Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 класу, коли Кирило вирішив самостійно написати і зняти виставу до Дня Святого Миколая. Заручившись підтримкою педагогів, Кирило Пономаренко згодом став Президентом учнівського самоврядування Бахмута і разом з однолітками втілювали різні проєкти. Зараз Кирило студент і готується представляти Донецьку область на міжнародному рівні.

Про своє лідерство в учнівському самоврядуванні, реалізовані проєкти та плани на майбутнє Кирило Пономаренко розповів редакції Бахмут IN.UA.

Історія Кирила Пономаренка

Кирило все своє дитинство провів у рідному місті, навчався у школі №7. У березні 2022 року, коли хлопцю було 14 років, його родина була змушена евакуюватися. Виїхати вирішили до Вінниці, де Кирило проживає і дотепер. 

Хлопець каже, що продовжує любити своє рідне місто і плекає про нього теплі спогади.

“Я не можу нічого поганого сказати про Бахмут, тому що маю про нього тільки позитивні емоції і теплі спогади. Це неймовірне, зручне місто. Місто можливостей, яке розвивалося б, якщо не війна. Я вважаю, що це дійсно було місто європейського стандарту”, — згадує Кирило.

Попри переїзд школяр продовжував навчатися у своїй рідній Бахмутській школі №7, хоч і перехід на онлайн-навчання був непростим. Адже саме у стінах цього навчального закладу Кирило робив свої перші кроки як лідер: брав участь у різноманітних конкурсах, олімпіадах, святах і виставах. Перший поштовх до створення чогось нового хлопець відчув у 7 класі.

“Це було перед Святим Миколаєм. Тоді я цікавився відеозйомкою, монтажем і якось сидів та подумав: “Треба зробити якусь святкову сценку в школі”. Хотів спробувати себе як режисер, актор і відеооператор. Це відбулось просто в моменті, у мене виникла ідея написати сценарій до Дня Святого Миколая. Я подзвонив до своєї класної керівниці, запропонував це і вона погодилась. Я так загорівся ідеєю, що буквально за один вечір написав сценарій. Звичайно, він потребував великої координації, адже він був написаний трохи незв’язно, незрозуміло, але я в такий спосіб вчився, опановував нові навички”, — розповів Кирило Пономаренко.

Цю роботу юнак вважає своїм першим лідерським проєктом, адже саме тоді він зміг об’єднати однолітків, щоб реалізувати свій задум.

“Це взагалі був перший досвід, коли я вперше об’єднав таку велику кількість людей до дії і ми змогли разом це зробити. Знімали це у школі. Там була велика гримерка з костюмами, ми переодягалися в різні образи і грали як справжні актори. Так моя спонтанна ідея виросла у справжню дитячу театральну виставу. І це для мене тоді було найкрутіше, що я зміг зробити”, — згадує хлопець.

Перелаштування діяльності і президентство

До війни Кирило разом з однолітками зняли ще не одну виставу до різних свят. Було багато планів на майбутні заходи, але почалась повномасштабна війна. За словами Кирила, він тоді відчув, що все те, що робив до цього, в один момент стало непотрібним.

“Кому тепер потрібні мої сценки?” — думав хлопець.

У цей момент школярів підтримала педагогиня-організаторка, яка запропонувала шкільному самоврядуванню змінити формат діяльності.

“Десь через тиждень чи два після початку війни наша педагогиня-організаторка написала, що потрібно підтримувати військових. І от тоді я почав оживати, я зрозумів, що моє самоврядування продовжується, але воно переросло в новий етап. Тому ми підлаштувалися під сьогодення: підтримували воїнів, волонтерські акції, писали листи тощо”, — каже Кирило Пономаренко.

Окрім підтримки воїнів, школярі зрозуміли, що потрібно підтримувати і своїх однолітків. Тому започаткували проєкти “Евакуація” та “Сам собі психолог”.

