Соледар – місто в Донецькій області, яке до повномасштабного вторгнення росії було відоме насамперед підприємством з видобутку солі “Артемсіль” – одним із найбільших у Європі. До 2022 року тут проживало понад 10 тисяч людей, працювали школи, лікарня, промислові об’єкти, а саме місто було важливою частиною економіки регіону. Проте російське вторгнення зруйнувало Соледар.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала, що сталося з Соледаром після окупації російськими військами.

Бої за Соледар і повна окупація

Активні бойові дії за Соледар розпочалися влітку-восени 2022 року під час наступу російських військ на Бахмутському напрямку. Місто швидко перетворилося на одну з ключових точок протистояння.

13 січня 2023 року Міністерство оборони росії заявило про взяття Соледара під контроль. За твердженням російської сторони, місто було захоплене ще ввечері 12 січня. Україна на той момент офіційно не підтверджувала втрату контролю, наголошуючи, що в районі тривають інтенсивні бої. У заявах російського військового відомства Соледар називали “важливим плацдармом” для подальшого наступу та можливістю перерізати логістику ЗСУ до Бахмута.

Тогочасний полковник Збройних сил України Сергій Череватий  25 січня 2023 року підтвердив відхід частин ЗСУ з міста. Він прокоментував це так.

За словами Череватого, лінія фронту була вирівняна, тому не сталося оточення чи захоплення українських підрозділів.  Після цього ЗСУ закріпилися на заздалегідь підготовлених оборонних рубежах на околицях міста, щоб створити більш вигідні позиції для подальшої оборони.

Соледар: масштаби руйнувань

Вже наприкінці січня 2023 року окупаційна влада фактично визнала катастрофічний стан міста. 24 січня денис пушилін, який позиціюється як голова так званої “днр”, заявив, що рівень руйнувань у Соледарі настільки високий, що житлові будинки недоцільно відновлювати – простіше зводити нові. Він також повідомив про створення спеціальної комісії під керівництвом віцепрем’єра рф марата хуснулліна, яка нібито мала визначити подальшу долю міста.

Паралельно у прокремлівських медіа почали з’являтися матеріали, що описували Соледар як практично повністю зруйноване й безлюдне місто. У публікаціях від 29 січня 2023 року зазначалося, що більшість житлових кварталів лежать у руїнах, цивільного населення немає, а пересування можливе лише в супроводі бойовиків.

На початку лютого 2023 року російські видання самі підтверджували: Соледар зазнав масштабних руйнувань, а мешканці були змушені евакуюватися. Водночас окупаційна адміністрація говорила про плани відбудови міста та відновлення “Артемсолі”, а в матеріалах наводилися емоційні свідчення евакуйованих жителів, які сподівалися колись повернутися додому.

Обіцянки замість відновлення

Минали місяці, однак реальних відновлювальних робіт у місті так і не розпочали. У серпні 2023 року, дмитро стешин, російський воєнний кореспондент порівняв зруйнований Соледар із Дрезденом після Другої світової війни, наголосивши, що в місті майже не залишилося вцілілих будівель і цивільного населення.

У січні 2024 року, в річницю захоплення Соледара, денис пушилін назвав подію “звільненням від української окупації” та вкотре підкреслив її військове значення. Водночас він визнав, що бойові дії унеможливлюють розмінування та будь-яке відновлення міста. Попри це, пушилін знову говорив про “майбутнє відродження” Соледара і запуск “Артемсолі”.

Фактично протягом 2024-2025 років риторика окупаційної влади не змінювалася. З одного боку – заяви про плани, з іншого – постійні пояснення, чому ці плани неможливо реалізувати. У травні 2024 року в етері телеканалу “россия‑24” пушилін заявив, що обстріли з боку ЗСУ нібито не дозволяють навіть розпочати розмінування та розбір завалів у Соледарі, таким чином окупаційна влада знову перекладала відповідальність на українські війська.

 “Противник предпринимает перечень действий, которые не позволяют даже пока что приступить к разминированию, к разбору завалов, и это, конечно же, сложный вопрос”, — написав пушилін.

В квітні 2025 року російська окупаційна влада запровадила програми, які мають на меті заселити ці території російськими громадянами, включаючи пільгову іпотеку на придбання житла саме в цих містах. За даними місцевих ЗМІ, в росії мала запрацювати державна програма пільгового житлового кредитування для сімей з дітьми, яка поширювалася й на окуповані Бахмут і Соледар та інші населені пункти.

