Соледар – місто в Донецькій області, яке до повномасштабного вторгнення росії було відоме насамперед підприємством з видобутку солі “Артемсіль” – одним із найбільших у Європі. До 2022 року тут проживало понад 10 тисяч людей, працювали школи, лікарня, промислові об’єкти, а саме місто було важливою частиною економіки регіону. Проте російське вторгнення зруйнувало Соледар.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала, що сталося з Соледаром після окупації російськими військами.

Бої за Соледар і повна окупація

Активні бойові дії за Соледар розпочалися влітку-восени 2022 року під час наступу російських військ на Бахмутському напрямку. Місто швидко перетворилося на одну з ключових точок протистояння.

13 січня 2023 року Міністерство оборони росії заявило про взяття Соледара під контроль. За твердженням російської сторони, місто було захоплене ще ввечері 12 січня. Україна на той момент офіційно не підтверджувала втрату контролю, наголошуючи, що в районі тривають інтенсивні бої. У заявах російського військового відомства Соледар називали “важливим плацдармом” для подальшого наступу та можливістю перерізати логістику ЗСУ до Бахмута.

Тогочасний полковник Збройних сил України Сергій Череватий  25 січня 2023 року підтвердив відхід частин ЗСУ з міста. Він прокоментував це так.

За словами Череватого, лінія фронту була вирівняна, тому не сталося оточення чи захоплення українських підрозділів.  Після цього ЗСУ закріпилися на заздалегідь підготовлених оборонних рубежах на околицях міста, щоб створити більш вигідні позиції для подальшої оборони.

Соледар: масштаби руйнувань

Вже наприкінці січня 2023 року окупаційна влада фактично визнала катастрофічний стан міста. 24 січня денис пушилін, який позиціюється як голова так званої “днр”, заявив, що рівень руйнувань у Соледарі настільки високий, що житлові будинки недоцільно відновлювати – простіше зводити нові. Він також повідомив про створення спеціальної комісії під керівництвом віцепрем’єра рф марата хуснулліна, яка нібито мала визначити подальшу долю міста.

Паралельно у прокремлівських медіа почали з’являтися матеріали, що описували Соледар як практично повністю зруйноване й безлюдне місто. У публікаціях від 29 січня 2023 року зазначалося, що більшість житлових кварталів лежать у руїнах, цивільного населення немає, а пересування можливе лише в супроводі бойовиків.

На початку лютого 2023 року російські видання самі підтверджували: Соледар зазнав масштабних руйнувань, а мешканці були змушені евакуюватися. Водночас окупаційна адміністрація говорила про плани відбудови міста та відновлення “Артемсолі”, а в матеріалах наводилися емоційні свідчення евакуйованих жителів, які сподівалися колись повернутися додому.

Обіцянки замість відновлення

Минали місяці, однак реальних відновлювальних робіт у місті так і не розпочали. У серпні 2023 року, дмитро стешин, російський воєнний кореспондент порівняв зруйнований Соледар із Дрезденом після Другої світової війни, наголосивши, що в місті майже не залишилося вцілілих будівель і цивільного населення.

У січні 2024 року, в річницю захоплення Соледара, денис пушилін назвав подію “звільненням від української окупації” та вкотре підкреслив її військове значення. Водночас він визнав, що бойові дії унеможливлюють розмінування та будь-яке відновлення міста. Попри це, пушилін знову говорив про “майбутнє відродження” Соледара і запуск “Артемсолі”.

Фактично протягом 2024-2025 років риторика окупаційної влади не змінювалася. З одного боку – заяви про плани, з іншого – постійні пояснення, чому ці плани неможливо реалізувати. У травні 2024 року в етері телеканалу “россия‑24” пушилін заявив, що обстріли з боку ЗСУ нібито не дозволяють навіть розпочати розмінування та розбір завалів у Соледарі, таким чином окупаційна влада знову перекладала відповідальність на українські війська.

 “Противник предпринимает перечень действий, которые не позволяют даже пока что приступить к разминированию, к разбору завалов, и это, конечно же, сложный вопрос”, — написав пушилін.

В квітні 2025 року російська окупаційна влада запровадила програми, які мають на меті заселити ці території російськими громадянами, включаючи пільгову іпотеку на придбання житла саме в цих містах. За даними місцевих ЗМІ, в росії мала запрацювати державна програма пільгового житлового кредитування для сімей з дітьми, яка поширювалася й на окуповані Бахмут і Соледар та інші населені пункти.

Іпотеку могли отримувати російські родини для купівлі чи будівництва житла на цих територіях, навіть якщо воно було зруйноване чи частково зруйноване під час війни.  Але наприкінці 2025 року пушилін знову наголосив, що через складні безпекові обстановини, в місті неможливо почати відновлювальні роботи або навіть провести кадастрові оцінки для компенсацій.

Люди без міста

Поки Соледар залишається зруйнованим і безлюдним, його мешканці живуть у статусі евакуйованих. У липні 2024 року так званий “уряд днр” повідомив про одноразову матеріальну допомогу в розмірі 10 тисяч рублів (5 500 грн) для евакуйованих жителів, зокрема з Соледара. Йшлося про кілька тисяч людей, які втратили домівки, але отримали лише символічну фінансову підтримку. 

