Утримувати магазин доводилося і власними коштами: прибуток із продажу книжок не покривав витрати на утримання приміщення та податки, постійно допомагали знайомі власника та небайдужі до справи активісти. Проте аби розвивати книжковий бізнес у Бахмуті допомоги недостатньо, потрібен попит містян на книги українською мовою, який наразі майже відсутній.
На початку жовтня єдину в Бахмуті книгарню довелося закрити через збитковість. За час роботи магазину – а це понад шість років, – книгарня стала майданчиком для місцевих (і не тільки) активістів, волонтерів та небайдужих до української книги містян.
З чого все почалося
У 2015 році колишній боєць батальйону «Донбас» – Володимир Дериведмідь після звільнення міста від проросійських найманців вирішив, що окупація територій України відбувається не лише територіально, не менш важливим є питання поширення української мови та культури. Саме на культурному фронті продовжив свою боротьбу доброволець «Донбасу». Назву книгарні вигадувати не довелося: один із побратимів бійця — Антон Цедик надихнув саме на ідеї поширення книги. На виході з Іловайського котла Антон загинув, його псевдо був «Еней» – хлопець був родом із Полтави, вивчав історію, був рідновіром. За словами Володимира, в останній бій добровольці мали брати з собою лише зброю, Антон мав при собі й книгу, бо вважав, що це не менш потужна зброя, ніж автомат.
Після відкриття книгарні, що стала пам’ятником Антону «Енею» Цедику, власник написав гасло магазину: «Книги важливіші танків». Від військового за освітою і колишнього бійця добробату таке гасло виглядало незвично, проте Володимир Дмитрович пояснював, що якби на Донбасі було достатньо українських книжок, у 2014-му території не довелося б звільняти за допомогою танків.
Привертав увагу до приміщення, розмістивши на фасаді українські прапори. Це спрацювало. Говорить, на початку, відвідувачі застерігали, що наразі небезпечно мати символіку України в досить проросійсько налаштованому Бахмуті. Проте власника це не зупинило. Згодом на фасаді з’явилися і портрети загиблих бійців, як пам’ять про побратимів та нагадування, що війна все ще триває.
Акцент у магазині робив на дитячу та історичну літературу – щоби зацікавити дітей до читання українською та заохотити містян до вивчення власної історії. Мали попит і вишиванки, які почали купувати більшою мірою жінки. Володимир вважав, що спрацьовує генетична пам’ять.
Спілкувався у магазині виключно українською
Сервіс державною мовою відвідувачі сприймали неоднозначно, проте, часом і містяни, і переселенці з тимчасово окупованих територій таки переходили з власником на українську.
Паралельно з реалізацією книг та вишиванок Володимир Дериведмідь влаштовував для дітей читання українських віршів напам’ять, натомість діти отримували подарунки.
Закрити книгарню планували ще рік тому, проте вирішили спробувати утримати магазин. Перший власник Володимир Дериведмідь вимушений був поїхати з міста, закривати книгарню чоловік не хотів до останнього, тому вирішив залишити після себе людину, яка би продовжила його справу.
До цього я працювала у книгарні, тому ведення книжкового бізнесу здавалося мені знайомою сферою. Проте, до «Енея» не можна ставитися як до бізнесу, це радше соціальний проєкт, який мав за основну мету просвітницьку діяльність, створення майданчика для спілкування та розвитку українського середовища, якого у Бахмуті поки не вистачає. Основна проблема у тому, що прибуток із продажу книжок не покривав витрат на оренду та утримання приміщення. Із цим стикався і колишній власник. Часто утримували магазин власними коштами, за допомою волонтерів та небайдужих до справи активістів. Ще деякий час вдалося протриматися.
Карантинні обмеження також залишили відбиток на фінансовому становищі, але найбільша проблема – низький попит на книги, навіть остання філія всеукраїнської книжкової мережі, що проіснувала в Бахмуті кілька років теж зачинилася із тієї ж причини.
Більшість книг, що перебували на балансі книгарні після закриття вирішили роздати по сільських бібліотеках. Деяке обладнання та книжкові полиці теж передали до бібліотек Покровського та Володимирівки.
Матеріал підготувала Марія Лященко.