. Може мене не було видно через той дим, а ще люди боялись підійти. Я по часу не пам’ятаю скільки пролежала, але мені здавалося, що дуже довго. Потім підійшли військові, медики, мабуть, наклали мені турнікети і відвезли в нашу Добропільську лікарню. Потім був наркоз і перша допомога від лікарів. А коли я відкрила очі, біля мене були рідні, близькі, підтримували мене”, — ділиться спогадами Ольга.

У Добропіллі дівчина була добу, після чого її доправили у Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Там вона була близько тижня, а після цього відправилась до центру воєнної травми Superhumans, що спеціалізується на протезуванні, реабілітації та психологічній підтримці постраждалих від війни.

Ольга Долга в центрі Superhumans / фото Instagram-сторінка героїні

Реабілітація та плани на майбутнє

За п’ять місяців Ольга Долга пережила понад 10 операцій на нижніх кінцівках. Зараз вона перебуває в центрі Superhumans, де проходить реабілітацію і вчиться заново ходити.

“Після завершення всіх операцій, загоєння ран, зі мною почав працювати фізичний терапевт. Спочатку я вчилась пересідати на крісло колісне, їздити. Потім почала робили якісь мінімальні вправи, тому що в мене через те, що я довго лежала, атрофувалися м’язи, і мені важко було навіть ногу догори підняти самостійно. Том ми робили вправи, зміцнювали м’язи, а зараз вчимося ходити на милицях”, — каже Ольга.

Дывчина регулярно займається фізичними вправами / фото Instagram-сторінка героїні

Вчора Ользі зробили перший зліпок гільзи для майбутнього протезу. Відсьогодні вона почне ставати на нього, вчитись ходити і тримати рівновагу. Після того як дівчина навчиться всім навичкам на навчальному протезі, її чекає повноцінне протезування.

Разом з фізичним здоров’ям Ольга покращує і ментальне. Каже, що прийняти та пережити втрату кінцівки їй допомогли підтримка рідних, персоналу центру реабілітації та людей у соцмережах.

“Я почала вести соцмережі, але не очікувала, що стільки підтримки отримаю від зовсім незнайомих людей. На мене почали підписуватись і писати дуже багато повідомлень, коментарів. Мені здається, що саме це дуже допомогло мені впоратись. А ще я відчуваю велику підтримку від персоналу реабілітаційного центру. Тут просто надзвичайні люди. Я навіть не очікувала, що це буде настільки теплий, класний прийом і таке гарне ставлення. Я до всіх так звикла, що мені буде дуже боляче звідси виїжджати додому. Це як мій другий дім за ці п’ять місяців”, — каже Ольга.

Дівчина вже має плани на життя після реабілітації. Каже, що хоче відновити свій бізнес та продовжувати вести блог. Бо в соцмережах вона не лише знайшла підтримку, а тепер дає цю підтримку іншим людям, які пережили ампутації кінцівок.

“Зараз у мене дуже багато планів. По-перше, я хочу відновити свій магазин, але вже в Києві. А ще думаю продовжувати вести сторінку, розвивати блог. Тому що я побачила, що дуже багатьом це цікаво. Мені пишуть багато людей, зокрема хлопців-військових, котрі теж зіткнулися з втратою кінцівки. Вони питають у мене поради, і я з ними залюбки спілкуюся. Мені хочеться морально їм допомагати, бо я сама знаю, як це важко на початку”, — зауважила Ольга Долга.

Ольга під час поїздки до Львова / фото Instagram-сторінка героїні

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]

Історії

“Ми не росія, але ми й не Україна більше”. Історія Анастасії, яка виїхала з окупованої Горлівки в перший день великої війни

Анастасія народилася й виросла в довоєнній Горлівці — місті, яке колись жило й розвивалося, а після окупації занурилося в тінь, страх і виживання. У 13 […]

Історії

Життя під пропагандою, насмішки і фільтрація: історія Дмитра Крука з Хрестівки, який двічі виїжджав з окупації

Дмитро Крук — мешканець окупованого міста Хрестівка на Донеччині. Йому було 9 років, коли у 2014 році його рідне місто захопили російські бойовики так званої […]