У повідомленнях окупаційної влади неодноразово наголошувалося, що цивільного населення в Соледарі нібито немає. За даними джерел, навіть після завершення активних боїв люди намагаються повернутися до своїх домівок у Соледар і Бахмут із тимчасово окупованих територій. Однак окупаційні сили блокують в’їзд і виїзд, не дозволяючи цивільним заїжджати в міста та залишати їх через контрольовані окупантом під’їзди

“Артемсіль”: символ, який не відновили

Окремою темою залишається доля підприємства “Артемсіль”, яке до війни було стратегічно важливим для України. Про його відновлення окупаційна влада говорила ще у 2023 році, однак реальний стан підприємства свідчить про інше.

Через три роки після захоплення Соледар залишається символом не обіцяної росіянами “відбудови”, а руйнування та невиконаних обіцянок. Місто фактично не існує як простір для життя: без мешканців, без інфраструктури, без реальних планів відновлення. Усі заяви окупаційної влади зводяться до риторики про “після війни”, яка не має чітких термінів і гарантій.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Марія Дубенко

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

До теми:

Невиконані обіцянки про відбудову і мародерство: як насправді живе окупована Авдіївка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Донецьку під керівництвом окупаційної влади працює Олена Нікітіна — колишня очільниця “міністерства інформації днр”, а нині радниця Дениса Пушиліна. Вона координує партійні проєкти “єдиної росії”, видає книги про події 2014 року та займається пропагандистською діяльністю серед молоді.

Що відомо про Олену Нікітіну та її діяльність на тимчасово окупованих територіях? Редакція зібрала досьє.

Біографія Олени Нікітіної до 2014 року

Олена Миколаївна Нікітіна народилася 4 серпня 1965 року. Середню школу вона закінчила із золотою медаллю. Пізніше з відзнакою випустилася з факультету автоматизованих систем управління Донецького політехнічного інституту. Також Нікітіна отримала диплом журналіста в Донецькому національному університеті.

До початку бойових дій на Донбасі вона керувала підприємствами у сфері IT-технологій та видавничої діяльності. У період з 2008 по 2011 роки Нікітіна очолювала “Всеукраїнський фонд енергоефективних інвестицій” та виступала організаторкою конкурсу “ТОП-Енергоефективність”. Крім цього, вона є засновницею та співголовою конкурсу “ЖКГ і транспорт для дончан”, який щорічно проводився у Донецьку з 2008 року.

Кар’єра після окупації Донецька

Навесні 2014 року Олена Нікітіна долучилася до антиукраїнських виступів. 3 березня 2014 року як журналістка вона була присутня на сесії Донецької обласної ради, а в квітні брала участь у подіях під час проголошення “днр” та штурмі будівлі обласної адміністрації. Вона стала головною редакторкою газети до так званого “референдуму”, де опублікувала статтю “Через нас проходить фронт геополітичної битви”.

На початку червня 2014 року Олександр Бородай призначив Нікітіну на посаду “міністра інформації днр”. Цю посаду вона обіймала до лютого 2017 року, після чого її звільнив Олександр Захарченко.

5 вересня 2014 року під час поїздки до району донецького аеропорту Нікітіна потрапила під мінометний обстріл. Вона отримала осколкове поранення у спину та серйозну травму пальця на руці. З-під обстрілу її евакуювали представники незаконних збройних формувань.

Олена Нікітіна є двоюрідною тіткою чинного ватажка “днр” Дениса Пушиліна (він є сином її двоюрідного брата). Їхнє знайомство відбулося у березні 2014 року на похороні батька Нікітіної.

Пропагандистська діяльність та партійні проєкти

У 2017 році Нікітіна написала мемуари під назвою “Всупереч. Як я працювала міністром днр”, які вийшли друком у Донецьку у 2018 році. Друге доповнене видання презентували в Москві на виставці-форумі “росія”. Зараз вона готує другу частину книги про події після 2017 року, визнання “днр” Росією та початок повномасштабного вторгнення.

Наразі Нікітіна обіймає посаду радниці Дениса Пушиліна. Вона веде медійну та ідеологічну роботу в окупації:

• читає лекції студентам у мультимедійному лекторії російського товариства “Знання”;
• працює координаторкою регіонального проєкту російської партії “єдина росія” під назвою “Діти Донбасу”, який передбачає інтеграцію дітей у російський простір, ремонти шкіл та профорієнтацію;
• веде авторську програму “Справжні” на телеканалі “Перший Республіканський”, знімаючи сюжети про бойовиків та силовиків;
• бере участь у пропагандистських заходах, зокрема на меморіалі “Савур-Могила”.

Дані центру “Миротворець”

Згідно з інформацією бази “Миротворець”, Олена Нікітіна здійснила свідоме порушення державного кордону України для переходу на територію держави-агресора. Вона також порушила законодавство України про громадянство шляхом отримання російського паспорта.

Читайте також:

Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!