“Проєкт “Сам собі психолог” був створений для того, щоб стабілізувати емоційний і фізичний стан людини. Бо деякі люди бояться йти до психологів, розповідати іншим про свої проблеми чи переживання. І цей проєкт направлений на те, що ти можеш включити відео, помедитувати і отримати розуміння, що життя продовжується. Ми робили відео, щоб рятувати людей від переживань, втоми, смутку, і вони дійсно допомагають. Проєкт “Евакуація” був створений, щоб показати, що самоврядування і учні навіть в умовах війни залишаються разом. Ми робили репортажі з Фінляндії, Вінниці, Дніпра, Німеччини, Полтави, Києва, Закарпаття, Австрії, Італії. І це дійсно класно. Адже ти пізнаєш світ онлайн і бачиш, як люди продовжують жити і реалізовувати себе в інших країнах, традиціях та культурах”, — розповів Кирило.

Крім активної діяльності у школі, Кирило також навчався в Бахмутському міському Центрі дітей та юнацтва. Якось викладачка запропонувала хлопцю подати свою кандидатуру на посаду Президента учнівському самоврядування Бахмута.

“Я одразу ж почав підготовку до виборів: треба було зробити презентацію і захистити її. Ми виходили в Google Meet, нас слухали онлайн, і це було доволі важко через технічні моменти. Але ми це зробили і мене обрали Президентом учнівського самоврядування Бахмута. І я ніколи не шкодував про це, адже здобув новий досвід. Ця посада навчила мене тримати себе в руках, я став більш дисциплінованим, відповідальним, навчився комунікації з людьми. Оскільки ти постійно виходиш на якісь форуми, представляєш місто, захищаєш інтереси самоврядування, навчальних закладів. Ця посада дає такий досвід, який, я вважаю, знадобиться кожному, хто хоче себе реалізувати в житті”, — каже бахмутянин.

На посаді Президента учнівського самоврядування Кирило Пономаренко був два роки. Його термін спливає наприкінці грудня 2025 року. Також він був очільником Донецької обласної ради лідерів учнівського самоврядування, і в листопаді 2025 року склав повноваження.

За цей час команда школярів під лідерством Кирила встигла реалізувати не один проєкт, пов’язаний з волонтерством і творчістю. Головною метою їх проєктів було об’єднання бахмутян.

“Один з найголовніших проєктів, якими пишаємось я та моя команда — це, напевно, проєкт “Бахмутська сім’я”. Історія цього проєкту доволі цікава. Спочатку він був створений на базі школи, просто як шкільний проєкт. Ніхто навіть не думав про те, що він вийде за межі школи. Але згодом до нього почали приєднуватись інші школи, групуватися учні, вчителі. Так великою бахмутською родиною ми почали створювати спільні ініціативи. Цей проєкт стає майданчиком для реалізації будь-кого, хто потрапляє до нашої сім’ї. Він може реалізувати свою ідею, отримавши підтримку”, — розповів Кирило.

У межах проєкту “Бахмутська сім’я” школярі за підтримки учнівської громади реалізують свої ідеї та проводять творчі конкурси. Один з таких — “Бахмутобачення”, який є аналогом всесвітньо відомого “Євробачення”. Конкурс об’єднує талановитих дітей та підлітків Бахмута, які можуть показати свої таланти на велику аудиторію.

Президент учнівського самоврядування каже, що найголовнішим викликом у роботі для нього є війна. Адже дистанційний формат навчання не дає в повній мірі реалізувати задумане. Нелегкою є і комунікація зі школярами, адже до кожного потрібно знайти підхід.

“Напевно, найголовніший виклик — це дистанційне навчання, оскільки ми не можемо реалізувати ті проєкти, які задумали. Бо ти онлайн, не маєш певних ресурсів і втрачається живий зв’язок. Тому деякі проєкти в голові з’являлися, але ми розуміємо, що в умовах дистанційної роботи ми це не можемо зробити. Звісно, впливають і відключення світла, і постійні тривоги. А ще особисто для мене було складно працювати з новою командою, бо вона була сформована раніше, а я просто очолив її. Тому було важливо знайти підхід, адже у кожного свої погляди. Сотні людей, думок, пропозицій, і моя мета, як очільника — об’єднати всіх і зробити так, щоб вони не сварилися і вірили в себе. Як лідер, я помітив, що дуже важливо надихати інших, у важливий момент говорити: “Ти все зможеш, ми в тебе віримо, ти вже переможець сам для себе”, — ділиться юнак.