Іпотеку могли отримувати російські родини для купівлі чи будівництва житла на цих територіях, навіть якщо воно було зруйноване чи частково зруйноване під час війни.  Але наприкінці 2025 року пушилін знову наголосив, що через складні безпекові обстановини, в місті неможливо почати відновлювальні роботи або навіть провести кадастрові оцінки для компенсацій.

Люди без міста

Поки Соледар залишається зруйнованим і безлюдним, його мешканці живуть у статусі евакуйованих. У липні 2024 року так званий “уряд днр” повідомив про одноразову матеріальну допомогу в розмірі 10 тисяч рублів (5 500 грн) для евакуйованих жителів, зокрема з Соледара. Йшлося про кілька тисяч людей, які втратили домівки, але отримали лише символічну фінансову підтримку. 

У повідомленнях окупаційної влади неодноразово наголошувалося, що цивільного населення в Соледарі нібито немає. За даними джерел, навіть після завершення активних боїв люди намагаються повернутися до своїх домівок у Соледар і Бахмут із тимчасово окупованих територій. Однак окупаційні сили блокують в’їзд і виїзд, не дозволяючи цивільним заїжджати в міста та залишати їх через контрольовані окупантом під’їзди

“Артемсіль”: символ, який не відновили

Окремою темою залишається доля підприємства “Артемсіль”, яке до війни було стратегічно важливим для України. Про його відновлення окупаційна влада говорила ще у 2023 році, однак реальний стан підприємства свідчить про інше.

Через три роки після захоплення Соледар залишається символом не обіцяної росіянами “відбудови”, а руйнування та невиконаних обіцянок. Місто фактично не існує як простір для життя: без мешканців, без інфраструктури, без реальних планів відновлення. Усі заяви окупаційної влади зводяться до риторики про “після війни”, яка не має чітких термінів і гарантій.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Марія Дубенко

Примітка. Медіа Бахмут IN.UA висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики”, що втілюється Internews International у партнерстві з громадською організацією “Media Development Foundation” (MDF). Медіа Бахмут IN.UA зберігає повну редакційну незалежність, а надана інформація не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.

До теми:

Невиконані обіцянки про відбудову і мародерство: як насправді живе окупована Авдіївка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Андрій Співак — колишній український правоохоронець, який після 2014 року розпочав роботу в окупаційній адміністрації Донецької області. У 2022 році він отримав посаду прокурора у незаконному утворенні “днр” згідно з російським законодавством.

Детальніше про те, хто такий Андрій Співак — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Біографія Андрія Співака

Андрій Олександрович Співак народився 14 грудня 1977 року у місті Дніпропетровськ (нині — Дніпро). У 2000 році він здобув вищу освіту за спеціальністю “правознавство”, закінчивши Донецький державний університет.

З 2000 по 2014 рік він працював в органах прокуратури Донецької області України. За цей час він пройшов шлях від слідчого до керівних посад, обіймаючи такі позиції:

• старший слідчий прокуратури міста Сніжне;
• старший слідчий та слідчий в особливо важливих справах слідчого управління прокуратури Донецької області;
• начальник слідчого відділу;
• заступник начальника слідчого управління;
• заступник начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях.

Робота у структурах “днр”

З початком збройного конфлікту у 2014 році Андрій Співак перейшов на бік російських сил. Він налагодив співпрацю з окупаційною адміністрацією та отримав посади у новостворених структурах. У період з 2014 по 2018 рік він працював начальником слідчої частини — заступником начальника слідчого управління генеральної прокуратури “днр”, а також заступником генерального прокурора. З 2018 до 2022 року він очолював генеральну прокуратуру цього утворення.

Наприкінці 2022 року відбулася зміна статусу Андрія Співака в межах інтеграції окупованих територій до правової системи росії. 28 грудня 2022 року його було звільнено з посади генерального прокурора “днр” відповідним указом. Наступного дня, 29 грудня, президент росії своїм указом призначив його на посаду прокурора “днр” терміном на п’ять років. Цю кандидатуру також підтримали російські сенатори. Співаку було присвоєно класний чин державного радника юстиції 2 класу.

Діяльність на посаді та статус в Україні

На своїй посаді Андрій Співак бере участь у заходах окупаційної влади. Зокрема, 7 червня 2023 року він вручав працівникам свого відомства медалі “За звільнення Маріуполя” та “За відвагу”.

У лютому 2026 року разом із заступником генерального прокурора рф та очільником окупаційної адміністрації Донеччини він обговорював питання доступу мешканців до медичної допомоги у місті Курахове.

