Діана Писаренко — переселенка з Харкова. Три роки тому вона виїхала з рідного міста разом з родиною — чоловіком і дитиною. Спочатку жінка з донькою мешкали за кордоном, але через деякий час повернулись в Україну. Прихисток знайшли у селищі Нові Санжари на Полтавщині. Тут родина кілька разів змінювала орендоване житло, але нещодавно змогла придбати власну квартиру. Житло отримали в іпотеку за програмою від Держмолодьжитло.

Своїм досвідом подачі заявки, пошуку житла та збору документів Діана Писаренко поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Про пошук іпотечних програм і подачу заявки

Діана Писаренко — харків’янка. Там вона мешкала до повномасштабного вторгнення з чоловіком і донькою. Три роки тому родина вирішила виїхати з рідного міста в більш безпечний регіон. Спочатку мама з дитиною мешкали за кордоном, але згодом повернулись до України. Зараз вони проживають у селищі Нові Санжари на Полтавщині. Чоловік пані Діани захищає Україну на фронті.

Живучи в Нових Санжарах, родина змінила не одне орендоване житло. Переїжджаючи з будинку в будинок, подружжя Писаренко задумалось про купівлю власного житла. Але купити нерухомість одразу за повну вартість вони не могли, тому розглядали різні програми іпотечного кредитування.

“Три роки в Нових Санжарах ми переїжджали з будинку в будинок. Пів року в одному місці, пів року в іншому… Так ми зрозуміли, що просто не маємо сил на постійні переїзди, тому ми з чоловіком розглядали різні варіанти придбання житла в іпотеку. Навіть подали заявку на “єОселю”, нам погодили її в ПриватБанку, Ощадбанку. Але нас не дуже приваблювали умови цієї програми: 20% першого внеску, висока процентна ставка”, — розповідає Діана Писаренко.

Подружжя вирішило відкласти питання купівлі житла. Але в листопаді 2025 року пані Діана отримала дзвінок від Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло). Їй повідомили, що вона стала переможницею відбору в межах проєкту “Житло для ВПО”.

Примітка. Програма іпотечного кредитування від Держмолодьжитло реалізується спільно з KfW Development Bank (ред. німецький банк) та Банком розвитку Ради Європи. Вона доступна для людей і сімей, які мають статус ВПО, і не мають у власності житлової нерухомості, крім об’єктів на тимчасово окупованій території. Відбір переможців програми проходить методом випадкової комп’ютерної вибірки за допомогою генератора випадкових чисел. Самі розіграші відбуваються тоді, коли Держмолодьжитло має фінансування від партнерів.

“Два роки тому я подала заявку на сайті Держмолодьжитло. Після цього мене внесли в реєстр очікування. Перші пів року я моніторила всі ці розіграші, але потім якось забула про це. Навіть були думки, що це взагалі дурня якась, думала: “Хто взагалі буде розігрувати іпотеку?”. Аж ось у листопаді 2025 року мені подзвонили і сказали, що мене обрано переможцем. Спочатку я й не зрозуміла хто це, а потім згадала, що подавала заявку. Тоді мені сказали, що в мене є місяць на пошуки житла і оформлення попереднього договору”, — розповіла жінка.

Як шукали житло в іпотеку

Отримавши звістку про перемогу в програмі, пані Діана разом з чоловіком одразу почали пошуки житла. Шукали нерухомість, яка б підходила під умови програми, та власників житла, які б погодились на ці умови.

Зокрема, житло під іпотеку має бути введене в експлуатацію не пізніше 50 років тому. Є обмеження і щодо площі житла. Якщо в ньому проживатимуть одна або дві людини, то можна придбати житло площею 52 м², якщо членів родини більше, то на кожного можна додати ще 21 м².

Виплати продавцям житла, за умовами програми, мають надходити виключно у гривні. Кошти надходять на рахунок продавця, але зняти всю суму одразу він не може. Перевести в готівку можна лише по 100 тисяч гривень на день. Тому пошук житла і людей, які б погодились на такі умови, може бути проблематичним.