Кирило Пономаренко представлятиме Донеччину на міжнародному рівні

Кирило Пономаренко вже завершив навчання у школі. 9 класів він вчився у своїй рідній школі №7, а 10-11 класи — у школі №24. Своє навчання юнак продовжив у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса.

Будучи студентом, бахмутянин продовжує активну громадську діяльність. Нещодавно його обрали представником Донеччини на Міжнародній асоціації позашкільної освіти. Він братиме участь у конференціях, доповідях, спільних проєктах з лідерами інших регіонів. Також, за можливості, Кирило представлятиме освіту Донеччини європейським партнерам.

“Мій головний меседж — це те, що Донеччина була, є і буде Україною і вона не чекає “освободітєлєй”. Я хочу, щоб мої колеги із заходу та центру України розуміли, що донеччани не чекають росію, а намагаються робити все для відбудови вільної та єдиної України. Також, звісно, запланована активна робота, втілення креативних ідей, деякі з яких ми вже запланували, але поки тримаємо в таємниці”, — каже хлопець.

У планах Кирила Пономаренка — пов’язати своє життя з економікою та політикою. В цьому йому, як він вважає, допоможе лідерський досвід, який він здобув під час шкільного життя. Дітям і підліткам він радить пробувати свої сили в учнівському самоврядуванні, адже це цінний досвід для подальшого життя.

“Ви це робите не для когось, а для себе. Беручи участь у конкурсах чи шкільних проєктах, ви розвиваєте свої навички, вміння. І це не для “галочки” у школі, а для себе. Спочатку я теж боявся. Якщо, наприклад, подивитися наші старі відео, то я дуже боявся камери. Але потім зрозумів, що я живу для себе і я це роблю, щоб бути активним. Ніколи не бійтеся і робити помилки, адже навіть вони — це досвід. Використовуйте всі можливості, які у вас є, щоб голосно заявити про себе і проявити свої таланти чи лідерські якості”, — порадив Кирило Пономаренко.

Не забуває бахмутянин і про Донецьку обласну раду лідерів учнівського самоврядування. Він буде координатором нового складу ради і допомагатиме школярам своїм досвідом. До речі, очолила раду школярка Анна Павленко з Бахмута. Раніше редакція публікувала її історію.

Читайте також:

• Бахмутський школяр виборов грант на навчання, представляючи Донеччину на всеукраїнському рівні
• “Ми не росія, але ми й не Україна більше”. Історія Анастасії, яка виїхала з окупованої Горлівки в перший день великої війни
• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ганна Акімова добре знає, що таке змінювати дім і починати все з нуля. Родом із Горлівки, вона давно серцем прикипіла до Бахмута. Тут промайнули її роки юності, тут вона навчалася, працювала і будувала нове життя після 2014-го. Для багатьох місцевих Ганна — не просто знайоме обличчя, а вихователька дитячого садка “Райдуга”, до якої малеча біжить із усмішкою.

Редакція дізнавалась історію донеччанки.

Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася

Ганна Акімова народилася в Горлівці. У 2014 році, коли Ганні було підліткою, це місто окупували росіяни, і досі воно живе в окупації. Тож родині дівчини довелося покинути Горлівку й переїхати — спершу вони жили в Ступках. Як згадує Ганна, вона тоді думала, що їде тимчасово й от-от повернеться додому. Але так не склалося, тож дівчинка закінчувала школу вже в Бахмуті.

“Пам’ятаю, що Бахмут мені сподобався, там було так свіжо, дуже багато зелені. Знаєте, я після 2022 року побувала у багатьох містах, але такого зеленого міста не бачила. Більшу частину свого свідомого життя я себе асоціюю саме з Бахмутом. Це мій дім, це там, де я росла, навчалася”, — каже Ганна.

Дівчина додає, що їй з дитинства подобалося бути в колі дітей, навчати їх. Тож коли прийшов вибір, ким бути в житті, Ганна не роздумувала. Пішла навчатися у місцевий педколедж і вже на останньому курсі почала працювати вихователькою у садку №52 “Райдуга”. Спочатку це було місце для практики, а потім Ганна не захотіла його залишати — вчила групу дошкільнят. У середньому в групі було 18–20 дітей.