Окрім цього, Андрій Співак особисто виступає стороною обвинувачення у судових засіданнях. Наприклад, у 2025 році на дебатах у Південному окружному військовому суді він запросив 27 років позбавлення волі для громадянина України Григорія Сінченка. За версією слідства окупаційної прокуратури, у період з 2016 по 2019 рік Сінченко нібито вчинив 41 злочин, серед яких шпигунство, участь у терористичному співтоваристві, здійснення диверсій та зазіхання на життя співробітників правоохоронних органів.

На посаді прокурора Андрій Співак також часто бере участь у роботі колегіальних структур окупаційної адміністрації. Зокрема, відомо, що указом від 29 грудня 2022 року № 76 його включили до складу Республіканської координаційної ради з взаємодії з російським дитячо-молодіжним рухом “Движение первых”. До складу цього органу з 13 осіб під керівництвом Дениса Пушиліна також увійшли й інші представники окупаційної влади.

В Україні перехід Андрія Співака на бік окупантів кваліфікують як державну зраду, посягання на суверенітет і територіальну цілісність держави, а також добровільне зайняття посади в незаконних структурах в умовах воєнного стану. Відповідно до українського законодавства, подібні дії розцінюються як співучасть у злочинах проти держави та її громадян.

Також відомо, що по відношенню до Андрія Співака застосовуються санкції деяких країн світу, зокрема, Швейцарія, а також Японія.

Читайте також:

Як колишній посадовець Донецької ОДА став “мером” окупованого Донецька: досьє на Олексія Кулемзіна

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Майже 10 років окупованим Донецьком керує Олексій Кулемзін. Фактично він є мером міста, його офіційна посада звучить як “голова муніципального утворення міський округ Донецьк”. До посади в окупаційній адміністрації Кулемзін працював у Донецькій ОДА. З приходом окупантів перейшов на їхній бік, і очолив спочатку місцеве комунальне підприємство, а згодом став керувати всім містом.

Що відомо про Олексія Кулемзіна і його роль у керуванні окупованим Донецьком? Редакція зібрала досьє.

Олексій Кулемзін, біографія до 2014 року

З біографії, опублікованої в росджерелах, йдеться, що Олексій Кулемзін народився 13 червня 1974 року в Донецьку.

Має дві вищі освіти, навчався в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. У 1997 році отримав диплом за спеціальністю “Економіка та управління виробництвом”, а у 2000 році — за спеціальністю “Державна служба”.

Трудовий шлях розпочав у 1989 році, але посади та місця роботи в біографії не вказані.

З травня 1998 року по 2014 рік Олексій Кулемзін працював у Донецькій ОДА. З 2007 до 2010 року був начальником Управління зовнішньоекономічних зв’язків та європейської інтеграції, а з 2011 до 2013 року — заступником начальника Головного управління регіонального розвитку, залучення інвестицій та зовнішньоекономічних зв’язків.

Кар’єра Олексія Кулемзіна після приходу окупантів

Після окупації Донецька Олексій Кулемзін вирішив залишатися в місті. Він підтримав окупаційну владу. В інтерв’ю, датованому 2025 роком, заявив, що цей вибір був свідомим. А окупацію Донецька вважає своїм головним досягненням.

З листопада 2014 року окупанти призначили Олексія Кулемзіна директором комунального підприємства “Донелектроавтотранс”. На цій посаді він вперше фігурує на відео окупаційної адміністрації. У жовтні 2014 року так звана “адміністрація міста Донецька” створила канал в Youtube. У відео за листопад Кулемзіна вже можна було побачити на відео. Він закликав мешканців Донецька сплачувати проїзд у громадському транспорті і попереджав про штрафи.

Також на цьому каналі є відео, де Кулемзін звітує про роботу так званому “меру” Донецька, призначеного окупантами, Ігорю Мартинову. Вони говорять про збитки КП, звинуваючи в цьому колишнє керівництво, а Кулемзін презентував нові посвідчення контролерів з символікою “днр”.

У 2015 році Олексій Кулемзін розпочав політичну діяльність. У вересні того року він став депутатом так званої “народної ради днр”. Кулемзін йшов по списку від громадського руху “Донецька республіка”, членом якого він був.

Примітка. “Донецька республіка” — це проросійський сепаратистський політичний рух, що виник у Донецькій області наприкінці 2005 року, як відповідь на президентство Віктора Ющенка та впровадження ним проукраїнських ідей. На початку 2007 року представники “Донецької республіки” проводили акції в різних містах на сході України, пропагуючи ідеї сепаратизму та федералізації країни. З листопада 2007 року діяльність “Донецької республіки” була заборонена на території України. Після приходу окупантів у 2014 році “Донецька республіка” стала найчисельнішим громадським рухом у “днр” та мала фракцію в “народній раді днр”. Лідером руху сьогодні є ватажок “днр” денис пушилін.