“Першою складністю був сам пошук квартири. Наприклад, якщо шукати квартиру в Полтаві, то список квартир дуже звужується, бо там є багато будинків, які старше 50 років. А ще знайти квартиру дуже важко, бо багато хто думав, що ми якісь шахраї. Коли ми приходили дивитись квартири, то розповідали про програму, кажемо: “Це щось типу “єОселі”, але там іпотеку роздають в форматі розіграшу”. І одразу ж виникала недовіра, багато хто нам просто не вірив. Шукали житло ми без рієлтора, бо відверто — вони хочуть наживитися на людях. Вони розуміють, що в людини є тільки 30 днів і вона заплатить будь-які кошти, щоб отримати це житло. Складно було знайти і продавця, який погодиться знімати 100 тисяч гривень в день. Але я вважаю, що нам пощастило. Ми знайшли житло самі і продавець погодився на розрахунок у гривнях”, — розповіла Діана Писаренко.

Як збирали документи

Коли житло було знайдене, родина почала збір документів. Тут теж виникли деякі труднощі, бо чоловік втратив свої документи на фронті. Пані Діана розповідає, що в цьому питанні їм на поступки пішли організатори програми. За потреби вони надавали консультації і сприяли тому, щоб родина змогла отримати житло.

“Треба копії паспортів, копії реєстраційних номерів облікової картки платника податків переможця і членів всіх його сім’ї. Потім інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: ви берете витяг про те, що у вас немає нерухомого майна або є, але на окупованій території. Потім потрібна довідка про доходи з місця роботи за останні півроку. Оскільки я ФОП, то ще потрібен був витяг з ЄДР. Також треба попередній договір про придбання житла від нотаріуса, звіт про незалежну експертну оцінку майна, копії довідок ВПО, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дитини. Ці документи реально зібрати за місяць, але ми писали заяву про продовження, бо чекали документів чоловіка. Це зайняло в нас ще два тижні”, — розповідає Діана Писаренко.

Жінка наголошує, що потрібно добре перевіряти документи, які подаєте на програму. Вона сама зіткнулась з такою проблемою — нотаріус у звіті про оцінку нерухомості зробив помилку, неправильно вказавши рік побудови будинку. Через це родина ризикувала втратити можливість придбати це житло, але проблему швидко усунули.

Також при оформленні документів на програму враховується платоспроможність родини. Після щомісячного внеску за іпотекою має залишатися прожитковий мінімум на кожного члена родини. При цьому враховуються і незакриті кредити чи купівлі в розстрочку, які має родина. Вони враховуються як додатковий баласт, тому учасникам програми потрібно мати гарну кредитну історію і не мати додаткових кредитних зобов’язань.

Що вигідніше: знімати житло чи платити іпотеку? Реальний досвід

Діана Писаренко радить: якщо ви бажаєте взяти участь у програмі іпотечного кредитування від Держмолодьжитло, то потрібно мати в наявності 8-10 тисяч доларів. Ця сума потрібна для закриття першого внеску й інших першочергових внесків.

“У нас квартира коштувала 28 тисяч доларів. Перший внесок склав 6% від вартості квартири. Також до цього додається ще страхування квартири 0,2%, у нас вийшло це десь 500 доларів, і ще якісь внески. Загалом наші витрати склали десь 3 500 доларів. Але ж у нас і вартість квартири значно менша, ніж, наприклад, в обласних центрах. Тому я думаю, що людям потрібно мати, як мінімум, тисяч 8 доларів, щоб закрити перші внески, страхування, нотаріусів, можливо рієлторів”, — радить жінка.

Родина Писаренко оформила іпотеку на 30 років під 3% річних. Пані Діана каже, що ці умови для них є дуже вигідними. У першу чергу їх приваблює те, що платіж і відсотки залишаються сталими впродовж всього періоду іпотеки, на нього не впливатиме можлива інфляція.

Переможниця програми іпотечного кредитування каже, що іпотека є вигіднішою для неї, ніж оренда житла.

“За орендовану квартиру ми платили 7 тисяч гривень на місяць. А зараз щомісячно платимо 5,5-6 тисяч гривень. Тобто те ж саме, навіть трішки вигідніше”, — зауважила Діана Писаренко.