“У перший час було важко, бо потрібно було звикнути до дітей і щоб діти звикли до тебе. До кожної дитини треба було знайти підхід, зрозуміти її. Потім, коли я вже адаптувалася до колективу і до роботи, почала виступати на заходах. Пригадую, якось на новорічне свято у мене був костюм королеви. Хлопчик з групи тоді дуже активно робив мені компліменти. Його тато прийшов забирати. Такі щирі моменти згадую, діти дуже безпосередні”, — з теплотою каже Ганна.

Роки роботи у бахмутському садочку збіглися з епідемією коронавірусу. Вихователька зізнається: той час був навіть складніший, ніж початок повномасштабної війни. Тоді ніхто не розумів, як діяти. З батьками доводилося бути на зв’язку щодня і вперше проводити заняття онлайн. Згодом цей досвід став у пригоді вдруге, вже під час повномасштабної війни.

Того ранку було важко прокинутися

Перший день вторгнення Ганна пригадує так:

“Мені зранку буває важко вставити, й у той день було так само. Я вже збиралася на роботу, чула, що щось гупало здалеку, але так вже бувало з 14-року, тому не звернула на це увагу. Здається мені хтось подзвонив з роботи й сказав, що почалася війна. Я в паніці зателефонувала директору”, — згадує дівчина.

Директорка сказала Ганні, що сьогодні садок не працюватиме. З того часу минуло понад три роки, двері садка №52 “Райдуга” так й не відкрилися. На початку квітня 2022 року, коли в Бахмут почало прилітати, Ганна евакуювалася. Довелося вдруге залишати дім: спочатку Горлівка, потім Бахмут.

“Ми за один день зібралися, якісь дві валізки взяли й наступного ранку поїхали. Це було 8 квітня, мали виїжджати на поїзді з Краматорська. Нас довезли до міста. І в останній момент ми передумали, сіли на автобус до волонтера”, — каже Ганна.

Це рішення врятувало їй життя. Бо в той же день росіяни вдарили по вокзалу Краматорська. З Бахмута Ганна евакуювалася до Дніпра, там три дні жила в школі, потім шукали житло, але це було дуже дорого, тож довелося їхати далі. Коли знайшли тимчасову оселю Ганна повернулася до роботи: спочатку обдзвонювала батьків, переконувалася, що й вони й діти в безпеці, питала, чи хочуть повертатися до навчання. Так почалися перші онлайн уроки під час повномасштабного вторгнення. Ці уроки, каже Ганна, повернули й дітям й батькам хоча б маленьке почуття нормальності.

Заняття для дошкільнят

На початку вторгнення онлайн-заняття давалися непросто, світло зникало по кілька разів на день. Ганна пригадує, що іноді доводилося переносити уроки на вечір, щоб діти могли під’єднатися, а батьки після роботи встигли допомогти. Був і запасний варіант — завдання чи відеоурок у спільній групі, щоб кожен міг переглянути у зручний час.

Тепер навчання стало схожим, але цікавішим: у програмі з’явилися інтерактивні ігри, презентації, вікторини, руханки, гімнастика для очей. У групі Ганни 23 дитини — і майже всі щодня приходять на заняття.

“Треба, щоб була постійна зміна діяльності, і діткам тоді якось це легше сприймати, бо воно сприймається як от такі окремі часточки, а не єдине тіло. Відтак й легше засвоюються”, — говорить вихователька.

Ганна багато уваги приділяє національно-патріотичному вихованню. Вона знайомить дітей із символами України, читає їм твори Василя Сухомлинського та інших українських авторів, розповідає про традиції і національний одяг. Після заняття про вишиванки малюки навіть побігли перевіряти свої сорочки та порівнювати орнаменти — у всіх вони різні, каже Ганна.

Вона намагається, щоб навчання не було лише за екраном. Дає дітям завдання для рухливих ігор, спостережень за природою та інших активностей, які батьки роблять разом із ними. Робота виховательки, за словами Ганни, важка і відповідальна, але вона дуже любить свою справу — це її покликання.

Позаробочий час Ганна любить прогулюватися на свіжому повітрі та читати, хоч часу на хобі зараз мало. Донеччанка переконана, для багатьох дітей онлайн-садок — це єдина можливість навчатися, особливо там, де немає працюючих дитсадків, як от у малих селах. Крім того, це й спосіб зберегти спільноту в евакуації.

Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.

Читайте також:

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!