17 жовтня 2016 року тодішній ватажок “днр” олександр захарченко призначив Кулемзіна виконувачем обов’язків голови адміністрації Донецька. У травні 2019 року нинішній ватажок пушилін призначив його повноцінним головою адміністрації Донецька.

Олексій Кулемзін як мер окупованого Донецька

З 2016 року Олексій Кулемзін висвітлював роботу з відновлення житла і інфраструктури в Донецьку. Зокрема, на початку 2017 року розповідав про вирішення проблеми з водопостачанням у місті. Він запевняв, що комунальники працюють над запуском станції і скоро вода має з’явитися в домівках донеччан. Відтоді в місті почали працювати точки розвозу води. До слова, ця проблема не вирішена в Донецьку і до сьогодні.

У серпні 2020 року Кулемзін взяв участь у відкритті пам’ятника терористу Михайлу Толстих, відомого на позивний “Гіві”. Бойовик брав участь у російській окупації Донеччини та боях за Донецький аеропорт. Окрім цього, “Гіві” знущався з українських військових, які потрапляли до полону бойовиків. Був ліквідований у лютому 2017 року внаслідок підриву вибухівки в Макіївці. Окупаційна влада визнала “Гіві” героєм “днр” та встановила погруддя на його честь.

Загалом Кулемзін часто шанує пам’ять ліквідованих бойових. Щороку він покладає квіти до пам’ятника олександру захарченку, який був першим ватажком “днр”, і відвідує меморіал на місці його загибелі.

Підтримував Кулемзін і живих окупантів, які брали участь у війні з Україною. У лютому 2021 року він звітував про нагородження і допомогу бойовикам, які воювали на боці рф.

Звітує “мер” Донецька і про покращення в місті. Частина з яких відбуваються завдяки так званим регіонам-шефам з рф. Так, Кулемзін писав, що завдяки допомозі “російських друзів” із Ямало-Ненецького автономного округу, у лікарнях Донецька з’явилося нове медичне обладнання: апарати для фізіотерапії, УЗД, електрохірургії та інших призначень. Фактично він підтверджує бездіяльність окупаційних органів, які не в змозі самостійно забезпечити медзаклади.

Окремо Кулемзін намагається розвивати міжнародні відносини. Але спіпрацю налагоджують з такими ж окупованими територіями. Наприклад, у липні 2021 року Кулемзін заявив про розвиток відносин між Донецьком і Сухумі — так званою столицею Абхазії, яка фактично є територією Грузії, яку окупувала рф.

Окремо Олексій Кулемзін проводить пропаганду серед дітей. З 2021 року він дав можливість дітям з Донецька здавати російське ЕГЭ (ред. аналог українських ЗНО/НМТ) для вступу в російські заклади освіти.

Також дітей долучають до різних загальноміських акцій. Наприклад, у 2020 році в Донецьку відкрили виставку квітів до Дня міста. Примітно, що взяти участь у відкритті виставки запросили дітей. Вони були у військовій формі та з фотографіями радянських військових. А у травні 2021 року дітей, переодягнених у традиційне російське вбрання, долучили до святкування так званої “річниці днр”.

У серпні 2021 року підлітків також долучили до святкування російського дня вдв (ред. повітряно-десантних військ). Молодь у військовій формі та зі зброєю провели показове тренування.

Ще до того, як рф у 2022 році офіційно заявила про “приєднання днр” до свого складу, Донецьк транслював свою приналежність до росії. Зокрема, Кулемзін показує, як місто доєднувалося до всіх російських акцій. Це і спортивна акція “Зарядка рф”, що відбулася в парку Щербакова, і акція пам’яті, приурочена трагедії в російській Казані.

У квітні 2023 року в Донецьку відкрили місцеве відділення путінської партії “единая россия”. Його очолив Олексій Кулемзін. Неодноразово він проводив показові вручення партійних квитків мешканцям міста.

Підозра у колабораційній діяльності

У липні 2024 року Олексій Кулемзін заочно отримав підозру в колабораційній діяльності — добровільному зайнятті посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.

Читайте також:

• Окупанта, який причетний до знищення Маріуполя і Авдіївки, призначили заступником міністра “днр”
• Кадрові зміни в “днр”: новим очільником МВС став російський генерал поліції
• Від бойовика до наставника дітей: хто такий Олександр Камишов і як він мілітаризує молодь Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!