Раніше редакція Бахмут IN.UA писала про трьох переселенок, які придбали власне житло. Їхні історії та досвід придбання житла — в матеріалі.

Читайте також:

• Ремонт житла для ВПО у Дніпрі, Кам’янському та Самарі — як подати заявку
• Чому переселенцям відмовляють у бронюванні коштів за програмою “єВідновлення”
• До 430 тисяч гривень без відсотків: як українцям отримати державну позику

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з цим в Україні реалізують програми підтримки ВПО, за якими люди можуть отримати компенсації та сертифікати на придбання власного житла. Також серед переселенців є і ті, хто купують власне житло у нових громадах за іпотечними програмами чи за власні заощадження.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з трьома переселенками — Маргаритою, Ганною та Євдокією, які придбали власне житло. Їхній досвід і поради і для ВПО в нашому матеріалі.

З Маріуполя — у Львівську область

Маргарита Березовська — переселенка з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення вона разом з чоловіком мали сімейний бізнес — вирощували багаторічники, надавали послуги з ландшафтного і садового дизайну.

У березні 2022 року родина виїхала з Маріуполя. Евакуюватися вирішили на Львівщину.

“З Маріуполя ми змогли евакуюватися 18 березня 2022 року. Майже одразу ми поїхали на захід України, у Львів. Тут, на нашу думку, тоді було найбільш безпечно, а ще нас запросили друзі і пообіцяли подбати про житло та роботу. Якраз житло тоді було дуже важливим для нас, оскільки наша родина складала шестеро людей, з яких двоє — моя мама та мама чоловіка — доволі вікові та не дуже здорові жінки. В ніч на 21 березня ми дісталися Львова, де нас зустрів наш давній товариш. Він облаштував нам місця для сну, де ми заснули чи не вперше з 24 лютого в тиші та спокої”, — розповідає жінка.

Після адаптації на новому місці, родина почала моніторити ринок житла на продаж. Оселю планували купити у Львівській області, яка їх прихистила. Жінка розповідає, що на допомогу держави вони з чоловіком не розраховували, оскільки механізм отримання компенсацій за житло на ТОТ ще не працює.

“Ми бачили, в якому стані перебувало наше багатостраждальне місто після того, як його захопила росія. Тому особливих надій на те, що наші квартири та будинки нас дочекаються ми не мали. Чи страшно було купувати житло? Ні. Страшно тільки не дожити до перемоги.

Допомоги від держави ми не отримали ніякої. Не тому, що нам відмовили. Можливо, тому що ми не зверталися до відповідних органів по таку допомогу. По-перше, якщо твоє житло на окупованих територіях, то майже неможливо довести ступінь його пошкодження. Принаймні так було, коли я цікавилася цим питанням. Збирати довідки я не хотіла, оскільки мені вистачило того, що я відновлювала деякі особисті документи. Тому в питаннях грошей на житло ми на державу не розраховували”, — каже Маргарита Березовська.

Зараз родина винаймає житло у Львові. Тут вони продовжують жити, поки роблять ремонт у своєму власному будинку, придбаному в гірському селищі. Жінка розповідає, що обрали цю місцину за спокій і красиві краєвиди.

Адаптація на новому місці в родині переселенців ще триває. Маргарита Березовська каже, що в цьому їй допомагає фіксація на чомусь хорошому і пошук нових хобі.

“У будиночку, який ми придбали, неквапливо точиться ремонт. Бо періодично бракує то часу, то грошей. Адаптація відбувається поступово, у всіх по-різному. Дітям складніше, бо дочка обожнює Маріуполь і ніде більше не хоче жити, вона невимовно сумує за морем. Ми з чоловіком дуже багато працюємо, тому на сум залишається мало сил і часу. Допомагає “не поїхати дахом” — мріяти про що завгодно, але про красиве. Також допомагають фізичні навантаження, прогулянки горами або лісом. Особисто мені допомогли зусилля по відновленню власної бібліотеки. Я все життя дуже багато читала саме паперові книги, а бібліотеки в мене не залишилося. Тому я почала шукати улюблені книжки на вторинному ринку, і це дуже захопило мене і дає приємні емоції”, — розповідає жінка.

Родинам, які теж втратили житло і вимушено переселилися, Маргарита Березовська радить шукати можливості для купівлі власної оселі. Особливо, якщо ті знайшли громаду, де їх влаштовує життя і умови.

“Я впевнена, що якщо людині подобається те місце, де вона вимушено опинилася, якщо місцеві не дратують таку людину своїм способом життя чи традиціями, якщо підходить клімат — треба не чекати, поки закінчиться активна фаза війни, її місто звільнять і будь-що подібне. Якщо допускаєш думку змінити місце проживання, то шукай можливість. Тих можливостей набагато менше, ніж хочеться, але вони точно є. Знаєте, як кажуть? Якщо не можеш досягти омріяного, запевни себе, що мріяв про досягнуте”, — радить Маргарита Березовська.

З Харкова — у Львівську область

Ганна Карпенко — переселенка з Харкова. 12 років вона працювала бухгалтеркою, а перед повномасштабним вторгненням влаштувалась в українську IT-компанію. Там вона працює і сьогодні тестувальницею бухгалтерської програми. 

З Харкова родина Карпенко евакуювалась 8 березня. Виїздили з міста трьома поколіннями — пані Ганна зі своїм чоловіком, батьками і дітьми. Також з собою забрали домашніх улюбленців — троє собак і четверо котів.

Спочатку родина облаштувалась у Рівному, де їх зустріли родичі. А потім перебралися до Львова. При цьому рідні Ганни Карпенко не полишали мрій повернутися до рідного Харкова. Однак спроби повернення додому були невдалими.

“У Рівному ми змінили не одну квартиру, а потім наші друзі запропонували свою квартиру у Львові в новобудові. Квартира була без ремонту, в якому стані будівельники її здали, так ми і заселилися. Варіантів більше не було, бо в нас багато тварин і знайти житло з ними дуже важко. Так ми з чоловіком і тваринами прожили майже три роки в однокімнатній квартирі, зробили простенький ремонт і привели її в житловий стан. Звісно кожен рік ми марили поверненням до Харкова, але поки там тривають обстріли, то жити там страшно. У мене навіть батьки і діти поверталися в різний час у Харків, але, на жаль, не змогли там жити. Ці повернення були разів три”, — розповідає жінка.

Зрозумівши, що повертатись у Харків поки неможливо, велика родина вирішила придбати власне житло в селі Велика Озимина на Львівщині. Для купівлі оселі зібрали всі наявні заощадження.

“Ми дійшли висновку, що треба купувати будинок, бо весь час жити надією і очікуванням, що припиниться війна і що ми повернемось, просто неможливо. Це психологічно дуже важко. Тому ми вирішили, що треба сприймати дійсність, яка вона є, і в нас з’явилась думка, що треба купувати будинок. На нього скинулась грошима вся родина — наші з чоловіком заощадження, заощадження мами, якась спадщина від її померлого чоловіка, діти теж вклалися. І так ми придбали будинок у селі в Самбірському районі. Ми шукали житло не тільки у Львівській області, а й в інших регіонах на заході країни. Але фізично дуже важко їздити в інші області і шукати будинки. Також був варіант у Німеччину поїхати, але ми не можемо покинути тварин. Наш свідомий вибір — жити в Україні”, — розповідає Ганна Карпенко.

Наразі родина звикає жити в селі. Це для них незвичний досвід, однак вони прилаштовуються до нових умов. Поки найбільші виклики, які переживає родина — побутові.

“Наразі важко даються побутові речі. Наприклад, у колодязі забруднена вода і треба її чистити. А ми всі гроші вклали, тому такі проблеми будемо вирішувати не відзразу, а коли будуть на це сили і час. Ззовні будинок непоганий, але там виявилася і пліснява, і проблема з водою, і каналізацію треба робити. Також важко те, що це дуже маленьке село, і тут тільки один магазин, де можна тільки за готівку купляти. І виходить, що нам треба їхати кудись, наприклад, у Дрогобич, щоб зняти гроші. У нас є машина, звісно, вона це допомагає. Нам просто треба звикнути до того, що треба робити закупи на тиждень, щоб потім не виїжджати, але все одно у нас так не виходить. Тому їздимо до найближчого села, де більше магазинів і можна розплатитися карткою. Але до всього звикаємо, все поступово”, — каже Ганна Карпенко.

Переселенцям, які хочуть придбати житло, Ганна Карпенко радить відкинути страхи і налагоджувати своє життя тут і зараз. А підходити до вибору оселі треба зважено.

“Думаю, що не треба боятися купувати своє житло. Але треба багато чого врахувати перед тим, як переїжджати. Особисто ми шукали цей будинок рік, але й досі проходимо етап пристосування. Можу порадити обирати житло, щоб воно було не дуже далеко від більших населених пунктів. Якщо у вас є авто, прорахуйте відстань до найближчого міста, якщо немає — шукайте, щоб близько громадський транспорт. Головне — врахуйте всі фактори для вашого комфорту”, — радить Ганна Карпенко.

Житло в іпотеку

Пані Євдокія — переселенка з Маріуполя. Останні 10 років до повномасштабної війни вона працювала економісткою в Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Разом з родиною жінка евакуювалась наприкінці березня 2022 року.

Перший рік після евакуації родина мешкала на Вінничині. Однак потім переїхали до Львівщини, де пані Євдокії запропонували на роботу. Компанія, в яку влаштувалась жінка, допомогла родині з житлом. Їм вдалось придбати квартиру в іпотеку в селі Добротвір.

“У червні 2023 року ми переїхали у Львівську область. Я працювала, відкладала гроші і зібрала невеличку суму. Стала замислюватися над тим, що потрібно купувати житло, бо від держави ми, напевно, так і не дочекаємось ніякої компенсації. І компанія, в якій я працюю, пішла мені на зустріч і дозволила оформити іпотеку на придбання нерухомості. Тобто я придбала квартиру, уклала з ними договір іпотеки і зараз її сплачую. Звісно, придбала житло я не там, де хотіла. Це маленьке село з населенням 5 тисяч осіб. Але ціни у Львові такі, що треба було б виплачувати іпотеку десь 20 років, що вже перевалить за мій пенсійний вік. Тому я не ризикнула. Вважаю, що краще мати щось своє, хоч і не там, де хотів”, — каже пані Євдокія.

Наразі родина проходить адаптацію на новому місці. Жінка каже, що найскладніше родині дається звикнути до нових традицій і світогляду.

“Я дуже вдячна Вінниці, що навчила мене чисто говорити українською мовою. Мене дуже підтримували люди, хоч я на початку говорила з акцентом і ламаними словами. Зараз я вже вільно спілкуюсь українською. Але є деякі різниці у традиціях і світогляді. Наприклад, великі релігійні свята тут святкують тижнями, і не можна нічого робити по дому. Ми ж звикли, що, наприклад, свято Різдва відзначили і можна далі працювати. Дехто робить зауваження, але я відповідаю, що ми звикли так жити, і до нас ставляться з розумінням”, — каже жінка.

Переселенцям жінка радить не боятися ризикувати. Адже вкласти гроші у своє житло — це дуже вигідна інвестиція.

“Я можу говорити лише за свій досвід. Я жила в орендованому житлі, але завжди мріяла про власне. У Вінниці я платила 9 тисяч за оренду, а у Львівській області — 7 тисяч. Зараз же мій щомісячний платіж за іпотеку складає 15 тисяч. Так, я переплачую. Але ж ці кошти я вкладаю у своє житло. Тому я б порадила людям не боятися ризикувати. Звісно, в кожного свій вибір, тому потрібно зважувати всі ризики”, — каже пані Євдокія.

Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.

Читайте також:

• Чернігівщина надає безоплатне житло для ВПО з дітьми — які умови
• У Дніпрі облаштовують соціальне житло для переселенців з Маріуполя
• Скільком евакуйованим з Донеччини надали безоплатне житло у 2024 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!